Рішення № 101031900, 12.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 р. № 400/7866/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Брагар В. С. за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження розглянув адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідача:Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області, вул. Фалєєвська, 14, м. Миколаїв, 54001,

про:стягнення недоплаченої суддівської винагороди за серпень 2021 року в розмірі 7 207,20 грн.,

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом про стягнення з територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (далі – відповідач, ТУ ДСА) 7207,20 грн. недоплаченої суддівської винагороди за серпень 2021 року.

Ухвалою від 13.09.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що відповідно до ч. 3 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі для працездатних осіб з 1 січня – 2270 грн. Однак відповідачем за березень 2021 року нараховано суддівську винагороду із застосуванням розміру прожиткового мінімуму 2102 грн., що є меншим ніж гарантовано законодавством та є порушенням права на оплату праці.

Відповідач надав відзив на позов, в якому у задоволенні позову просив відмовити. Заперечуючи проти вимог позивача, ТУ ДСА посилається на ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» та зазначає, що діяло на підставі, в межах і в спосіб, передбачені законодавством України.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 року № 1402-VIII (далі – Закон України № 1402) суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 3 ст. 135 Закону України № 1402 базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня – 2270 гривень, з 1 липня – 2379 гривень, з 1 грудня – 2481 гривня; для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня – 2102 гривні.

Відповідно до положень статей 1 та 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров`я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.

Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.

Прожитковий мінімум застосовується для: загальної оцінки рівня життя в Україні, що є основою для реалізації соціальної політики та розроблення окремих державних соціальних програм; встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім`ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; визначення права на призначення соціальної допомоги; визначення державних соціальних гарантій і стандартів обслуговування та забезпечення в галузях охорони здоров`я, освіти, соціального обслуговування та інших; встановлення величини неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.

Відповідач у справі є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.

Відповідно до ст. 22 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які реалізуються за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. За обсягом наданих прав розпорядники коштів поділяються на головних розпорядників та розпорядників нижчого рівня.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Статтею 48 Бюджетного кодексу України передбачено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов`язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами.

В Законі України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» законодавцем конкретизовано перелік працездатних осіб та встановлено окремі розміри прожиткового мінімуму для суддів, прокурорів окружної прокуратури та працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, що у спірному випадку (для суддів) не суперечить Конституції України та Закону України "Про судоустрій і статус суддів" .

Суд зауважує, що стаття 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» є діючою та не визнана у законному порядку не конституційною, а тому підстави для її незастосування відповідачем були відсутні.

Таким чином, застосовуючи норму статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у серпні 2021 року відповідач діяв відповідно до вимог чинного у цей період законодавства.

Отже, дії відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, виходячи з положень ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» із застосуванням для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2021 прожиткового мінімуму у розмірі 2102 грн., відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період, та вчинені в межах повноважень. А отже, не є протиправними.

Відповідач не наділений правом самостійно, без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату у вищому розмірі, ніж це передбачено законодавством України.

Суд вважає за необхідне зазначити, також і те, що задоволення позову та зобов`язання відповідача нарахувати суддівську винагороду з урахуванням іншого показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який на законодавчому рівні не застосовується до суддівської винагороди призведе до порушення статі 75 Конституції України.

Так, відповідно до статті 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні.

Згідно з Рішенням КС України від 17.10.2002 № 17-рп/2002 (справа щодо повноважності Верховної Ради України) парламент за своєю природою є представницьким органом державної влади, що здійснює законодавчу владу, а тому жоден інший орган державної влади не уповноважений приймати закони; повноваження ВР України реалізуються спільною діяльністю народних депутатів України на засіданнях ВР України під час її сесій.

З метою роз`яснення понять «рішення» та «акт», які вживаються у статті 91 Конституції України, КСУ ухвалив Рішення від 14.10.2003 № 16-рп/2003, в якому зазначив, що прийняття рішень ВР України здійснюється виключно на її пленарних засіданнях і являє собою процес формування та вираження волі парламенту України; рішення ВР України є результатом її волевиявлення і ухвалюються на колегіальній основі; волевиявлення ВР України з питань, віднесених до її відання, реалізується шляхом голосування народних депутатів України; під терміном «акти», який вживається у статті 91 Конституції України, треба розуміти рішення ВР України з питань, віднесених до її компетенції, тобто документи, що приймаються визначеною Конституцією України кількістю голосів народних депутатів України у формі законів, постанов тощо.

Крім того, до виключної компетенції Верховної Ради України належить: прийняття законів про визнання такими, що втратили чинність інших законів; внесення змін до чинних законів; прийняття законів про визначення порядку та строків набрання чинності законів.

Таким чином, застосування у спірних правовідносинах саме показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб відноситься до виключної компетенції ВР України.

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 78, 139, 241 – 246, 260 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платників податків НОМЕР_1 ) про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України в Миколаївській області (вул. Фалеєвська, 14, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 26299835) 7207,20 грн. недоплаченої суддівської винагороди за серпень 2021 року – відмовити.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя В. С. Брагар