Рішення № 101031971, 12.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12 листопада 2021 р.справа № 400/6756/21

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в письмовому провадженні розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , АДРЕСА_2

до відповідачаІнгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056,

прозобов`язання вчинити певні дії

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (надалі - відповідач або ДВС), в якому просить суд зобов`язати відповідача зняти арешт з усього нерухомого майна позивача в рамках виконавчого провадження № 32903892.

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним. Вироком Ленінського районного суду м. Миколаєва від 14 травня 2011 р. його було визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України і призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Крім цього, вироком з позивача стягнуті кошти на користь потерпілої ОСОБА_2 та судові витрати. За виконавчим листом суду, ДВС відкрило виконавче провадження. Позивач систематично виплачував кошти на користь ОСОБА_2 до її смерті в 2014 р. З листа Міністерства юстиції України позивач дізнався про наявність чинного арешту його майна, накладеного в рамках виконавчого провадження щодо примусового виконання вироку суду. В травні 2014 р. виконавчий документ було повернуто стягувачу, а виконавче провадження завершено і в 2018 р. знищено у зв`язку із спливом строку зберігання. На думку позивача, відповідач допустив бездіяльність, не знявши арешт з майна одночасно з поверненням виконавчого документа стягувачу, у зв`язку з чим повинен відновити права позивача, знявши арешт, так як наявність чинного арешту перешкоджає позивачу розпоряджатись власним майном і відновити свої права в іншому порядку він не може.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог та вважає, що на момент поверненням виконавчого документа стягувачу в 2014 р. не малось законних підстав для заняття арешту. Крім цього, відзив містить пояснення, з яких слідує, що відповідач вважає, що такі позовні вимоги слід розглядати за правилами цивільного судочинства.

Позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а. с. 12-13).

При відкритті провадження у справі, суд задовольнив клопотання позивача про витребування доказів (а. с. 19, 27-28).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Вироком Ленінського районного суду від 4 травня 2011 р. ОСОБА_1 був визнаний винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 КК України та призначено покарання із застосуванням ст. 69 КК України у виді обмеження волі на строк 2 роки, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 2 роки. Також вироком на користь потерпілої ОСОБА_2 стягнуто 7 122,85 грн. матеріальної шкоди та 150 000 грн. моральної шкоди, стягнуто 6 254,57 грн. судових витрат на проведення судових експертиз (а. с. 27-25).

Як слідує з відповіді Міністерства юстиції України, за цим рішенням суду 7 червня 2012 р. ДВС відкрито виконавче провадження № 32903892. 2 квітня 2014 р. у виконавчому провадженні прийнято постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, а 14 травня 2014 р. прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі ст. 47 ч. 1 п. 2 Закону України "Про виконавче провадження". 19 лютого 2018 р. виконавче провадження було знищене (а. с. 5-6).

Також у листі відзначено, що ст. 59 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII передбачає вичерпний перелік підстав для зняття арешту з майна і жодна з них не може бути застосована до спірних правовідносин, а тому спірне питання має вирішувати суд.

Як слідує з інформації з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, арешт на майно ОСОБА_1 накладено постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 квітня 2012 р., прийнятою у виконавчому провадженні № 32903892 (а. с. 20-21).

Дані про наявність обтяжень майна позивача в межах інших виконавчих проваджень, реєстр не містить.

Відповідно до ст. 47 ч. 1 п. 2 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, чинного на момент виникнення спірних правовідносин та прийняття відповідачем постанови про повернення виконавчого документа стягувачу, передбачала, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Про повернення стягувачу виконавчого документа та авансового внеску державний виконавець виносить постанову з обов`язковим мотивуванням підстав її винесення, яка затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований (ст. 47 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV).

Отже, у виконавчому провадженні № 32903892, в межах якого накладено арешт на майно позивача, стягувачу було повернуто виконавчий документ.

Стаття 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV передбачає, що у разі повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв`язку із завершенням виконавчого провадження. Завершене виконавче провадження не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, наведена норма ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV, яка визначала правові наслідки завершення виконавчого провадження, в тому числі і через повернення виконавчого документа стягувану, покладала на відповідача обов`язок зняти арешт з майна боржника, а тому відповідач допустив бездіяльність, не виконавши імперативні приписи закону.

Відповідно до ст. 57 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 606-XIV та ст. 56 ч. 1 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII, арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Враховуючи, що згідно даних Міністерства юстиції України та відповідача, на теперішній час відсутнє інше виконавче провадження про стягнення з ОСОБА_1 за виконавчим листом виданим Ленінським районним судом м. Миколаєва, наявність чинного арешту майна позивача не відповідає меті застосування інституту арешту майна боржника.

Таким чином, на теперішній час має місце ситуація, коли наявність чинного арешту, без виконавчого провадження, порушує права позивача.

Статтею 59 ч. 4 Закону України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII передбачено 8 підстав для зняття арешту з майна (коштів) боржника і жодна з них не може бути застосована до даного спору, до того ж всі вони можуть бути застосовані виключно у разі наявності виконавчого провадження.

З огляду на викладене, права позивача підлягають судовому захисту у зв`язку з неможливістю їх відновлення в інший спосіб іншими органами.

Позивач для захисту своїх прав просить суд покласти на відповідача обов`язок зняти арешт з усього нерухомого майна, але як вже зазначалось судом, арешт на майно позивача накладено індивідуально визначеною постановою (постанова про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 2 квітня 2014 р. ВП № 32903892), відповідно, для скасування арешту, підлягає скасуванню саме ця постанова.

Стаття 245 ч. 2 п. 10 КАС України надає суду право у разі задоволення позову прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Суд вважає, що відновлення прав позивача повинно відбуватись шляхом скасування постанови, якою накладено арешт.

Що стосується зауважень відповідача про те, що позовні вимоги не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, суд зазначає наступне.

В матеріалах справи мається ухвала Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 липня 2021 р., яким клопотання засудженого ОСОБА_1 про оскарження бездіяльності державного виконавця, яке полягає у незнятті арешту, повернуто заявнику без розгляду з мотивів того, що як КПК України 1960 р., за яким позивача було засуджено, так і КПК України 2012 р., який діє на теперішній час, не передбачають можливості оскарження дій (бездіяльності) чи рішень державного виконавця (а. с. 7-9).

Згідно правового висновку Великої Палати Верховного Суду у справі № 824/297/18-а, спір з приводу оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у кримінальній справі, підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки КПК України не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб (рішення суду доступне за посиланням в Єдиному державному реєстрі судових рішень https://reyestr.court.gov.ua/Review/81573910).

Згідно з ст. 139 ч. 1 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Судовими витратами в даній справі є судовий збір, який сплачений позивачем в розмірі 908 грн. (а. с. 1).

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241, 244-246, 287 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 34993225) задовольнити.

2. Постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження у виконавчому провадженні № 32903892 від 2 квітня 2014 р., визнати протиправною та скасувати.

3. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (вул. Космонавтів, 61, м. Миколаїв, 54056, ЄДРПОУ 34993225) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) судові витрати у виді судового збору в розмірі 908 грн. (дев`ятсот вісім гривень).

4. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційні скарги на рішення у справах, визначених ст. 287 КАС України, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення до П`ятого апеляційного адміністративного суду, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз