Рішення № 101037816, 12.11.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/7206/21

№ 2-а/183/117/21

12 листопада 2021 року м.Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Оладенко О.С.

за участю секретаря судового засідання – Гончарової С.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області адміністративну справу за позовом громадянина Республіки Болгарії ОСОБА_1 до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (надалі за текстом – відповідач 1), Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області (надалі за текстом – відповідач 2) у якому просить визнати протиправним та скасувати рішення 12 березня 2020 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Болгарія ОСОБА_2 , що винесене головним спеціалістом Новомосковського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Кімстач Дар`єю, в частині заборони в`їзду в Україну громадянину Республіки Болгарія ОСОБА_2 строком на три роки.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 12 березня 2020 року головним спеціалістом Новомосковського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Кімстач Дар`єю було винесено рішення, яким позивача примусово повернуто за межі України, зобов`язано залишити територію України у термін до 30 березня 2020 року, заборонено в`їзд в Україну строком на 3 роки. Окрім того, 11 березня 2020 року складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, що передбачено частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. 13.03.2020 даний штраф сплачено в установі банку. Позивач вважає, що рішення від 12 березня 2020 року є необґрунтованим в частині заборони в`їзду на територію строком на 3 роки, а тому підлягає визнанню протиправною та скасуванню. Підстави для заборони в`їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну зазначені у частині першій статті 13 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». На момент винесення оскаржуваного рішення жодної підстави для заборони виїзду позивача на територію України не було. Що стосується сплати штрафів, то їх було сплачено у встановлений постановами строк -15 днів, а саме – 13 березня 2020 року, у той час як самі постанови були винесені 11 березня 2020 року. Тобто, позивач виконав рішення органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, будь-яких майнових зобов`язань не було. Заборона в`їзду застосовується при винесенні рішення про примусове повернення не у обов`язковому порядку, а у факультативному, за наявності відповідних підстав. Натомість у випадку позивача такі підстави були відсутні, тому просить задовольнити його позов.

Ухвалою суду від 19 жовтня 2021 року відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін, призначено судове засідання.

Не погоджуючись з позовом, представник відповідачів надав відзив, у якому просив у позові відмовити, посилаючись на пропуск позивачем шестимісячного строку звернення з позовом. Також зазначив, що з позовом до суду звернувся громадянин ОСОБА_2 , а копії документів засвідчив ОСОБА_3 .

Позивачем 09 листопада 2021 року подано уточнену позовну заяву, до якої додано докази зміни позивачем прізвища « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 » у зв`язку з укладенням шлюбу.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позов, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві. Також надав письмове клопотання про поновлення строку звернення до суду.

Представник відповідачів у судовому засіданні просив у задоволенні позову відмовити, посилаючись на обставини, викладені у відзиві. Додатково пояснила, що рішення про примусове повернення позивачем не виконано у встановлений строк, а до країни громадянської належності позивач повернувся лише 16 серпня 2020 року.

Вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов до наступного.

Позивач є громадянином Болгарії, що підтверджується копією паспорта № НОМЕР_1 (а.с.8).

05 січня 2021 року позивач уклав шлюб з ОСОБА_6 , у зв`язку з чим змінив прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 », що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу, виданого муніципалітетом Бургас Республіки Болгарія, перекладеного українською мовою, підпис перекладача нотаріально посвідчено.

12 березня 2020 року головним спеціалістом Новомосковського ДМС України в Дніпропетровській області Кімстач Дар`єю було винесено рішення №2, яким громадянина Республіки Болгарія ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , примусово повернуто за межі України, зобов`язано залишити територію України у термін до 30 березня 2020 року, заборонено в`їзд в Україну строком на 3 роки.

11 березня 2020 року складено протокол про адміністративне правопорушення та винесено постанову про накладення адміністративного стягнення за правопорушення, що передбачено частиною 1 статті 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, накладено стягнення у вигляді штрафу у розмірі 1700 грн. Як вбачається з квитанції банку 13 березня 2020 року даний штраф сплачено в установі банку.

Визначаючись щодо заявлених вимог в контексті даної спірної ситуації, суд керується та виходить з наступного.

Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Згідно із статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, в межах цієї території має право на свободу пересування і свободу вибору місця проживання.

На здійснення цих прав не встановлюються жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, та встановлення порядку їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон №3773-VI).

Частиною 2 статті 3 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №3773-VI в`їзд в Україну іноземцю або особі без громадянства не дозволяється:

- в інтересах забезпечення національної безпеки України або охорони громадського порядку, або боротьби з організованою злочинністю;

- якщо це необхідно для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, які проживають в Україні;

- якщо при клопотанні про в`їзд в Україну така особа подала про себе завідомо неправдиві відомості або підроблені документи;

- якщо паспортний документ такої особи, віза підроблені, зіпсовані чи не відповідають установленому зразку або належать іншій особі;

- якщо така особа порушила у пункті пропуску через державний кордон України правила перетинання державного кордону України, митні правила, санітарні норми чи правила або не виконала законних вимог посадових та службових осіб органів охорони державного кордону, митних та інших органів, що здійснюють контроль на державному кордоні;

- якщо під час попереднього перебування на території України іноземець або особа без громадянства не виконали рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або мають інші не виконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну;

- якщо така особа з порушенням встановленого законодавством України порядку здійснила в`їзд на тимчасово окуповану територію України або до району проведення антитерористичної операції чи виїзд з них або вчинила спробу потрапити на ці території поза контрольними пунктами в`їзду-виїзду.

У судовому засіданні на питання представника позивача про те, яка з перелічених підстав слугувала підставою для винесення оскаржуваного рішення, представник відповідачів пояснила, що рішення приймалось іншою посадовою особою, тому мотиви його прийняття пояснити не може.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону №3773-VI рішення про заборону в`їзду в Україну строком на три роки приймається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, Службою безпеки України або органом охорони державного кордону.

Порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства (далі - особи), перебування яких на території України не дозволяється, визначає Інструкція про порядок прийняття Державною міграційною службою України та її територіальними органами рішень про заборону в`їзду в Україну іноземцям та особам без громадянства, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 17 грудня 2013 року №1235 (далі - Інструкція №1235).

Пунктом 3 Інструкції №1235 передбачено, що рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами за наявності підстав, зазначених в абзацах другому, третьому та сьомому частини першої статті 13 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".

Рішення про заборону в`їзду в Україну особам приймається ДМС та її територіальними органами, зокрема, за власною ініціативою – у разі якщо під час попереднього перебування на території України особа не виконала рішення суду або органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або має інші невиконані майнові зобов`язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи пов`язані з попереднім видворенням, у тому числі після закінчення терміну заборони подальшого в`їзду в Україну

З аналізу наведених норм законодавства суд приходить до висновку, що при прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в статті 13 Закону №3773-VI.

Суд вважає, що відповідачем 1 в оспорюваному рішенні ніяким чином не мотивовано і тому не доведено необхідність заборони позивачу в`їзду до України строком на три роки.

На думку суду, оскаржуване рішення в частині заборони в`їзду в Україну строком на три роки прийнято не пропорційно, тобто, без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

В ході судового розгляду справи встановлено, що позивачем виконане рішення відповідача 1 про накладення адміністративного стягнення, тобто позивач не має невиконаних майнових зобов`язань перед державою Україна.

Також суд враховує, що з 05 січня 2021 року позивач перебуває у шлюбі із громадянкою України ОСОБА_6 .

Уповноважені органи державної влади (міграційні органи, органи Служби безпеки України, органи охорони державного кордону), приймаючи рішення про примусове повернення іноземця або особи без громадянства до країни проходження, не зобов`язані одночасно приймати рішення й про заборону в`їзду цієї особи на територію України.

Встановлена, частиною другою статті 26 Закону №3773-VI, можливість прийняття рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну, свідчить про наявність в органу Державної міграційної служби дискреційних повноважень. Тобто, суб`єкту владних повноважень надається свобода, оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів можливих рішень.

В Постанові Верховного Суду від 10.04.2019 року по справі № 802/294/17-а вказано, що Виходячи з конструкції правової норми, закріпленої в частині 2 статті 26 Закону №3773, рішення про заборону подальшого в`їзду в Україну не є обов`язковою санкцією, а являється факультативною, яка може застосовуватись під час прийняття рішення про примусове повернення в країну походження, за наявності передбачених Законом підстав.

Викладене свідчить про наявність підстав для скасування рішення в частині заборони в`їзду позивачу на територію України терміном на три роки.

Відповідно до ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Сторона відповідача не надала суду доказів на спростування доводів позивача, тоді як дане спростування, відповідно до ст. 77 КАС України, покладено на відповідача.

При цьому суд не погоджується з доводами представника відповідачів про те, що підставою для заборони в`їзду позивача є невиконання рішення про примусове повернення у встановлений рішенням строк, оскільки така поведінка мала місце вже після прийняття оскаржуваного рішення. Крім того, Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року на території України запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався. Загальновідомою є та обставина, що у зв`язку з запровадженням карантину мали місце обмеження транспортного сполучення.

На підставі наведеного, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити.

Стосовно строку звернення до суду з цим позовом, суд враховує наступне.

Як встановлено у ч.2 ст.122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

У відповідності до ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Копію оскаржуваного рішення позивач отримав 12 березня 2020 року, отже з цієї дати позивач дізнався про його зміст, а отже і про порушення своїх прав.

В період строку, встановленого для звернення з цим позовом, Законом № 540-IX від 30.03.2020, який набрав чинності 02 квітня 2020 року, час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, зокрема статтею 122 КАС України, було продовжено на строк дії такого карантину. Тобто, таке продовження процесуального строку відбувалось автоматично в силу закону, без відповідного клопотання.

Законом № 731-IX від 18.06.2020, який набрав чинності 17 липня 2020 року, автоматичне продовження процесуальних строків скасовано і встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Також суд враховує, що за даними бази даних «Аркан» позивач залишив територію України 16 серпня 2020 року, тобто до спливу шести місяців з моменту винесення оскаржуваного рішення. При цьому суд не погоджується з доводами представника позивача про недопустимість вказаного доказу, оскільки вказані у ньому відомості жодним чином не спростовано. Крім того, клопотання про поновлення строку звернення до суду не було подано разом з позовом, а про його пропуск стало відомо вже після відкриття провадження, що, з урахуванням строків розгляду справи, позбавило відповідачів можливості належним чином засвідчити витяг з бази даних «Аркан».

Враховуючи автоматичне зупинення перебігу строку звернення до суду, введення карантинних обмежень, та те що відповідач залишив територію України, суд приходить до висновку про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду, а тому його слід поновити.

В силу ч. 5 ст. 288 КАС України за подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах, визначених цією статтею, судовий збір не сплачується. Тому помилково сплачений позивачем судовий збір не підлягає стягненню з відповідача, але може бути повернутий ухвалою суду за клопотанням позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 2, 5, 7-9, 72-79, 90, 241, 242, 243, 246, 250, 255, 288, 289, 371 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним позовом.

Адміністративний позов громадянина Республіки Болгарії ОСОБА_3 до Новомосковського районного відділу Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області про скасування рішення – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення №2 від 12 березня 2020 року про примусове повернення з України громадянина Республіки Болгарія ОСОБА_2 , що винесене головним спеціалістом Новомосковського РВ ГУ ДМС України в Дніпропетровській області Кімстач Дар`єю, в частині заборони в`їзду в Україну громадянину Республіки Болгарія ОСОБА_7 строком на три роки.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Повне судове рішення складено і підписано 12 листопада 2021 року .

Учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 , громадянин Республіки Болгарія, адреса для листування: АДРЕСА_1 .

відповідач 1 - Новомосковський районний відділ Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області; адреса: Дніпропетровська область, м.Новомосковськ, вул.Шевченко,39:

відповідач 2 - Головне управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, код ЄДРПОУ 37806243; адреса: м.Дніпро, вул.В.Липинського,7.

Суддя Оладенко О.С.