Рішення № 101026822, 28.10.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.10.2021 Справа № 910/2291/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Петрашка М.М. розглянув у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Державної установи “Львівська виправна колонія (№48)”

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг”

за участю у справі третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях

за участю у справі третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного акціонерного товариства “Львівобленерго”

про стягнення 281724,24 грн.

за участю представників:

від позивача не з`явився

від відповідача не з`явився

від третьої особи-1 не з`явився

від третьої особи-2 не з`явився

Суть спору: Позовні вимоги заявлено Державною установою “Львівська виправна колонія (№48)” до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” про стягнення 281724,24 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.02.2021р. залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.03.2021р. залучено до участі у справі третю особу (третю особу-2), яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Приватне акціонерне товариство “Львівобленерго”.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.03.2021р. справу №910/2291/21 передано за територіальною підсудністю до Господарського суду Львівської області.

Відповідно до інформації із Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2021р., проведеного Господарським судом Львівської області, справу №910/2291/21 передано для розгляду судді Петрашку М.М. Вказану інформацію внесено до системи автоматизованого розподілу.

Ухвалою Господарського суду Львівської області справу прийнято до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Подальший хід розгляду справи викладено в ухвалах суду та відобажено в протоколах судового засідання.

Учасники справи явку представників в судове засідання 28.10.2021р. не забезпечили.

28.10.2021р. представником відповідача подано клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№ 25319/21).

Обгрунтовуючи зазначене клопотання представник відповідача зазначає про неможливість прибути в дане судове засідання через зайнятість в іншому судовому процесі.

Розглянувши подане клопотання суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд зазначає, що у матеріалах справи достатньо доказів для розгляду її по суті.

З огляду на викладене та враховуючи відсутність підстав для відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку розглянути справу по суті в судовому засіданні 28.10.2021р. за відсутності учасників справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд встановив таке.

20.02.2015р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Львівській області (правонаступником якого є Регіональне відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях) (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» (орендар) укладено договір оренди нерухомого державного майна №31, відповідно до пункту 1.1. якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – частини нежитлових приміщень, які знаходяться в підвалах та на перших поверхах дев`яти різних будівель Львівської виправної колонії № 48, загальною площею 70,0 кв.м, а саме: гуртожитку № 1 – 11,5 кв.м. (реєстровий номер 08680460.1. ФБТДБЯ 216), гуртожитку № 2 – 8,1 кв.м. (реєстровий номер 08680460.1ФБТДБЯ 217), гуртожитку № 3 – 8,1 кв.м, гуртожитку № 4- 8,1 кв.м., їдальні – 8,4 кв.м (реєстровий номер 08680460.1ФБТДБЯ 218), адміністративної будівлі – 11,3 кв.м. (реєстровий номер 08680460.1ФБТДБЯ 220), що розміщені за адресою: м. Львів, вул. Хуторівка,2, та перебувають на балансі Львівської виправної колонії № 48 Управління державної пенітенціарної служби України у Львівській області (балансоутримувач).

Відповідно до пункту 1.2 договору майно передається в оренду з метою встановлення та експлуатації систем виробництва теплової енергії (інше використання нерухомого майна).

Згідно пункту 3.1 договору орендна плата визначена на підставі методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку січень 2015 року 1857,06 грн.

Із змісту пункту 3.6 договору вбачається, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним у наступному співвідношенні:

- 50% до державного бюджету на рахунок, визначений Головним управлінням Державної казначейської служби України у Львівській області;

- 50% на рахунок балансоутримувача.

У пункті 5.10 договору сторони погодили обов’язок орендаря здійснювати витрати, пов’язані з утриманням орендованого майна. Після підписання цього договору укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, плати податку на землю та надання комунальних послуг орендарю.

Згідно пункту 10.1 договору цей договір укладено строком на 2 (два) роки 364 дні, що діє з 20 лютого 2015 року по 18 лютого 2018 року.

Як вбачається з матеріалів справи, 20.04.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго») (постачальник) та Львівською виправною колонією № 48 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (споживач) укладено договір № 90474, відповідно до пункту 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку № 9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Згідно підпункту 2.3.3 пункту 2.3 зазначеного договору споживач зобов`язується оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з додатків №2 «Порядок розрахунків» та № 9 «Графік зняття показників засобів обліку електричної енергії».

Відповідно до пункту 2.4 договору сторони зобов’язуються укласти додатково договори, передбачені чинним законодавством, правилами користування електричною енергією, у разі обгрунтованої присутності у процесі забезпечення споживача електричною енергією третьої сторони (основного споживача, електропередавальної організації).

Пунктом 8.1.2 договору передбачено, що споживач передає електричну енергію субспоживачам, перелік яких визначений у додатку №12 «Дані про відпуск електроенергії субспоживачам», у межах договірної величини потужності та в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

Позивач зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» є субспоживачем електричної енергії, що постачається Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» Державній установі “Львівська виправна колонія (№48)”, згідно договору №90474 від 20.04.2006 року.

07.09.2015р. між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (кредитор), Львівською виправною колонією (№48) (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» (третя особа) укладено договір № 15 ДЗ/072 про виконання обов`язку боржника іншою особою, у відповідності до пункту 1 якого, у відповідності до статті 528 Цивільного кодексу України боржник покладає, а третя особа приймає на себе обов`язок виконання всіх грошових зобов`зань боржника перед кредитором по оплаті за активну та реактивну електричну енергію, понадлімітне споживання електричної енергії, пеню, 3% інфляційні, повторне підключення згідно з договором про постачання електроенергії №90474 від 20.04.2006 року, укладеним між кредитором і боржником.

Згідно пункту 2 зазначеного договору, у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника третьою особою цей обов’язок боржник повинен виконати сам.

Відповідно до пункту 3 договору зобов’язання третьої особи за цим договором вважаються виконаними після зарахування належних до оплати боржником грошових коштів на відповідний поточний рахунок кредитора.

Таким чином, на думку позивача, на підставі пункту 5.10 договору оренди нерухомого державного майна № 31 від 20.02.2015р. та умов договору про виконання обов`язку боржника іншою особою № 15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. у відповідача виникло зобов’язання щодо сплати вартості спожитої електричної енергії в орендованих ним приміщеннях.

У зв’язку з цим, Державною установою «Львівська виправна колонія (№48)» щомісяця за користування електричною енергією на основі наявних показників нараховувалась відповідачу вартість спожитої електроенергії.

Позивач також зазначив, що за спожиту електроенергію Товариство з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» сплачувало кошти на рахунок Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)», яка в свою чергу перераховувала їх на рахунок ВАТ «Львівобленерго».

Однак, як стверджує позивач, станом на 01.11.2018р. існує заборгованість «Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» перед Державною установою «Львівська виправна колонія (№48)» за оплату спожитої електроенергії у розмірі 281724,24 грн.

Таким чином, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх договірних зобов`язань, позивач звернувся до господарського суду з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» на користь Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» суми заборгованості в розмірі 281724,24 грн.

Відповідач щодо заявлених вимог заперечив, подавши відзив на позовну заяву.

У відзиві на позовну заяву відповідачем зазначено, що у відповідності до пункту 5.10 договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р. та умов договору про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна, плати податку на землю та надання комунальних послуг орендарю ним укладено не було.

На думку відповідача, сам по собі договір оренди не є самостійною підставою для задоволення позовних вимог позивача у даній справі.

Щодо зобов’язань за договором про виконання обов’язку боржника іншою особою № 15 ДЗ/072 від 07.09.2015р., відповідач зазначає, що умовами даного договору передбачено обов`язок відповідача здійснювати оплату грошових зобов`язань позивача, пов`язаних з договором про постачання електроенергії №90474 від 20.04.2006р., укладеним між ПАТ «Львівобленерго» та позивачем. Однак, у разі, якщо належні до оплати позивачем грошові кошти зараховані на відповідний рахунок ПрАТ «Львівобленерго», зобов`язання відповідача перед ПрАТ «Львівобленерго» вважаються виконаними.

Отже, на думку відповідача, даний договір також не є підставою для задоволення позовних вимог.

Щодо договору про постачання електричної енергії №90474 від 20.04.2006 року відповідачем зазначено, що такий надано суду без додатків до нього (крім додатку №2), які зазначені в розділі 9 договору та є невід`ємними частинами його. Зокрема, як вказує відповідач, суду не надані такі додатки, як додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу»; №9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії»; №12 «Дані про відпуск електроенергії субспоживачам».

Крім того, відповідач зазначає, що згідно умов договору та додатків до нього розмір плати за спожиту електричну енергію субспоживачем (у тому числі відповідачем), мав визначатися розрахунковим шляхом на підставі договору, з урахуванням даних акту про використану електричну енергію (акту про прийняття-передавання товарної продукції), показів засобу обліку субспоживача, з урахуванням втрат електричної енергії, пов`язаних із спільним використанням технологічних електричних мереж основного споживача.

Проте, як вказує відповідач, позивач не надав суду жодного договору, який передбачав би постачання відповідачу електроенергії на певних умовах, звіт про використану відповідачем електричну енергію, а також жодні документи про показники засобу обліку електричної енергії, спожитої відповідачем, та відповідні розрахунки сум (з урахуванням втрат), які відповідач повинен був сплачувати за спожиту електроенергію постачальнику.

Також, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що позивачем надані з позовною заявою 15 копій документів з назвою «Нарахування оплати субспоживачам на передані енергоносії» за період з січня 2017р. по березень 2018р. за формою, яка не передбачена ані нормативними актами, ані договором.

Із цих «документів», на думку відповідача, незрозуміло, на підставі яких актів, звітів або показників засобів обліку електричної енергії визначені обсяги спожитої відповідачем електричної енергії, а також не відомо чи враховані в них витрати відповідача.

Також відповідач зазначає, що невідомо, якими саме особами та на підставі яких повноважень складені та підписані вказані документи, оскільки в них не вказано, ні посади, ні прізвища цих осіб.

Таким чином, відповідач стверджує, що такі документи з урахуванням вимог статтей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не є підставами для задоволення позову уданій справі, оскільки такі докази є неналежними та недопустимими.

Крім того, щодо долученого позивачем до матеріалів справи акту звірення взаємних розрахунків за договором оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015 року за період з 01.01.2018 року по 01.01.2019 року, відповідач зазначає що такий підписаний є лише з боку Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)», а зазначена в ньому сума заборгованості за березень 2018 року, в той час, як договір оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2021 року був розірваний ще 18.02.2018 році.

При цьому відповідач звертає увагу, що позивач не надав розрахунку сум, які зазначені у цьому акті, та відповідних належних документів, у тому числі пов`язаних з обліком та передаванням відповідачу спожитої електричної енергії, на підставі яких ці суми було розраховано.

Отже, на думку відповідача цей акт не є належним та допустимим доказом обґрунтованості вимог позивача та підставою для задоволення його позовних вимог у даній справі.

У відзиві на позовну заяву відповідачем також зазначено, що із наданих позивачем копій платіжних доручень №798 від 12.02.2018 року, №841 від 19.03.2018 року, №799 від 12.02.2018 року, не вбачається жодного зв`язку із споживанням електричної енергії саме відповідачем, а загальна сума платіжних доручень не відповідає сумі позову, у зв`язку з чим вказані копії платіжних доручень за твердженням відповідача не є належними та допустимими доказами обґрунтованості вимог позивача та підставами для задоволення його позовних вимог у даній справі.

Крім того, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає, що будь-яких розрахунків і посилань на конкретні відповідні належні документи, у тому числі пов`язані з обліком та передаванням спожитої електричної енергії, для обґрунтування сум заборгованості відповідача за окремі місяці, включаючи березень 2018 року, у цьому документах, поданих позивачем немає.

Враховуючи наведене відповідач просить відмовити у задоволенні позову про стягнення з нього 281724,24 грн.

Третьою особою-2, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача подано письмові пояснення щодо заявлених позивачем позовних вимог, в яких зазначено, що між Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» жодних договорів (ні як зі споживачем, ні як з субспоживачем електроенергії) не укладалось.

Як зазначає третя особа, укладений договір №15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. про виконання обов`язку боржника іншою особою фактично надав право відповідачу здійснювати оплати за електроенергію на умовах договору про постачання електроенергії замість позивача, а Приватному акціонерному товариству «Львівобленерго» обов`язок – зараховувати ці оплати.

При цьому в наданих поясненнях третя особа зазначає, що договір про постачання електричної енергії від 20.04.2006р. №90474 припинив свою дію, оскільки заборгованість за спожиту електроенергію у Державної установи «Львівська виправна колонія (№48)» по вказаному договору відсутня.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову слід відмовити з таких підстав.

Згідно з статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Як передбачено статтею 174 Господарського кодексу України, однією з підстав виникнення господарського зобов`язання є господарський договір та інші угоди, передбачені законом, а також угоди не передбачені законом, але які йому не суперечать.

Згідно з статтею 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (стаття 712 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з статтею 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі – енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

У відповідності із статтею 193 Господарського кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Як встановлено судом, 20.04.2006р. між Відкритим акціонерним товариством «Львівобленерго» (правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «Львівобленерго») (постачальник) та Львівською виправною колонією № 48 Управління державного департаменту України з питань виконання покарань у Львівській області (споживач) укладено договір № 90474, відповідно до пункту 1 якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку № 9 «Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії», а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.

Як вже було зазначено судом, пунктом 8.1.2 вказаного договору передбачено, що споживач передає електричну енергію субспоживачам, перелік яких визначений у додатку №12 «Дані про відпуск електроенергії субспоживачам», у межах договірної величини потужності та в обсягах, визначених відповідно до розділу 5, та з урахуванням умов розділу 6 цього договору (додаток №1 «Обсяги споживання електричної енергії споживачу та субспоживачу»).

Однак, як вбачається із матеріалів справи, позивачем не подано такого додатку до договору, з якого можна було би встановити певні дані щодо відпуску електроенергії субспоживачу – Товариству з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг”.

Щодо долучених до матеріалів справи рахунків на оплату, а також довідок Державної установи “Львівська виправна колонія (№48)” про нарахування оплати субспоживачам за передані енергоносії за період з січня 2017р. по березень 2018р. слід зазначити, що такі довідки не можуть бути належними доказами надання відповідачу електроенергії у вказаних у них обсягах та на зазначені у них суми, оскільки такі довідки складені позивачем в односторонньому порядку та не погоджені з Товариством з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг”, а тому не можуть бути підставою для задоволення позовних вимог у даній справі з цих підстав.

Разом з тим суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази того, що на виконання пункту 2.4 договору №90474 від 20.04.2006р. про постачання електричної енергії укладалися додаткові договори, передбачені чинним законодавством та правилами користування електричною енергією, що в свою чергу не дає підстав вважати, що у процесі забезпечення Державної установи “Львівська виправна колонія (№48)” електричною енергією, Товариство з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” було субспоживачем у правовідносинах між постачальником електричної енергії (Львівобленерго) та споживачем електричної енергії (Львівська виправна колонія (№48)) по вказаного договору №90474 від 20.04.2006р. про постачання електричної енергії.

Так, згідно із пунктом 5.10 договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р., Товариство з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” зобов`язалося здійснювати витрати, пов`язані з утриманням орендованого майна, а також укласти з балансоутримувачем орендованого майна договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, на виконання пункту 5.10 договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р., договір про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна укладено не було.

При цьому, щодо обов`язку Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг”, передбаченого пунктом 5.10 договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р. щодо необхідності здійснювати витрати на утримання орендованого майна слід зазначити, що із наявних у справі матеріалів неможливо встановити які саме витрати та в якому розмірі відповідач був зобов`язаний здійснити на таке утримання за спірний період, з огляду на що, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності правових підстав для задоволення його вимоги про стягнення з відповідача 281724,24 грн.

Щодо акту звірки взаємних розрахунків, що за твердженням позивача надсилався на адресу відповідача слід зазначити, що цей акт також не може слугувати належним доказом наявності у Товариства з обмеженою відповідальністю “Пауер Інжиніринг” заборгованості перед Державною установою “Львівська виправна колонія (№48)”, оскільки такий не підтверджує доводів позивача про використання відповідачем електроенергії в заявленому до стягнення розмірі. Разом з тим слід зазначити, що вказаний акт підписаний лише позивачем.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно із частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, враховуючи наведене, позивач не довів належними доказами наявності у відповідача обов`язку зі сплатити грошових коштів в розмірі 281724,24 грн., у зв`язку чим суд дійшов висновку, що у задоволенні позовної вимоги з вищезазначених підстав слід відмовити за недоведеністю.

Щодо підстав позову про стягнення 281724,24 грн. у зв`язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (кредитор), Львівською виправною колонією (№48) (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» (третя особа) договору №15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. про виконання обов`язку боржника іншою особою суд зазначає таке.

Як встановлено судом, згідно із пунктом 1 цього договору, у відповідності до статті 528 Цивільного кодексу України боржник покладає, а третя особа приймає на себе обов`язок виконання всіх грошових зобов`зань боржника перед кредитором по оплаті за активну та реактивну електричну енергію, понадлімітне споживання електричної енергії, пеню, 3%, інфляційні, повторне підключення згідно з договором про постачання електроенергії №90474 від 20.04.2006 року, укладеним між кредитором і боржником.

При цьому позивач у позовній заяві зазначає, що вказаний договір був укладений на виконання пункту 5.10. договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р.

Частиною 1 статті 528 ЦК України встановлено, що виконання обов`язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов`язання не випливає обов`язок боржника виконати зобов`язання особисто. У цьому разі кредитор зобов`язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою. Аналогічне положення містить частина 1 статті 194 Господарського кодексу України.

За приписом частини 2 другої статті 528 Цивільного кодексу України у разі невиконання або неналежного виконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Згідно із статтею 194 Господарського кодексу України, виконання господарського зобов`язання може бути покладено в цілому або в частині на третю особу, що не є стороною в зобов`язанні. Управнена сторона зобов`язана прийняти виконання, запропоноване третьою особою - безпосереднім виконавцем, якщо із закону, господарського договору або характеру зобов`язання не випливає обов`язок сторони виконати зобов`язання особисто.

Як вбачається зі змісту наведених норм, у третьої особи (в даному випадку у Товариства з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг») може виникнути лише обов`язок виконати зобов`язання перед кредитором (в даному випадку перед Приватним акціонерним товариством «Львівобленерго») замість боржника.

Виникнення жодних інших зобов`язань, зокрема перед боржником (в даному випадку перед Львівською виправною колонією (№48)), відповідно до статті 528 Цивільного кодексу України у третьої особи не виникає.

З огляду на це, твердження позивача про те, що договір №15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. про виконання обов`язку боржника іншою особою був укладений на виконання пункту 5.10. договору оренди нерухомого державного майна №31 від 20.02.2015р., яким передбачено необхідність відповідача укласти з балансоутримувачем договір про відшкодування витрат балансоутримувача, є хибним, адже метою договору про відшкодування витрат балансоутримувача є встановлення обов`язку орендаря здійснювати платежі на користь балансоутримувача у зв`язку з тим, що останній поніс витрати перед постачальником послуг.

При цьому, як вбачається зі змісту статті 528 Цивільного кодексу України, у випадку невиконання обов`язку боржника іншою особою цей обов`язок боржник повинен виконати сам.

Тобто, враховуючи наведене, в даному випадку відсутні правові підстави для задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на підставі статті 528 Цивільного кодексу України у зв`язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (кредитор), Львівською виправною колонією (№48) (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» (третя особа) договору №15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. про виконання обов`язку боржника іншою особою.

Таким чином позовна вимога позивача про стягнення 281724,24 грн., у зв`язку з укладенням між Публічним акціонерним товариством «Львівобленерго» (кредитор), Львівською виправною колонією (№48) (боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Пауер Інжиніринг» (третя особа) договору №15 ДЗ/072 від 07.09.2015р. про виконання обов`язку боржника іншою особою, є безпідставною.

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на справедливий суд) хоч і зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» рішення ЄСПЛ від 10 лютого 2010 року )» (Постанови КЦС ВС від 07.10.2020 року у справі № 465/3586/17, від 08.10.2020 у справі № 712/22134/12, від 05.10.2020 у справі № 347/637/18, від 27.10.2020 у справі №243/11349/18).

Отже, враховуючи наведені норми законодавства та встановлені судом обставини, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову слід відмовити у зв`язку із недоведеністю та безпідставністю позовних вимог.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку витрати по сплаті судового збору покласти на позивача, оскільки позов у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ

1. У задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 08.11.2021р.

Суддя Петрашко М.М.