Ухвала суду № 101010879, 10.11.2021, Франківський районний суд м. Львова

465/8854/21

2-з/465/517/21

У Х В А Л А

судового засідання

10.11.2021 року м. Львів

Франківський районний суд м. Львова в складі:

головуючого судді Дзеньдзюри С.М.

при секретарі Ільчишин З.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи: Франківська района адміністрація Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання незаконним та скасування рішення № 1361 від 08.10.2010 р. Виконавчого комітету ЛМР, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення НОМЕР_1 від 08.10.2010 р., визнання недійсним витягу про державну реєстрацію прав № 28590854 ССУ № 664367 від 05.01.2011 р., та зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні приміщення шляхом виселення з такого -

встановив:

09.11.2021 року позивачі звернулись до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи: Франківська района адміністрація Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання незаконним та скасування рішення № 1361 від 08.10.2010 р. Виконавчого комітету ЛМР, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення НОМЕР_1 від 08.10.2010 р., визнання недійсним витягу про державну реєстрацію прав № 28590854 ССУ № 664367 від 05.01.2011 р., та зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні приміщення шляхом виселення з такого.

Окрім того, позивач ОСОБА_1 09.11.2021 року подав до суду заяву про забезпечення позову по вказаній справі, в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на підвальні приміщення за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв. м. з індексами приміщень 1, 2, відповідно до даних технічного паспорта ЛО БТІ від 30.03.2000 р. інвентарний номер 63, та зобов`язати УКВ ДЕП ЛМР не передавати в оренду зазначені приміщення, тобто не укладати жодних договорів оренди, посилаючись на те, що станом на 04.11.2021 р. згідно відповіді УКВ № 2302-вих-102771 на спірне приміщення за вказаною вище адресою договір оренди не укладено. Однак, з відповіді УКВ від 04.11.2021 р. вбачається, що 01.10.2021 р. опубліковано інформаційне повідомлення в електронній торговій системі ProZorro та в абз. 2 зазначено «Про включення до Переліку другого типу нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 ». Відповідно УКВ має намір укласти договір оренди з ОСОБА_3 щодо підвальних приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,1 кв. м. з індексами приміщень 1, 2, або ж через аукціон ProZorro продати їх виключно ОСОБА_3 , оскільки такі ним звільнені не були, що в свою чергу вподальшому унеможливить виконання рішення суду за результатами розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

У постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Так, відповідно до положень ч.1 ст.149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду (ч.2 ст.149 ЦПК України).

Згідно ч.1 ст.153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Згідно п.1 та п.2 ч.1 ст.150 ЦПК України позов може бути забезпечено, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

При цьому, процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігти ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Забезпечення позову повинно гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову. Головною метою забезпечення позову є негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення завдання значної шкоди заявнику.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності заявлених вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.

Отже, умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання судового рішення.

При цьому, загроза утруднення або неможливості виконання рішення суду наявні тоді, коли у сторони спору до його вирішення є можливість розпорядитися об`єктом прав, що став предметом спору.

Відповідно до роз`яснень Верховного Суду України, викладених у п. 4 Постанови Пленуму від 22 грудня 2006 року № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши заяву про забезпечення позову та враховуючи вищезазначене, суд вважає, що така заява не підлягає до задоволення, оскільки позивач не обґрунтував підстав для забезпечення позову, не надав суду будь-яких належних та переконливих доказів на підтвердження того, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або не забезпечить ефективний захист чи поновлення порушених, оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Таким чином, враховуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що в задоволенні заяви про забезпечення позову належить відмовити.

Керуючись ст. ст. 149-153, 157, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, Управління комунальної власності Департаменту економічного розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_3 , треті особи: Франківська района адміністрація Львівської міської ради, Обласне комунальне підприємство Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки», про визнання незаконним та скасування рішення № 1361 від 08.10.2010 р. Виконавчого комітету ЛМР, визнання недійсним свідоцтва про право власності на нежитлові приміщення НОМЕР_1 від 08.10.2010 р., визнання недійсним витягу про державну реєстрацію прав № 28590854 ССУ № 664367 від 05.01.2011 р., та зобов`язання ОСОБА_3 не чинити перешкод у користуванні приміщення шляхом виселення з такого- відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. У разі, якщо ухвалу було постановлено без участі особи, яка її оскаржує, апеляційна скарга може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали.

Суддя Дзеньдзюра С.М.