Рішення № 101033068, 11.11.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 листопада 2021 року Справа №480/6411/21

Суддя Сумського окружного адміністративного суду Бондар С.О., розглянувши у спрощеному провадженні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/6411/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області в якій просить:

- визнати протиправною відмову від 07.04.2021 у призначенні їй пенсії за віком;

- зобов`язати зарахувати до страхового стажу періоди роботи з 25.07.1978 по 31.12.2003, в тому числі період навчання з 01.09.1981 по 27.03.1988 та призначити пенсію за віком з 02.04.2021.

Вимоги мотивовані тим, що вона звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. Проте Головне управління Пенсійного фонду України у Сумській області листом від 07.04.2021 повідомило про відмову в призначенні пенсії у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 28 років, одночасно повідомивши про те, що до страхового стажу не зараховані періоди з 25.06.1978 по 31.12.2003, в тому числі період навчання з 01.09.1981 по 27.03.1988, оскільки на титульній сторінці трудової книжки від 25.07.1978 № НОМЕР_1 не чітка печатка. Зазначено, що вказані періоди роботи та навчання необхідно підтвердити уточнюючими довідками. На думку позивачки, відмова у призначенні пенсії є протиправною, оскільки не чітка печатка на титульній сторінці трудової книжки не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу періодів роботи згідно із записами у трудовій книжці.

Відповідач подав до суду письмовий відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що відмова у зарахуванні оскаржуваного періоду до страхового стажу є правомірною та такою, що відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки трудова книжка позивачки містить не чіткий відбиток печатки та зарахування такого періоду можливо лише при умові надання позивачем відповідних документів.

Ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду в порядку спрощеного провадження без повідомлення сторін.

Суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне.

ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 "Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області листом від 07.04.2021 №1800-0302-8/18461 повідомило позивачку про відмову у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного стажу 28 років (має 14 років 10 місяців 4 дні). Одночасно повідомлено про те, що до страхового стажу не зараховані періоди з 25.06.1978 по 31.12.2003, у тому числі період навчання з 01.09.1981 по 27.03.1988, оскільки на титульній сторінці трудової книжки від 25.07.1978 № НОМЕР_1 не чітка печатка. Вказані періоди роботи та навчання необхідно підтвердити уточнюючими довідками із зазначенням дати народження (а.с.9).

Вважаючи відмову у призначенні пенсії протиправною, позивачка звернулася до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу дійти висновку, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Суд зазначає, що спірним при вирішенні даної справи є право позивача на призначення пенсії.

Не зараховуючи період роботи з 25.06.1978 по 31.12.2003, в тому числі період навчання з 01.09.1981 по 27.03.1988, відповідач зазначає, що на титульній сторінці трудової книжки не чіткий відбиток печатки.

На час первісного заповнення трудової книжки діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах та організаціях, затверджена постановою Держкомпраці СССР від 20.06.1974 №162 (в редакції постанови Держкомпраці СССР від 02.08.1985 №252 зі змінами, внесеними постановою Державним комітетом СССР з праці та соціальних питань від 19.10.1990 №412.

Відповідно до п.1.2 вказаної Інструкції прийом на роботу без трудової книжки не допускається.

Згідно з пунктом 1.4 Інструкції (у редакції, яка діяла на момент заповнення трудової книжки) питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання за обліку, врегульовано постановою Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» та даною Інструкцією.

Відповідно до пункту 1 постанови Ради Міністрів СССР та ВЦСПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців» встановлено, що трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих та державних службовців, кооперативних і громадських підприємств, установ та організацій, що пропрацювали більше 5 днів, в тому числі на сезонних та тимчасових роботах, а також на позаштатних працівників при умові, що вони підлягають державному соціальному страхуванню.

Відповідно до пункту 18 вказано постанови відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несуть спеціально уповноважені особи, що призначені наказом керівника підприємства, установи, організації.

У період внесення записів про роботу позивача, не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п. 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає вину особи, яка звернулася з призначенням пенсі, у недоліках таких записів.

Позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи, та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження її трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993"Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Отже відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, відбиток печатки на титульній сторінці трудової книжки не може бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивачки.

При цьому, суд критично оцінює неврахування страхового стажу позивача з посилання на невірне заповнення трудової книжки, оскільки працівник не може відповідати за правильність і повноту оформлення таких документів на підприємстві. У свою чергу неналежний порядок ведення і заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії по віку на загальних підставах.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові №687/975/17 від 21 лютого 2018 року.

Трудовим законодавством України не передбачено обов`язку працівника здійснювати контроль за веденням обліку та заповнення роботодавцем, іншими органами трудової книжки, а тому працівник не може нести і негативних наслідків порушення порядку заповнення його трудової книжки.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Пенсійний фонд не врахував, що не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо роботи позивачки відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при здійсненні перерахунку пенсії з моменту призначення пенсії за віком.

Суд зауважує, що відповідачем до матеріалів справи не було долучено жодних документів підтверджуючих вчинення будь-яких дій для витребування документів чи проведення перевірки достовірності трудової книжки.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, не довело правомірності своєї відмови в призначенні позивачці пенсії за віком. Водночас, суд зауважує, що Головним управлінням ПФУ в Сумській області не надавалась оцінка конкретним записам у трудовій книжці про періоди роботи позивачки з 25.06.1978 по 31.12.2003. Також не надавалась оцінка правомірності зарахування навчання до трудового стажу.

Крім того, Головне управління ПФУ в Сумській області, як суб`єкт владних повноважень, зобов`язаний був прийняти відповідне рішення за заявою позивачки.

Таким чином, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву та прийняти рішення з урахуванням висновків суду.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області, викладену в листі від 07.04.2021 №1800-0302/8/18461 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком та зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти відповідне рішення.

Що стосується вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 1000 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з частинами 1-3 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Приписами частини 4 статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно із ч. 7 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України», від 30 березня 2004 року у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем надано лише копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серія СМ №000591 та ордер про надання правничої (правової) допомоги серія ВМ №1017817.

Проте доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат у цій справі - квитанції про оплату послуг адвоката, позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне у задоволенні клопотання позивача щодо стягнення на його користь за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

Відповідно до ч. 1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судові витрати в розмірі 908 грн.

Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправною відмови, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправною та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 , викладеної в листі від 07.04.2021 №1800-0302/8/ НОМЕР_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду у даній справі та прийняти відповідне рішення.

У задоволенні інших вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (код ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) витрати на оплату судового збору в сумі 908 грн.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення рішення. Апеляційні скарги до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подаються через Сумський окружний адміністративний суд.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя С.О. Бондар