Рішення № 101026319, 08.11.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 18/142/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.11.2021 справа № 908/2240/21

м.Запоріжжя Запорізької області

Суддя Господарського суду Запорізької області Левкут Вікторія Вікторівна, розглянувши матеріали

за позовом приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038)

до відповідача товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (проспект Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068)

про стягнення 48160,43 грн.

Без виклику учасників справи

Заявлено позовні вимоги про стягнення з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” 48160,43 грн., які складаються з: 39565,00 грн. страхового відшкодування, 2721,86 грн. пені, 1564,92 грн. 3% річних та 4308,65 грн. інфляційних втрат. Позивач просив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. До судових витрат позивачем віднесено 3000,00 грн. витрат на правову допомогу.

Підставою для звернення з позовом до суду позивач зазначив несплату шкоди, завданої особою, винною у ДТП, відповідальність якої застраховано відповідачем. Спричинення шкоди сталося внаслідок скоєння 13.06.2019 в м. Києві дорожньо-транспортної пригоди за участю застрахованого автомобіля «Skoda» д.н.з НОМЕР_1 , який був припаркований, та транспортного засобу «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Згідно Постанови Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2019 у справі №753/12701/19, водія т/з «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 визнано винним у настанні даної ДТП. Позивачем на підставі страхового акту та розрахунку страхового відшкодування здійснено страхову виплату в розмірі 39565,00 грн. за Генеральним договором № 28-0199-2200/18-AVIS добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку. Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 , як водія транспортного засобу «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 застрахована в ТзДВ “Страхова компанія “Кредо” згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що підтверджується полісом обов`язкового страхування № АО/0377241, який є діючим станом на 13.06.2019. Позивач 18.09.2020 звернувся до відповідача з заявою про виплату страхового відшкодування, яка отримана відповідачем 23.09.2019, проте страхове відшкодування відповідач у добровільному порядку не сплатив. Посилаючись на приписи ст.ст. 1166, 1187, 1192 Цивільного кодексу України, Закону України “Про страхування” та Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”, позивач просив позов задовольнити.

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.08.2021 справу № 908/2240/21 передано на розгляд судді Левкут В.В.

Ухвалою суду від 09.08.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі № 908/2240/21, присвоєно справі номер провадження 18/142/21, на підставі ст. 252 ГПК України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення учасників справи. В даній ухвалі суду зазначалось, що розгляд справи по суті розпочнеться через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі №908/2240/21 та також, запропоновано відповідачу надати у строк, що не перевищує 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше 31.08.2021, відзив на позов із урахуванням вимог ст. 165 ГПК України; запропоновано позивачу у строк – протягом 5 днів з дня отримання відзиву (у разі його отримання) надати суду відповідь на відзив.

Сторони повідомлені про розгляд справи у визначеному ГПК України порядку, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштової кореспонденції повноважному представнику позивача 16.08.2021 та повноважному представнику відповідача 13.08.2021.

Відзив на адресу суду від відповідача у встановлений в ухвалі суду від 09.08.2021 у справі № 908/2240/21 процесуальний строк для подачі відзиву не надійшов, як і будь-яких клопотань чи заяв до суду від відповідача у цей строк не надходило.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Щодо строку розгляду справи по суті суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Провадження у даній справі відкрито 09.08.2021. Отже, суд мав розпочати розгляд справи по суті після 09.09.2021 та закінчити 08.10.2021.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.04.2020 №255 “Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 №211” з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), установлено з 12 березня до 24 квітня 2020 року на всій території України карантин, дія якого неодноразово продовжувалася і наразі не припинена.

З 17.07.2020 набрав чинності Закон України від 18.06.2020 № 731-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо перебігу процесуальних строків під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)”, яким внесено зміни до пункту 4 розділу X "Прикінцеві положення" ГПК України, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення. Суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином".

Оскільки карантинні заходи в Україні не скасовані, з метою недопущення безпідставного затягування строку розгляду справи, враховуючи те, що сторонам надана можливість подати свої процесуальні заяви, навести доводи та заперечення суду з урахуванням строку дії карантину, суд ухвалив розпочати розгляд справи по суті та прийняти рішення у справі 08.11.2021 за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, без повідомлення (участі) у судовому засіданні представників позивача та відповідача.

При цьому суд зауважує, що з огляду на конкретні обставини справи, справа розглянута судом у розумний строк, який є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, правильного вирішення справи по суті та застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

Згідно постанови Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2019 у справі №753/12701/19 вбачається, що 13.06.2019 сталася дорожньо-транспортна пригода за участю транспортного засобу «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та транспортного засобу «Skoda» д.н.з НОМЕР_1 , який був припаркований.

Дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення Правил дорожнього руху водієм автомобіля «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_1 , якого визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КуАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді 340,00 грн. штрафу.

Згідно із Генеральним договором № 28-0199-2200/18-AVIS добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, водіїв і пасажирів від нещасного випадку від 18.12.2017 на момент ДТП автомобіль «Skoda» д.н.з НОМЕР_1 застрахований ПрАТ “СК “Українська страхова група” (позивачем).

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування страховик зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 990 ЦК України встановлено, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Страхувальник за Генеральним договором № 28-0199-2200/18-AVIS добровільного страхування від 18.12.2017 звернувся до позивача (страховика) 13.06.2019 з повідомленням про настання випадку, що має ознаки страхового.

Відповідно до розрахунку страхового відшкодування, складеного на підставі Акта огляду пошкодженого транспортного засобу (дефектна відомість) від 02.08.2019 та Акта №КЗН00000900 з надання послуг по ремонту автомобіля від 22.07.2019 вартість матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Skoda» д.н.з НОМЕР_1 складає 39565,00 грн.

На підставі зазначених документів та страхового акту № СТОКА-9600 від 06.08.2019 позивачем виплачено 39565,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 19762 від 07.08.2019.

Відповідно до ст.ст. 8, 9 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. Страхова сума - грошова сума, в межах якої страховик відповідно до умов страхування зобов`язаний провести виплату при настанні страхового випадку. Страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку.

Здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно договору страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком (ст. 25 Закону України «Про страхування»).

За замістом ст.ст. 9, 22, 28, 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Шкода, заподіяна в результаті дорожньо-транспортної пригоди майну потерпілого, - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Статтею 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено порядок виплати страхового відшкодування. Страховик (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв`язку з визнанням майнових вимог заявника тощо.

У разі визнання вимог заявника обґрунтованими страховик зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування та виплатити його. Якщо відшкодування витрат на проведення відновлювального ремонту пошкодженого майна (транспортного засобу) з урахуванням зносу здійснюється безпосередньо на рахунок потерпілої особи (її представника), сума, що відповідає розміру оціненої шкоди, зменшується на суму визначеного відповідно до законодавства податку на додану вартість. При цьому доплата в розмірі, що не перевищує суми податку, здійснюється за умови отримання страховиком (у випадках, передбачених ст. 41 цього Закону, - МТСБУ) документального підтвердження факту оплати проведеного ремонту. Якщо у зв`язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, страховик не може оцінити її загальний розмір, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється у розмірі шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи (у тому числі шляхом перерахування коштів особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна), якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Виплата страхового відшкодування здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування та інші послуги, пов`язані з відшкодуванням збитків. Виплата страхового відшкодування здійснюється шляхом безготівкового розрахунку.

Так, статтею 993 ЦК України встановлено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання із відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого.

Особою, відповідальною за завдані збитки, може бути як безпосередній заподіювач шкоди, так і страхова компанія, відповідальна за останнього.

Вказана стаття, яка дублює положення ст. 27 Закону “Про страхування”, надає страховикові право звернутися з вимогою до особи, відповідальної за завдані страхувальнику збитки. Такий перехід права вимоги до страховика в науці та практиці цивільного права отримав назву суброгація.

Суброгація допускається тільки у договорах майнового страхування. Якщо страхові виплати спрямовані на покриття збитків, що виникли у зв`язку із завданням шкоди здоров`ю страхувальника, право вимоги до винної особи до страховика не переходить.

Право вимоги страховик отримує тільки в разі, якщо він виплатив страхове відшкодування.

Відповідно до ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

На підставі наведених норм цивільного законодавства та встановлених обставин, суд дійшов висновку, що у позивача виникло право вимагати суму страхового відшкодування в особи, винної у настанні дорожньо-транспортної пригоди.

Вина водія автомобіля «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 ОСОБА_1 встановлена постановою Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2019 у справі №753/12701/19.

Цивільно-правова відповідальність водія автомобіля «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 на момент скоєння ДТП застрахована в ТзДВ “Страхова компанія “Кредо” згідно договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, що підтверджується полісом обов`язкового страхування № АО/0377241, що підтверджується копією полісу, доданою до матеріалів справи.

Правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Заява на виплату (страхового) відшкодування № 40859 від 18.09.2019 отримана відповідачем 23.09.2020, про що свідчить копія поштового повідомлення про вручення.

Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним законом та регулює правовідносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів передбачено, що настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми.

Пунктом 22.1 ст. 22 зазначеного Закону визначено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Згідно ст. 29 вказаного Закону, у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про страхування» франшиза - це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.

Статтею 12 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Полісом № АО/0377241 встановлено, що розмір франшизи становить 0,00 грн.

Таким чином, відповідач як страховик відповідальності винної у ДТП особи на підставі спеціальної норми - ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів" здійснює відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленого законодавством, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахування зносу на підставі ст. 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків.

Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092).

Відповідно до Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, збільшення від нуля до одиниці коефіцієнту зносу деталей автомобіля впливає на зменшення вартості його відновлювального ремонту, та при наявності коефіцієнту зносу деталей автомобіля при встановлення вартості його відновлювального ремонту застосування такого коефіцієнту є обов`язковим.

Пунктами 7.38, 7.39 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів встановлено, що значення Ез (коефіцієнт фізичного зносу) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує: 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД; 7 років - для інших легкових КТЗ; 3 роки - для вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів виробництва країн СНД; 4 роки - для інших вантажних КТЗ, причепів, напівпричепів та автобусів; 5 років - для фототехніки.

Винятком, стосовно використання зазначених вимог є: а) якщо КТЗ експлуатуються в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний); б) якщо складові частини кузова, кабіни, рами відновлювали ремонтом або вони мають корозійні руйнування чи пошкодження у вигляді деформації; в) якщо КТЗ експлуатувалося в умовах, визначених у пункті 4 таблиці 4.1 додатка 4.

Як встановлено судом, транспортний засіб “«Skoda» д.н.з НОМЕР_1 2018 року випуску, тобто строк експлуатації зазначеного автомобіля станом на момент ДТП не перевищував 7 років, а доказів того, що застрахований транспортний засіб підпадає під критерії, визначені п. 7.39 Методики, матеріали справи не містять. Отже, коефіцієнт фізичного зносу приймається таким, що дорівнює нулю.

Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши докази, суд дійшов висновку, що до позивача, який сплатив страхове відшкодування за договором страхування транспортного засобу, перейшло право вимоги, в порядку суброгації, з відповідача сплаченого страхового відшкодування, у межах фактичних витрат, оскільки відповідальність власника транспортного засобу «Hyundai» д.н.з НОМЕР_2 застрахована в ТзДВ “Страхова компанія “Кредо” (відповідач).

Тобто, позивач отримав право вимоги потерпілої особи після виплати останній страхового відшкодування.

Позивачем сплачене страхове відшкодування в сумі 39565,00 грн. Франшиза встановлена полісом № АО/0377241 дорівнює 0,00 грн., ліміт відповідальності – 100000,00 грн. Таким чином, до стягнення з відповідача належить сума страхового відшкодування в розмірі 39565,00 грн.

За прострочення виплати страхового відшкодування позивач нарахував та просить стягнути з відповідача 2721,86 грн. пені в період за період з 19.01.2021 по 19.07.2021, 650,38 грн. 3% річних за період з 25.03.2020 по 19.07.2021 та 4308,65 грн. інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по червень 2021 року.

Пунктом 36.2 статті 36 Закону України від 01.07.2004 № 1961-IV “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” встановлено, що страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний:

- у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його;

- у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Відповідач отримав заяву позивача про виплату страхового відшкодування 23.09.2019. Відповідач не надав відповіді на заяву позивача та не виплатив страхове відшкодування. Останнім строком для прийняття рішення щодо цієї заяви є 24.03.2020, прострочка починається з 25.03.2020 (як і вказано позивачем). Обов`язок страховика виплатити страхове відшкодування за наявності відповідних правових підстав для цього є грошовим зобов`язанням страховика. Тому в разі прострочення виконання даного зобов`язання до страховика може бути застосовано відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (ч. 2 ст. 217 ГК України).

Статтею 230 ГК України передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пунктом 4 статті 231 ГК України встановлено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 5 ст. 36 Закону України “Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.

Суд зазначає, що з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов`язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відповідно до приписів статті 512 ЦК України відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов`язанням: у деліктному зобов`язанні винуватця; у зобов`язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування. Така позиція підтримана Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі № 910/7449/17.

Отже вимога про стягнення з відповідача пені заявлена позивачем обґрунтовано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство” суд встановив, що з урахуванням суми страхового відшкодування та також періоду прострочення з 19.01.2021 по 19.07.2021, до стягнення підлягає сума 2515,91 грн. пені і в цій сумі вимога про стягнення пені судом задовольняється. В решті вимоги про стягнення пені (205,95 грн.) суд відмовляє через необґрунтованість.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за визначений позивачем період з 25.03.2020 по 19.07.2021 за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд визнав розрахунок правильним, до стягнення підлягає 1564,92 грн. 3% річних.

При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:

Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Перевіривши наведений позивачем розрахунок інфляційних втрат за визначений позивачем період: квітень 2020 року по червень 2021 року за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи “Законодавство”, суд визнав його правильним, до стягнення підлягає 4308,65 грн., як і зазначено позивачем.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Позивачем доведений факт заподіяння шкоди, в розумінні вимог статті 1166 ЦК України, і її розмір, та право регресного відшкодування виплаченої ним суми в розмірі 9231,62 грн. на підставі статті 27 Закону України “Про страхування”, статті 993 ЦК України.

Відповідач не скористався наданим йому законом правом відповідно до ст.ст. 73, 74 ГПК України, не надав суду доказів сплати шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, в добровільному порядку.

Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані учасниками справи докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: в частині стягнення з відповідача 39565,00 грн. страхового відшкодування, 2515,91 грн. пені, 1564,92 грн. 3% річних та 4308,65 грн. інфляційних втрат. В решті заявлених вимог (205,95 грн. пені) суд відмовляє в позові через необґрунтованість.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 2247,30 грн. судового збору.

Стосовно вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3000,00 грн. суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 та ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 1 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Заявами по суті справи, відповідно до ч. 2 ст. 161 ГПК України, є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Згідно з пунктом 9 частини 3 ст. 162 ГПК України позовна заява повинна містити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як вбачається з матеріалів справи № 908/2240/21, позивачем у позовній заяві викладений попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача та заявлено вимогу про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 3000,00 грн.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Поняття особи, яка є адвокатом, наводиться в статті 6 Закону України “Про адвокатуру та адвокатську діяльність”: адвокатом може бути фізична особа, яка має повну вищу юридичну освіту, володіє державною мовою, має стаж роботи в галузі права не менше двох років, склала кваліфікаційний іспит, пройшла стажування (крім випадків, встановлених цим Законом), склала присягу адвоката України та отримала свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю. Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 даного Закону, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Матеріали справи № 908/2240/21 містять копії: Договору про надання правової (правничої) допомоги № 1 від 05.11.2018; додатка № 4 від 09.09.2020 до договору № 1 про надання правової (правничої) допомоги: Акта виконаних робіт від 22.07.2021 до договору про надання правової (правничої) допомоги, яким передбачено сплату гонорару, в тому числі за даним страховим випадком, в сумі 3000,00 грн., свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія КВ №6153 від 09.08.208, довіреності № 0120-103 від 13.10.2020.

Договір № 1 про надання правової (правничої) допомоги від 05.11.2018 укладений ПрАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” (Клієнт) та Адвокатським об`єднанням “Гедз” в особі Керуючого Бюро Гедз Юлії Володимирівни, яка діє на підставі статуту (Адвокатське об`єднання), за умовами якого Клієнт доручає, а Адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати правову (правничу) допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором.

Додатком № 4 від 09.09.2020 до договору № 1 про надання правової (правничої) допомоги передбачено, що на виконання п. 5.1 розділу 5 договору № 1 про надання правової (правничої) допомоги Адвокатським об`єднанням у справах, де клієнт виступає в якості позивача, Клієнт перераховує на розрахунковий рахунок Адвокатського бюро гонорар розмір якого становить 3000,00 грн. за кожну справу.

З матеріалів справи вбачається, що позовна заява ПрАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” складена за підписом адвоката Гедз Ю.В.

В акті виконаних робіт від 22.07.2021 до договору про надання професійної правової (правничої) допомоги наведено перелік виконаних робіт за кожною із чотирьох страхових справ, в тому числі за страховим актом СТОКА-9600, який розглядається в даній справі, та узгоджено гонорар Адвокатського бюро за кожною із страхових справ в розмірі 3000,00 грн.

Платіжним дорученням № 3724 від 22.07.2021 підтверджується перерахування позивачем Адвокатському Бюро 12000,00 грн. за надання правової допомоги згідно додатку № 4 від 09.09.2021 до договору № 1 від 05.11.2018 та акту виконаних робіт від 22.07.2021.

Абзацами 1, 2 ч. 8 ст. 129 ГПК України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

За визначенням ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі “Баришевський проти України” від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі “Гімайдуліна і інших проти України” від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі “Меріт проти України” від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Згідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Зазначені положення кореспондуються з європейськими стандартами, зокрема п. 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно шляхів полегшення доступу до правосуддя №R(81) 7, в якому передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Отже, суд дійшов висновку, що поданими та вказаними вище документами підтверджено статус адвоката Гедз Юлії Володимирівни, а відтак правова природа зазначених витрат ПрАТ “Страхова компанія “Українська страхова група” є витратами на оплату професійної правничої допомоги адвоката в розумінні статті 126 Господарського процесуального кодексу України.

Розмір наведених витрат на професійну правничу допомогу адвоката суд визнав співмірним заявленим у позові вимогам.

На підставі викладеного, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача 2970,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язаних з розглядом справи № 908/2240/21, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 46, 74, 76-80, 129, 233, 236-242, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з додатковою відповідальністю “Страхова компанія “Кредо” (проспект Моторобудівників, 34, м. Запоріжжя, 69068; ідентифікаційний код 13622789) на користь приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група” (вул. І. Федорова, 32-А, м. Київ, 03038; ідентифікаційний код 30859524) 39565,00 грн. (тридцять дев`ять тисяч п`ятсот шістдесят п`ять грн. 00 коп.) страхового відшкодування, 2515,91 грн. (дві тисячі п`ятсот п`ятнадцять грн. 91 коп.) пені, 1564,92 грн. (одну тисячу п`ятсот шістдесят чотири грн. 92 коп.) 3% річних, 4308,65 грн. (чотири тисячі триста вісім грн. 65 коп.) інфляційних втрат, 2247,30 грн. (дві тисячі двісті сорок сім грн. 30 коп.) судового збору та 2970,00 грн. (дві тисячі дев`ятсот сімдесят грн. 00 коп.) витрат на професійну правничу допомогу. Видати наказ.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст.ст. 240, 241 ГПК України 12.11.2021.

Суддя В.В. Левкут