Рішення № 101036632, 10.11.2021, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/16301/21

Провадження № 2/161/4087/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі:

головуючого – судді Присяжнюк Л.М.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про визнання незаконним нарахування коштів,

В С Т А Н О В И В:

10 вересня 2021 року позивач звернулася до суду з цим позовом.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є клієнтом відповідача, а саме -користується його картковим рахунком.

30 квітня 2021 року їй зателефонували невідомі особи, яким позивач назвала реквізити доступу до карткового рахунку, з якого в подальшому були зняті кошти.

Позивач вказує, що повідомила відповідача про цей факт, а також звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення стосовно неї кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, але відповідач продовжує їй нараховувати відсотки за користування коштами, які вона з картки не знімала.

З наведених підстав позивач просить суд визнати нараховані їй відповідачем відсотки за кредитом неправомірними.

Відповідач у письмовому відзиві позов заперечив.

Дослідивши письмові матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити, з таких підстав.

Судом встановлено, що позивач є клієнтом відповідача, а саме - користується його картковим рахунком.

Як вбачається з витягу з ЄРДР, 01 травня 2021 року внесено відомості про кримінальне правопорушення №12021035580000888, відповідно до фабули яких 30 квітня 2021 року до позивачки зателефонували невідомі особи, яким остання назвала реквізити доступу до карткового рахунку, з якого в подальшому були зняті кошти.

Зі змісту виписок, які надані позивачем слідує, що відповідач продовжує нараховувати позивачу кошти за користування кредитними коштами, які були зняті 30 квітня 2021 року.

Надаючи свою правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає таке.

У пунктах 56-65 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року № 522/1528/15-ц зроблений наступний правовий висновок.

Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов`язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.

Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання.

Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.

У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту.

Використовуючи наведений вище правовий висновок до цієї справи, суд зазначає, що за даними Єдиного державного реєстру судових рішень, АТ КБ «Приватбанк» не ініціювало жодних судових спорів стосовно стягнення з боржника ( ОСОБА_1 ) заборгованості за кредитним договором, при цьому кредитор продовжує наполягати на існуванні заборгованості, оскільки відображає її у відповідних банківських виписках.

Позиція відповідача стосовно не визнання ним повного виконання зобов`язань за договором відображена також у його відзиві.

У зв`язку з вищенаведеним, а також відсутність судового процесу про стягнення з боржника заборгованості за кредитним договором, позивач обрав правильний спосіб захисту свого порушеного права та законного інтересу, і цей спір слід вирішити по суті, встановивши, чи дійсно продовжують існувати зобов`язання за спірним кредитним договором. З цього приводу суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (далі - Закон) користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи.

Згідно із пунктом 14.16 статті 14 Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів; під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Аналогічні норми містить Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 5 листопада 2014 року N 705 (далі - Положення). Крім того, указаним Положенням передбачено, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин.

Згідно з пунктом 1.1.2.10 Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ "ПриватБанк" клієнт зобов`язаний вживати заходів по запобіганню втрати (крадіжки) Карт, стікера PayPass, ПІНа (персонального ідентифікаційного номера) або інформації, нанесеної на Карту і магнітну полосу, або їх незаконного використання.

Пунктом 1.1.2.11 Умов та правил надання банківських послуг передбачено, що клієнт зобов`язаний інформувати банк, а також правоохоронні органи за фактом втрати карти, стікера PayPass, ПІНа, сім-карти мобільного телефону або отримання відомостей про їх незаконне використання. При настанні вищевказаних подій необхідно звернутися у відділення банку або зателефонувати за вказаними номерами.

За змістом статті 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

З огляду на положення вищенаведених правових норм, доводи позивача про те, що вона вжила необхідних заходів, передбачених у випадку крадіжки реквізитів картки Умовами і правилами надання банківських послуг, а саме: проінформувала банк, а також правоохоронні органи про факт крадіжки коштів з банківської картки, а тому її вини, як підстави цивільної-правової відповідальності не вбачається, що виключає можливість стягнення з неї заборгованості, яка виникла не з її вини, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки позивачем не доведено того факту, що саме третіми особами 30 квітня 2021 року зняті кредитні кошти з її карткового рахунку, враховуючи, що зняття коштів відбулося з використанням реквізитів доступу до неї, які відомі тільки їй.

Крім того, до моменту повідомлення користувачем (позивачем) банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк.

Аналогічна за змістом позиція відображена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року №585/1320/16-ц.

З огляду на вищевикладене, відповідач законно обліковує заборгованість позивача перед ним за операціями, які були здійснені 30 квітня 2021 року, та нараховує проценти за користування цими коштами, що зумовлює відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст.141, 265 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні позову.

Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду .

Позивачем у справі є ОСОБА_2 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідачем у справі є Акціонерне товариства Комерційний банк «Приватбанк», м. Київ, пр. Грушевського, буд.1Д, код ЄДРПОУ 14360570.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Л.М. Присяжнюк