Рішення № 101033316, 12.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12.11.2021 р. справа №520/19331/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сліденка А.В., розглянувши за процедурою письмового провадження у порядку ст.263 КАС України справу за позовом ОСОБА_1 (далі за текстом - заявник, громадянин, позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі за текстом - владний суб`єкт, адміністративний орган, Управління) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання неправомірними дій Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області щодо припинення з квітня 2017р. по грудень 2020 р. нарахування та виплати призначеної за віком пенсії ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ; 2) зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області нарахувати заборгованість за період з квітня 2017 року по грудень 2020 року виплату призначеної за віком пенсії ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Аргументуючи ці вимоги, зазначив, що владний субєкт протиправно припинив виплату пенсії його померлій матері, а відтак має нарахувати і виплатити недоотримані матір`ю за життя суми пенсії позивачу.

Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, з поданим позовом не погодився, зазначивши про відсутність підстав для задоволення позову.

Суд, вивчивши доводи позову і відзиву на позов, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

Установлені судом обставини спору полягають у наступному.

Заявник народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , є сином громадянки України - п. ОСОБА_2 , яка за життя мала статус пенсіонера за віком, на обліку з 01.08.2014р. перебувала в ГУПФУ в Харківській області, померла - ІНФОРМАЦІЯ_2

ГУ ПФУ в Харківській області у спірних правовідносинах було вчинено у правлінське волевиявлення з приводу припинення виплати пенсії матері заявника з 01.04.2017р.

Після указаної календарної дати п. ОСОБА_2 за поновленням виплати пенсії до ГУ ПФУ в Харківській області не зверталася, судових спорів з даного питання не ініціювала.

Вважаючи, що виплата пенсії гр. ОСОБА_2 була припинена протиправно, а пенсійні виплати з 01.04.2017р. по дату смерті входять до спадкової маси, заявник як спадкоємець звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі установлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.

Статтею 46 Конституції України проголошено право громадян на соціальний захист.

За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.25 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування пенсії за віком є видом пенсійного страхування як соціальної послуги та матеріального забезпечення.

До 31.12.2003р. відносини з приводу пенсійного забезпечення громадян України були регламентовані, нормами Закону України "Про пенсійне забезпечення" як загальної норм права.

01.01.2004р. набув чинності Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", норми якого мають пріоритет у застосуванні як положення акту права, прийнятого пізніше у часі з того ж самого предмету, але з урахуванням дії приписів Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" в частині правил вирішенні колізій у тлумаченні закону на користь приватної особи.

Отже, оскільки і Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і Закон України "Про пенсійне забезпечення" регулюють одні і ті ж правовідносини, то пріоритет у застосуванні мають норми Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" як акту права, прийнятого пізніше у часі, а норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" підлягають субсидіарному (додатковому) застосуванню у разі неурегульованості певного питання у приписах Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", але з урахуванням дії норм ст.17 Закону України Закону України ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" та рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) і рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05).

За змістом перелічених вище норм матеріального права, публічні відносини з приводу пенсійного забезпечення виникають між Державою Україна в особі компетентного тероргану системи Пенсійного фонду України та людиною у правовому статусі громадянина України.

Отже, публічні суб`єктивні права (та публічний інтерес) у цих відносинах має виключно пенсіонер.

Доказів належності заявника до кола пенсіонерів матеріали справи не містять.

Водночас із цим, матеріалами справи підтверджуються родинні зв`язки позивача із померлою ОСОБА_2 як сина та матері.

Продовжуючи вирішення спору, суд зазначає, що за приписами ст.52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім`ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім`ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали. Члени сім`ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. У разі відсутності членів сім`ї, зазначених у частині першій цієї статті, або у разі незвернення ними за виплатою вказаної суми в установлений частиною другою цієї статті строк сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв`язку з його смертю, входить до складу спадщини.

Отже, у публічних відносинах члени сім`ї/родини померлого пенсіонера набувають публічне суб"єктивне право на одержання частини коштів як пенсії померлої людини у разі одночасної сукупності таких умов як: 1) нарахування пенсії до виплати, ініціювання грошового переказу, але неотримання грошей набувачем, тобто виникнення боргу; 2) спільне проживання з померлим; 3) подання письмової заяви про отримання пенсії протягом 6 місяців від події смерті пенсіонера.

У свою чергу, за приписами ст.1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст.1218 Цивільного кодексу України).

Статтею 1219 Цивільного кодексу України передбачені права та обов`язки особи, які не входять до складу спадщини, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 1227 Цивільного кодексу України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім`ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.

Звідси слідує, що нереалізація зацікавленою особою суб`єктивного публічного права у порядку ст.52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" зумовлює виникнення цивільного права за ст.ст.1216, 1219, 1227 Цивільного кодексу України.

Але при цьому, і суб`єктивне публічне право за ст.52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", і суб`єктивне цивільне право за ст.ст.1216, 1219, 1227 Цивільного кодексу України виникають виключно стосовно такої речі матеріального світу як недоплачена пенсія, тобто стосовно суми грошового боргу тероргану системи ПФУ перед конкретним пенсіонером, що вимагає існування події минулого - нарахування пенсії.

У спірних правовідносинах пенсія померлій матері заявника з 01.04.2017р. не нараховувалась.

Вирішуючи спір, суд відзначає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта ч.2 ст.77 КАС України і повинен виконуватись шляхом подання до суду доказів та зазначення у процесуальних документах належних аргументів відповідності закону вчиненого волевиявлення.

Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування, суд відзначає, що у спірних правовідносинах заявник до тероргану системи ПФУ у порядку ст.52 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не звертався, пенсія матері заявника з 01.04.2017р. не нараховувалась, а відтак не може бути кваліфікована у якості недоотриманої

Тому суд доходить до переконання про те, що владний суб`єкт у спірних правовідносинах забезпечив дотримання ч.2 ст.19 Конституції України, позаяк під час реалізації управлінської функції контролю обставини фактичної дійсності з`ясував із достатньою повнотою, не припустився помилки у тлумаченні змісту належної норми права, надав правильну кваліфікацію діянню приватної особи, унаслідок чого вчинене управлінське волевиявлення узгоджується як із дійсним змістом нормативного регламентування, так із характером, предметом та наслідками вчинків приватної особи.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, відсутність порушеного суб`єктивного права (ущемленого охоронюваного законом інтересу) приватної особи у відносинах із суб`єктом владних повноважень є визначеною процесуальним законом підставою для відмови у позові.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007р. у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011р. у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994р. у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008р. у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Розподіл судових витрат належить провести за правилами ст.ст. 139, 143 КАС України та Закону України “Про судовий збір”, залишивши тягар несення судових витрат за заявником.

Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст. 72-77, 211, 241-243, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

Позов - залишити без задоволення.

Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.

Суддя Сліденко А.В.