Рішення № 101029951, 12.11.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2021 р. Справа№200/6808/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Шинкарьової І.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, вул.Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання протиправним та скасування рішення управління Фонду соціального страхування України, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) та просить суд:

визнати протиправними дій відповідача по припиненню нарахування і виплати позивачу з 01 липня 2016 р. щомісячних страхових виплат та скасувати його рішення (якщо таке є) про припинення щомісячних страхових виплат.

зобов`язати відповідача поновити виплату поточних щомісячних страхових виплат;

зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу заборгованість по щомісячним страховим виплатам за періоди, за які щомісячні страхові виплати не виплачувалися, тобто з 01 червня 2014 року по даний час.

Ухвалою суду від 22 червня 2021 року відкрито провадження у справі № 200/6808/21 та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 19 серпня 2021 року вирішено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження. Замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням. Витребувано у позивача докази.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у 2015-2016 роках позивач перебував на обліку у Мірноградському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області, де отримував призначені щомісячні страхові виплати. З 01 липня 2016 року Добропільським міським відділенням Фонду соціального страхування України в Донецькій області була припинена виплати страхових виплати у зв`язку із відсутністю довідки внутрішньо переміщеної особи. Позивач вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки припинення виплати страхових виплат відбулося за відсутності законодавчо встановлених підстав.

Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Під час роботи на підприємстві шахта “Холодна Балка” ДП “Макіїввугілля” отримав професійне захворювання. З 01 квітня 2001 року позивач знаходився на постійному обліку у відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Гірницькому районі м. Макіївка Донецької області. Згідно з довідкою МСЕК серія 2-18АБ №759509 від 28 серпня 1997 року позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності, з 23.08.1997 - безстроково. З 01 січня 2015 року по 30 червня 2016 року позивач, як внутрішньо переміщена особа, отримував щомісячну страхову виплату у відділенні Мирноградського міського управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області. Мирноградським відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Донецької області відповідно до пункту 6 частини 1 статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” винесена постанова про припинення позивачу з 01 липня 2016щомісячної страхової виплати у зв`язку з припиненням довідки внутрішньо переміщеної особи. Без звернення позивача відділення управління не мають права збирати дані, узагальнювати борги, звертатися до банківських установ про надання рахунків таких осіб та вчиняти будь-які інші дії направлені на збір та облік персональних даних. Крім того, саме звернення потерпілого має вирішальне значення, який саме обласний робочий орган Фонду буде здійснювати страхові виплати, так як в подальшому від цього залежить і суб`єктивний склад учасників правовідносин. З 01 липня 2016 року по теперішній час нарахування щомісячної страхової виплати позивачу складає 0,00 грн., у зв`язку з чим заборгованість за означений період відсутня. Отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог, оскільки право позивача на страхові виплати Фондом не оспорюється, проте мало бути реалізоване у спірний період шляхом звернення позивача до відповідного відділення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України, розташованому на підконтрольній українській владі території.

Ухвалою суду від 12 жовтня 2021 року закрито підготовче провадження в адміністративній справі №200/6808/21 за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення управління Фонду соціального страхування України, зобов`язання вчинити певні дії. Розгляд справи вирішено здійснювати в порядку письмового провадження в межах строків, визначених КАС України для розгляду справи.

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені в заявах по суті справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , про що свідчить паспорт НОМЕР_2 та є має встановлену 40 % втрату професійної працездатності, та 3 групу інвалідності з 28.08.1997 – безстроково.

30 червня 2016 року Мирноградським відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Донецької області прийнята постанову «про припинення щомісячної страхової виплати» в якій вказано, що позивачу припинено виплату щомісячної страхової виплати з підстав постанови КМУ № 167 від 14 березня 2016 року. Виплати припинено з 01 липня 2016 року.

Згідно з відомостями, наданими відповідно до програмного забезпечення “Реєстр потерпілих”, стосовно потерпілого ОСОБА_1 в період з липня 2016 року по червень 2021 року останньому страхові виплати не нараховувалися та не виплачувалися.

При ухваленні рішення суд виходив з наступних мотивів та керувався такими положеннями законодавства.

Відповідно до статей 1, 3 Конституції України в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту[…] від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначені Законом України від 23.09.1999 №1105-XIV “Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі - Закон № 1105-XIV).

Згідно з частиною першою статті 36 Закону №1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

У відповідності до вимог статті 46 Закону України №1105-XIV страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Частиною 1 статті 27 Закону України від 14 січня 1997 року №16/98-ВР “Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон №16/98-ВР) передбачено, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов`язків щодо загальнообов`язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Постановою Мирноградського відділенням виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у Донецької області позивачу припинено виплату щомісячної страхової виплати з підстав постанови КМУ № 167 від 14 березня 2016 року. Виплати припинено з 01 липня 2016 року.

Між тим, Законами №16/98-ВР та №1105-ХIV не передбачено таких підстав для припинення виплати страхових виплат.

Згідно з частинами 4, 7 статті 47 Закону №1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України “Про оплату праці”.

Оскільки припинення виплат відбулося з 01 липня 2016 року з підстав не передбачених законодавством, порушене право позивача на отримання виплат підлягає поновленню з цієї дати.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Статтею 14 Конвенції визначено, що користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою.

Стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні "Суханов та Ільченко проти України" (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) від 26 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Рішенням Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) від 14 жовтня 2010 року встановлено, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки "на умовах, передбачених законом", а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (далі - Закон № 1706-VII), та визначає, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Згідно з нормами статті 7 Закону №1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв`язання проблем, пов`язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Водночас частиною першою статті 3 Закону №1706-VII встановлено, що громадянин України за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання, що враховується судом.

Постанови Кабінету Міністрів України від 01 жовтня 2014 року №531 “Про особливості реалізації прав деяких категорій осіб на загальнообов`язкове державне соціальне страхування”, від 05 листопада 2014 року №637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам”, від 07 листопада 2014 року № 595 “Деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, а також інших платежів з рахунків, відкритих в органах Казначейства” та постанова Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України від 11 грудня 2014 року № 20 “Про затвердження Порядку надання страхових виплат, фінансування витрат на медичну та соціальну допомогу, передбачених загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання для осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території і районів проведення антитерористичної операції” не є законом, а тому не можуть звужувати чи скасовувати права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили, і у сфері спірних правовідносин, врегульованих Законом №1105-XIV, не можуть застосовуватись.

Право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод, що забезпечуються Конституцією України та не можуть бути скасовані.

Право громадянина на призначення йому страхових виплат не можна пов`язувати з такою умовою, як постійне місце проживання (реєстрація місця проживання) або з відсутністю довідки про внутрішньо переміщену особу, а держава відповідно до конституційних принципів зобов`язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначені страхові виплати.

В даному випадку наявність або відсутність у позивача, в певний період часу, статусу внутрішньо переміщеної особи створює для нього, на відміну від інших громадян України, певні перешкоди в отриманні страхових виплат, та потребує від людини здійснення додаткових дій, не передбачених Законами України.

Суд наголошує, що статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов`язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров`я, екологічної безпеки.

Водночас, за змістом конституційних норм, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України.

В даному випадку поняття “закон” розуміється як нормативно-правовий акт вищої юридичної сили, що регулює найважливіші суспільні відносини шляхом встановлення загальнообов`язкових правил, прийнятий в особливому порядку (законодавчим органом влади), або безпосередньо народом. Тому конституційне поняття “закон”, на відміну від поняття “законодавство України”, не підлягає розширеному тлумаченню. Відповідно, нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.

Відповідно до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У вищезазначеному рішенні у справі “Суханов та Ільченко проти України” Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді страхових виплат суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Отже, встановлення судом відсутності законності втручання, тобто прийняття рішення не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

Постановою відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань була припинена виплата страхових виплат позивачу, таким чином, суд, з`ясувавши, що прийняття цього рішення передувало діям з припинення виплати страхових виплат, визнає протиправним зазначене рішення, оскільки саме рішення створює відповідні правові наслідки.

Водночас, беручи до уваги те, що виплата страхових виплат позивачу була припинена вищевказаним рішенням, про прийняття якого позивачу не повідомлялося, керуючись частиною 2 статті 9 КАС України, суд з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне відновити порушене відповідачем право позивача на соціальне забезпечення шляхом скасування цього рішення.

Судом встановлено, що страхові виплати за період з липня 2015 року по травень 2021 року не нараховані та не виплачені .

Обираючи спосіб захисту, суд, зважаючи на його ефективність з точки зору статті 13 “Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, ратифікованої Україною Законом № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, дійшов висновку, що слід прийняти рішення про зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01 липня 2016 року.

Зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати професійної працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01 липня 2016 року охоплює вимогу про зобов`язання нарахувати та виплатити заборгованість зі страхових виплат за весь період починаючи з 01 липня 2016 року по теперішній час.

Суд не приймає до уваги всі інші доводи та заперечення сторін, оскільки вони висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).

Згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Згідно зі статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У відповідності до частини 1 статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом (частина 4 статті 372 КАС України).

У відповідності до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Оскільки статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов`язок суду зобов`язувати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подавати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, а позивачем не надано доказів на підтвердження такої необхідності, суд не вбачає підстав для встановлення строку для подачі звіту про виконання судового рішення.

Крім того, позивач просить зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити заборгованість по щомісячним страховим виплатам з 01 квітня 2016 року по даний час.

Абзацом 2 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 05 листопада 2014 року № 637 (далі - постанова № 637) передбачено, що […]. Виплата (продовження виплати) довічних державних стипендій, усіх видів соціальної допомоги та компенсацій, матеріального забезпечення (далі - соціальні виплати) та пенсій, що призначені зазначеним особам, здійснюється через рахунки та мережу установ і пристроїв Акціонерного товариства Державний ощадний банк України з можливістю отримання готівкових коштів і проведення безготівкових операцій через мережу установ і пристроїв будь-яких банків тільки на території населених пунктів, де органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі. […].

При аналізі та застосуванні вказаної норми суд враховує правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року у справі №826/11272/16, предмет розгляду якої стосувався визнання дискримінаційними і такими, що не відповідають правовим актам вищої юридичної сили з моменту прийняття, положень цього пункту у частині здійснення виплат через рахунки та мережу установ і пристроїв Акціонерного товариства Державний ощадний банк України .

За правовим висновком Верховного Суду норма спрямована саме на збереження коштів соціально незахищених осіб, які перебувають на обліку як особи, що переміщуються з тимчасово окупованої території України, району проведення антитерористичної операції чи населеного пункту, розташованого на лінії зіткнення, забезпечення виплати пенсій та соціальних допомог, недопущення застосування шахрайських схем і протиправних дій під час здійснення таких виплат, запобігання фінансуванню тероризму. Аналіз наведених норм права, свідчить про те, що оскільки внутрішньо переміщені особи, зокрема, потребують спеціального захисту з боку держави, надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом, встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян, тому оспорюванні позивачем зміни до постанови № 637 не можуть вважатися дискримінаційними в розумінні положень закону.

Крім того, в іншій постанові Верховного Суду від 21 серпня 2018 року у справі № 219/3611/17 зазначено, що постановою № 637 передбачено виплату соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам виключно через установи Акціонерного товариства Державний ощадний банк України , починаючи з 01 липня 2016 року, тобто до липня 2016 року позивач мав право на отримання пенсії в будь-якій банківській установі. Без відкриття позивачем рахунку в установі - Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України у відповідача відсутні правові підстави для виплати пенсії з 01 липня 2016 року і заборгованість з виплати пенсії, яка повинна нараховуватися відповідачем щомісячно з 01 липня 2016 року може бути виплаченою за умови відкриття позивачем рахунку в зазначеному банку.

Враховуючи, що за відомостями заяви про продовження страхових виплат від 21 січня 2015 року виплати здійснювались позивачеві через інший банк, то з метою ефективного захисту порушених прав позивача позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом зобов`язання відповідача поновити нарахування та виплату позивачеві страхових виплат та виплатити заборгованість з 01 квітня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України .

Аналогічного висновку дійшов Перший апеляційний адміністративний суд від 20 січня 2021 року у справі № 200/8318/20-а.

Оскільки рішення ухвалено на користь позивача, а судовий збір був сплачений позивачем, останній підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (частина 1 статті 139 КАС України).

Керуючись статтями 2, 5-10, 20, 22, 25, 72-76, 90, 132, 139, 143, 241-246, 250, 251, 255, 263, 295, 297, 382, підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: 84122, Донецька область, вул. Свободи, 5, код ЄДРПОУ 41325231) про визнання протиправним та скасування рішення управління Фонду соціального страхування України, зобов`язання вчинити певні дії, задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань у м. Димитров “Про припинення щомісячної страхової виплати” №0516/7400/7400/37 від 30 червня 2016 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної грошової суми в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку, з 01 липня 2016 року на рахунок, відкритий у Акціонерному товаристві Державний ощадний банк України .

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) гривень 00 копійок на користь ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Повний текст рішення складений 12 листопада 2021 року.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.В. Шинкарьова