Рішення № 101025304, 12.10.2021, Хаджибейський районний суд міста Одеси (до 25.04.2025 - Малиновський районний суд м. Одеси)

Справа №521/7705/21

Провадження №2/521/3616/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2021 року місто Одеса

Малиновський районний суд міста Одеси в складі:

головуючий суддя – Плавич І.В.,

секретар судового засідання – Римарчук Я.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди,

УСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться на розгляді цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди.

В обґрунтування власної позиції та пояснюючи підстави звернення до суду, сторона позивача вказувала, що він перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51). Але, згідно із наказом від 03 серпня 2020 року був звільнений через скорочення штату.

Проте, як зазначає позивач, підприємством при його звільненні були допущені значні порушення трудового законодавства, що явилось підставою для звернення до суду із вимогами про стягнення заборгованості з виплати йому заробітної плати та відшкодування моральної шкоди.

Представник Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) правом подачі відзиву на позов не скористався, відзив на позов до суду не надходив.

Позивач ОСОБА_1 у відкрите судове засідання не з`явився, але від особи надійшла заява про розгляд справи за відсутності сторони у порядку ст. 211 ч. 3 ЦПК України.

Представник Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) у відкрите судове засідання не з`явився, підприємство про розгляд справи повідомлялось належним чином, причини неявки представника суду не відомі.

Згідно із ст. 280 ч. 1 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

З огляду на неявку відповідача по даній цивільній справі, врахувавши позицію сторони позивача, суд вважає можливим розглядати справу в заочному порядку.

Вивчивши наявні матеріали справи у їх сукупності, взявши до уваги пояснення позивача, дослідивши письмові докази, надавши правовідносинам, що виникли між сторонами, належну правову оцінку, доходить наступного висновку.

Під час судового розгляду справи було встановлено, що згідно із наказом Міністерства юстиції України №985/5 від 16 березня 2020 року державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)» знаходиться в стані припинення шляхом ліквідації.

Наказом Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)» №17 ОС/-18 від 07 серпня 2018 року ОСОБА_1 було прийнято на посаду начальника сектору організації виробництва, маркетингу, збуту та матеріально-технічного постачання підприємства з посадовим окладом відповідно до 11-тарифного розряду. 03 вересня 2018 року відповідно до наказу №21/ОС-18 ОСОБА_1 призначений на посаду головного інженера Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально- виконавчої служби України (№ 51) відповідно до 13-тарифного розряду. 03 липня 2019 року згідно із наказом Міністерства Юстиції України №1880/К від 03 липня 2019 року покладено на ОСОБА_1 виконання обов`язків директора Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51).

Наказом Міністерства юстиції України №1624/К від 06 травня 2020 року ОСОБА_1 – заступника начальника державної установи «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) з виробництва, головного інженера Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) увільнено з 14 травня 2020 року від виконання обов`язків директора Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51).

Відповідно до довідки №2/6/02-03 від 10 лютого 2021 року Наказом Міністерства юстиції України №1624/к ОСОБА_2 був увільнений від виконання обов`язків директора державного підприємства. Згідно із попередженням про скорочення від 01 червня 2020 року №2/6/02-42 ОСОБА_2 був звільнений відповідно до наказу №4О/С-20 від 03 серпня 2020 року відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП (скорочення штату).

Станом на 01 вересня 2020 року Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51)» має заборгованість зі сплати позивачу заробітної плати у розмірі 116 949, 19 гривень.

Як зазначає позивач, він неодноразово звертався до боржника з вимогами щодо виплати йому заборгованості по заробітній платі, але заробітна плата йому досі не виплачена.

Утім, суд зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 115 України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів та не пізніше семи днів після закінчення періоду за який здійснюється виплата.

Ст. 49 КЗпП України встановлено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Так, як згадувалось раніше, згідно із довідкою відповідача від 10 лютого 2021 року №2/6/02-05 станом на 01 вересня 2020 року підприємство перед позивачем має заборгованість по заробітній платі в сумі 116 949,19 гривень.

Відповідно до ст. 21 КЗпП України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно- ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.

Крім того, відповідно до ст. 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Згідно із ст. 115 КЗпП України заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

У силу ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, суд зазначає, що у даному випадку Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) було порушено конституційне право позивача на отримання заробітної плати, яке підлягає негайному відновленню та стягненню з відповідача заборгованості на користь позивача із сплати заробітної плати у розмірі 116 949,19 гривень.

Також, ОСОБА_2 зазначив, що унаслідок тривалих протиправних дій відповідача йому було завдано душевних страждань, він був змушений докладати додаткових зусиль для організації свого життя та його родини. Нанесену моральну шкоду позивач оцінив у 30 000,00 гривень.

Перевіряючи позовні вимоги ОСОБА_2 щодо відшкодування моральної шкоди, суд виходить із наступного.

Згідно із ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

Згідно із ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно із ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», із змінами та доповненнями за Постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001року №5, п. 9, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють па час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви».

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. (ст. 13 ЦПК України).

За загальним правилом кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (частина 3 статті 12, частини 1, 6 статті 81 ЦПК України).

У параграфі 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» («Seryavin and Others v. Ukraine», заява №4909/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява №18390/91, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» («Suominen v. Finland», заява №37801/97, п. 36). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland», заява №49684/99, п. 30).

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд доходить висновку про безумовну наявність факту заподіяння позивачеві моральної шкоди.

Утім, виходячи із принципу справедливості, співмірності та виваженості вбачає доцільним відшкодувати позивачу за рахунок відповідача моральну шкоду у розмірі 10 000,00 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51)на користь держави підлягає сума несплаченого судового збору у розмірі у розмірі 1 319,49 гривень.

Керуючись ст. 10, 11, 12, 13, 19, 76, 81, 141, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 281, 282, п. 8, 15.5 розділу ХІІІ ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про стягнення заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) на користь ОСОБА_1 заборгованість зі сплати заробітної плати у розмірі 116 949,19 гривень.

Відшкодувати ОСОБА_1 за рахунок Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) заподіяну моральну шкоду у розмірі 15 000,00 гривень.

У задоволенні інших вимог ОСОБА_1 до Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) про відшкодування моральної шкоди – відмовити.

Стягнути з Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) на користь держави суму неоплаченого судового збору у розмірі 1 319,49 гривень.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано до Малиновського районного суду міста Одеси протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому ЦПК України шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повні відомості про учасників справи згідно ст. 265 ч.5 п.4 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1

Відповідач: Державне підприємство «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби (№51) в особі ліквідаційної комісії з припинення Державного підприємства «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№51) – місцезнаходження: 65059, місто Одеса, вул. Люстдорфська дорога, 9, код ЄДРПОУ 08680589.

Суддя: І.В. Плавич