Рішення № 101031413, 01.11.2021, Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 листопада 2021 року м. Кропивницький справа № 340/2819/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження справу

за позовомОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП – НОМЕР_1 )до Олександрійської районної ради Кіровоградської області (28000, м. Олександрія, вул.Шевченка, 132, код ЄДРПОУ - 24711195)простягнення компенсації та середнього заробітку, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- стягнути з Олександрійської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів;

- стягнути з Олександрійської районної ради Кіровоградської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасну виплату додаткової оплачуваної відпустки тривалістю 15 календарних днів починаючи з 04.03.2021 р. до дня винесення судом рішення (постанови) по справі.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування заявлених вимог позивачкою зазначено, що з 03.07.2006 року вона прийнята на посаду спеціаліста в Світловодську районну раду Кіровоградської області. 18.12.2020 року Олександрійською районною радою восьмого скликання прийнято рішення № 17 “Про початок реорганізації Онуфріївської, Петрівської та Світловодської районних рад шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області». Отже, Олександрійська районна рада Кіровоградської області стала правонаступником усіх прав та обов`язків Світловодської районної ради. З 03.03.2021 року позивачку звільнено з займаної посади. Проте, у день звільнення позивачці не надано на її вимогу і не компенсовано невикористану додаткову відпустку.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив в задоволенні позову відмовити. Крім того, зазначив, що станом на 13 листопада 2020 року усі додаткові відпустки за вислугу років ОСОБА_1 використала, про що свідчить інформація надана головою комісії з реорганізації ОСОБА_2 (лист від 15 лютого 2021 року № 01-20-З/З). На додаткову відпустку за 2021 рік (період роботи з 13 листопада 2020 року по 12 листопада 2021 року), про яку йде мова в адміністративному позові, ОСОБА_1 права не набула тому компенсацію за цю відпустку не отримала.

Позивачем подано до суду відповідь на відзив.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дій у справі.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суд від 23.09.2021 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

04.10.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

11.10.2021 року позивачем подано до суду відповідь на відзив.

Інших заяв чи клопотань учасниками справи до суду не подано.

Частиною 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно з частиною 2 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

З огляду на завершення 30-ти денного терміну для подання заяв по суті справи, суд вважав можливим розглянути та вирішити справу по суті за наявними у ній матеріалами.

ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані сторонами документи, з`ясувавши зміст спірних правовідносин з урахуванням зібраних доказів, судом встановлені наступні обставини.

03.07.2006 р., я ОСОБА_1 (надалі - Позивач), прийнята на посаду спеціаліста організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради Кіровоградської області, за конкурсом.

01.02.2008 р. призначена на посаду спеціаліста II категорії організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради за стажуванням, а з 01.02.2009 р. призначена на посаду спеціаліста І категорії вказаного відділу за стажуванням.

З 24.12.2014 р. призначена на посаду головного спеціаліста вищезазначеного відділу за стажуванням, де працювала до моменту звільнення (03.03.2021 р.).

З матеріалів справи судом встановлено, що 18.12.2020 року Олександрійською районною радою Кіровоградської області прийнято рішення №17 “Про початок реорганізації Онуфріївської, Петрівської та Світловодської районних рад шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області» (а.с.40).

Згідно п.п.7, 8 даного рішення вирішено почати процедуру реорганізації Світловодської районної ради Кіровоградської області (код в ЄДРПОУ 24713288), місцезнаходження: вул. Героїв України, буд. 14, м. Світловодськ, Кіровоградська обл., шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області (код в ЄДРПОУ 24711195), місцезнаходження: вул. Шевченка, буд. 132, м. Олександрія, Кіровоградська обл.

Олександрійська районна рада Кіровоградської області є правонаступником усього майна, прав та обов`язків Світловодської районної ради Кіровоградської області.

Розпорядженням голови Олександрійської районної ради Кіровоградської області №26-к від 29.12.2020 зазначено: попередити працівників виконавчого апарату Світловодської районної ради Кіровоградської області про наступне вивільнення у зв`язку із реорганізацією Світловодської районної ради Кіровоградської області (а.с.45).

Згідно акту приймання-передачі від 22.01.2021 трудові книжки та особові справи працівників Світловодської районної ради Кіровоградської області, в тому числі ОСОБА_1 , передано уповноваженій особі Олександрійської районної ради Кіровоградської області (а.с.49).

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 січня 2001 року № 2493 та Постанови КМУ від 27 квітня 1994 року № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток», ОСОБА_1 мала право на додаткову оплачувану відпустку за вислугу років.

Судом встановлено, що позивачка звернулася з завами про надання додаткової відпустки або її компенсацію до голови Олександрійської районної ради Кіровоградської області.

Проте, у день звільнення з позивачкою не компенсовано невикористану додаткову відпустку.

Наведені вище обставини сторони не заперечували та не оспорювали, оскільки зазначені обставини визнані сторонами, суд вважає їх встановленими та такими, що не підлягають доказуванню.

Розпорядженням голови Олександрійської районної ради Кіровоградської області №16-к від 02.03.2021 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади з 03.03.2021 у зв`язку з реорганізацією Світловодської районної ради, п.1 ст.40 КЗпП України (а.с.52).

Вважаючи протиправною бездіяльність Олександрійської районної ради Кіровоградської області щодо ненарахування та невиплати відпускних за два календарних дні позивачка звернулася до суду з даним позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов наступних висновків.

Вирішуючи спір, суд виходить з того, що власне, юридичною підставою для початку проведення реорганізації відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних розформованими територіальними громадами та розміщених поза адміністративним центром сформованої територіальної громади, є набрання чинності Закону України №1009-IX від 17.11.2020, яким внесено зміни до Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Відповідно до ч.4 ст.8 Закону України від 05.02.2015 р. № 157-VIII "Про добровільне об`єднання територіальних громад" (з врахуванням змін, внесених Законом України від 25.12.2015 р. № 925-VIII "Про внесення змін до Закону України "Про добровільне об`єднання територіальних громад" щодо особливостей державної реєстрації органів місцевого самоврядування як юридичних осіб передбачено здійснення реорганізації відповідних юридичних осіб - сільських, селищних, міських рад, обраних територіальними громадами, що об`єдналися, та розміщених поза адміністративним центром об`єднаної територіальної громади, шляхом їх приєднання до юридичної особи - сільської, селищної, міської ради, розміщеної в адміністративному центрі об`єднаної територіальної громади.

З цієї норми прямо випливає, що реорганізація відбувається саме тих рад, які приєдналися до головної садиби (тієї ради, яка розташована в адміністративному центрі).

Що ж до сільської ради головної (центральної) ради, то відносно неї здійснюється лише державна реєстрація змін до відомостей про неї, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Такі зміни вносяться державним реєстратором на підставі заяви, поданої сільським головою, обраним об`єднаною територіальною громадою, або уповноваженою ним особою.

Суд зазначає, що особливістю реорганізації органів місцевого самоврядування - є їх специфічний статус як суб`єктів публічних правовідносин або суб`єктів владних повноважень. Функції і повноваження органів місцевого самоврядування, які будуть реорганізовуватися (приєднуватися), не можуть бути припинені у зв`язку з ліквідацією органів місцевого самоврядування і правонаступник таких органів повинен у повному об`ємі продовжувати виконання функцій і повноважень реорганізованих суб`єктів.

Законом частково реалізовано положення про публічне правонаступництво між органами місцевого самоврядування у зв`язку з реформою адміністративно-територіального устрою. Зокрема, це реалізовано в положеннях підпунктів 13-16 пункту 6-1 Розділу V Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»: - 13) після закінчення повноважень рад, що припиняються, їхніх виконавчих комітетів, сільського голови, який одноособово виконував функції виконавчого органу сільської ради, що припиняється, видані ними нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії зберігають чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб; - 14) новообрана рада, її виконавчий комітет можуть вносити зміни, визнавати такими, що втратили чинність, або скасовувати акти відповідних органів місцевого самоврядування, правонаступниками яких вони є, та їх посадових осіб; - 15) бюджети розформованих територіальних громад виконуються окремо до закінчення бюджетного періоду з урахуванням особливостей, встановлених підпунктами 16 і 17 цього пункту; - 16) новообрана рада може вносити зміни до рішень про місцеві бюджети, прийняті радами, що припиняються.

Разом з тим, приписами підпункту 4 пункту 6-1 Розділу V «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що сформована територіальна громада є правонаступником усього майна, прав та обов`язків розформованої територіальної громади з урахуванням особливостей, визначених підпунктами 5 і 6 цього пункту.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вищезазначених норм відповідачем прийнято рішення від 18.12.2020 року Олександрійською районною радою Кіровоградської області прийнято рішення №17 “Про початок реорганізації Онуфріївської, Петрівської та Світловодської районних рад шляхом приєднання до Олександрійської районної ради Кіровоградської області».

Пунктом 7,8 вказаного рішення визначено, що Олександрійська районної ради є правонаступником всього майна, прав та обов`язків сільських рад, а саме Світловодської районної ради.

Отже, в результаті реорганізації Світловодської районної ради, як юридичної особи суб`єктивні права та обов`язки, котрі належали їй, стали правами та обов`язками Олександрійської районної ради, котра продовжила свою діяльність. Тому, питання дотримання правил трудового законодавства також стало обов`язком відповідача.

Право на оплачувану щорічну відпустку передбачено ст. 45 Конституції України. Умови, тривалість і порядок надання відпусток визначено КЗпП, Законом про відпустки й іншими законодавчими актами.

Статтею 74 КЗпП України передбачено, що громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки зі збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Відповідно до частини 5 статті 21 Закону України “Про службу в органах місцевого самоврядування” від 07.06.2001 №2493-ІІІ (далі за текстом - Закон №2493-ІІІ) посадовій особі місцевого самоврядування надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законами України не передбачено більшу тривалість відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення в розмірі посадового окладу.

Державні гарантії права на відпустки, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи, визначає Закон України “Про відпустки” від 15.11.96 (далі за текстом – Закон №504/96-ВР)

Згідно ч.ч.1, 3 ст.2 Закону №504/96-ВР право на відпустки мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи (далі - підприємство).

Право на відпустки забезпечується:

гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом;

забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.

Тривалість відпусток визначається цим Законом, іншими законами та іншими нормативно-правовими актами України і незалежно від режимів та графіків роботи розраховується в календарних днях (ст.5 Закону №504/96-ВР).

Відповідно до ч. 5 ст. 21 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07 січня 2001 року № 2493, посадовим особам, які мають стаж служби в органах місцевого самоврядування понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. Порядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, постанови КМУ від 27 квітня 1994 року № 250 «Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток» передбачено, що державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів.

Як вбачається із записів трудової книжки ОСОБА_1 , вона пропрацювала в органах місцевого самоврядування більше 14 років, тому набула право на щорічну додаткову оплачувану відпустку тривалістю 15 календарних днів (а.с.5-7).

Так, порядок і умови надання щорічних відпусток передбачено як у статті 79 КЗпП України, так і у статті 10 Закону №504/96-ВР.

Відповідно до статті 10 Закону №504/96-ВР Щорічна додаткова відпустка, передбачена статтею 7 та пунктами 1 і 2 частини першої статті 8 цього Закону, надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлює Кабінет Міністрів України.

Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основною відпусткою або окремо від неї.

Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року.

Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві.

У разі надання працівникові зазначених щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті.

Приписами ст.79 КЗпП України визначено, що щорічні основна та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи надаються працівникам після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, в установі, організації.

У разі надання зазначених відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, крім визначених законом випадків, коли ці відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості.

Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року.

Поряд з цим, частини 1, 4 ст. 24 Закону №504/96-ВР встановлено, що за невикористані дні додаткової відпустки виплачують компенсацію під час звільнення, а також за бажанням працівника, якщо він відпочивав не менш ніж 24 к.дн. (за дні, що перевищують цю тривалість) із загальної тривалості щорічних відпусток.

Аналогічні положення містяться в ч. 1 ст. 83 КЗпП України, відповідно до якої в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А, I групи.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що відповідно до вимог статті 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається, виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Судом встановлено, що в день звільнення відповідач не виплатив позивачці грошової компенсації за дні не використаної нею щорічної додаткової відпустки.

Щодо тверджень відповідача як на підставу відмови про відсутність графіка черговості надання відпусток та відсутність інформації про надання відпусток за час роботи у виконавчому апараті Світловодської районної ради Кіровоградської області.

Суд вважає, зазначену підставу протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки не затвердження відповідачем графіку надання відпусток не є законною підставою для відмови у наданні щорічної основної відпустки.

Щодо відсутності інформації про надання відпусток позивачці за час роботи у виконавчому апараті Світловодської районної ради Кіровоградської області, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи ще 22.01.2021 року відповідачу були передані особові справи та трудові книжки працівників виконавчого апарату Світловодської районної ради Кіровоградської області. При цьому, зави про компенсацію вирішувались на дату звільнення (02.03.2021 року), тобто на час коли відповідач володів інформацією про службову діяльність ОСОБА_1 в органах місцевого самоврядування.

Так, Велика Палата Верховного Суду оцінюючи ефективність обраного судом способу захисту (зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву) зазначила, що суд має право визнати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язати вчинити певні дії.

З огляду на встановлені судом обставини та викладені норми, суд вважає за необхідне у відповідності до ч.2 ст.9 КАС України, з метою ефективного захисту прав та інтересів позивача, вийти за межі позовних вимог та визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та виплатити компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку.

Підсумовуючи наведене, суд вважає, що для відновлення прав позивачки за фактичних обставин даної справи, належним способом захисту її порушеного права зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку.

При цьому, зазначає, що надання суб`єктом владних повноважень відмови з аналогічних підстав, що перевірялися у межах розгляду даної судової справи, буде вважатися неналежним виконанням судового рішення та нестиме негативні наслідки, передбачені чинним законодавством.

Наведений висновок щодо способу захисту узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в постанові від 06.11.2019 у справі №509/1350/17.

Що стосується вимог позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, то в цій частині позовних вимог слід відмовити з наступних підстав.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до положень ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

У Рішенні Конституційного суду України № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 від 22.02.2012 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень ст.233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями ст.ст. 117, 237 КЗпП України викладений висновок: в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 116, 117, 237-1 цього кодексу слід розуміти так, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та про відшкодування завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.

Також у цьому Рішенні Конституційного Суду України зазначено, що невиплати працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням і працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.

У правовому висновку, висловленому Верховним Судом України в постанові від 08.11.2017 у справі 6-1626цс17 зазначено, що для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним. Якщо місячний чи тримісячний строк пропущено без поважних причин, у позові може бути відмовлено з цих підстав.

Судом встановлено, що позивачка звільнена на підставі п.1 ст.40 КЗпП України з посади головного спеціаліста організаційного відділу виконавчого апарату Світловодської районної ради 03.03.2021.

З доказів, наданих сторонами по суті справи вбачається, що фактичного розрахунку (виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку) ані на момент звернення позивачки до суду, ані на момент постановлення судом рішення не було, а тому вимоги позивачки про виплату середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку є передчасними, оскільки визначити остаточний обсяг своїх вимог позивачки можливо лише в день фактичного розрахунку.

Таким чином, на день ухвалення рішення по даній справі відсутні підстави для вирішення питання про стягнення середнього заробітку за весь час затримки, оскільки вимоги в цій частині заявлені позивачем передчасно.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Враховуючи вищевикладене, суд, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

VI. Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 139 КАС України судові витрати відшкодуванню не підлягають, оскільки вони не були понесені позивачем, який звільнений від їх сплати.

Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов - задовольнити частково

Визнати протиправною бездіяльність Олександрійської районної ради Кіровоградської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку.

Зобов`язати Олександрійську районну раду Кіровоградської області (код ЄДРПОУ - 24711195) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП – НОМЕР_1 ) компенсацію за невикористану додаткову оплачувану відпустку.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук