Рішення № 101033253, 12.11.2021, Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/4759/21

12 листопада 2021 рокум.ТернопільТернопільський окружний адміністративний суд, у складі: головуючого судді Осташа А. В. за участю: секретаря судового засідання Шаблій Ю.П., позивача - ОСОБА_1 , представника відповідача - Горбачевської Л.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльність та стягнення коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду з позовом до Тернопільської обласної прокуратури (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Тернопільської обласної прокуратури щодо не проведення з ОСОБА_1 , повного розрахунку при звільненні, а саме нарахування та виплати посадового окладу без урахування положень частини 3 ст. 81 Закону України "Про прокуратур; рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року;

- стягнути з Держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 769517,05 грн матеріальної шкоди у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 15 липня 2015 року по 25 березня 2020 року, завдану окремим положенням пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними;

- стягнути з Тернопільської обласної прокуратури на користь ОСОБА_1 139021,14 грн недоотриманої від Тернопільської обласної прокуратури заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», за період з 26 березня 2020 року по 21 січня 2021 року.

В обґрунтування позову позивач зазначив, що з 15.07.2015 до 21.01.2021 він працював в органах прокуратури України на різних посадах. Заробітна плата прокурорів повинна регулюватися виключно ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», проте, починаючи з липня 2015 року по дату звільнення позивача, заробітна плата прокурорів регулювалася постановами Кабінету Міністрів України, що суперечить нормам України «Про прокуратуру» та нормам міжнародного права.

Позивач вказав, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного Кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VII від 14.10.2014 зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) згідно з Рішенням Конституційного Суду України N 6-р/2020 від 26.03.2020.

Також зазначив, що всупереч цьому відповідач нараховував та виплачував йому заробітну плату, виходячи не з розміру посадового окладу, розрахованого відповідно до положень статті 81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням усіх встановлених у цей період надбавок і премій, а з розміру, визначеного постановою Кабінету Міністрів України Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури №505 від 31.05.2012, тобто повністю ігноруючи Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020.

За наведеного, просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду у вигляді не отриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу за період з 15 липня 2015 року по 25 березня 2020 року в сумі 769517,05 грн та 139021,14 грн за період з 26 березня 2020 року по 21 січня 2021 року.

Ухвалою суду від 09.08.2021 прийнято позову заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі судове засідання на 29.09.2021.

Відповідач подав до суду 03.09.2021 відзив на позов, в якому позов заперечив повністю з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву. Зокрема зазначено, що оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановою Кабінету Міністрів України та Законом України «Про Державний бюджет України», і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, прокуратура Тернопільської області (правонаступник - Тернопільська обласна прокуратура) не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати у період з липня 2015 року по січень 2021 року поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністр України.

Також, рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.20 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним окреме положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-УП зі змінам застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністр України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцеве бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціальне страхування.

Проте зазначає, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2С № 6-р/2020 не поширюється на спірні правовідносини між позивачем та прокуратурою Тернопільської області у період з 15.07.2015 по 25.03.2020 оскільки вони виникли до прийняття такого рішення.

Щодо особливостей нарахування та виплати заробітної плати прокурорам у період з 26.03.2020 до 21.01.2021 зазначив, що станом на 26.03.2020 і по 21.01.2021 ОСОБА_1 працював посаді прокурора Кременецької місцевої прокуратури. Оплата праці прокурорів регіональних і місцевих прокуратур з 26.03.2020 і до початку роботи обласних та окружних прокуратур продовжувала здійснювати згідно з постановою Кабінету Міністрів України з питань оплати праці працівників органів прокуратури. Відповідно до статті 81 Закону № 1697-УП згідне указаним рішенням № 6-р/2020, оплата праці прокурорів окружних прокуратур здійснювалася з дня початку їх роботи, тобто з 15.03.2021. З 25.09.2019 відповідно до частини 3 статті 81 Закону № 1697-У посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратур становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якої встановлено на 1 січня календарного року.

Однак, ОСОБА_1 у період з 25.09.2019 по 21.01.2021 обіймав посаду прокурора місцевої прокуратури, а не окружної.

Отже, на позивача, який як до 15.03.2021, так і після вказаної дати не набув статусу прокурора окружної прокуратури з огляду на відсутність наказу і переведення його в окружну прокуратуру у зв`язку зі звільненням з орган прокуратури за скоєння дисциплінарного проступку, не поширюєте положення ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» щодо розмір посадових окладів прокурора окружної прокуратури.

Відтак, враховуючи викладене, Тернопільська обласна прокуратура діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією і законами України, тому підстав для стягнення частини заробітної плати посадового окладу ОСОБА_1 з 15.07.2015 по 21.01.2021 відповідно до статті 81 Закону № 1697-VIІ немає.

Протокольною ухвалою суду від 29.09.2021 закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду по суті на 28.10.2021, яке було відкладене на 12.11.2021.

В судовому засіданні 12.11.2021 позивач просив позов задовольнити з підстав зазначених у позові.

Представник відповідача просила у задоволенні позову відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд встановив та врахував таке.

Як випливає із матеріалів справи, ОСОБА_1 працював на різних посадах у органах прокурату Тернопільської області з 15 липня 2015 року по 21 січня 2021 року.

Наказом керівника Тернопільської обласної прокуратури №30к від 21.01.2021 ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора Кременецької місцевої прокуратури Тернопільської області та органів прокуратури за вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об`єктивності неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури та одноразове грубе порушення правил прокурорської етики (п. 6 ч. 1 ст. 43 Закону України «Про прокуратуру»).

Позивач вважає, що при обрахунку заробітної плати йому невірно застосовувався розмір посадового окладу, оскільки відповідно положень частини третьої статті 81 Закону України "Про прокуратуру" в редакціях, чинних в період виникнення спірних правовідносин, було установлено: в період з 26.10.2014 до 31.12.2016 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат; з 01.01.2017 до 24.09.2019 посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури становить 12 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; з 25.09.2019 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З урахуванням наведеного, а також встановлених Законами України "Про державний бюджет України" на 2015 та 2016 роки розмірів мінімальної заробітної плати, на 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки - розмірів прожиткового мінімуму, позивач вважає, що різниця між фактично нарахованим посадовим окладом та посадовим окладом, який повинен бути нараховано, становить з 15.07.2015 по 25.03.2020 в сумі 769517,05 грн, а з 26.03.2020 по 21.01.2021 в сумі 139021,14 грн, що й зумовило його звернення до суду з цим позовом.

Вирішуючи публічно-правовий спір по суті, суд враховує таке.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII (далі - Закон № 1697-VII).

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (ч.9 ст.81 Закону № 1697-VII).

Частиною першою статті 89 Закону № 1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до ст. 90 Закону № 1697-VII фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина друга статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР (далі - Закон № 108/95-ВР) встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених ч. 3 цієї статті, та ч. 1 ст. 10 цього Закону.

Відповідно до ст. 13 Закону №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31.05.2012 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» (далі Постанова №505), затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови №505, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно зі ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року «Про Державний бюджет України на 2015 рік» (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України «Про прокуратуру» (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, відповідач не мав правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Щодо доводів позивача про протиправність ненарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26.03.2020, суд зазначає таке.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Частиною другою статті 152 Конституції України, частиною першою статті 91 Закону України «Про Конституційний Суд України» передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У рішенні №20-рп/2010 від 30.09.2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про внесення змін до Конституції України» №2222-IV від 8 грудня 2004 року (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні у рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, суд зазначає, що дія окремого положення п. 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, згідно з рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність 26.03.2020.

Отже рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 не поширюється на спірні правовідносини до часу ухвалення цього рішення, оскільки вони виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України та вказане рішення не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача матеріальної шкоди за період з 15.07.2015 по 25.03.2020 задоволенню не підлягають.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №820/2462/17 від 23 січня 2019 року, у справі №804/3790/17 від 25 липня 2019 року, у справі №818/45/1 від 04 червня 2020 року, у справі №826/18228/16 від 27 жовтня 2020 року.

Щодо спірних правовідносин за період з 26.03.2020 по 21.01.2021, суд зазначає таке.

Законом України від 19.09.2019 №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури, який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Згідно з частиною першою статті 7 Закону України «Про прокуратуру» слова «регіональні» та «місцеві» замінено відповідно на «обласні» та «окружні».

Статтею 15 Закону України «Про прокуратуру» (в редакції Закону №113-ІХ) визначено перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Таким чином, з 25.09.2019 положення ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» встановлюють розміри посадових окладів прокурорів окружних та обласних прокуратур.

Відповідно до абзацу 3 п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону №113-ІХ за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Суд зазначає, на час існування спірних правовідносин такою постановою є чинна постанова Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Пунктом 7 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що прокурори, які на день набрання чинності цим Законом займають посади прокурорів у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, можуть бути переведені на посаду прокурора в Офісі Генерального прокурора, обласних прокуратурах, окружних прокуратурах лише у разі успішного проходження ними атестації, яка проводиться у порядку, передбаченому цим розділом.

Також пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень Закону №113-ІХ передбачено, що день початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних прокуратур, окружних прокуратур визначається рішеннями Генерального прокурора стосовно Офісу Генерального прокурора, усіх обласних прокуратур, усіх окружних прокуратур. Вказані рішення публікуються у газеті «Голос України».

Наказом Офісу генерального прокурора № 414 від 08.09.2020 визначено днем початку роботи обласних прокуратур 11 вересня 2020 року.

Водночас, станом на 26.03.2020 і по 21.01.2021 ОСОБА_1 працював на посаді прокурора Кременецької місцевої прокуратури.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що дія ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» у редакції, чинній у період з 26.03.2020 по 21.01.2021, не поширюється на прокурорів регіональних та місцевих прокуратур, оплата праці таких працівників здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Положення п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ не визнані неконституційними.

Таким чином у прокуратури Тернопільської області були відсутні правові підстави для здійснення позивачу, прокурору місцевої прокуратури, оплати праці у період з 26.03.2020 по 21.01.2021 в інших розмірах, ніж встановлено п. 3 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ, що виключає наявність протиправної бездіяльності відповідача як правонаступника щодо неналежного розрахунку та підстав для нарахування матеріальної шкоди.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001 рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з пунктом 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994 статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

З огляду на вищевикладене, за результатами судового розгляду справи суд дійшов висновку, що в спірних правовідносинах відповідач діяв обґрунтовано та у відповідності до приписів чинного законодавства України, не порушуючи прав та законних інтересів позивача. Доводи позивача не спростовують правомірності поведінки відповідача та не дають суду підстав для задоволення позову. Отже, в задоволенні позов слід відмовити.

Беручи до уваги результати судового розгляду справи, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності щодо непроведення з позивачем повного розрахунку при звільненні, а саме: нарахування та виплати посадового окладу без урахування положень частини 3 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" та рішення Конституційного суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року; стягнення з держави України в особі Тернопільської обласної прокуратури на користь позивача 769 517 грн 05 коп. матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме: посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 15 липня 2015 року по 25 березня 2020 року, завдану окремим положенням пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, що визнанні неконституційними; стягнення з Тернопільської обласної прокуратури на користь позивача 139 021, 14 грн недоотриманої заробітної плати, а саме: посадового окладу визначеного ч.3 ст.81 Закону України "Про прокуратуру", за період з 26 березня 2020 року по 21 січня 2021 року, - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 12 листопада 2021 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місцезнаходження/місце проживання: АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 );

відповідач:

- Тернопільська обласна прокуратура (місцезнаходження/місце проживання: вул. Листопадова,4,м. Тернопіль,46001, код ЄДРПОУ/РНОКПП 02910098);

Головуючий суддя Осташ А.В.