Рішення № 101031839, 12.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

12 листопада 2021 р.справа № 400/5672/20

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі судді Мороза А.О., в спрощеному позовному провадженні без повідомлення сторін, в письмовому провадженні, розглянув адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаНаціональної поліції України, вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601,

простягнення заборгованості в розмірі 333 182,05 грн. В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі - позивач або ОСОБА_1 ) звернувся з позовом до Національної поліції України (надалі - відповідач або НПУ), в якому, з урахуванням позовної заяви, поданої на виконання ухвали про залишення позовної заяви без руху, просить суд стягнути з НПУ 7 599,51 грн. надбавки за вислугу років, 10 445,12 грн. заробітної плати за 7 робочих днів за період з 11 до 20 лютого 2020 р., 34 611,34 грн. вихідної допомоги при звільненні та 280 526,08 грн. середнього заробітку за період з 21 лютого 2020 р. до 20 листопада 2020 р., а всього 333 182,05 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтував наступним:

- в частині стягнення надбавки за вислугу років в сумі 7 599,51 грн.:

позивач стверджує, що стаж його державної служби загалом складає 23 роки 5 місяців 4 дні, який він набув ще до прийняття на державну службу до НПУ. Нараховуючи надбавку за вислугу років, відповідач помилково брав до уваги значно менший стаж державної служби, що призвело до зменшення розміру надбавки. На вимогу позивача, відповідач перерахував стаж державної служби та надбавку за вислугу років, але такий перерахунок здійснено починаючи лише з 1 липня 2017 р., тоді як перерахунок слід було зробити з дня прийняття на службу до НПУ (27 вересня 2016 р.), відповідно, у період з моменту прийняття на службу і до часу здійснення перерахунку, надбавка за вислугу років була нарахована у меншому ніж належить розмірі і в наступному не перерахована відповідачем. За розрахунком позивача, розмір невиплаченої надбавки за вказаний період складає 7 599,51 грн.;

- в частині стягнення заробітної плати за 7 робочих днів з 11 до 20 лютого 2020 р. в розмірі 10 445,12 грн.:

позивача було звільнено з державної служби в поліції 11 лютого 2020 р., проте трудова книжка видана тільки 20 лютого 2020 р. Відповідно до приписів п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29 липня 1993 № 58, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за № 110 (надалі - Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників), у разі затримки видачі трудової книжки, днем звільнення є день видачі трудової книжки. За таких обставин, датою звільнення позивача слід вважати дату видачі трудової книжки - 20 лютого 2020 р., а тому відповідач повинен сплатити йому заробітну плату за 7 робочих днів, з 11 до 20 лютого 2020 р.;

- в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 34 611,34 грн.:

стаття 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу" передбачає виплату вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат у разі звільнення державного службовця на підставі п. 1 цієї статті. Так як позивача звільнено саме на підставі ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу" (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу), відповідач протиправно виплатив вихідну допомогу в розмірі лише однієї середньомісячної заробітної плати, тим самим не доплативши вихідну допомогу на суму 34 611,34 грн.;

- в частині стягнення середнього заробітку за період з 21 лютого до 20 листопада 2020 р. в розмірі 280 526,08 грн.:

так як в момент звільнення позивача, відповідач не виплатив всі належні йому суми, на підставі ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України (надалі - КЗпПУ) він повинен був виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, який за підрахунком позивача складає 280 526,08 грн.

У відзиві відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог. Свою позицію аргументував такими доводами:

- в частині стягнення надбавки за вислугу років в сумі 7 599,51 грн.:

щодо цієї вимоги відзив не містить будь-яких пояснень;

- в частині стягнення заробітної плати за 7 робочих днів з 11 до 20 лютого 2020 р. в розмірі 10 445,12 грн.:

так як позивача звільнено 11 лютого 2020 р., про що видано відповідний наказ, відсутні підстави для виплати йому заробітної плати після юридичного оформлення звільнення. Крім того, згідно з даними табелю обліку робочого часу, ОСОБА_1 на роботу починаючи з 12 лютого 2020 р. не виходив;

- в частині стягнення вихідної допомоги при звільненні в сумі 34 611,34 грн.:

стаття 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу", яка передбачає виплату державному службовцю вихідної допомоги в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, у такій редакції набрала чинності 13 лютого 2020 р., тобто вже після звільнення позивача. На момент звільнення, ця норма передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі однієї місячної заробітної плати, яка і була виплачена ОСОБА_1 при звільненні;

- в частині стягнення середнього заробітку за період з 21 лютого до 20 листопада 2020 р. в розмірі 280 526,08 грн.:

на переконання відповідача, при звільненні ОСОБА_1 з ним було проведено повний розрахунок та виплачені всі кошти, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку. Додатково відповідач звертає увагу на практику Верховного Суду у справах щодо стягнення середнього заробітку, згідно якої суд вправі зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпПУ, у разі неспівмірності між розміром простроченої виплати та майновими втратами позивача за цей час (а. с. 124-128).

Позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначив, що так як відповідач ніяким чином не заперечив стягнення надбавки за вислугу років, то це має бути розцінено як визнання позову в цій частині. На думку позивача, наданий відповідачем табель обліку робочого часу не відповідає критерію достовірності, а тому повинен бути відхилений судом. Позивач наполягає на тому, що датою його фактичного звільнення є 20 лютого 2020 р. і на цей час редакція ст. 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу" передбачала виплату вихідної допомоги в розмірі 2 середніх заробітних плат (а. с. 136-137).

Відповідач подав пояснення, в яких послався на безпідставність застосування до спірних правовідносин норм КЗпПУ. Що стосується табелю робочого часу як доказу, то його ведення передбачено підзаконними нормативними актами і саме він є належним та допустимим доказом відпрацьованого позивачем часу. Розмір вихідної допомоги розраховується саме на день звільнення, яке відбулось 11 лютого 2020 р. (а. с. 153-155).

Позовна заява залишалась без руху, у зв`язку з її невідповідністю вимогам Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) (а. с. 94-96).

Справа призначена до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (а. с. 119-120).

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Як слідує з матеріалів справи, 27 вересня 2016 р. ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до НПУ, а 29 вересня 2016 р., наказом НПУ № 734 о/с він був призначений головним спеціалістом відділу уповноваженого Голови з питань контролю за дотриманням прав людини в поліцейській діяльності Управління забезпечення прав людини (а. с. 29, 37).

В цьому наказі стаж державної служби позивача, який надає право на надбавку за вислугу років станом на 27 вересня 2016 р. обраховано в розмірі 9 років 6 місяців 25 днів.

25 січня 2017 р. наказом НПУ № 59 о/с, стаж державної служби позивача установлено в розмірі 12 років 9 місяців 19 днів (а. с. 36).

Не погодившись із установленим вищезазначеним наказом стажем державної служби, позивач подав заяву, в якій просив здійснити перерахунок стажу державної служби, шляхом включення до нього деяких періодів роботи (служби) та встановити стаж державної служби в 23 роки 5 місяців 4 дні (а. с. 31-35).

Наказом від 28 серпня 2017 р. № 562 о/с (надалі - Наказ № 562 о/с), стаж державної служби ОСОБА_1 відповідачем установлено в 24 роки 5 місяців 26 днів (а. с. 38).

Як вбачається з листа Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку НПУ від 6 вересня 2017 р., у зв`язку з перерахунком стажу державної служби ОСОБА_1 , йому з 1 липня 2017 р. здійснено перерахунок, в тому числі, і надбавки за вислугу років, яка виплачена в серпні 2017 р. (а. с. 39).

Відповідно до ст. 50 ч. 2 Закону України "Про державну службу", заробітна плата державного службовця складається з: 1) посадового окладу; 2) надбавки за вислугу років; 3) надбавки за ранг державного службовця; 6) премії (у разі встановлення).

Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу (ст. 52 ч. 1 Закону України "Про державну службу").

В цій частині спір полягає не у правомірності включення до стажу державної служби позивача певних періодів роботи - видавши Наказ № 562 о/с, відповідач тим самим повністю включив визначені позивачем періоди його роботи (служби) до стажу державної служби. Спір стосується виключно періоду виплати перерахованої в липні 2017 р. надбавки за вислугу років.

Так як на момент прийняття ОСОБА_1 на державну службу до НПУ, відповідач невірно обрахував стаж його державної служби, а в наступному виправив власну помилку Наказом № 562 о/с, відповідно, позивач мав право на виплату надбавки за вислугу років, виходячи із стажу його державної служби в 23 роки 5 місяців 4 дня, набутого ще до початку роботи в НПУ, починаючи саме з дня прийняття на службу до НПУ, тобто з 27 вересня 2016 р., тоді як відповідач, після перерахунку стажу державної служби, перерахунок надбавки за вислугу років, здійснив лише починаючи з 1 липня 2017 р.

В матеріалах справи мається розрахунковий лист позивача за серпень 2017 р., з якого слідує, що надбавка за вислугу років ОСОБА_1 перерахована лише починаючи з липня 2017 р. (а. с. 53).

За приписами ст. 77 ч. 1, 2 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом із поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи (ст. 79 ч. 3 КАС України).

Відповідач у відзиві та поясненнях не навів будь-яких заперечень позовних вимог в цій частині та не подав будь-яких доказів того, що надбавка за вислугу років, після її перерахунку, виплачена позивачу в тому числі і за період з 27 вересня 2016 р. (день прийняття позивача на службу до НПУ) до 30 червня 2017 р. (останній день місяця, який передував виплаті перерахованої надбавки), а тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими.

В той же час, суд вважає передчасним визначення конкретного розміру надбавки за вислугу років.

Так, за розрахунком позивача, розмір цієї надбавки за спірний період складає 7 599,51 грн.

В той же час, розрахунок конкретного розміру надбавки за вислугу років, є компетенцією роботодавця, який володіє всією повнотою даних, які впливають на визначення її розміру за правилами ст. 52 ч. 1 Закону України "Про державну службу", а тому на нього слід покласти обов`язок нарахування та виплати позивачу надбавки за вислугу років, з урахуванням висновку суду про наявність у останнього такого права.

Вирішуючи спір з приводу стягнення заробітної плати за 7 робочих днів з 11 до 20 лютого 2020 р. в розмірі 10 445,12 грн., суд виходить з такого.

11 лютого 2020 р. наказом № 170 о/с (надалі - Наказ № 170 о/с) (а. с. 22) державна служба ОСОБА_1 була припинена із звільненням з займаної посади на підставі ст. 87 ч. 1 п. 1 Закону України "Про державну службу" (скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу).

Позивач стверджує, що незважаючи на видання Наказу № 170 о/с 11 лютого 2020 р., фактичне звільнення відбулось лише 20 лютого 2020 р., після отримання в м. Києві в Департаменті кадрового забезпечення НПУ трудової книжки. Оскільки Наказ № 170 о/с не було доведено до його відома в день його прийняття, позивач продовжував виходити на роботу до 20 лютого 2020 р.

Відповідно до даних табеля обліку робочого часу з 1 до 29 лютого 2020 р., останнім робочим днем ОСОБА_1 є 11 лютого 2020 р., тобто день звільнення Наказом № 170 о/с. Починаючи з 12 лютого 2020 р. будь-яких відміток про роботу позивача табель не містить (а. с. 133).

Наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 р. № 489 "Про затвердження типових форм первинної облікової документації зі статистики праці", серед інших документів, затверджено табель обліку використання робочого часу.

Отже, саме табель обліку робочого часу, є належним та допустимим доказом відпрацьованого робочого часу.

Посилання позивача на п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, суд заходить помилковими.

Відповідно до цієї норми, при затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Позивач трактує наведену норму таким чином: так як трудову книжку він отримав лише 20 лютого 2020 р., відповідно, саме цей день є днем звільнення, а тому відповідач протиправно не нарахував йому заробітну плату за 12 ,13, 14, 17, 18, 19, 20 лютого 2020 р.

Пункт 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників настання такого юридичного факту, як звільнення в день видачі трудової книжки, ставить в залежність від вини роботодавця.

В даному контексті, під виною роботодавця слід розуміти свідоме ухилення від видачі трудової книжки після звернення особи за її отриманням, за наявності об`єктивної можливості видати її своєчасно.

В цьому спорі судом не встановлено винної протиправної поведінки відповідача, яка призвела до несвоєчасного отримання позивачем трудової книжки - так як трудова книжка ОСОБА_1 знаходилась в Департаменті кадрового забезпечення НПУ (м. Київ), до якого позивач за власною ініціативою прибув 20 лютого 2020 р., вона видана йому в день звернення, що засвідчується розпискою від 20 лютого 2020 р. (а. с. 132).

Крім того, для того щоб день фактичного отримання трудової книжки вважався днем звільнення, необхідно дотримання процедури встановленої п. 4.1. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, а саме видання іншого наказу про звільнення та внесення нового запису до трудової книжки.

За таких обставин, днем звільнення позивача є 11 лютого 2020 р. і відповідач правомірно виплатив йому заробітну плату по день звільнення включно.

З цих же міркувань є вірною виплата позивачу вихідної допомоги в розмірі однієї середньої місячної заробітної плати.

Так, на час звільнення позивача 11 лютого 2020 р. діяла наступна редакція ст. 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу": "У разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.".

Законом України "Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи" від 14 січня 2020 р. № 440-IX до наведеної норми були внесені зміни шляхом заміни слів "середньої місячної заробітної плати" - словами "двох середньомісячних заробітних плат".

Цей Закон набрав чинності 13 лютого 2020 р., тобто після звільнення позивача 11 лютого 2020 р.

За приписами ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Конституційний Суд України в рішенні від 9 лютого 1999 р. № 1-рп/99 (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів), зазначив, що дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

У рішенні від 2 липня 2002 р. № 13-рп/2002 Конституційний Суд України повторив раніше викладені висновки, зокрема те, що суть положення статті 58 Конституції України про незворотність дії в часі законів та інших нормативно-правових актів полягає в тому, що дія законів та інших нормативно-правових актів поширюється на ті відносини, які виникли після набуття ними чинності (рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997 р. № 1-зп) і не поширюється на правовідносини, які виникли й закінчилися до набуття такої чинності (рішення Конституційного Суду України від 5 квітня 2001 р. № 3-рп).

Таким чином, норма ст. 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу", яка передбачає виплату вихідної допомоги при звільненні в розмірі двох середньомісячних заробітних плат, не може бути застосована до спірних правовідносин, а оскільки суд дійшов висновку про те, що днем звільнення позивача є саме 11 лютого 2020 р., а не 20 лютого 2020 р., відповідач вірно нарахував вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати на підставі чинної на той час редакції ст. 87 ч. 4 Закону України "Про державну службу".

З приводу стягнення середнього заробітку, суд зазначає наступне.

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму (ст. 116 КЗпПУ).

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору (ст. 117 КЗпПУ).

Наведені норми передбачають два окремі випадки виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку: 1) при відсутності спору щодо розміру коштів, які повинен був отримати працівник при звільненні, роботодавець самостійно обраховує період затримки та за цей час нараховує середній заробіток, 2) якщо між роботодавцем та працівником існує спір з приводу розміру належних до виплати коштів, роботодавець сплачує середній заробіток після вирішення такого спору повністю на користь працівника, а у випадку часткового вирішення спору на користь працівника, розмір середнього заробітку визначає орган, який розглянув спір.

Як слідує з наведеного, обов`язковою передумовою для виплати (стягнення) середнього заробітку за час затримки розрахунку, є попереднє вирішення питання про конкретний розмір належним позивачу сум.

Так як в даній справі, з мотивів, наведених судом вище, він не визначав конкретного розміру надбавки за вислугу років, яка підлягає виплаті позивачу, в такому випадку і вирішення спору щодо стягнення середнього заробітку за час прострочки виплати такої надбавки, є передчасним.

Питання про розподіл судових витрат судом не вирішувалось, так як позивач на підставі ст. 5 ч. 1 п. 1 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору, а доказів понесення інших судових витрат сторони суду не подали.

Керуючись ст. ст. 2, 19, 139, 241-246 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Національної поліції України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40108578) задовольнити частково.

2. Зобов`язати Національну поліцію України (вул. Академіка Богомольця, 10, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 40108578) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) надбавку за вислугу років за період з 27 вересня 2016 р. до 30 червня 2017 р.

3. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України заробітної плати за 7 робочих днів за період з 11 лютого 2020 р. до 20 лютого 2020 р. в розмірі 10 445,12 грн., відмовити.

4. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України вихідної допомоги при звільненні в сумі 34 611,34 грн., відмовити.

5. У задоволенні позовної вимоги про стягнення з Національної поліції України середнього заробітку за період з 21 лютого 2020 р. до 20 листопада 2020 р. в розмірі 280 526,08 грн., відмовити.

6. Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення, з урахуванням вимог розділу VI п. 3 "Прикінцеві положення" КАС України.

Суддя А. О. Мороз