Рішення № 101032751, 02.11.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

02 листопада 2021 року м. Рівне №460/2112/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М. за участю секретаря судового засідання Сищук К.М. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: Ромашко Д.В.,

відповідача: представник не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доОфісу великих платників податків Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування наказу, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому просить суд:

визнати протиправним наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ” за яким позивача звільнено 23 грудня 2020 року;

скасувати наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ” за яким позивача звільнено 23 грудня 2020 року;

зобов`язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби або правонаступників Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби поновити позивача на службі з врахуванням відповідності до ст. 235 Кодексу законів про працю;

визнати дії службових осіб Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби або правонаступників Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби щодо звільнення, а також причину звільнення протиправними;

стягнути з Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби або правонаступників Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби середній заробіток за час вимушеного прогулу відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю;

визнати протиправним та скасувати службове розслідування щодо позивача від 23.12.2020 №1834/28-97-06.

Позов аргументує тим, що 23.12.2020 наказом відповідача позивача було звільнено з посади та зі служби у податковій міліції за власним бажанням. Такий наказ позивач уважає протиправним та зазначає, що ним дійсно був написаний рапорт про звільнення з посади та з податкової міліції за власним бажанням, а сам рапорт був поданий 24.12.2020, тобто після дати видачи оскаржуваного наказу про його звільнення. Повідомив, що такий рапорт написаний ним під тиском, за вказівкою керівника. В той же час, позивач стверджує, що 29.12.2020 та 14.01.2021 направляв роботодавцю рапорти про відкликання рапорту про звільнення, вживав всіх можливих заходів щодо недопущення звільнення всупереч його волі. Проте, відповідач їх проігнорував та видав наказ про звільнення позивача датою, що передувала даті подання рапорту, чим позбавив позивача можливості відкликати такий рапорт і порушив право позивача на працю, встановлене Конституцією України. Крім того, зазначив, що йому стало відомо про проведення щодо нього службового розслідування за втрату ним посвідчення працівника податкової міліції і притягнення його за це до дисциплінарної відповідальності. Наголосив, що своє посвідчення він не втрачав і належним чином зберігав його, про втрату посвідчення посадових осіб відповідача не інформував. Тому вважає, що жодних підстав для проведення службового розслідування і притягнення його до відповідальності не було. З наведеного просив задовольнити позовні вимоги.

Відповідач подав до суду відзив, у якому щодо задоволення позовних вимог заперечив повністю з огляду на таке. Зазначив, що позивачем у листопаді 2020 року подано власноручно написаний рапорт на ім`я керівника, у якому ОСОБА_1 просить звільнити його з посади та податкової міліції в запас Збройних сил України (з постановленням на військовий облік) 23.12.2020 за власним бажанням. Повідомив, що на підставі цього рапорту 02.12.2020 було скеровано керівництву подання про звільнення позивача з посади. Керівник відповідача погодив дату звільнення, що було правомірною підставою для звільнення позивача у визначений сторонами термін, а протягом 2 тижнів з дати подання такого рапорту позивач його не відкликав. Тому, 11.12.2020 виконуючим обов`язки начальника, головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі рапорту і подання про звільнення з посади видано наказ №333-о, яким ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звільнено з посади та податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням), 23 грудня 2020 року. Крім цього повідомив, що 23.12.2020 комісією відповідача стосовно старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_1 проведено службове розслідування для перевірки інформації щодо неналежного зберігання ним службового посвідчення, що призвело до його втрати. За результатами перевірки цієї інформації, вона підтвердилась і комісією складений висновок від 23.12.2020, у якому заначено, що позивач допустив порушення службової дисципліни, яке полягало у втраті службового посвідчення. За вчинення вказаного дисциплінарного проступку запропоновано керівництву притягнути його до дисциплінарної відповідальності у виді догани. Вказав, що розслідування проводилось на підставі наказу Офісу великих платників від 23.12.2020 №90 для з`ясування обставин викладених у спецповідомленні про надзвичайні події від 23.12.2020 3205/8/28-97-05 та у листі відділу кадрового забезпечення від 23.12.2020 №1836/28—97-08. Надалі, наказом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення службової дисципліни та неналежне зберігання службового посвідчення працівника податкової міліції, що призвело до його втрати, на підставі пункту 3 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-IV на старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_1 накладене дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани. Вважає, що при видачі означених вище наказів відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими. Просив у позові відмовити. Також відповідач подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду у зв`язку з пропущенням позивачем строку звернення до суду.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якому вказав, що доводи, наведені у відзиві не спростовують аргументів наведених у позовній заяві. Вказав, що жодних причин, окрім тиску керівництва, у нього для написання рапорту не було, причин які перешкоджають подальшому проходженню ним служби немає і в рапорті не зазначені.

Ухвалою суду від 07.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі, визначено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 05.05.2021.

Ухвалами суду від 02.06.2021 продовжено строк проведення підготовчого засідання а також витребувано в Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби докази: довідку про середній заробіток ОСОБА_1 ; довідку про розрахунок на час звільнення ОСОБА_1 та доказ отримання вказаної довідки позивачем. Розгляд справи відкладено до 20.07.2021.

20.07.2021 розгляд справи не відбувся у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді. Підготовче засідання відкладено до 11.08.2021.

Ухвалою суду від 11.08.2021 підготовче провадження закінчено, призначено розгляд справи по суті на 29.09.2021.

29.09.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 19.10.2021 у зв`язку з необхідністю надання позивачем додаткових доказів.

19.10.2021 у судовому засіданні оголошено перерву до 02.11.2021.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази, суд встановив такі обставини справи та фактичні правовідносини сторін.

ОСОБА_1 з 01.09.2013 по 23.12.2020 працював в податковій міліції на різних посадах, має звання старший лейтенант поліції, що підтверджується копією його трудової книжки (а.с. 219. т.1) та витягом із послужного списку (а.с. 242. т.1).

Наказом відповідача від 22.10.2020 №232-о старшого лейтенанта ОСОБА_1 зараховано у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби з 23.10.2020 (а.с.243 т.1).

Згідно з довідкою-викликом Національного університету водного господарства та природокористування №1143 від 09.10.2020 ОСОБА_1 з 02.11.2020 по 27.12.2020 готував та захищав дипломний проєкт (а.с. 143 т.1).

Відповідно до довідки Управління праці та соціального захисту населення Рівненського міськвиконкому від 17.05.2021 №02-21-80 ОСОБА_1 отримав послуги із психологічної реабілітації в Дочірнє підприємство «Санаторій «Верховина», Закарпатської області, Міжгірський район, с. Сойми, 1, терміном перебування з 20.11.2020 по 07.12.2020 (а.с. 37 т.1).

Відповідно до довідки Навчально-наукового інституту економік та менеджменту НУВГП захист магістерської роботи позивачем відбувся 23.12.2020 (а.с. 144 т.1).

Позивачем подано власноручно написаний рапорт на ім`я виконуючого обов`язку начальника, голові комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, у якому ОСОБА_1 просить звільнити його з посади та податкової міліції в запас Збройних сил України (з постановленням на військовий облік) 23.12.2020 за власним бажанням згідно з пунктом 64 підпунктом «ж» «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, 23 грудня 2020 року (а.с. 244, т.1). Водночас такий рапорт не містить дати його подання, яка зазначена безпосередньо позивачем. Так, під резолюцією керівника відповідача є дата «26.11.2020», напис, якої візуально виконаний не позивачем.

02.12.2020 посадовими особами відповідача на ім`я керівника скеровано подання про звільнення позивача за власним бажанням відповідно до поданого ним рапорту, яке погоджено керівником 02.12.2020 (а.с. 245-246 т.1).

11.12.2020 виконуючим обов`язки начальника, головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі рапорту і подання про звільнення з посади видано наказ №333-о, яким ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звільнено з посади та податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням), 23 грудня 2020 року (а.с.247 т.1).

23.12.2020 комісією відповідача стосовно старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_1 проведено службове розслідування для перевірки інформації щодо неналежного зберігання ним службового посвідчення, що призвело до його втрати.

За результатами такого розслідування, комісією складений висновок від 23.12.2020, у якому заначено, що позивач допустив порушення службової дисципліни, яке полягало у втраті службового посвідчення серії НОМЕР_1 дійсного до 04.10.2021 виданого Офісом великих платників податків Державної фіскальної служби. За вчинення вказаного дисциплінарного проступку запропоновано керівництву притягнути його до дисциплінарної відповідальності у виді догани (а.с. 248-252 т.1). У висновку написано, що розслідування проводилось на підставі наказу Офісу великих платників від 23.12.2020 №90 для з`ясування обставин викладених у спецповідомленні про надзвичайні події від 23.12.2020 3205/8/28-97-05 та у листі відділу кадрового забезпечення від 23.12.2020 №1836/28—97-08. Вказано, що згідно з власноручно написаним рапортом позивач відмовився від надання пояснень відповідно до статті 63 Конституції України. На останній сторінці висновку стоїть відмітка, що позивач з цим документом ознайомлений без дати такого ознайомлення.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що наказом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення службової дисципліни та неналежне зберігання службового посвідчення працівника податкової міліції, що призвело до його втрати, на підставі пункту 3 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-IV на старшого лейтенанта податкової міліції накладене дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани (а.с. 236 т.1).

Проте, ні наказ Офісу великих платників від 23.12.2020 №90 на підставі якого проводилось службове розслідування, ні наказ від 23.12.2020 №92, яким до позивача застосовано захід дисциплінарного впливу відповідачем до матеріалів справи не долучено.

З 28.12.2020 по 25.01.2020 ОСОБА_1 перебував на амбулаторному лікуванні, про що свідчать листок непрацездатності серія АДШ №:685452 (з 28.12.2020 по 15.01.2021) та листок непрацездатності серія АДШ №:664822 (з 28.12.2020 по 15.01.2021) (а.с. 200-201).

29.12.2020 позивач написав рапорт, в якому відкликав свій рапорт на звільнення 23.12.2020 у зв`язку з тим, що він написаний ним всупереч його волі (а.с. 25 т.1). У цю ж дату позивач направив цей рапорт на адресу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби: вул. Дегтярівська, 11г, м. Київ, що підтверджується експрес-накладною Нової Пошти №59000628912376 (а.с. 26 т.1) та отриманий одержувачем 30.12.2020 згідно з інформації про відстеження такого відправлення (а.с. 27 т.1).

14.01.2021 позивач повторно подав рапорт на ім`я керівника відповідача про відкликання свого рапорту на звільнення за власним бажанням від 23.12.2020 у зв`язку з тим, що останній був написаний всупереч його волі, під тиском керівника (а.с. 31-32 т.1). Повідомив, що поважні причини, які перешкоджають виконанню ним службових обов`язків відсутні. Вказані рапорти були відправлені 14.01.2021 на адресу відповідача, про що свідчить експрес-накладна Нової Пошти №59000633940006 (а.с.33 т.1) та отримані ним 15.01.2021 (а.с. 34 т.1).

Поряд з цим, 14.01.2021 позивачем подано рапорт на ім.я керівника Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, в якому він просив надати йому матеріали службового розслідування по оголошеній йому 24.12.2020 догані, а також підстави проведення такого розслідування (а.с. 28). Цей рапорт був надісланий на адресу відповідача 14.01.2021, а 15.01.2021 отриманий ним (а.с. 29-30 т.1).

Надалі позивач звертався, як до відповідача так й до інших установ і організацій з заявами та запитами про надання публічної інформації стосовно обставин припинення з ним трудових відносин і надання йому належним чином завірених копій наказу про його звільнення і матеріалів службового розслідування.

19.03.2021 Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби надіслав позивачу його трудову книжку, посвідчення про приписку до призовної дільниці №1582, завірену копію наказу «Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 » від 11.12.2020 №333-о та довідку на військовозобов`язаного, звільненого з військової служби від 23.12.2021 №35/28-97-08 (а.с. 215, 221 т.1).

Не погодившись з наказами відповідача №333-о і діями щодо проведення службового розслідування щодо позивача від 23.12.2020 №1834/28-97-06, позивач звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

09.07.2021 відповідачем подано клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, у якій він посилається на те, що позивачем у своїй позовній заяві зазначено про його обізнаність з оскаржуваними наказами з 24.12.2021, що також підтверджується заявою ОСОБА_1 від 29.12.2020 завіреною нотаріусом, а звернувся він з позовом 23.03.2021, тобто з пропущенням встановленого КАС України місячного строку на звернення.

Вирішуючи подане клопотання, суд зауважує таке.

Положеннями статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина друга статті 122 КАС України).

Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

При вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 №340/1019/19).

Положеннями частини п`ятої статті 122 КАС України закріплено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Так, судом встановлено, що ані спірний наказ від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ”, ані висновок службового розслідування щодо позивача від 23.12.2020 №1834/28-97-06 не містять фактичної дати ознайомлення позивача з їх змістом.

У судовому засіданні позивач пояснив, що ознайомлення зі змістом вказаних вище документів було необхідно йому щоб визначитись з підставами для оскарження дій і рішень відповідача до суду і своєю правовою позицією.

Разом з тим, позивач докладав зусиль щоб отримати такі документи і ознайомитись з їх змістом, про що свідчить його неодноразові заяви адресовані відповідачу з вимогами надіслати йому накази і матеріали службового розслідування.

Натомість відповідач цих документів до 19.03.2021 позивачу не направив, чим на думку суду, створював йому перешкоди для того щоб ОСОБА_1 , по перше, міг дізнатися за який проступок його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності і коли, а по друге, достеменно дізнатися про дату і обставини свого звільнення.

Суд зауважує, що відповідач частково не надав документи, що стосуються проведення службового розслідування і суду, а саме: наказ офісу великих платників від 23.12.2020 №90 на підставі якого проводилось службове розслідування і наказ від 23.12.2020 №92, яким до позивача застосовано захід дисциплінарного впливу, навіть не зважаючи на їх витребування судом.

За таких обставин суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 дізнався про зміст оскаржуваного наказу відповідача від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ” і про обставини застосування до нього заходу дисциплінарного впливу лише після отримання листа відповідача від 19.03.2021.

Водночас позовна заява була ним подана до суду згідно з відміткою проставленою відділом документального забезпечення суду на її першому аркуші 23.03.2021, тобто через 4 дні після отримання оскаржуваного наказу.

Відтак, суд констатує, що позивачем не пропущений місячний строк на звернення до суду із позовною заявою до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому, у задоволенні клопотання відповідача від 09.07.2021 про залишення позовної заяви без розгляду слід відмовити.

Стосовно визнання протиправним та скасування наказу Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» суд зазначає таке.

Правові засади організації та діяльності податкової міліції та порядок проходження служби в податковій міліції, визначено розділом XVIIІ-2 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Відповідно до пункту 348.1 статті 348 ПК України податкова міліція складається із спеціальних підрозділів по боротьбі з податковими правопорушеннями, що діють у складі відповідних контролюючих органів, і здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, виконує оперативно-розшукову, кримінально-процесуальну та охоронну функції.

Згідно з пунктом 353.1 статті 353 ПК України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Пунктом 354.1 статті 354 ПК України визначено, що посадова чи службова особа податкової міліції у межах повноважень, наданих цим Кодексом та іншими законами, самостійно приймає рішення і несе за свої протиправні дії або бездіяльність дисциплінарну відповідальність згідно із Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ або іншу передбачену законом відповідальність.

Сутність службової дисципліни, обов`язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України (далі - особи рядового і начальницького складу) стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень, визначено Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ, затвердженого Законом України «Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ» від 22 лютого 2006 року №3460-IV (далі - Дисциплінарний статут).

Відповідно до статті 1 Дисциплінарного статуту, службова дисципліна - дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Статтею 2 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарний проступок - це невиконання чи неналежне виконання особою рядового або начальницького складу службової дисципліни.

Згідно зі статтею 5 Дисциплінарного статуту за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом.

Вимогами статті 7 Дисциплінарного статуту встановлено, що службова дисципліна України базується на високій свідомості та зобов`язує кожну особу рядового і начальницького складу, зокрема дотримуватися законодавства, неухильно виконувати вимоги Присяги працівника органів внутрішніх справ України, статутів і наказів начальників, з гідністю і честю поводитися в позаслужбовий час, бути прикладом у дотриманні громадського порядку, припиняти протиправні дії осіб, які їх учиняють.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту визначено, що на осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ за порушення службової дисципліни можуть накладатися такі види дисциплінарних стягнень: 1) усне зауваження; 2) зауваження; 3) догана; 4) сувора догана; 5) попередження про неповну посадову відповідність; 6) звільнення з посади; 7) пониження в спеціальному званні на один ступінь; 8) звільнення з органів внутрішніх справ.

Згідно зі статтею 14 Дисциплінарного статуту з метою з`ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, учиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування.

Перед накладенням дисциплінарного стягнення начальник або особа, яка проводить службове розслідування, повинні зажадати від порушника надання письмового пояснення. Небажання порушника надавати пояснення не перешкоджає накладенню дисциплінарного стягнення.

Про накладення дисциплінарного стягнення видається наказ, зміст якого оголошується особовому складу органу внутрішніх справ.

За кожне порушення службової дисципліни накладається лише одне дисциплінарне стягнення. У разі порушення службової дисципліни кількома особами дисциплінарне стягнення накладається на кожного окремо.

При визначенні виду дисциплінарного стягнення мають враховуватися тяжкість проступку, обставини, за яких його скоєно, заподіяна шкода, попередня поведінка особи та визнання нею своєї вини, її ставлення до виконання службових обов`язків, рівень кваліфікації тощо.

Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України.

Так, порядок проведення службового розслідування стосовно особи (осіб) рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ у разі надходження до органів та підрозділів внутрішніх справ України, навчальних закладів та науково-дослідних установ системи Міністерства внутрішніх справ України відомостей про вчинення нею (ними) дій, які порушують права і свободи громадян, службову дисципліну, оформлення результатів службового розслідування та прийняття за ними рішення, а також компетенцію структурних підрозділів та посадових осіб органів внутрішніх справ України при його проведенні визначено Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, затвердженою Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 12.03.2013р. №230.

Однак вказаний наказ втратив чинність на підставі Наказу Міністерства внутрішніх справ № 893 від 07.11.2018, а на дату виникнення спірних правовідносин (23.12.2020) новий порядок проведення службового розслідування не був прийнятий.

Наказом Державної фіскальної служби України від 23.10.2014 №207 затверджено Інструкцію щодо порядку зберігання, видачі і знищення службових посвідчень працівників органів ДФС (надалі – Інструкція №207).

Відповідно до пункту 1.1. Інструкції №207 службове посвідчення працівника органів фіскальної служби усіх рівнів (далі - посвідчення) є офіційним документом, який засвідчує особу працівника фіскальної служби, підтверджує її повноваження, передбачені законодавством України, та ідентифікує її власника.

Згідно з пунктом 1.7. цієї Інструкції працівник органу фіскальної служби несе персональну відповідальність за збереження власного посвідчення. Передача посвідчення іншим особам не допускається.

Пунктом 4.2. Інструкції №207 у випадку втрати посвідчення його власник повинен негайно письмово доповісти про це керівнику органу Державної фіскальної служби, яким видано посвідчення, та звернутись до органу внутрішніх справ за місцем проживання із заявою про втрату посвідчення, у якій зазначити прізвище, ім`я та по батькові, посаду власника посвідчення, серію і номер, дату закінчення терміну дії посвідчення і назву органу державної фіскальної служби, що його видав, а також розмістити у засобах масової інформації оголошення про втрату.

Інформація про факти втрати посвідчень направляється до Головного управління власної безпеки, у разі втрати посвідчень працівниками податкової міліції - також до Головного оперативного управління, оперативних управлінь головних управлінь ДФС для вжиття відповідних заходів.

За кожним фактом втрати посвідчення керівництвом підрозділу, де працює або проходить службу працівник, проводиться службова перевірка або службове розслідування відповідно до законодавства і відомчих розпорядчих документів та вживаються заходи для розшуку втраченого посвідчення.

Матеріали перевірки або службового розслідування за фактом втрати посвідчення надсилаються до підрозділу персоналу органу ДФС, яким видавалось посвідчення. Матеріали повинні містити відомості про особу, пояснення про обставини втрати посвідчення, копію постанови органу внутрішніх справ за фактом викрадення посвідчення, довідка про оголошення у засобах масової інформації щодо визнання посвідчення недійсним, а також дані втраченого посвідчення (серія, номер і дата видачі).

З аналізу наведених норм права вбачається, що втрата працівником органу фіскальної служби службового посвідчення у світлі положень Дисциплінарного статуту є неналежним виконанням службової дисципліни, за яке працівник може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності за результатами проведеного службового розслідування призначеного начальником.

Відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначає, що наказом Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» за порушення службової дисципліни та неналежне зберігання службового посвідчення працівника податкової міліції, що призвело до його втрати, на підставі пункту 3 статті 12 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України затвердженого Законом України від 22.02.2006 №3460-IV на старшого лейтенанта податкової міліції накладене дисциплінарне стягнення у виді оголошення догани

Проте, ні наказ офісу великих платників від 23.12.2020 №90 на підставі якого проводилось службове розслідування, ні наказ від 23.12.2020 №92, яким до позивача застосовано захід дисциплінарного впливу відповідачем до матеріалів справи не долучено.

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ухвалою суду від 07.04.2021 зобов`язано відповідача у строк подання відзиву на позовну заяву надати матеріали службового розслідування стосовно ОСОБА_1 від 23.12.2020 №1834/28-97-06. Однак відповідач разом з відзивом надіслав лише висновок службового розслідування стосовно позивача, не надавши суду письмових доказів правомірності призначення такого розслідування, а саме: спецповідомлення про надзвичайні події від 23.12.2020 3205/8/28-97-05 та у листі відділу кадрового забезпечення від 23.12.2020 №1836/28—97-08, наказ офісу великих платників від 23.12.2020 №90, а також сам спірний наказ, що вимагає скасувати позивач.

Тому, суд вважає, що відповідачем не підтверджені жодними письмовими доказами його доводи щодо наявності підстав для проведення службового розслідування стосовно позивача.

Водночас судом з`ясовано, що 23.12.2020 комісією відповідача стосовно старшого лейтенанта податкової міліції ОСОБА_1 проведено службове розслідування для перевірки інформації щодо неналежного зберігання ним службового посвідчення, яке призвело до його втрати.

За результатами такого розслідування, комісією складений висновок від 23.12.2020, у якому заначено, що позивач допустив порушення службової дисципліни, яке полягало у втраті службового посвідчення серії НОМЕР_1 дійсного до 04.10.2021 виданого відповідачем.

Також вказано, що у ході розмови позивача із працівником відділу кадрового забезпечення, який зауважив про повернення виданого ОСОБА_1 посвідчення, позивач повідомив, що втратив його. Місце і час такої втрати він не пам`ятає і вважає, що більш за все посвідчення він втратив у той час, коли перебував у складі Головного управління ДФС у Донецькій області. Заяву до органів МВС про втрату посвідчення та оголошення у ЗМІ про втрату посвідчення позивач не подавав.

Вказано, що згідно з власноручно написаним рапортом позивач відмовився від надання пояснень відповідно до статті 63 Конституції України. На останній сторінці висновку стоїть відмітка, що позивач з цим документом ознайомлений без дати такого ознайомлення.

Проте, в судовому засіданні, яке відбулося 02.11.2021 встановлено, що у позивача наявне службове посвідчення серії НОМЕР_1 дійсне до 04.10.2021, яке він пред`явив у суді, що спростовує висновки комісії про порушення ним службової дисципліни у зв`язку з втратою посвідчення, яке безпосередньо стало підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності.

Підсумовуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідачем жодними іншими доказами не доведено вчинення ОСОБА_1 інкримінованого йому дисциплінарного проступку, а тому застосування до нього дисциплінарного стягнення у виді догани є безпідставним.

Відтак, спірний наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» є протиправним і підлягає скасуванню судом.

Надаючи правову оцінку оскаржуваному наказу відповідача від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ”, яким позивача звільнено з роботи суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Відповідно до пункту 353.1 статті 353 Податкового кодексу України, особи начальницького і рядового складу податкової міліції проходять службу у порядку, встановленому законодавством для осіб начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ.

Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов`язки, визначаються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114.

За підпунктом «ж» пункту 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року №114 (далі - «Положення №114»), особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов`язків.

Згідно пункту 68 Положення №114» особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Відповідно до пункту 24 цього Положення 24 у разі незаконного звільнення або переведення на іншу посаду особи рядового, начальницького складу органів внутрішніх справ підлягають поновленню на попередній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці в грошовому забезпеченні за час виконання службових обов`язків, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на службі розглядається більше одного року не з вини особи рядового, начальницького складу, така особа має право на отримання грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу.

З аналізу зазначених норм права вбачається, що до спірних правовідносин застосовуються приписи пункту 68 Положення №114 як спеціального нормативно-правового акту у питанні регулювання терміну попередження позивачем про звільнення за власним бажанням, який, на відміну від КЗпП України, становить не два тижні, як помилково вказує відповідач у відзиві, а три місяці.

Така позиція законодавця, на відміну від загального правила про обов`язок попередити власника чи уповноважений ним орган про звільнення за власним бажанням за два тижні, обумовлена особливим правовим статусом працівника органу внутрішніх справ, зокрема, податкової міліції.

Крім того, необхідно зазначити, що у межах передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку з дня подання рапорту про звільнення сторони трудового договору можуть домовитися про звільнення у більш короткий строк.

Такою домовленістю, зокрема, слід вважати зазначення у рапорті конкретної дати, з якої (до настання якої) працівник має бажання звільнитися зі служби до закінчення передбаченого пунктом 68 Положення №114 строку та згоду уповноваженого органу звільнити цього працівника у визначений ним термін.

За змістом наведеного законодавчого припису, до закінчення тримісячного строку попередження особа має право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. У разі якщо сторони домовилися про звільнення у більш короткий строк, особа має право відкликати поданий рапорт про звільнення до спливу цього строку.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 9 серпня 2019 року у справі №815/1490/16 та від 22 листопада 2019 року у справі №813/740/17.

Отже, визначення дати звільнення є необхідною умовою досягнення взаємної домовленості між працівником та суб`єктом призначення, з метою дотримання прав та гарантій, встановлених трудовим законодавством.

Судом з`ясовано, що 11.12.2020 виконуючим обов`язки начальника, головою комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на підставі рапорту і подання про звільнення з посади видано наказ №333-о, яким ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби звільнено з посади та податкової міліції за пунктом 64 підпунктом «ж» (за власним бажанням), 23 грудня 2020 року.

Підставою для звільнення позивача став власноручно написаний рапорт на ім`я виконуючого обов`язку начальника, голові комісії з реорганізації Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби, у якому ОСОБА_1 просить звільнити його з посади та податкової міліції в запас Збройних сил України (з постановленням на військовий облік) за власним бажанням згідно з пунктом 64 підпунктом «ж» «Положення про проходження служби рядовим та начальницьким органів внутрішніх справ, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 29 липня 1991 року №114, 23 грудня 2020 року (а.с. 244). Водночас такий рапорт не містить дати його подання, яка зазначена безпосередньо позивачем.

Судом встановлено, що у рапорті позивача про звільнення визначена дата звільнення – «23.12.2020», проте немає дати його написання.

На переконання суду, спочатку слід перевірити дату у яку написаний такий рапорт, а саме: чи це відбулося до 11.12.2020 - дати винесення спірного наказу про звільнення, чи, як доводить позивач після його видачи – 24.12.2020.

Так, у додатку до пункту 3.17 Інструкції з оформлення документів у системі МВС України затвердженої наказом МВС України від 27.07.2012 №650 (далі – Інструкція №650) встановлено, що рапорт це письмове звернення працівника до вищої посадової особи з викладом питань службового чи особистого характеру і висловленням у зв`язку з цим відповідного прохання.

Рапорт має такі реквізити: адресат; назва виду документа (Рапорт); текст документа; відмітка про наявність додатків, (якщо вони є); підпис, дата документа.

У свою чергу згідно пунктом 2.2 вказаної Інструкції зобов`язано виключити випадки оформлення службових документів з порушенням вимог зазначеної Інструкції.

Як зазначалося вище, рапорт позивача про його звільнення не містить дати його написання, а тому такий службовий документ не є оформленим відповідно до вимог Інструкції №650.

Однак відповідач під час прийняття рапорту з невідомих причин не звернув уваги на його неправильне оформлення та, не зважаючи на відсутність такого важливого реквізиту, як «дата документу» видав на його підставі оскаржений наказ про звільнення позивача.

Водночас дата «26.11.2020» під резолюцією керівника відповідача, напис, якої візуально виконаний не позивачем не свідчить про написання такого документу ОСОБА_1 саме у листопаді 2020 року, а не 24.12.2020, як зазначає позивач.

Надане суду відповідачем подання від 02.12.2020 про звільнення позивача за власним бажанням відповідно до поданого ним рапорту складене посадовими особами відповідача також не спростовує твердження позивача про подання ним рапорту після видачи спірного наказу, оскільки в такому поданні також немає дати безпосереднього написання і подачі позивачем такого документу.

Крім того судом з`ясовано, що позивач з 02.11.2020 по 23.12.2020 проходив навчання та психологічну реабілітацію, а тому був відсутній у цей період на роботі з поважних причин, що підтверджується відповідними довідками. У свою чергу 01.11.2020 – був вихідний день Неділя.

З наведеного суд критично оцінює твердження відповідача про написання позивачем рапорту у листопаді 2020, оскільки, як зазначає позивач весь листопад його на робочому місці не було, а відповідач не надає доказів подання такого рапорту шляхом надіслання засобами поштового зв`язку.

Отже, відповідачем не спростовані аргументи позивача про те, що такий рапорт фактично написаний 24.12.2020, тобто вже після дати видачи наказу про його звільнення, що є неприпустимим, оскільки підставою для його видачи мав слугувати саме такий рапорт.

При цьому позивач визнає, що дата його звільнення зазначена в рапорті «23.12.2021» написана ним самим, однак, не з власної волі, а під тиском керівництва.

Щодо аргументів про написання позивачем рапорту під тиском, суд зазначає таке.

Пунктом 12 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06 листопада 1992 року визначено, що у справах про звільнення особи за власним бажанням суди повинні перевіряти доводи працівника про те, що власник або уповноважений ним орган примусили його подати заяву про розірвання трудового договору.

Отже, розглядаючи позовні вимоги щодо оскарження наказу про припинення трудового договору суди повинні з`ясувати, зокрема, чи було волевиявлення працівника на припинення трудового договору.

У свою чергу волевиявлення - це засіб, яким особа має намір досягти певних юридичних результатів і пов`язується із вчиненням фактичних дій.

Судом з`ясовано, що 29.12.2020 позивач написав рапорт, в якому відкликав свій рапорт на звільнення від 23.12.2020 у зв`язку з тим, що він написаний ним всупереч його волі. Також позивач написав заяву від 29.12.2020, у якій зазначив, що рапорт від 23.12.2020 суперечить його волі, просить вважати його недійсним, а його звільнення незаконним і нотаріально посвідчив свій підпис на ній. Надалі 14.01.2021 позивач повторно подав рапорт на ім`я керівника відповідача про відкликання свого рапорту на звільнення за власним бажанням від 23.12.2020 у зв`язку з тим, що останній був написаний всупереч його волі, під тиском керівника.

Тобто поведінка позивача, зокрема, використання ним всіх можливих заходів для відкликання поданого ним рапорту, на переконання суду свідчить, що такий документ був складений ним не у результаті його вільного волевиявлення.

Вказане підтверджується також тим, що поданий рапорт не містить не тільки поважної причини, з якої позивач мав намір звільнитися, а й взагалі будь-якої. Також у ньому не вказані обставини, які перешкоджають подальшому проходженню ним служби.

Суд наголошує, що саме відповідач зобов`язаний довести, що ОСОБА_1 дійсно бажав звільнитись із посади та з податкової служби за власним бажанням, власноручно написав про це заяву на звільнення і зробив це саме у листопаді 2020 року, а датою звільнення визначив – 23.12.2020.

Зважаючи, що відповідач належними та допустимими доказами не довів факт подання позивачем рапорту про звільнення за власним бажанням саме у листопаді 2020 року, а не 24.12.2020, не спростував твердження позивача про складання ним цієї заяви під психологічним тиском після дати видачи оскаржуваного наказу та відсутність наміру припинити повноваження на посаді та у податковій службі, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для скасування спірного наказу відповідача про звільнення позивача та поновлення останнього на посаді і на службі у податковій міліції.

Водночас необхідно підкреслити, що сам факт призначення службового розслідування для притягнення до дисциплінарної відповідальності та дії посадових осіб щодо звільнення позивача не є такими, що свідчать про порушення прав, свобод та законних інтересів ОСОБА_1 та не створюють для нього будь-яких негативних наслідків.

Суд з цього приводу враховує правовий висновок, що міститься в постанові Верховного Суду від 15 березня 2019 року у справі №815/622/17, згідно з яким підставами для визнання протиправними актів суб`єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. При цьому, обов`язковою умовою для визнання таких рішень протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

За загальним правилом, кожна особа, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.

В спірних правовідносинах розгляд питання правомірності службового розслідування, а також дій посадових осіб щодо звільнення позивача з податкової міліції не дозволяє ефективно захистити та відновити порушені права позивача, а тому не відповідає завданням адміністративного судочинства.

З наведеного, суд вважає, що у задоволенні вимог позивача про визнання дій службових осіб відповідача щодо звільнення, а також причину звільнення протиправними та визнання протиправним та скасування службового розслідування щодо позивача від 23.12.2020 №1834/28-97-06 слід відмовити.

Вирішуючи питання про порядок нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, суд виходить з наступного.

Суд звертає увагу, що КЗпП України, який підлягає субсидіарному застосуванню до спірних правовідносин, передбачає засоби правового захисту працівників, звільнення яких визнане незаконним. Аналіз статті 235 КЗпП України свідчить, що основним першочерговим засобом такого правового захисту є поновлення на роботі. Крім того, у разі незаконного звільнення суд, ухвалюючи рішення про поновлення на роботі, має вирішити питання про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначивши при цьому розмір такого заробітку за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою КМУ від 08.02.1995 № 100 (далі – Порядок №100) в редакції на час виникнення спірних правовідносин.

Відповідно до абзацу 3 пункту 2 розділу ІІ цього Порядку, середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період (пункт 8 розділу IV Порядку № 100).

Слід також ураховувати, що при обчисленні середньої заробітної плати включаються виплати, що мають постійний характер (основна заробітна плата доплати, надбавки, премії), без виключення сум відрахування (на податки, стягнення аліментів тощо), та не включаються одноразові виплати. Виплати, які не враховуються при обчисленні середнього заробітку, визначені пунктом 4 розділу ІІІ Порядку № 100.

Аналогічні правові висновки щодо застосування положень Порядку №100 для цілей обрахунку розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу висловлено Верховним Судом, зокрема, у постановах у постановах від 22 травні 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 06 серпня 2019 року у справі № 640/4691/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 826/15725/17, від 15 жовтня 2020 року у справі № 826/17601/14, від 11 лютого 2021 року справі №814/197/15, від 21 квітня 2021 року у справі № 640/6398/19 і суд враховує їх при ухваленні рішення у цій справі.

Водночас, застосовуючи наведені підходи щодо обчисленні середньої заробітної плати у цій справі, суд дійшов таких висновків.

Судом встановлено, що період вимушеного прогулу позивача тривав з дати наступної після дати видачи наказу про його звільнення, тобто 24.12.2020, оскільки 23.12.2020 був його останній робочий день, що не заперечується сторонами по 02.11.2021 . (дата ухвалення судом рішення про поновлення позивача на посаді).

Разом з тим, відповідач всупереч ухвалі суду від 02.06.2021 про витребування доказів не надав суду довідки про середній заробіток ОСОБА_1 для розрахунку середньоденної заробітної плати позивача.

Натомість надані позивачем банківські виписки про отриману заробітну плату (а.с. 74-77 т.2) та розрахунковий лист за 2020 рік надісланий відповідачем на його запит (а.с.95, т.2) не містять усіх необхідних даних для здійснення такого розрахунку, зокрема, відомостей щодо нарахування заробітної плати позивачу за жовтень-листопад 2020 року.

Так, довідка про середній заробіток має бути сформована у відповідності до пунктів 3 та 4 Порядку № 100, якими визначено які виплати включаються у розрахунок середньої заробітної плати (пункт 3), а які виплати не враховуються при її обчисленні (пункт 4).

У матеріалах справи бракує довідки про середній заробіток, яка може бути використана для цілей розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не зважаючи на заходи вжиті судом, що не дає можливості визначити середньоденну (годинну) заробітна плата позивача відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку № 100 і стягнути її з відповідача.

Разом з тим, суд повторює, що спосіб захисту порушеного права безпосередньо повинен бути пов`язаний з подальшою можливістю виконати судове рішення і є ефективним тоді, коли може забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

З наведеного суд вважає, що ефективним спосіб захисту порушеного права позивача на отримання заробітної плати за час вимушеного прогулу є зобов`язання Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2020 по 02.11.2021, а тому таку позовну вимогу слід задовольнити у редакції запропонованій судом.

Cуд при ухваленні рішення також застосовує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії», заява № 303-A, п. 29).

За приписами частини першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду адміністративної справи відповідач не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності своїх дій, натомість позивачем частково доведено ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги, а тому позов належить задовольнити частково.

Відповідно до ст. 139 КАС України підстави для розподілу судових витрат у суду відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби (вулиця Дегтярівська, 11г, місто Київ, 04119, код ЄДРПОУ 39440996,) задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 11.12.2020 №333-о “Про звільнення працівника податкової міліції ОСОБА_1 ”

Поновити ОСОБА_1 , зарахованого у розпорядження Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби на посаду та у податкову міліцію з 24 грудня 2020 року.

Зобов`язати Офіс великих платників податків Державної фіскальної служби нарахувати і виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 24.12.2020 по 02.11.2021.

Визнати протиправним та скасувати наказ Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби від 23.12.2020 №92 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності".

У решті позовних вимог ОСОБА_1 до Офісу великих платників податків Державної фіскальної служби – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністратив-ного суду.

Повний текст рішення складений 12 листопада 2021 року

Суддя У.М. Нор