Рішення № 101026813, 08.11.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2021 справа № 914/1944/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Кучинської О.Д., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1», м. Стрий

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авадор», м. Дрогобич

про: стягнення помилково перерахованих коштів в розмірі 161 000,00 грн.

представники сторін:

від позивача: Дармонук Р.М.;

від відповідача: Почкіна О.М.

Заяв про відвід судді не надходило. Фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Акорд».

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Комунальник 1» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авадор» про стягнення помилково перерахованих коштів за платіжним дорученням №1226 від 26.06.2018 року.

Ухвалою від 06.07.2021 року відкрито провадження у справі № 914/1944/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 02.08.2021 року. Рух справи відображено в ухвалах суду

Ухвалою про відкриття провадження у відповідача витребувано документи на підтвердження поставки щебеню 21.06.2018 року зокрема, шляхові листи на автомобілі, які здійснювали поставку, товарно-транспортні накладні, документи про закупівлю щебеню ТзОВ «Авадор». Відповідачем надано документи про закупівлю щебеню ТзОВ «Авадор», щодо решти доказів, то такі у відповідача відсутні.

Ухвалою від 06.09.2021 року продовжено строк підготовчого провадження по праві, відмовлено в задоволенні клопотання про виклик свідків та ухвалено підняти з архіву Господарського суду справу №914/3885/20.

Ухвалою від 04.10.2021 року закрито підготовче провадження по праві та призначено до судового розгляду по суті на 08.11.2021 року.

В судове засідання 08.11.2021 року сторони явку уповноважених представників забезпечили.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, 08.11.2021 року проголошено вступну та резолютивну частину рішення по справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що платіжним дорученням №1226 від 26.06.2018 року помилково перераховано ТзОВ «Авадор» грошові кошти в сумі 161 000,00 грн. з призначенням платежу за бітум згідно рах. №236 від 26.06.2018 року.

Позивачем та відповідачем жодних договорів, ні усних, ні письмових, з приводу поставки бітуму не укладалось.

Крім того позивач в підтвердження позовних вимог представив заяву свідка ОСОБА_1 .

Позиція відповідача

Відповідач стверджує, що між сторонами виникли договірні відносини з поставки щебеню фр. 5-20 мм. І саме в межах цих договірних відносин 26.06.2018 року позивачем здійснено платіж в розмірі 161 000,00 грн.

Отримання щебеню підтверджується видатковою накладною №16 від 21.06.2018 року та податковою накладною №16 від 21.06.2018 року.

Також відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності, оскільки на його переконання позивач звернувся до суду з пропуском такого строку.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

Платіжним дорученням №1226 ТзОВ «Комунальник 1» перерахувало ТзОВ «Авадор» 161 000,00 грн. за бітум згідно рахунку №236 від 26.06.2018 року.

Позивач долучив до матеріалів справи претензію №2700-юр від 09.11.2020 року та претензійний лист №14 від 04.03.2021 року.

Сторони підписано видаткову накладну про поставку щебеню фр. 5-20 №16 від 21.06.2018 року на суму 161 000,00 грн.

В матеріалах справи міститься заява свідка ОСОБА_1 в якій останній зазначає, що ТзОВ «Комунальник 1» отримувало від ТзОВ «Авадор» бітум для виготовлення асфальтної суміші, а кошти перераховані пл. дорученням №1226 надані на прохання відповідача про фінансову допомогу з подальшим поверненням боргу поставкою бітуму. Також позивач представив видаткові накладні про отримання щебеню від інших постачальників.

Відповідач на підтвердження наявності у нього щебеню, який в подальшому поставлено ТзОВ «Комунальник 1» представив наступні докази:

- видаткова накладна №РН-00059 від 06.11.2017 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 24.11.2017 року;

- товарно-транспортна накладна №24 від 24.11.2017 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 23.11.2017 року;

- товарно-транспортна накладна №23 від 23.11.2017 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 27.11.2017 року;

- товарно-транспортна накладна №27 від 27.11.2017 року;

- акт здачі-приймання робіт (надання послуг) від 28.11.2017 року;

- товарно-транспортна накладна №28 від 28.11.2017 року;

Судом встановлено, що позивачем зареєстровано податкову накладну №16 від 21.06.2018 року на поставку Товариством з обмеженою відповідальністю «Авадор» щебеню фр. 5-20 мм.

Крім того, судом за клопотанням відповідача з архіву Господарського суду Львівської області отримано справу 914/3385/20, оскільки така містить належним чином засвідчені ГУ ДПС У Львівській області копії податкових декларацій з податку на додану вартість поданих ТзОВ «Комунальник». Оглянувши матеріали справи №914/3385/20 судом встановлено наявність розшифровки податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за шостий місяць 2018 року (а.с. 114). Вказана розшифровка підтверджує відомості висвітлені в податковій накладній №16.

ОЦІНКА СУДУ

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Стаття 1212 ЦК України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав. Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок iншої особи, в) вiдсутнiсть правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адмiнiстративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

За змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частин першої та другої статті 509 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та інші правочини. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах. Отримане однією зі сторін у зобов`язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість зробити висновок про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення учасниками відповідних правовідносин у майбутньому породження певних цивільних прав та обов`язків, зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, прямо передбачених частиною другою статті 11 ЦК України.

В обґрунтування своєї правової позиція представник позивача навів наступні обставини:

- у відповідача відсутній склад в м. Трускавець;

- неможливість самовивозу такої великої кількості щебеню;

- підпис на видатковій накладній №16 від 21.06.2018 року не належить директору ТзОВ «Комунальник 1» ОСОБА_1 ;

- щебінь отриманий ТзОВ «Авадор», який в подальшому буцім то поставлено ТзОВ «Комунальник 1» використано для ремонту та реконструкції вул. Соломії Крушельницької у м. Трускавці.

Однак перелічені вище обставини не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи, а тому залишаються виключно суб`єктивними твердженнями позивача не підтвердженим жодними доказами.

Крім того, позивач в позовній заяві стверджував про відсутність будь-яких договірних відносин між сторонами щодо поставки бітуму, однак свідок ОСОБА_1 у свої заяві зазначає про надання фінансової допомоги з подальшим поверненням боргу бітумом. Даний факт вказує на неоднозначну поведінку позивача в формулюванні та доведенні перед судом обставин, які послугували зверненню до суду.

Як зазначалось вище на підтвердження здійснення господарської операцій щодо видаткової накладної №16 від 21.06.2018 року до матеріалів справи долучено зареєстровану в ЄРПН податкову накладну. Крім того справа №914/3385/20 містить належним чином завірену розшифровку податкових зобов`язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів за шостий місяць 2018 року. Беручи до уваги податкову накладну в комплексі з видатковою накладною суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Первинні документи, складені в електронній формі, застосовуються у бухгалтерському обліку за умови дотримання вимог законодавства про електронні документи та електронний документообіг.

За змістом пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88 (далі - Положення) господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів; первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Вимоги щодо оформлення первинних документів наведені у пункті 2.4 Положення, згідно з яким первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою (абзац перший пункту 2.5).

Необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд, зокрема, у постановах від 04.11.2019 у справі №905/49/15, від 29.11.2019 у справі №914/2267/18, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 10.12.2020 у справі №910/14900/19.

Верховний Суд, зокрема, у постанові від 10.11.2020 у справі №910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Згідно з пунктами 201.1., 201.7., 201.10. статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 187.1. статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до пункту 14.1.181. статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду. Датою виникнення права на податковий кредит визначається як дата списання коштів з банківського рахунку (видачі з каси) платника податку або дата надання інших видів компенсацій вартості поставлених (або тих, що підлягають поставці) йому товарів (послуг).

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання товарів відносяться до податкового кредиту. Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

За змістом частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що виходячи з положень законодавства, основою податкового обліку є первинні документи з відображення господарських операцій.

Підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності. Наявність формально оформлених (складених) первинних документів та/або сплати грошових коштів не може слугувати підставою для формування даних податкового обліку за відсутності факту придбання відповідного активу (товару).

На підтвердження факту поставки відповідач надав як докази податкову накладну щодо декларування позивачем податку на додану вартість за правовідносинами з відповідачем, відповідач вчиняв дії, які підтверджують факт отримання ним товару. Водночас, відповідач факт поставки товару не спростував. В даному випадку суд дійшов висновку про доведеність відповідачем представленими доказами в їх сукупності, які засвідчують логічну та вірогідну поведінку відповідача у правовідносинах з позивачем, в той час як поведінка позивача, з огляду на наявні в справі докази, є нелогічною і зводиться до заперечення вчинених раніше дій. Також в даному контексті необхідно зазначити, що відповідач здійснював закупівлю щебеню, що підтверджується первинними документами та свідчить про можливість реалізації даного товару.

Беручи до уваги заяву свідка ОСОБА_1 необхідно зазначити, що такий доказ є недопустимим, оскільки тези викладені в такій заяви різняться з реальною поведінкою та вчиненими позивачем діями. Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно зі ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст.79 ГПК України). Стандарт доказування «вірогідності доказів», який на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. На суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Вказаної позиції дотримується Верховний Суд, зокрема у постанові від 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20.

У відповідності до ч. ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Беручи до уваги вищенаведене, суд, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази, у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, приходить до висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи заву відповідача про застосування строку позовної давності, суд зазначає, що у ЦК України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України). Загальна позовна давність установлена тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов`язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 ЦК України та вирішити питання про наслідки такого спливу. Оскільки позовні вимоги не підтверджуються представленими позивачем доказами, право позивача не порушено, а суд прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, то позовна давність не застосовується.

Судові витрати відповідно до ст. 129 ГПК України залишаються за позивачем. Представник відповідача в порядку ч. 8 ст. 129 ГПК України до закінчення судових дебатів зробила відповідну заяву про понесення судових витрат. Докази понесення таких витрат відповідно до вказаної статті сторона подає в межах п`ятиденного строку.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76, 77, 78, 86, 129, 231, 233-241, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд –

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову відмовити.

2. Судове засідання для вирішення питання відшкодування витрат на правову допомогу призначити на 18.11.2021 року о 14:45 год.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку у строки, визначені главою 1 розділу Господарського процесуального кодексу України.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст складено 12.11.2021 року.

Суддя Горецька З.В.