Рішення № 101036264, 05.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.11.2021Справа № 910/13586/21

Господарський суд міста Києва у складі судді Павленка Є.В., за участі секретаря судового засідання Габорака О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали справи за позовом Міністерства юстиції України до акціонерного товариства "Укртрансгаз" про стягнення 87 755,72 грн,

за участі представників:

позивача: Євглевської О.В.;

відповідача: Євтіхієвої К.Л.;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У серпні 2021 року Міністерство юстиції України (далі - Мін`юст) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з акціонерного товариства "Укртрансгаз" (далі - Товариство) шкоди, завданої Державному бюджету України, у розмірі 87 755,72 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25 серпня 2021 року позовну заяву залишено без руху та надано позивачеві строк для усунення її недоліків.

2 вересня 2021 року на адресу суду надійшли документи позивача для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 6 вересня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання).

29 вересня 2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому Товариство проти позову заперечувало, посилаючись на їх безпідставність та необґрунтованість.

8 жовтня 2021 року до суду від відповідача надійшло клопотання від 6 жовтня 2021 року про розгляд справи 910/13586/21 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 8 жовтня 2021 року задоволено вказане клопотання Товариства та призначено судове засідання для розгляду справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження на 4 листопада 2021 року.

20 жовтня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

21 жовтня 2021 року від позивача надійшла заява, в якій Мін`юст надав пояснення по суті спору.

27 жовтня 2021 року від відповідача надійшла відповідь на відзив.

4 листопада 2021 року від Мін`юсту надійшли пояснення по справі.

У судовому засіданні 4 листопада 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про оголошення перерви до 5 листопада 2021 року.

5 листопада 2021 року від відповідача надійшли додаткові пояснення по справі з клопотанням про поновлення строку для подання доказів та відповідними документами, а також заява про застосування наслідків спливу строків позовної давності.

5 листопада 2021 року суд без виходу до нарадчої кімнати постановив ухвалу про відмову в задоволенні клопотання відповідача про поновлення строку для подання доказів.

У судових засіданнях 4 листопада 2021 року та 5 листопада 2021 року представник позивача підтримала позовні вимоги. Представник відповідача в судових засіданнях проти задоволення позову заперечувала.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Європейського суд з прав людини (далі - Суд, ЄСПЛ) від 20 липня 2017 року в справі "Баландіна та Андрейко проти України" (заява № 29432/08) встановлено порушення пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) щодо ОСОБА_1 , у зв`язку з чим зобов`язано державу України виплатити вказаній заявниці 2 800,00 євро відшкодування.

На виконання зазначеного рішення Суду з Державного бюджету України сплачено ОСОБА_1 87 755,72 грн (еквівалент вищевказаної суми відшкодування в гривнях).

Звертаючись до Господарського суду міста Києва з даним позовом, Мін`юст стверджував, що сплата державою України вказаної суми відбулась внаслідок неправомірних дій Товариства, які полягалиу несвоєчасному виконанні рішення Московського районного суду міста Харкова від 17 травня 2004 року по справі за позовом ОСОБА_1 про поновлення її на роботі в дочірній компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" (правонаступником якої є відповідач) та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

За доводами позивача, саме протиправними діями Товариства Державному бюджету України завдано шкоду в розмірі 87 755,72 грн, у зв`язку з чим держава має право зворотної вимоги (регресу) до відповідача щодо відшкодування вказаної суми, сплаченої за рішенням Суду, відповідно до статей 1166 та 1191 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно статті 14 Закону України "Про міжнародні договори України" міжнародні договори набирають чинності для України після надання нею згоди на обов`язковість міжнародного договору відповідно до цього Закону в порядку та в строки, передбачені договором, або в інший узгоджений сторонами спосіб.

За статтею 15 цього Закону чинні міжнародні договори України підлягають сумлінному дотриманню Україною відповідно до норм міжнародного права.

Конвенція ратифікована Законом України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів №№ 2, 4, 7 та 11 до Конвенції".

За змістом статті 1 Конвенції високі договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені у розділі 1 цієї Конвенції.

Відповідно до статті 34 Конвенції суд може приймати заяви від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб, які вважають себе потерпілими від допущеного однією з високих договірних сторін порушення прав, викладених у Конвенції або протоколах до неї, високі договірні сторони зобов`язуються не перешкоджати жодним чином ефективному здійсненню цього права.

Отже, сторонами у справах, які розглядаються ЄСПЛ, є заявник та відповідач - Держава, а рішення виносяться Судом проти держави-відповідача, а не проти конкретних державних органів, підприємств, установ та організацій, їх посадових осіб.

Держава Україна в особі Уряду України, який в Європейському суді представляє Урядовий уповноважений у справах Європейського суду з прав людини, у кожній конкретній справі відповідає перед заявниками у Європейському суді за дії (бездіяльність) того чи іншого державного органу, підприємства, установи, організації, їх посадових осіб.

Відповідно до положень статті 46 Конвенції високі договірні сторони зобов`язуються виконувати остаточні рішення суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Частиною 5 статті 9 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що позивачем у справах про відшкодування збитків, завданих Державному бюджету України внаслідок виплати відшкодування, виступає Орган представництва, який зобов`язаний протягом шести місяців з моменту, визначеного в частині 4 статті 8 цього Закону, звернутися до суду з відповідним позовом. Загальний строк позовної давності для звернення з такими позовами визначається відповідно до Цивільного кодексу України.

Органом представництва, відповідно до статті 1 цього Закону та Положення про Міністерство юстиції України, є зазначений орган.

Отже, відповідно до вищенаведених норм закону, держава Україна в особі Міністерства юстиції України має право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування в разі встановлення її вини в порушенні Україною міжнародних зобов`язань, а також причинного зв`язку між її діями та моральною шкодою, завданою таким порушенням.

За змістом статті 16 ЦК України, норми якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків.

За приписами частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У відповідності до частини 1 статті 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Регресне зобов`язання - це зворотна вимога про повернення грошей або майна, виконане однією особою за іншу або з вини останньої третій особі.

Відшкодування збитків, як випливає зі змісту частини 1 статті 1192 ЦК України, є способом відшкодування шкоди. Так, відповідно до вказаної норми, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, шкідливе, винне діяння завдавача шкоди (цивільне правопорушення).

Для настання відповідальності необхідна наявність складу цивільного правопорушення, а саме: шкоди, протиправної поведінки заподіювача шкоди, причинного зв`язку між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача, вини.

У той же час саме на позивача покладається обов`язок довести обґрунтованість своїх вимог - наявність шкоди, протиправність поведінки того, хто заподіяв шкоду, та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. Для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння матеріальної шкоди позивач повинен довести наявність усієї сукупності вищезазначених ознак складу цивільного правопорушення, які необхідні для відшкодування шкоди, тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, 8 липня 1997 року ОСОБА_1 звернулась до Московського районного суду міста Харкова з позовом про поновлення її на роботі в дочірній компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Рішенням Московського районного суду міста Харкова від 17 травня 2004 року, частково зміненим ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 21 жовтня 2004 року, позов ОСОБА_1 задоволено, поновлено зазначену особу на роботі в дочірній компанії "Укртрансгаз" НАК "Нафтогаз України" та стягнуто з останньої 5 904,00 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Судове рішення добровільно відповідачем виконане не було.

Постановою державного виконавця відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції від 10 лютого 2011 року ВП № 12932621 закінчено виконавче провадження з виконання виконавчого листа Московського районного суду міста Харкова від 12 січня 2009 року про стягнення на користь ОСОБА_1 5 904,00 грн заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Доказів виконання рішення Московського районного суду міста Харкова від 17 травня 2004 року в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі господарському суду не надано.

Стаття 129 Конституції України серед іншого передбачає, що обов`язковість рішень суду відноситься до основних засад судочинства.

Рішенням ЄСПЛ від 20 липня 2017 року в справі "Баландіна та Андрейко проти України" (заява № 29432/08) встановлено порушення державою Україна пункту 1 статті 6 Конвенції, а саме: право заявниці на розгляд її справи судом у розумний строк та на ефективний засіб юридичного захисту її прав.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 травня 2005 року в справі "Чижов проти України" (заява № 6962/02) на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку про те, що понесення державою Україна збитків у вигляді сплачених коштів за вказаним рішенням ЄСПЛ відбулось не внаслідок неправомірних дій відповідача, а в результаті незабезпечення державною Україна прав ОСОБА_1 на розгляд її справи впродовж розумного строку та ефективного способу виконання прийнятого на її користь судового рішення.

Всебічно, повно та об`єктивно досліджені докази та встановлені на підставі них обставини дають суду змогу дійти висновку про те, що позивачем не були доведені такі елементи складу цивільного правопорушення, як: причинний зв`язок між шкодою та поведінкою відповідача, його вина у понесенні державою Україна збитків у вигляді сплати коштів, присуджених за рішенням ЄСПЛ від 20 липня 2017 року в справі "Баландіна та Андрейко проти України" (заява № 29432/08).

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Інші доводи, на які посилалося сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо відмови в задоволенні позову.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У частині 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог Мін`юсту в зв`язку з їх необґрунтованістю.

Заява відповідача від 5 листопада 2021 року про застосування наслідків спливу строків позовної давності судом відхиляється з огляду на висновки суду про відмову в задоволенні позову з наведених вище підстав.

Відповідно до статті 129 ГПК України судові витрати зі сплати судового збору залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 86, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247-249, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 листопада 2021 року.

Суддя Є.В. Павленко