Рішення № 101019234, 14.09.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 207/64/20

№ провадження 2/208/895/21

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області в складі: головуючого, судді - Івченко Т.П.,

за участю: секретаря судового засідання – Задьори В.І.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Дніпровського державного технічного університету до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості за комунальні послуги, -

встановив:

1.Короткий зміст позовних вимог.

13.01.2020 року ректор Дніпровського державного технічного університету звернувся до Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості за комунальні послуги.

В своїй заяві просить суд:

- визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 такими, що втратили право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 86 432,03 грн.;

- стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь Позивача судовий збір у розмірі 1921,00 грн.

1.Позиція позивача.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначає, що позивач - Дніпровський державний технічний університет є державним закладом освіти, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ та має закріплене за ним державне майно у вигляді гуртожитку № 4 (аспірантський корпус), що підтверджується копією наказу Міністерства освіти і науки України від 04.02.2019 року № 122 «Про закріплення державного майна за Дніпровським державним технічним університетом», пункт 23 Додатку до наказу МОН від 04.02.2019 року № 122 і таким чином Позивач є ОСОБА_4 цього гуртожитку.

Відповідачі - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з 15.11.1991 року по нинішній час зареєстровані в гуртожитку АДРЕСА_2 на підставі особистої заяви ОСОБА_1 , ордеру № 117 від 15.11.1991 року на поселення в гуртожиток, розписки Відповідача - ОСОБА_1 та корінця до ордеру № 117.

З 10.01.2017 року Відповідачі фактично не мешкають за місцем своєї реєстрації але кімнату не звільнили від своїх особистих речей, доступу до якої Позивач не має що підтверджується складеними актами про не проживання від 28.12.2017 року, від 27.12.2018 року та від 30.04.2019 року.

Відповідачі зареєстровані в гуртожитку Позивача, що підтверджується довідкою № 152 від 27.12.2019 року і мають заборгованість за житлово-комунальними послугами у розмірі 86432,03 грн. станом на 01.12.2019 року та доданим розрахунком.

Предмет цього позову становить вимога про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим приміщенням - кімнатою АДРЕСА_3 та стягнення з них солідарно заборгованості за житлово-комунальні послуги.

Кімната була надана Відповідачам в той час, коли він був співробітником університету з метою проживання його та родини в аспірантському гуртожитку, але Відповідачі з 2017 року покинули займане ними приміщення, речі не забрали, кімнату в установленому порядку не здали, що не дозволяє адміністрації потрапити до нього.

Правовідносини між сторонами виникли із захисту житлових прав громадян частині права на одержання у безстрокове користування жилого приміщення будинках державного чи громадського житлового фонду та стягнення плати користуванням ним.

Гарантуючи захист права власності, закон надає право власнику вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з правом володіння.

Відповідачі за власним бажанням та волевиявленням виїхали зі спірної кімнати гуртожитку на інше місце мешкання, ніяких перешкод їм у користуванні житлом з боку позивача, чи з боку інших осіб не чинилось, умов, щоб унеможливлювало їх проживання, не створювалось, тривалий час вони житлом не користуються з власної волі, житлово-комунальні послуги не сплачують, однак з реєстраційного обліку відповідачі не знялися, у зв`язку з чим позивач змушений нести додаткові витрати щодо сплати за житлово-комунальні послуги, тому вимушений звернутися до суду з цим позовом за захистом своїх прав.

2. Позиція відповідачів.

Відповідачі, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, згідно з вимогами ст.130 ЦПК України, про причини неявки суду не повідомили, судові повістки - виклики неодноразово надсилались відповідачам на останню відому суду адресу з повідомленнями, які повернулись до суду з позначкою поштового відділення «адресат вибув» та згідно зі ст.131 ЦПК України вважається доставленими, згідно повідомлення № 5192505230137 відповідачі отримали повістки про виклик до суду, про що 29.04.2021 року та 20.06.2021 року розписались у повідомленні (а.с.73,77).

На підставі ст. 223 ЦПК України суд вважає причини неявки відповідачів неповажними.

3. Заяви, клопотання позивача, відповідача.

В судове засідання представник позивача не з`явилась, надала заяву про розгляд справи без участі представника, позовні вимоги підтримує просила задовольнити їх у повному обсязі.

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в судове засідання не з`явилися, причини не явки до суду не повідомили.

Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, від яких надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності, що відповідає положенням ч. 3 ст. 211 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, що відповідає положенням ч. 2 ст. 247 ЦПК України

4. Процесуальні питання пов`язані з розглядом справи.

13 січня 2020 року позивач звернувся до Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

05 лютого 2020 року Ухвалою судді Баглійського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області справу № 207/64/20 передано до Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області за підсудністю.

18 березня 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано у провадження судді Нельги Д.В.

20 березня 2020 року Ухвалою судді Заводського районного суду м. Дніпродзержинська Нельмою Д.В. провадження по справі відкрито та визначено розглядати справу за правилами загального позовного провадження.

04 листопада 2020 року згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано у провадження судді Івченко Т.П. у зв`язку зі звільненням з посади судді ОСОБА_5

05 травня 2021 року Ухвалою судді Івченко Т.П. підготовче судове засідання закрито та справу призначено у судове засідання.

13 вересня 2021 року представник позивача користуючись своїм правом подала заяву про проведення судового розгляду за своєю відсутності, не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення.

5. Фактичні обставини встановлені судом.

Судом встановлено, що позивач Дніпровський державний технічний університет є державним закладом освіти, що підтверджується витягом з ЄДРПОУ, ідентифікаційний код юридичної особи № 02070737 (а.с.19).

Позивач Дніпровський державний технічний університет є балансоутримовичем закріпленого за ним державного майна у вигляді гуртожитку № 4 (аспірантський корпус), що підтверджується копією наказу Міністерства освіти і науки України від 04.02.2019 року № 122 «Про закріплення державного майна за Дніпровським державним технічним університетом» (а.с.5), пункт 23 Додатку до наказу МОН від 04.02.2019 року № 122 (а.с.6-8)

Відповідач ОСОБА_1 , на підставі свої заяви отримав ордер № 117 від 15.11.1991 року на жилу площу в гуртожитку № 4 та має право зайняти разом з сім`єю: дружиною ОСОБА_2 , 1967 року народження та сином ОСОБА_3 , 1988 року народження в гуртожитку АДРЕСА_2 , а також згідно розписки – зобов`язання відповідач ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання по збереженню та утриманню кімнати № 13 в гуртожитку № 4 де поставив підпис власноруч (а.с.4).

Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровані в гуртожитку АДРЕСА_2 і мають заборгованість за житлово-комунальними послугами у розмірі 86432,03 грн. станом на 01.12.2019 року, що підтверджується довідкою № 152 від 27.12.2019 року та доданим розрахунком (а.с.14, 15-17).

Починаючи з 10.01.2017 року Відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 фактично не мешкають за місцем своєї реєстрації в гуртожитку АДРЕСА_2 , що підтверджується складеними актами про не проживання останніх від 28.12.2017 року, від 27.12.2018 року та від 30.04.2019 року (а.с.11,12,13).

6. Правові норми законодавства застосовані судом.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.

За змістом ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Спірні правовідносини регулюються положеннями Житлового кодексу Української РСР, якими передбачені права наймачів житлових приміщень та членів родини останніх.

Правовідносини між сторонами виникли із захисту житлових прав громадян частині права на одержання у безстрокове користування жилого приміщення будинках державного чи громадського житлового фонду та стягнення плати користуванням ним.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Житлового кодексу Української РСР, громадяни мають право на одержання у безстрокове користування встановленому порядку жилого приміщення в будинках державного чи громадського житлового фонду або на одержання за їх бажанням грошової компенсації за належне їм для отримання жиле приміщення для категорій громадян, визначених законом, або в будинках житлово-будівельних кооперативів.

За ч. 1 ст. 61 Житлового кодексу Української РСР користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жило приміщення.

Відповідно до ч. 2 ст. 61 ЖК Української РСР договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між наймодавцем - житлово-експлуатаційною організацією (а в разі її відсутності - відповідним підприємством, установою, організацією) і наймачем - громадянином, на ім`я якого видано ордер.

Статтею 128 ЖК України передбачений порядок надання жилої площі в гуртожитках, жила площа в гуртожитку надається одиноким громадянам і сім`ям, які мають право проживати у гуртожитках, за рішенням адміністрації підприємства, установи, організації або органу місцевого самоврядування власності чи управлінні яких перебуває гуртожиток.

Згідно ч. 1 ст. 63 ЖК України предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Згідно до ч.1 ст. 71 ЖК України, при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Відповідно до ч.3 ст. 71 ЖК України, жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках:

призову на строкову військову службу або направлення на альтернативну (невійськову) службу, а також призову офіцерів із запасу на військову службу на строк до трьох років - протягом усього періоду проходження зазначеної військової служби; призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період – протягом усього періоду проходження військової служби, а якщо під час її проходження вони отримали поранення, інше ушкодження здоров`я та перебувають на лікуванні в медичних закладах або потрапили в полон чи визнані безвісно відсутніми - на строк до дня, наступного за днем їх взяття на військовий облік у районних (міських) військових комісаріатах після звільнення з військової служби після закінчення ними лікування в медичних закладах, незалежно від строку лікування, повернення з полону, скасування рішення суду про визнання особи безвісно відсутньою чи ухвалення судом рішення про оголошення особи померлою;

тимчасового виїзду з постійного місця проживання за умовами і характером роботи або у зв`язку з навчанням (учні, студенти, стажисти, аспіранти тощо), у тому числі за кордоном, - протягом усього часу виконання цієї роботи або навчання;

влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

виїзду у зв`язку з виконанням обов`язків опікуна чи піклувальника, наданням батькам-вихователям житлового будинку або багатокімнатної квартири для створення дитячого будинку сімейного типу - протягом усього часу виконання таких обов`язків;

влаштування непрацездатних осіб, у тому числі дітей з інвалідністю, у будинку - інтернаті та іншій установі соціальної допомоги - протягом усього часу перебування в них;

виїзду для лікування в лікувально-профілактичному закладі - протягом усього часу перебування в ньому;

взяття під варту або засудження до арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк чи довічне позбавлення волі - протягом усього часу перебування під вартою або відбування покарання, якщо в цьому будинку, квартирі (їх частині) залишилися проживати інші члени сім`ї.

Відповідно до ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Згідно до ст. 127 ЖК України, для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання можуть використовуватись гуртожитки. Для тимчасового проживання осіб, які відбували покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк і потребують поліпшення житлових умов або жила площа яких тимчасово заселена чи яким повернути колишнє жиле приміщення немає можливості, а також осіб, які потребують медичної допомоги у зв`язку із захворюванням на туберкульоз, використовуються спеціальні гуртожитки. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Ст. 129, 130 ЖК України передбачено, що на підставі рішення про надання жилої площі в гуртожитку адміністрація підприємства, установи, організації, орган місцевого самоврядування видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу в гуртожитку. Порядок користування жилою площею в гуртожитках визначається договором, що укладається перед вселенням на надану жилу площу в гуртожитку на підставі спеціального ордера відповідно до Примірного положення про користування жилою площею в гуртожитках, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Особливості користування жилою площею в гуртожитку, який підлягає передачі у власність територіальної громади, визначаються законом.

Ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» передбачено, що Зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі - судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

В п. 10 Пленуму Верховного Суду України № 2 від 12.04.1985 року зі змінами та доповненнями «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз`яснено, що по справам про визнання наймача чи членів його сім`ї такими, що втратили право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК) необхідно встановити причини відсутності відповідача вище встановленого строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985, на ствердження вибуття суд може брати до уваги будь-які фактичні дані, які свідчать про обрання стороною іншого постійного місця проживання (повідомлення про це в листах, розписка, переадресовка кореспонденції, утворення сім`ї в іншому місці, перевезення майна в інше жиле приміщення, виїзд в інший населений пункт, укладення трудового договору на невизначений строк тощо).

Як зазначено у постанові Верховного Суду України від 16.01.2012 року у справі № 6-57цс11, вирішення питання про зняття особи з реєстрації місця проживання залежить, зокрема від вирішення питання про право користування такої особи житловим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст.71, 72, 116, 156 ЖК України та ст. 405 ЦК України).

Відповідно до ч. 4 ст. 9 ЖК Української РСР ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно зі ст. 64 ЖК Української РСР члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім`ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов`язки, як наймач та члени його сім`ї.

Згідно зі ст. 163 ЖК Української РСР, у разі тимчасової відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 5 частини третьої і частиною четвертою статтею 71 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2.ст. 107 ЖК України у разі вибуття наймача та членів його сім`ї на постійне проживання до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населеному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття. Якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім`я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім`ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня вибуття. Отже, наймач або член його сім`ї, який вибув на інше постійне місце проживання, втрачає право користування жилим приміщенням з дня вибуття, незалежно від пред`явлення позову про це.

Відповідно до ст. 58 ЖК України на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Відповідно до положень ст. ст.64, 65 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім`ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім`ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім`ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, у якому фізична особа проживає постійно або тимчасово.

Згідно ст. 6 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов`язані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання.

Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації».

Згідно зі ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, до якої Україна приєдналася 17 липня 1997 року відповідно до Закону від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, № 4, № 7 та № 11 до Конвенції» закріплено принцип непорушності права приватної власності, який означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

7. Висновки та мотиви прийнятого рішення.

На підставі особистої заяви та ордеру № 117 від 15.11.1991 року відповідач ОСОБА_1 отримав право на вселення та проживання в кімнату АДРЕСА_4 , у тому числі, разом із членами своєї родини, його дружиною, ОСОБА_2 , 1967 року народження та сином ОСОБА_3 , 1988 року народження. Станом на теперішній час ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишаються бути зареєстрованими в житловому приміщенні гуртожитку, але починаючи з 2017 року по теперішній час фактично не проживають в кімнаті АДРЕСА_4 , що підтверджується актами про непроживання. Крім того згідно довідки виданої головним бухгалтером ДДТУ, ОСОБА_1 залишається буди зареєстрованим в кімнаті АДРЕСА_4 та має заборгованість за проживання в гуртожитку станом на 01.12.2019 рік у розмірі 86432,03 грн.

Згідно до ст.3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», реєстрація є внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку.

У відповідності зі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі: судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Зняття з реєстрації здійснюється в день звернення особи. За заявою особи зняття з реєстрації може бути здійснено одночасно з реєстрацією нового місця проживання з урахуванням вимог, визначених частиною одинадцятою статті 6 цього Закону.

Вказаний Закон є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов`язані зі зняттям з реєстрації місця проживання, положення статті 7 цього Закону підлягають застосуванню до всіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов`язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання. Згідно з ч.1 ст.11 Закону реєстрація місця проживання та місця перебування осіб здійснюється органом реєстрації.

Підстав, передбачених ч.3 ст. 71 ЖК України, відповідно до яких за відповідачами зберігалося би жиле приміщення при його тимчасовій відсутності не має, Позивачу з боку Відповідача створюються перешкоди, які полягають у наступному: Відповідач зареєстрований, але фактично не мешкає в кімнаті, цим Позивачу створюються перешкоди в наданні жилого приміщення іншим особам, які його потребують.

Згідно зі ст.72 ЖК Української PCP визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку. Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

На підставі ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі заяви особи або її законного представника; судового рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Тому, оскільки в результаті визнання судом особи такою, що втратила право користування житлом, такі наслідки передбачені ст. 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» без додаткового ухвалення рішення суду. Тобто, рішення суду про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, є підставою для зняття з реєстрації місця проживання особи.

Верховний Суд в своїй постанові від 22 листопада 2018 року, по справі № 760/13113/14-ц,зазначає, що при тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

«Європейський суд з прав людини вказує, що «втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 41, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)». «Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється «згідно із законом» та не може розглядатись як «необхідне в демократичному суспільстві…» (KRYVITSKA AND KRYVITSKYY v. UKRAINE, № 30856/03, § 42, ЄСПЛ, від 02 грудня 2010 року)».

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст.43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження користувач має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, та урахуванням того, що відповідачі не проживають в кімнаті з січня 2017 року без поважних причин, що позбавляє позивача вільно користуватись власністю, будучи зареєстрованими в гуртожитку та не проживаючи в ній, відповідачі не розділяють тягар утримання житлового приміщення, не виконують свої обов`язки по сплаті за житлово-комунальні послуги, що створює позивачу істотні перешкоди в здійсненні своїх житлових прав, та суперечить його законним інтересам, таким чином, суд приходить до висновку, що заявлені позивачем вимоги, щодо визнання ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_3 , що є підставою для їх зняття з реєстраційного обліку у зазначеній кімнаті - підлягають задоволенню.

8. Судові витрати.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв`язку із задоволенням позовних вимог, на підставі ст.141 ЦПК України, суд вважає необхідним стягнути сплачений позивачем судовий збір у розмірі 1921,00 грн. з відповідачів солідарно, що документально підтверджено.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Позов Дніпровського державного технічного університету до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування жилим приміщенням та стягнення заборгованості за комунальні послуги – задовольнити повністю.

Визнати ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , такими, що втратили право користування кімнатою АДРЕСА_3 , що є підставою для зняття ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 з реєстраційного обліку у зазначеній квартирі.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Дніпровського державного технічного університету, ЄДРПОУ 02070737, юридична адреса: 51918, місто Кам`янське, Дніпропетровської області, вулиця Дніпробудівська № 2:

- 86432 (вісімдесят шість тисяч чотириста тридцять дві) гривні 03 копійки у рахунок погашення заборгованості за комунальні послуги;

- 1921 (одна тисяча дев`ятсот двадцять одна) гривня 00 копійок сплачений позивачем судовий збір.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

позивач – Дніпровського державного технічного університету, ЄДРПОУ 02070737, юридична адреса: 51918, місто Кам`янське, Дніпропетровської області, вулиця Дніпробудівська № 2;

відповідачі:

ОСОБА_1 , адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_2 , 1967 року народження, адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ;

ОСОБА_3 , 1988 року народження, адреса проживання та реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Суддя Івченко Т. П.