Рішення № 101036880, 04.11.2021, Апостолівський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 171/239/21

2/171/431/21

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

04 листопада 2021 року м. Апостолове

Апостолівський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Хоруженко Н.В.,

за участю секретаря: Харченко О.М.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Апостолове цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - професійна спілка "Професійна спілка чесних працівників" щодо протиправності наказу та незаконності звільнення,-

ВСТАНОВИВ:

08.02.2021 року позивач ОСОБА_3 звернулася до Апостолівського районного суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Приватного акціонерго товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - професійна спілка "Професійна спілка чесних працівників" щодо протиправності наказу та незаконності звільнення. В огрунтування своїх вимог зазначила, що вона працювала у відповідача за трудовим договором з 28.12.2018 року по 08.01.2021 року, за професією токаря 3 розряду. 08.01.2021 року на підставі Наказу №5-к від 08.01.2021 року вона була звільнена з посади з формулюванням у трудовій книжці: «Звільнена за прогул (в тому числі відсутність на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин, п.4 ст.40 КЗпП України». Вважає вказаний наказ протиправним а її звільнення незаконним, оскільки з наказу слідує, що вона була відсутня на робочому місці в період з 16.11.2020 року, але як період прогулу відповідач в наказі вказує період з 24.11.2020 року по 03.12.2020 року. З наказу не ясно, чому саме так. У поданні від 24.12.2020 року №01/7583 про надання згоди на її звільнення по п.4 ст.40 КЗпП за прогули без поважних причин, що відповідач направив до її профспілки, вказаний період з 16.11.2020 року до 03.12.2020 року. Це підтверджує невірне встановлення відповідачем одного з фактів, що стосується виниклої ситуації. Зазначає, що дійсно у період з 16.11.2020 року до 03.12.2020 року вона дійсно була відсутня на робочому місці, оскільки 16.11.2020 року вона на своєму місці відчула погіршення здоров`я, про що повідомила безпосереднього керівника механіка ОСОБА_4 , який супроводив її до медпункту. В медпункті, після проведення медичних маніпуляцій, медичним працівником було прийнято рішення викликати швидку допомогу, яка прибула і медичний працівник якої прийняв рішення доставити її до приймального відділення Лікарні №17. Працівник прийомного відділення №17 відмовив у госпіталізації та сказав, щоб вона звернулася до свого сімейного лікаря. Швидкою допомогою її доставили до Центру №7. У реєстратурі повідомили, що її сімейним лікарем є ОСОБА_5 та надали номер телефону для запису на прийом, зателефонувавши, лікар запросив її на прийом 11.30 годину цього ж дня. У результаті огляду вона отримала від ОСОБА_5 направлення на аналізи до приватної лабораторії та направлення на відкриття листка непрацездатності, який належало віднести до іншого кабінету. Здати аналізи у цей день вона не змогла, через те, що лабораторія проводила їх прийом до 11.00. Крім того, для виконання лабораторних досліджень були необхідні кошти, яких у неї на той час не було. Тому вона здала аналізи 19.11.2020 року, що підтверджується відповідною довідкою. До кабінету, в якому належало відкрити листок непрацездатності вона не попала через чергу до нього та погане самопочуття в той момент. Через самопочуття, вона змогла звернутися для оформлення листка непрацездатності лише 19.11.2020 року, але їй було повідомлено, що листок непрацездатності «заднім числом» не відкривають та необхідно звертатись до завідуючої Центру №7. Вона звернулася до в.о. завідуючої Центру №7 Оніки Н.В., яка сказала принести їй амбулаторну картку, яку вона взяла у сімейного лікаря ОСОБА_5 і принесла ОСОБА_6 . Після цього ОСОБА_6 повідомила, що такі питання вирішуються з сімейним лікарем або за його присутності. Зв`язавшись з ОСОБА_5 за допомогою телефонного зв`язку вона передала отриману інформацію від ОСОБА_6 інформацію, на що він їй сказав приймати прописані ним ліки, а питання листка непрацездатності він вирішить. Одночасно він назначив їй час та дату чергового прийому – 08:15 год. 23.11.2020 року. Починаючи з 23.11.2020 року по 30.11.2020 року вона ходила до завідуючої Центру №7 та до ОСОБА_5 . На словах їй сказали, що буде засідання лікарняної консультативної комісії, яка вирішить який саме документ належить їй видати в якості підтвердження її лікування, але жодного документу їй так і не видали. Про виниклу ситуацію, вона повідомила 30.11.2020 року в.о. начальника цеху сервісного обслуговування ОСОБА_7 , який відповів, що без надання листка непрацездатності або лікарняного він не може допустити її до роботи та щоб вона знову звернулася до Центру №7 для отримання довідки, про що він домовився з керівництвом даного центру. Через що вона одразу звернулася до Центру №7 30.11.2020 року де написала пояснювальну записку на ім`я керівника Центру №7 в якій пояснює не відкриття листка непрацездатності несвоєчасним наданням направлення та просить його відкрити. У даної пояснювальної є резолюція «Не заперечую. 30.11.2020. Підпис», але і на цей раз вона не отримала ніякого документу. Тому звернулася до керівництва Центру №7 з заявою від 02.12.2020 року з проханням надати інформацію про причини не надання їй листка непрацездатності. З листа відповіді слідує, що причиною ненадання листка непрацездатності є несвоєчасне з`явлення до кабінету №101 КНП «ЦПМСД №7» КМР для виписки листка непрацездатності. Однак, вона не звернулася до цього кабінету через те, що була у той час у хворобливому стані. Тому, вважає, що твердження відповідача викладене у наказі про те, що вона не зверталася до Лікарні №17 та Центру №7 не відповідають дійсності, з огляду на те, що вона дійсно хворіла, через що об`єктивно не могла ходити на роботу, це є поважною причиною її відсутності на робочому місці в період з 16.11.2020 року до 03.12.2020 року. Відсутність же листка непрацездатності, за наявності факту її хвороби не може бути підставою дисциплінарної відповідальності у вигляді догани або звільнення. Крім того, зазначила, що вона є членом профспілки «Професійна спілка чесних працівиників». Відповідач на виконання вимог ст..43 КЗпП направив до ПСЧП Подання від 24.12.2020 року про надання згоди на її звільнення по п.4 ст.40 КЗпП, однак органом ПСЧП було прийнято рішення не надавати згоди на її звільнення, листом від 05.01.2021 року відповідач був повідомлений про прийняте рішення. Але попри своєчасне отримання обґрунтованого рішення Профактиву про ненадання згоди на її звільнення, відповідач звільнив її за п.4 ст.40 КЗпП. Крім того, вважає, що її було звільнено з порушенням відповідачем встановленого ст..149 КЗпП місячного строку та п.7.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» при обранні відповідачем виду стягнення. Вважає, що при обранні дисциплінарного стягнення відповідач не врахував тяжкість проступку, відсутність заподіяної шкоди, за яких вчинено проступок та її попередню роботу. Тому, на підставі викладеного, позивач просить: визнати протиправним та скасувати наказ №5-к від 08.01.2021 року повністю; захистити її конституційне право на працю та захист від незаконного звільнення шляхом поновлення її на роботі на робоче місце токаря 3 розряду; стягнути з відповідача та присудити на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, що на момент подання позову становить 3131,04 грн.; допустити до негайного виконання рішення у частині присудження виплати заробітної плати в повному обсязі, що на момент звернення до суду складає 3131,04 грн.; покласти на генерального директора відповідача ОСОБА_8 обов`язок у покритті шкоди, заподіяного відповідачу у зв`язку з оплатою позивачу часу вимушеного прогулу у розмірі на час складання позову 3131,04 грн.

02.03.2021 року на адресу суду надійшли письмові пояснення третьої особи на стороні позивача Професійної спілки "Професійна спілка чесних працівників", згідно яких погоджуються з позовом позивача та просять суд задовольнити позовні вимоги, оскільки про намір звільнити позивача за прогул без поважних причин відповідач повідомив профспілку Поданням №01/7583 від 24.12.2020 року, в якому просив надати згоду на розірвання трудового договору з позивачем. Вказане подання не відповідало критеріям обґрунтованості, а саме: в ньому були відсутні відомості , які б свідчили про встановлення відповідачем відсутності поважних причин нез`явлення позивача на роботу у період з 16.11.2020 року по 03.12.2021 року; в поданні відсутня інформація про здійснення звичайних у подібних ситуаціях діях, що направленні на встановлення причин відсутності працівника: акту відвідування працівника на дому, акту здійснення телефонного дзвінка, направлення листів або телеграм та інше; з доданих до подання копій документів ясно слідувало, що позивач хворіла; в поданні відсутнє обґрунтування обрання виду дисциплінарного стягнення, виходячи з врахування ступеню тяжкості вчиненого проступку, заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника. Незважаючи на необґрунтованість подання, з метою ретельного вивчення ситуації, що склалася та її врегулювання, воно було розглянуто 05.01.2021 року. Під час розгляду було встановлено, що позивач не була на роботі за поважною причиною – її хворобою, що підтверджувалося її поясненнями та наданими документами, зокрема тими, що були надані відповідачем. Фактично відповідач звільнив позивача за відсутністю листка непрацездатності, що не є підставою для звільнення. Обґрунтоване рішення Профактиву про ненадання згоди на звільнення позивача було оформлено Протоколом №05-01-2021 від 05.01.2021 року, витяг з якого було направлено відповідачу 06.01.2021 року з додержанням встановленого законодавством триденного терміну з моменту прийняття, листом №05-01/2021-01 від 05.01.2021 року. Але з невідомих причин, незважаючи на ненадання згоди на звільнення профспілкою, відповідач звільнив позивача з роботи за прогул, посилаючись у наказі №5-к від 08.01.2021 року на хибні факти та явні алогізми. Наявними доказами підтверджуються аргументи, на які спирається позивач, а саме: хвороба позивача в якості поважної причини її відсутності на робочому місці в період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 року; звільнення позивача з порушенням ст..43 КЗпП та ст..45 Закону без згоди профспілки, членом якої є позивач; звільнення позивача з порушенням ст..148 КЗпП; порушення ст.149 КЗпП та п.7.7 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників ПрАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» при обранні в якості стягнення дисциплінарного стягнення саме звільнення за відсутністю листка непрацездатності, що свідчить про обґрунтованість позовних вимог позивача.

05.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву, згідно якого заперечують в повному обсязі, оскільки позовні вимоги ОСОБА_3 є необґрунтованими та такими, що не відповідають вимогам закону, не підтвердженні належними та допустимими доказами, а тому не можуть бути задоволені, оскільки за період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік позивачка була відсутня на робочому місці. 16.11.2020 року позивачка на своєму робочому місці поскаржилася на погане самопочуття, механік ділянки відвів працівника в медпункт, де була викликана швидка допомога і працівника відправили на приймальний покій КНП «ЦПМСД №7» КМР, в цей же день позивачка повідомила керівництво, що перебуває на лікарняному з 16.11.2020 року. В період відсутності позивачки на робочому місці начальник дільниці ПРАТ «ІНГЗК» ОСОБА_9 періодично телефонував їй, щоб дізнатися про стан здоров`я та майбутню дату виходу на роботу, але на телефонні дзвінки вона не відповідала. 04.12.2020 року ОСОБА_3 прийшла на своє робоче місце і повідомила, що листка непрацездатності у неї немає, написала заяву на відпустку без збереження заробітної плати на один робочий день 04.12.2020 року, щоб звернутися в лікарню для отримання відповіді, чому їй не видано листок непрацездатності. 04.12.2020 року позивачкою були надані письмові пояснення на ім`я керівника Цеху сервісного обслуговування ПРАТ «ІНГЗК» з приводу її відсутності на робочому місці за період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік в яких було зазначено, що вона знаходилася на лікарняному з 16.11.2020 року по 20.11.2020 рік, з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рік ходила в лікарню кожен день і очікувала отримання листка непрацездатності, але його не видали лікарі. Для з`ясування причин відсутності ОСОБА_3 на робочому місці та підтвердження знаходження її на лікарняному, 16.12.2020 року відповідачем було зроблено запит до КНП «Криворізька міська лікарня №17» та до Криворізької міської ради КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР, з відповіді КНП «Криворізька міська лікарня №17» вбачається, що ОСОБА_3 була доставлена швидкою допомогою ПРАТ «ІНГЗК» фельдшером здравпункту 16.12.2020 року з діагнозом: Гіпотонія та була направлена до сімейного лікаря. У відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР зазначено, що в них відсутня медична документація, оскільки медична амбулаторна картка хворого знаходиться у ОСОБА_3 , але зі слів сімейного лікаря вона зверталася до нього на прийом 16.11.2020 року, 20.11.2020 року та 23.11.2020 року. 24.12.2020 року було підготовлено та направлено подання до ПС «Професійна спілка чесних працівників» на звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин. 28.12.2020 року надійшов уточнюючий лист від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР, в якому зазначено, що ОСОБА_3 20.11.2020 року була направлена сімейним лікарем на лікарську-консультаційну комісію, але вона з`явилася тільки 23.11.2020 року. Через невчасне звернення ЛКК та порушення режиму ОСОБА_3 більше до медичного закладу не зверталася, документів, що підтверджують факт непрацездатності, їй не видавалося. На лист від 30.12.2020 року ПС «Професійна спілка чесних працівників» додатково було надано трудову характеристику на ОСОБА_3 , зі змісту якої вбачається, що позивачка зарекомендувала себе як не працелюбна, недисциплінована людина, яка не любить свою роботу, у колег на роботі не користується повагою, нагород і заохочень не має, до неї неодноразово були застосовані дисциплінарні стягнення у вигляді позбавлення виробничої премії. 06.01.2021 року на адресу ПРАТ «ІНГЗК» надійшов витяг із протоколу від ПС «Професійна спілка чесних працівників» щодо результату розгляду подання на звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин, згідно якого прийнято згоду на звільнення ОСОБА_3 не надавати. 08.01.2021 року наказом №5-к токар Цеху сервісного обслуговування дільниці Рудозбагачувальної фабрики №1 ПРАТ «ІНГЗК» ОСОБА_3 була звільнена за ст..40 п.4 КЗпП України за прогули без поважної причини, з яким остання була ознайомлена. Позвивачка зазначає, що посилання відповідача в наказі про те, що вона не зверталася до медичних установ взагалі не відповідає дійсності, оскільки в наказі зазначено, що ОСОБА_3 не зверталася до медичних установ після 23.11.2020 року, ці твердження спростовуються тим, що ПРАТ «ІНГЗК» в наказі було зазначено, що період її відсутності на робочому місці з 16.11.2020 року по 03.12.2020 року, а період який не підтверджується наявністю поважних причин відсутності на роботі є з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рік. Крім того, позивачкою не надано жодного доказу на підтвердження обставин на які вона посилається, окрім своїх доводів, які не знаходяться в об`єктивному зв`язку з встановленими обставинами в ході з`ясування ПРАТ «ІНГЗК» причин відсутності її на робочому місці, а також є суперечливими. Позивачкою не надано жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів, які б підтверджували її позовні вимоги та в той же час спростовували її звільнення. Профспілка відмовила ПРАТ «ІНГЗК» у дачі згоди на звільнення позивачки, однак на думку відповідача, профспілка розглянула подання не об`єктивно. Звільнення працівника за п.4 ст.40 КЗпП України потребує згоди профспілкового комітету, проте спірне рішення профспілки при вирішенні питання про звільнення працівника з роботи має рекомендаційний характер та не порушує прав та інтересів роботодавця. У разі, якщо в рішенні немає обґрунтування відмови у згоді на звільнення, роботодавець має право звільнити працівника без згоди виборного органу профспілки. Вважають, що рішення ПС «Професійна спілка чесних працівників» не містить власного правового обґрунтування відмови про надання згоди на звільнення ні посилань на порушення відповідачем вимог трудового законодавства щодо підстав та порядку звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин. Вважають, що дане рішення є необґрунтованим, оскільки в рішенні не зазначено підстави відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачкою, з відповідним обґрунтуванням порушення відповідачем прав при звільненні. Крім того, зазначають, що звільнення позивачки за прогули без поважних причин було проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства, у межах строків, встановлених законодавством для накладення дисциплінарного стягнення. Зазначають, що звільнення позивачки відбулося з дотриманням норм трудового законодавства, оскільки з боку позивачки дійсно відбувся прогул без поважних причин, відповідачем від останньої отримано письмові пояснення, враховано попередню роботу та враховано листи медичних закладів, в яких зазначено, що їй відмовлено у наданні листка непрацездатності з причини несвоєчасного звернення на лікарсько-консультаційну комісію та за порушення режиму як пацієнтки. Позивачка протягом періоду роботи на підприємстві зарекомендувала себе як не працелюбна, недисциплінована людина, яка не любить свою роботу, у колег по роботі не користується повагою, нагород і заохочень не має, за невиконання своїх трудових обов`язків та ігнорування норм охорони праці до неї були застосовані заходи регулювання у вигляді позбавлення виробничої премії. Факт скоєння порушення з охорони праці на підприємстві вона не заперечувала. Тому, вирішуючи питання про щодо притягнення позивачки до дисциплінарної відповідальності, відповідачем було враховано ступінь тяжкості вчиненого проступку та правове положення в якому вона перебувала, а саме: довга тривалість відсутності на робочому місці без поважних причин, відсутність належних та достовірних доказів поважності причин не виходу її на роботу, неодноразові порушення правил з охорони праці, не сумлінне та безвідповідальне ставлення до роботи.

14.04.2021 року на адресу суду надійшли пояснення третьої особи Професійної спілки "Професійна спілка чесних працівників" щодо відзиву відповідача від 24.03.2021 року, згідно яких зазначають, що відповідачем у відзиві наводяться факти, що не підтверджуються жодними доказами, а саме, телефонування позивачу в період її хвороби. Оночасно відповідач не надав доказів виконання інших дій, що зазвичай відповідач виконує для встановлення причин відсутності працівника на робочому місці: відвідування на дому, направлення листів та телеграм за перебуванням та реєстрації. Про неприсутність позивача на лікарсько-консутативної комісії 20.11.2020 року, незважаючи на те, що у листі №1060 від 28.12.2020 року про це йшла мова. Зазначає, що позивач намагалася попасти до ЛКК у той день, але її питання не було розглянуто через не прибуття на засідання ЛКК її сімейного лікаря і відсутності повноважень у комісії розглядати питання надання лікарняних листків, про що позивачу повідомили в ЛКК 20.11.2020 року і направили знову до сімейного лікаря, мотивуючи тим, що право видачі листків непрацездатності має лікуючий лікар позивача після особистого огляду, про що робиться відповідний запис у медичній карті. У позивача виникло право на отримання листка непрацездатності за фактом звернення до свого сімейного лікаря, який у порушення інструкції делегував обов`язок видачі листка непрацездатності іншим медичним працівникам, примушуючи позивача, яка знаходилася у хворобливому стані додатково чекати у чергах. Твердження відповідача щодо якостей позивача не відповідають дійсності, доказів застосування до позивача дисциплінарних стягнень не надано, доказів невиконання нею її робочих обов`язків також не надано; відповідач апелює в якості обґрунтування звільнення позивача до листів №1133 від 21.12.2020 року, №1035 від 23.12.2020 року, №1060 від 28.12.2020 року, в яких міститься інформація про те, що позивач була доставлена до фельдшером здравпункту 16.11.2020 року о 11.00 годині до КНП «Криворізька міська лікарня №17» КМР та направлена до сімейного лікаря. Зі слів сімейного лікаря вона була у нього на прийомі 16.11.2020 року, 20.11.2020 року та 23.11.2020 року. Та листом №1060 уточнюється, що позивач дійсно була на прийомі у сімейного лікаря в зазначені вище дати, але з невідомих причин з`явилася на прийом до сімейного лікаря без листка непрацездатності, який повинен був відповідно до Інструкції виписати їй листок непрацездатності але не виписав. Вважає, що у вказаних листках містилась інформація, яка підтверджувала факт звернення позивача до лікарів та відвідування нею свого сімейного лікаря, але відповідач нелогічно прийняв рішення про звільнення позивача. Зазначає, що єдиним доказом, на підставі якого Профактив повинен був розглянути Подання на звільнення був лист ЦП МСД №7 №966 від 08.12.2020 року, зі змісту якого виходило, що незважаючи на хворобу, позивачці не виписали листок непрацездатності через те, що вона не звернулася до «кабінету 101», який, до речі, підтверджує факт незаконного не оформлення позивачу листка непрацездатності її сімейним лікарем та направлення її для цього в період гострого стану до «кабінету №101». Відповідач в якості обґрунтування звільнення позивача всупереч відмови у задоволенні Подання на її звільнення стверджує, що спірне рішення Профактиву має рекомендаційний характер та не порушує прав та інтересів роботодавця, однак в жодному акті законодавства або судової практики не міститься твердження, що рішення виборного органу профспілки щодо відмови у наданні згоди на звільнення працівника має рекомендаційний характер. Відповідач в якості обґрунтування додержання встановлених ст..149 КЗпП строків застосування дисциплінарних стягнень, посилається на те, що він, отримавши від позивача письмові пояснення, в яких вона повідомляла про відсутність у неї листа непрацездатності через два тижні – 16.02.2020 року, вирішив направити до лікарських установ запити про точні дати звернення за медичною допомогою та період амбулаторного лікування у сімейного лікаря незалежно від того чи був виданий їй листок непрацездатності. Відповіді, підтвердили звернення позивача до лікарських установ через хворобу та невиконання сімейним лікарем своїх обов`язків щодо надання позивачу листка непрацездатності. Таким чином, письмово доводиться, що відповідачу було достеменно відомо, що у позивача немає в якості підтвердження її хвороби листка непрацездатності 04.12.2020 року і відлік строку належить вести саме з цієї дати через те, що у відповідях лікарських установ не міститься спростування хвороби позивача, через яку вона не була на робочому місці. За таких обставин вважають, що факти викладені у позові відповідають дійсним обставинам і позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.

21.04.2021 року надійшла відповідь позивача ОСОБА_3 на відзив відповідача від 24.03.2021 року згідно якого зазначає, що у своєму відзиві відповідач повністю підтверджує факти, що були викладені в її позові, але намагається ввести сторони в оману через неналежне трактування законодавства, наводячи факти, що не підтвердженні доказами, перекручуючи дійсні обставини справи. Вважає, що відповідач у своєму відзиві повністю підтвердив викладені нею у позові факти; утримався від оцінки наданих нею подробиць та доказів щодо обставин неотримання нею листка непрацездатності; надані ним письмові докази повністю підтверджують її хворобу; використав в якості підстави для її звільнення лист №966 від 08.12.2020 року, який адресований їй але який вона не отримувала та про існування якого вона не чула, тому вважає, що даний лист отриманий з порушенням діючого законодавства і не може бути належним та допустимим доказом. Через те, що факти, викладені в її позові, підтвердженні не тільки письмовими доказами, а й відповідачем і відповідають дійсним обставинам справи, вважає доведеним її незаконне звільнення за прогули не через відсутність поважної причини, яка існувала, а через відсутність листка непрацездатності. Тому, просить позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

12.05.2021 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" на відповідь на відзив, згідно яких зазначають, що всі доводи у відповіді на відзив позивач зводяться до припущень відносно того, що відповідач у своєму відзиві на позовну заяву повністю підтверджує ті факти, на які посилається відповідач. Дані твердження не підтверджуються жодними доказами. Зазначає, що позивач до позовної заяви додає пояснювальну від 30.11.2020 року, яка була написана на керівника КНП ЦПМСД №7 КМР з резолюцією керівника КНП ЦПМСД №7 КМР – «не заперечую», яка є як додаток до позовної заяви, вважають, що цей доказ є неналежним і не може слугувати доказом, оскільки особистий підпис, начебто керівника КНП ЦПМСД №7 КМР Шумака О.О. в заяві після слова «не заперечую» істотно відрізняється від підпису зазначеному в листі КНП ЦПМСД №7 КМР №1060 від 28.12.2020 року та під даним підписом відсутні дані П.І.Б. та викликає сумнів, що саме ОСОБА_10 особисто погодив заяву ОСОБА_3 30.11.2020 року. Також ОСОБА_3 додає до відповіді на відзив копію заяви від 28.01.2021 року до КНП ЦПМСД №7 КМР про надання амбулаторної картки для ознайомлення, тоді як у відповіді, яка надійшла на адресу ПРАТ «ІНГЗК» 24.12.2020 року №1035 від 23.12.2020 року від КНП ЦПМСД №7 КМР зазначено, що в них відсутня медична документація, оскільки медична амбулаторна картка хворого знаходиться у ОСОБА_3 . Зроблені висновки позивачем у відповіді на відзив на позовну заяву ґрунтуються лише на припущеннях та не підтверджуються жодним належним доказом. Щодо повного підтвердження відповідачем викладених в позові факті зазначають, що такі твердження позивача спростовуються, оскільки в наказі про звільнення зазначено саме той період, який не підтверджується і не обґрунтовується позивачем поважними причинами не виходу на роботу, а саме: з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рік, а не з16.11.2020 року по 03.12.2020 рік. Оцінка таких причин на предмет поважності повинна виходити з того, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником. Кожна з таких причин має бути підтверджена відповідними виправданими документами (довідками), виданими уповноваженими органами. Таких доказів і обґрунтувань з боку позивача не надано ані до позовної заяви, ані до відповіді на відзив. Якщо причину відсутності на роботі не можна віднести до поважних, роботодавець має право звільнити працівника за прогули на підставі п.4 ч.1 ст.40 КЗпП України. Зазначає, що позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин, на які вона посилається, окрім своїх доводів, які не знаходяться в об`єктивному зв`язку з встановленими обставинами в ході з`ясування ПРАТ «ІНГЗК» причин її відсутності на робочому місці, а також ці доводи є суперечливими. Звільнення позивача відбулося не через відсутність листка непрацездатності, а через відсутність інших доказів за період з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рі. Позивач вважаючи, що її права були порушені, свідомо нехтувала своїми правами та обов`язками, не з`являючись у лікарню. Враховуючи наведене бездіяльність позивача не може не може ставити під сумнів правомірного здійснення застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин за ст..40 п.4 КЗпП України. При звільненні було враховано попередню роботу та враховано листи медичних закладів, в яких зазначено, що їй відмовлено у наданні листка непрацездатності з причини несвоєчасного звернення на ЛКК та за порушення режиму як пацієнтки. Докази, які на думку позивача, підтверджують поважність причини відсутності на роботі в період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік констатують лише факт звернення позивача до медичного закладу в період тільки з 16.11.2020 року по 23.11.2020 рік, а з 24.11.2020 року по 03.12.20200 рік взагалі не підтверджують її явку до лікарні і відповідно наявності непрацездатності. Наявні у справі документи спростовують факт присутності і огляду позивача у лікарні після 23.11.2020 року. Вважають, що рішення профспілкового органу про відмову у наданні згоди на розірвання трудового договору з позивачкою не вмотивоване, не достатньо добре аргументоване, а тому відповідач мав позивач мав право на звільнення позивачки з роботи за п.4 ст.40 КЗпП України без згоди профспілкового комітету. Тому, на підставі викладеного просять відмовити в задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

14.06.2021 року на адресу суду надійшли додаткові пояснення відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відзиву на позовну заяву, згідно яких зазначають, що ОСОБА_3 в своїй позовній заяві зазначає, що граничним строком звільнення є 30.12.2021 року, а не 08.01.2021 року, що свідчить про порушення Відповідачем встановленого ст. 149 КЗпП України місячного строку. Так, 04.12.2020 року ОСОБА_3 були надані письмові пояснення на ім`я керівника Цеху сервісного обслуговування ПРАТ «ІНГЗК» з приводу її відсутності на робочому місці за період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік в яких було зазначено , що вона знаходилась на лікарняному з 16.11.2020 року по 20.11.2020 рік, з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рік ходила в лікарню кожен день і очікувала отримання листка непрацездатності, але його не видали лікарі. В період, починаючи з 04.12.2020 року за заявами ОСОБА_3 , було надано відпустки без збереження заробітної плати на 4 календарних дні, які зазначені в табелі обліку робочого часу та підтверджуються також заявами та наказами про надання відпуски, а саме від 04.12.2020 року, від 08.12.2020 року , від 16.12.2020 року, від 23.12.2020 року. Отже, якщо відлік строку притягнення позивача до дисциплінарного стягнення застосовувати з 04.12.2020 року з урахуванням перебування ОСОБА_3 у відпустці (в сукупності 4-х календарних днів), передбачений частиною першою статті 148 КЗпП України строк Відповідачем не порушено. При цьому позивачці було надано достатньо часу щодо можливості скористатися своїми правами для захисту своїх законних прав та інтересів, а саме: надати інші докази, які б підтверджували поважність причин хвороби, навіть якщо вона не надала листка непрацездатності. Таким чином, після надання пояснень Позивачкою, які датовані 04.12.2020 року, керівництвом ПРАТ «ІНГЗК» 16.12.2020 року було зроблено запити до медичних закладів з метою встановлення достовірності та поважності фактів знаходження її на лікарняному та відвідуванні лікарні в період з 16.11.2020 рок у по 03.12.2020 рік. І тільки після отримання відповідей від медичних закладів, які надійшли на адресу ПРАТ «ІНГЗК» 24.12.2020 року, було з`ясовано відсутність поважних причин відсутності Позивачки на робочому місці. З огляду на зазначене, остаточна оцінка діям позивача, тобто виявлення проступку, була зафіксована в відповідях (повідомленнях) від медичних установ. Зазначають, що позивачка не довела належними та допустимими доказами поважності причин тривалої відсутності на роботі за період з 24.11.2020 року по 03.12.2020 рік, тобто скоїла прогул без поважних причин, застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення за прогули без поважних причин за ст.40 п.4 КЗпП України. А у тому разі, якщо працівник обґрунтовує невихід на роботу поважними причинами, оцінка таких причин на предмет поважності повинна виходити з того, що ці причини мають бути істотними, тобто такими, які перешкоджають явці на роботу і не можуть бути усунені самим працівником. Кожна з таких причин має бути підтверджена відповідними виправдними документами (довідками), виданими уповноваженими органами. Якщо причину відсутності на роботі не можна віднести до поважних, роботодавець має право звільнити працівника за прогул на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України. Так, 08.01.2021 року наказом №5-к від 08.01.2021 року токар Цеху сервісного обслуговування дільці Рудозбагачувальної фабрики №1 ПРАТ «ІНГЗК» ОСОБА_3 була звільнена за ст.40 п.4 КЗпП України за прогули без поважної причини, з яким остання була ознайомлена. Таким чином, з огляду на зазначене звільнення за прогули без поважних причин з підстав ч.4 ст.43 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства, у межах строків, встановлених законодавством для накладення дисциплінарного стягнення. Тому, на підставі викладеного просять відмовити в задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

03.08.20201 року на адресу суду надійшли даткові пояснення відповідача Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат" до відзиву на позовну заяву, згідно яких зазначають, що Верховний Суд у постанові від 25.01.2018 року у справі №569/18201/14-ц вказав, що за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення. Суд зобов`язаний оцінювати рішення профспілкового органу на предмет наявності чи відсутності ознак обґрунтованості, оскільки необґрунтованість рішення профспілкового комітету породжує відповідне право власника на звільнення працівника, а обґрунтованість такого рішення виключає виникнення такого права. Обґрунтованість рішення профспілкового органу повинна оцінюватись судом виходячи із загальних принципів права і засад цивільного судочинства (стаття 8 Конституції України, стаття 3 ЦК України). Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав. Висновок про обґрунтованість чи необґрунтованість рішення профспілкового комітету про відмову у наданні згоди на звільнення працівника може бути зроблений судом лише після перевірки відповідності такого рішення нормам трудового законодавства, фактичних обставин і підстав звільнення працівника, його ділових і професійних якостей. Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови. Вважають, що звільнення за прогули без поважних причин з підстав ч.4 ст.43 КЗпП України було проведено відповідачем з дотриманням норм трудового законодавства та у межах строків, встановлених законодавством для накладення дисциплінарного стягнення. Тому, просять відмовити в задоволені позову ОСОБА_3 в повному обсязі.

Позивач ОСОБА_3 в судове засіданн була допитана по правилам допиту свідка за її клопотанням та її згодою та надала пояснення аналогічні викладеним нею у позовній заяві. Аналогічні покази надано свідком ОСОБА_11 .

Представник ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, з підстав викладених у позовній заяві та відповіді позивача на відзив відповідача.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, запереченнях на відповідь на відзив позивача та в додаткових поясненнях.

Представник третьої особи Професійної спілки "Професійна спілка чесних працівників" Баллян А.С. просив позов задовольнити з підстав, викладених в письмових поясненнях професійної спілки, доданих до справи.

Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_3 28.12.2018 року прийнята в цех сервісного обслуговування дільниця рудозбагачувальної фабрики №2 учнем токаря в Приватному акціонерному товаристві «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат», наказ №789 від 27.12.2018 року. 27.05.2019 року ОСОБА_3 переведена в цех сервісного обслуговування дільниця рудозбагачувальної фабрики №2 токарем 3 розряду, наказ №410 від 27.05.2019 року. 12.09.2019 року ОСОБА_3 переведена в цех сервісного обслуговування дільниця рудозбагачувальної фабрики №1 токарем 3 розряду, наказ №661 від 12.09.2019 року, що підтверджується копією трудової книжки ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 28.12.2019 року (а.с.9).

08.01.2021 року наказом №5-к ПАТ «Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат» токаря Цеху сервісного обслуговування ОСОБА_3 звільнено за прогули без поважних причин за п.4 ст.40 КЗпП України.

Згідно наказу: з 16.11.2020 року по 03.12.2020 року токар Цеху сервісного обслуговування ОСОБА_3 не з`явилась на роботу. Документів, що підтверджують відсутність не надавала. Під час з`ясування адміністрацією причин відсутності працівника на роботі, було встановлено, що ОСОБА_3 після 23.11.2020 року до комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» Криворізької міської ради та до комунального некомерційного підприємства «Криворізька міська лікарня №17» Криворізької міської ради не зверталась. Встановлено, що в період з 24.11.2020 року по 03.12.2020 року у неї відсутні документи, що підтверджують наявність поважних причин відсутності на роботі, таким чином, період з 24.11.2020 року по 03.12.2020 року вважається прогулом без поважних причин (а.с.10).

З листа КНП «Криворізька міська лікарня №17» КМР №1077 від 15.12.2020 року встановлено, що ОСОБА_3 , 1999 року народження, була доставлено швидкою допомогою в приймальне відділення лікарні 16.11.2020 року о 11 год. 00 хв. з діагнозом: Гіпотонія. А/Т 11070. Оглянута зав. Терапевтичним відділенням ОСОБА_12 . Показань для госпіталізації немає. Лікування у сімейного лікаря (а.с.15).

19.11.2020 року ОСОБА_3 зверталася до ТОВ «Інвітро» для здачі аналізів (а.с.16).

30.11.2020 року позивачка звернулася з пояснювальною запискою до директора КНП «ЦПМСД №7» КМР в якій просить відкрити лікарняний лист з 16.11.2020 року в зв`язку з тим, що вона вчасно не здала фішку на лікарняний лист. 19.11.2020 року зверталася до сімейного лікаря, про що є запис в амбулаторній карті (а.с.17).

02.12.2020 року позивачка ОСОБА_3 звернулася до керівника ЦПМСД №7 м.Кривого Рогу з заявою в якій зазначає, що 16.11.2020 року вона була доставлена в приймальний покій 17 Міськлікарні. Із за неможливості працівниками приймального покою зв`язатися з її сімейним лікарем ОСОБА_13 вона самостійно прибула до нього на прийом 16.11.2020 року о 11 год. 30 хв. Але з невідомих причин їй не оформлюють лікарняний лист з 16.11.2020 року по 02.12.2020 рік. В зв`язку з вищевикладеним і тим, що її відсутність на робочому місці без оформленого лікарняного листа може бути основою для звільнення за прогул, тому просить надати інформацію про причини не надання лікарняного листа за період з 16.11.2020 року по 02.12.2020 рік (а.с.18).

З відповіді КНП «ЦПМСД №7» №956 від 04.12.2020 року на заяву ОСОБА_3 від 02.12.2020 року встановлено, що позивач не з`явилася вчасно до КНП «ЦПМСД №7» КМР для виписки листка непрацездатності. В даному випадку відповідальність за свої дії несе пацієнт (а.с.19).

04.12.2020 року позивачка звернулася з пояснювальною запискою до начальника ЦСО Черкасова Г.С. в якій повідомляє, що з 16.11.2020 року по 20.11.2020 року вона була на лікарняному. В зв`язку з тим, що вона вчасно не здала фішку на лікарняний лист, їй його не видали. 19.11.2020 року зверталася до сімейного лікаря, про що є запис в амбулаторній карті. З 24.11.2020 рік по 03.12.2020 рік вона ходила кожен день в лікарню, лікарі казали, що видадуть їй лікарняний лист, але не видали (а.с.24, 97).

04.12.2020 року в.о. начальника дільниці 1 РОФ 1 ЦСО Шишка О.В. звернувся з доповідною до в.о. начальника ЦСО Черкасова Г.С. в якій зазначає, що ОСОБА_3 16.11.2020 року на робочому місці відчула погіршення здоров`я. Механік дільниці ОСОБА_4 супроводив її в медичний пункт, куди в послідуючому була викликана швидка допомога і працівника відвезли в лікарню. В цей день вона повідомила, що вона на лікарняному. Через 10 днів почали її дзвонити, на телефонні дзвінки вона не відповідала. 04.12.2020 року ОСОБА_3 прийшла на роботу та написала заяву на один день (04.12.2020 року) без збереження заробітної плати (а.с.25, 96).

З листа КНП «ЦПМСД №7» КМР №966 від 08.12.2020 року до ОСОБА_3 вбачається, що звернення ОСОБА_3 від 02.12.2020 року щодо оформлення листка непрацездатності (лікарняного) розглянуто та повідомляють, що у разі необхідності видачі листка непрацездатності, сімейний лікар виписує та надає пацієнту довідку, яка подається до кабінету 1014 КНП «ЦПМСД №7» КМР де оформляється листок непрацездатності. Сімейним лікарем ОСОБА_3 була виписана зазначена довідка, однак по невідомим причинам, ОСОБА_3 не звернулася в кабінет 101 для оформлення листка непрацездатності. Відповідно до діючого законодавства забороняється оформлення та видача листків непрацездатності минулою датою (а.с.39, 103).

16.12.2020 року відповідачем було зроблено запит до КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР за вихідним №01/7415 та до КНП «Криворізька міська лікарня №17» Криворізької міської ради за вихідним №01/7416 відповідно до яких просять надати точні дати звернення ОСОБА_3 за медичною допомогою та період амбулаторного лікування у сімейного лікаря, незалежно від того чи був виданий їй лист непрацездатності чи не був (а.с.98-99).

З відповіді КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР за №1035 від 23.12.2020 року зазначено, що в зв`язку з відсутністю медичної документації, повідомити інформацію стосовно того, чи зверталася за медичною допомогою в період часу з 16.11.2020 року по теперішній час гр.. ОСОБА_3 підприємство не може, оскільки медична амбулаторна картка хворого знаходиться на руках у ОСОБА_3 .. Зі слів сімейного лікаря ОСОБА_3 зверталася до нього на прийом 16.11.2020 року, 20.11.2020 року та 23.11.2020 року (а.с.100).

28.12.2020 року за №1060 надійшов уточнюючий лист від КНП «Центр первинної медико-санітарної допомоги №7» КМР, в якому зазначено, що ОСОБА_3 звернулася до сімейного лікаря в амбулаторію №1 КНП «ЦПМСД №7» КМР 16.11.2020 року. Хворій було видане направлення на виписку листка непрацездатності з 16.11.2020 року по 20.11.2020 року. 20.11.2020 року пацієнтка з`явилася на прийом до сімейного лікаря без листка непрацездатності. Пояснити чому він не виписаний ОСОБА_3 не змогла. Була направлена сімейним лікарем до завідувачки амбулаторії на ЛКК для отримання дозволу на виписку листка непрацездатності з 16.11.2020 року по 20.11.2020 року. На ЛКК ОСОБА_3 з`явилася не 20.11.2021 року, як було направлено сімейним лікарем, а 23.11.2020 року. Через невчасне звернення на ЛКК та порушення режиму пацієнтці у виписці листка непрацездатності було відмовлено. Після 23.11.2020 року ОСОБА_3 до закладу не зверталася, документів, що підтверджують факт непрацездатності не видавалося (а.с.102).

З відповіді КНП «Криворізька міська лікарня №17» КМР за №1133 від 21.12.2020 року вбачається, що ОСОБА_3 була доставлена швидкою допомогою ПРАТ «ІНГЗК» фельдшером здравпункту 16.12.2020 року о 11 год. 00 хв. з діагнозом: Гіпотонія та була направлена до сімейного лікаря (а.с.101).

З виробничої характеристики токаря цеху сервісного обслуговування ОСОБА_3 встановлено, що за час роботи на підприємстві зарекомендувала себе як не трудолюбива, не дисциплінована, не любляча свою роботу людина. Виконує свою роботу на низькому рівні. Працює погано, не в повну міру своїх сил, потребує постійного контролю, не виявляє ніякої ініціативи. До виконання громадських доручень відноситься неохото. Має неодноразові покарання по охороні праці, про що свідчать розпорядження про позбавлення виробничої премії №123 від 25.02.2020 року та №170 від 17.03.2020 року (а.с.108-110).

04.12.2020 року, 08.12.2020 року, 16.12.2020 року та 23.12.2020 року за заявами ОСОБА_3 їй було надано відпустки без збереження заробітної плати на ці 4 календарних дні, що підтверджуються заявами ОСОБА_3 від 04.12.2020 року, 08.12.2020 року, 15.12.2020 року, 23.12.2020 року, наказами про надання відпуски №20384713742, №20384713704, №20384714278, №20384714548 та табелем обліку робочого часу (а.с.198-206).

З акту про відмову від підписання наказу про звільнення від 08.01.2021 року ПРАТ «ІНГЗК» встановлено, що ОСОБА_3 було запропоновано підписати всі необхідні документи для звільнення, а саме проставити підпис про ознайомлення з наказом про звільнення про звільнення за прогул №5-к від 08.01.2021 року та про отримання трудової книжки; отримати свою трудову книжку «на руки». ОСОБА_3 було ознайомлено з наказом про звільнення у присутності комісії, але на прохання поставити особистий підпис, який підтверджував факт ознайомлення ОСОБА_3 з наказом, остання відмовилася та відмовилась від отримання трудової книжки та проставлення підпису про її отримання. Даний акт ОСОБА_3 відмовилася підписувати (а.с.211).

З акту від 08.01.2021 року встановлено, що комісія у складі механіка дільниці ЦСО ОСОБА_4 , сметчика ОСОБА_14 , ведучого спеціаліста ОСОБА_15 склали цей акт про те, що токар ЦСО ПРАТ «ІНГЗК» ОСОБА_3 відмовилася підписати наказ №5-к від 08.01.2021 року «Про звільнення за прогули» (а.с.212).

08.01.2021 року на домашню адресу ОСОБА_3 ПРАТ «ІНГЗК» направлялося повідомлення про звільнення та необхідність з`явитися до відділу кадрів ПРАТ «ІНГЗК» для отримання трудової книжки та копії наказу про звільнення (а.с.213-214).

З розпорядження №27-к від 08.01.2021 року ПРАТ «ІНГЗК» встановлено, що зобов`язано виплатити ОСОБА_3 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за 3 дні в сумі 1575,36 грн. (а.с.215).

Встановлені обставини свідчать, що між сторонами виникли спірні правовідносини щодо звільнення позивача з роботи за ініціативою власника.

При вирішенні спору суд виходить з того, що згідно статті 43 Конституції України Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір (стаття 139 КЗпП України).

Відповідно до частини першої статті 142 КЗпП України трудовий розпорядок на підприємствах, в установах, організаціях визначається правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовими колективами за поданням власника або уповноваженого ним органу і виборного органу первинної профспілкової організації (профспілкового представника) на основі типових правил.

Пунктом четвертим частини першої статті 40 КЗпП України передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Таким чином, для встановлення факту прогулу, тобто факту відсутності особи на робочому місці більше трьох годин протягом робочого дня без поважних причин, суду необхідно з`ясувати поважність причини такої відсутності. Поважними визнаються такі причини, які виключають вину працівника.

Обов`язок доведення вини працівника у порушенні трудової дисципліни на підприємстві покладено на роботодавця.

Законодавством не визначено перелік обставин, за яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, а тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності на роботі працівника, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати надані сторонами докази.

Відповідно до статті 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

У справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, підлягають з`ясуванню обставини, в чому конкретно полягало порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Сторони не заперечували, що позивач ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці з 16.11.2020 по 03.12.2020 року.

Позивач ОСОБА_3 стверджує, що була відсутня на роботі з поважних причин - та на підтвердження поважності причин посилається на свої покази, як свідка, на покази свідка ОСОБА_11 , листи закладів охорони здоров`я, однак дані докази не свідчать про тимчасову непрацездатність ОСОБА_3 у період з 23.11.2020 року по 03.12.2020 року, тобто про поважність причин відсутності позивачки на робочому у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, оскільки згідно з пунктом 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року N 455, тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

Згідно ч. 2 ст. 78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У зв`язку з цим, покази свідка ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , листи закладів охорони здоров`я, судом відхиляються як недопустимі для підтвердження факту тимчасової непрацездатності, а тому суд приходить до висновку, що позивач ОСОБА_3 була відсутня на робочому місці у період з 23.11.2020 року по 03.12.2020 року, належних доказів поважності причин відсутності на роботі роботодавцю не надала, а тому у відповідача були підстави вважати, що позивач була відсутня на робочому місці у спірний період без поважних причин та ініціювати питання звільнення за п. 4 ст. 40 КЗпПУ, яка передбачає, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Якщо працівник є членом первинної профспілкової організації, розірвати з ним трудовий договір з підстави, передбаченої пунктом 4 статті 40 КЗпП відповідно до частини першої статті 43 КЗпП, можна лише за попередньою згодою виборного органу цієї профспілкової організації.

Позивач ОСОБА_3 є членом профспілки «Професійна спілка чесних працівників», що підтверджується її заявою від 10.03.2020 року, на якій міститься резолюція «прийнята 10.03.2021 року» (а.с.20).

24.12.2020 року в.о.директор з персоналу та соціальних питань ПРАТ «ІНГЗК» за №01/7583 звернувся до Професійної спілки «Професійна спілка чесних працівників» з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору за прогули без поважних причин по п.4 ст.40 КЗпП України з токарем 3 розряду, дільниці Рудозбагачувальної фабрики №1, Цеху сервісного обслуговування ПРАТ «ІНГЗК» ОСОБА_3 , оскільки не виходила на роботу з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік. Виправдальні документи за період відсутності не надала (а.с.21, 104).

Порядок надання виборним органом первинної профспілкової організації (далі — профспілка) попередньої згоди на звільнення працівника установлено статтею 43 КЗпП.

Рішення профспілки про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору має бути обґрунтованим. Якщо ж така відмова необґрунтована, роботодавець має право звільнити працівника без згоди профспілки.

Верховний Суд у постанові від 25 січня 2018 року у справі № 569/18201/14-ц вказав, що за змістом вищезазначених норм права суд, розглядаючи трудовий спір, повинен з`ясувати, чи містить рішення профспілкового комітету власне правове обґрунтування такої відмови. І лише у разі відсутності у рішенні правового обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення працівника власник або уповноважений ним орган має право звільнити працівника без згоди виборного органу первинної профспілкової організації і таке звільнення є законним у разі дотримання інших передбачених законодавством вимог для звільнення.

Рішення профспілкового органу про відмову в наданні згоди на розірвання трудового договору повинно бути аргументованим та містити посилання на правове обґрунтування незаконності звільнення працівника або посилання на неврахування власником фактичних обставин, за яких розірвання трудового договору з працівником є порушенням його законних прав.

Аналіз зазначеної норми права дає підстави для висновку про те, що власник має право звільнити працівника без згоди профспілкового органу за відсутності обґрунтування профспілковим органом такої відмови, а не з мотивів її відмови.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постановах від 1 лютого 2018 року по справі № 501/2511/15-ц; від 17 грудня 2020 року по справі № 643/9770/17; від 30 вересня 2020 року по справі № 459/2165/18.

Слід окремо наголосити, що таке обґрунтування відмови у наданні згоди на звільнення повинно міститись у самому рішенні, а не у будь-яких додаткових документах, що можуть складатись (наприклад, у супровідному листі).

З витягу із протоколу №05-01/2021-01 засідання ПС «Професійна спілка чесних працівників» від 05.01.2021 року встановлено, що профспілковий комітет вважає, що дійшов до зваженого рішення про те, що вірогідне звільнення відбулось не за прогули через відсутність поважних причин, а за неможливістю отримати «лист непрацездатності. На засіданні вирішено: у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 не була присутня на робочому місці в період з 16.11.2020 року до 03.12.2020 року через хворобу, що є поважною причиною, навіть якщо хвороба не підтверджена листком непрацездатності, керуючись ст.40 КЗпП, ст.39 закону «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», п.24 Постанови пленуму ВСУ №9 від 06.11.1992 року, згоди на звільнення ОСОБА_16 за ч.4 п.4 ст.40 КЗпП не надавати (а.с.22-23).

Однак суд не погоджується з даним висновком профспілкового органу, у зв`язку з тим, що позивачем не надано допустимих доказів на підтвердження факту непрацездатності, що зобов`язувало б відповідача зберігати за нею робоче місце, а висновок про те, що відсутність позивача на роботі через хворобу, що є поважною причиною, навіть якщо хвороба не підтверджена листком непрацездатності, суперечить наведеному п 1.1 Інструкції про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України від 13 листопада 2001 року N 455, згідно якого тимчасова непрацездатність працівників засвідчується листком непрацездатності.

У судовому порядку дії щодо невидачі листка непрацездатності позивач ОСОБА_3 не оскаржила.

Тому, викладена професійною спілкою у рішенні №05-01/2021-01 засідання профспілкового комітету від 05.01.2021 року відмова у наданні згоди на звільнення ОСОБА_3 за прогули без поважних причин на думку суду є необґрунтованою, оскільки в рішенні не зазначено підстави відмови в наданні згоди на розірвання трудового договору з Позивачкою, з відповідним обґрунтуванням порушення відповідачем прав при звільненні.

Отже, з огляду на зазначене, ПРАТ «ІНГЗК» мав право звільнити працівника без згоди профспілкового органу, враховуючи відсутність обґрунтування профспілковим органом своєї відмови.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений ст. 149 КЗпПУ, згідно якої: До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

ОСОБА_3 в своїй позовній заяві зазначає, що граничним строком звільнення є 30.12.2021 року, а не 08.01.2021 року, що свідчить про порушення Відповідачем встановленого ст. 148 КЗпП України місячного строку.

Строки для застосування дисциплінарних стягнень закріплені статтею 148 КЗпП. Зокрема, у ній зазначено, що дисциплінарне стягнення застосовується безпосередньо за виявленням проступку, але не пізніше одного місяця з дня його виявлення, не рахуючи часу звільнення працівника від роботи у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або перебуванням його у відпустці. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено пізніше шести місяців з дня вчинення проступку.

Слід враховувати, що ст. 148 КЗпП передбачає обчислення місячного строку для застосування стягнення з дня виявлення не факту (дії, бездіяльності), а саме проступку. Виявлення проступку означає не тільки виявлення факту (дії), але і встановлення працівника, який порушив трудові обов`язки, характеру порушення, шкідливих наслідків правопорушення, причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками, вини працівника.

Ця норма передбачає обчислення місячного строку для застосування дисциплінарного стягнення з дня виявлення саме проступку як такого. Тобто під виявленням проступку розуміється не лише виявлення факту (певного діяння), а й встановлення особи, яка вчинила це діяння, її протиправність, вину, наявність шкідливих наслідків, причинного зв`язку між правопорушенням та шкідливими наслідками. При цьому день виявлення дисциплінарного проступку не завжди може збігатися з днем його вчинення чи днем виявлення факту. День виявлення проступку може настати значно пізніше від дня його вчинення, а також від дня виявлення факту (дана правова позиція викладена в постанові ВСУ від 18.11.2020 року справа № 464/3942/19).

Зазначене вище свідчить про з`ясування відповідачем усіх обставин вчинення проступку, у тому числі з урахуванням письмового пояснення позивачки, датованого від 04.12.2020 року з урахуванням 4-х днів відпуски без збереження заробітної плати (04.12.2020р., 08.12.2020р., 16.12.2020р., 23.12.2020р.) та відповідей медичних закладів з цього приводу, датованих від 21.12.2020 року, 23.12.2020 року і 28.12.2020 року.

Після надання пояснень позивачкою, які датовані 04.12.2020 року, керівництвом ПРАТ «ІНГЗК» 16.12.2020 року було зроблено запити до медичних закладів з метою встановлення достовірності та поважності фактів знаходження її на лікарняному та відвідуванні лікарні в період з 16.11.2020 року по 03.12.2020 рік. І тільки після отримання відповідей від медичних закладів, які надійшли на адресу ПРАТ «ІНГЗК» 24.12.2020 року, було з`ясовано відсутність поважних причин відсутності позивачки на робочому місці.

Таким чином з урахуванням перебування ОСОБА_3 у відпустці, передбачений частиною першою статті 148 КЗпП України строк, відповідачем не порушено.

Порядок застосування дисциплінарних стягнень визначений ст. 149 КЗпПУ, згідно якої: До застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. За кожне порушення трудової дисципліни може бути застосовано лише одне дисциплінарне стягнення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок, і попередню роботу працівника. Стягнення оголошується в наказі (розпорядженні) і повідомляється працівникові під розписку.

В судовому засіданні встановлено, що пояснення від ОСОБА_3 відбирались, за порушення трудової дисципліни застосовано одне стягнення, при обранні стягнення враховано ступінь тяжкості проступку, зокрема тривалість відсутності на роботі, наслідки для роботи підприємства, та попередню роботу працівника.

Отже, відповідачем при обранні виду стягнення щодо позивачки належно враховано ступінь тяжкості вчиненого ним проступку та його істотну тривалість.

Сукупність вищенаведених обставин та наданих доказів свідчить про те, що ПРАТ «ІНГЗК» дотрималося порядку звільнення ОСОБА_3 на підставі пункту 4 статті 40 КЗпП України за прогули без поважних причин, що у свою чергу свідчить про відсутність порушення норм чинного трудового законодавства України.

Таким чином, у судовому засіданні встановлено, що роботодавцем ПРАТ «ІНГЗК» дотримано строки та порядок застосування дисциплінарних стягнень і доведено наявність вини ОСОБА_3 у вчиненні дисциплінарного проступку. При обранні виду дисциплінарних стягнень з`ясовувалось в чому конкретно проявились порушення позивачем її функціональних обов`язків; перевірялись її доводи щодо причин відсутності на роботі, ураховано ступінь тяжкості вчинених проступків та заподіяна ними шкода; обставини, за яких були вчинені проступки і попередня робота позивача.. Доводи позивача та третьої особи про відсутність у її діях порушень трудової дисципліни суд визнає непереконливими та такими, що не узгоджуються з матеріалами справи.

А тому, наказ ПРАТ «ІНГЗК» № 5-к від 08.01.2020 року про звільнення за прогул є законним, а позов ні вимоги про визнання його протиправним та скасувати задоволенню не підлягають. Інші позовні вимоги є похідними а тому також не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, ст. ст. 147-150 КЗпП України, керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Приватного акціонерного товариства "Інгулецький гірничо-збагачувальний комбінат", третя особа на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог - професійна спілка "Професійна спілка чесних працівників" щодо протиправності наказу та незаконності звільнення – відмовити.

Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області шляхом подачі апеляційної скарги через Апостолівський районний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст складено 04.11.2020 року.

СуддяН. В. Хоруженко