Ухвала суду № 101007625, 09.11.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа №:755/18333/21

Провадження №: 2/755/8489/21

У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

"09" листопада 2021 р. суддя Дніпровського районного суду м. Києва - Катющенко В.П., розглянувши заяву позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на Ѕ частину квартири, -

В С Т А Н О В И В:

До Дніпровського районного суду м. Києва 03.11.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на Ѕ частку квартири, яка передана у провадження судді Катющенко В.П. у відповідності до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 09.11.2021 позовну заяву, у зв`язку з виявленими недоліками, залишено без руху та надано можливість позивачу виправити недоліки в строк не більше ніж десять днів з дня отримання позивачем ухвали, про що у вказаний термін надати суду документальні підтвердження.

Позовна заява надійшла до суду разом з заявою про забезпечення позову, у якій позивач просить суд: накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заяви про забезпечення позову заявник зазначає, що має підстави вважати, що колишня дружина має намір продати квартиру або вчинити інший правочин по розпорядженню власністю, яка належить їй на праві власності, що може унеможливити виконання майбутнього рішення суду.

Суддя, вивчивши доводи поданої заяви, дослідивши додатки до неї, доходить наступного.

Заява про забезпечення позову відповідає вимогам, які містяться у Главі 10 Розділу І ЦПК України, підстави для її повернення заявнику відсутні.

За вимог ч.ч. 1, 2 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).

Статтею 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; накладенням арешту на активи, які є предметом спору, чи інші активи відповідача, які відповідають їх вартості, у справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави; забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії, у разі якщо спір виник із сімейних правовідносин; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За приписами ч. 3 ст. 153 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Із наведеного випливає, що заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може привести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого. Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його. Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.

Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.

Як роз`яснено у п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача. Саме по собі накладення арешту на об`єкт нерухомого майна без наміру власника його відчужити та заборона їх відчуження жодним чином не впливає на правовий статус цих прав і на права і законні його інтереси.

У відповідності до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом ст.ст. 76, 77 ЦПК України суд встановлює наявність або відсутність обставин, котрими обґрунтовують свої вимоги і заперечення сторони, на підставі доказів, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Необхідно зазначити, що при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки, безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Відповідно, заходи забезпечення позову повинні застосовуватись лише у разі необхідності та бути співмірними із заявленими позовними вимогами, оскільки безпідставне забезпечення позову може призвести до порушення прав і законних інтересів інших осіб.

У постанові Верховного суду України від 25.05.2016, прийнятій за результатами розгляду справи №6-605цс16, викладено правову позицію, відповідно до якої, метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу. Вжиття таких заходів не повинно мати наслідком заподіяння шкоди заінтересованим особам.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права та інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги за допомогою суб`єктивного права та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Статтею 124 Конституції України визначено принцип обов`язковості судових рішень, який з огляду на положення статей 14, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до частини третьої статті 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову (ст. 154 ЦПК України).

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд України при розгляді справи № 6-2552цс16 у постанові від 18 січня 2017 року.

Отже, при поданні заяви про забезпечення позову не достатньо послатись на диспозицію відповідної норми процесуального права. Заява повинна бути належним чином мотивована, а її доводи - підтверджені. Не може бути задоволено клопотання про забезпечення позову, якщо заявник не мотивував, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, передбачених цим Кодексом.

Як убачається із заявлених позовних вимог, позивач просить суд: 1. Встановити факт, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з жовтня 2002 року по 14.02.2004; 2. Визнати спільним сумісним майном подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 ; 3. Визнати право власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 та на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 ; 4. Судові витрати покласти на відповідача.

Позов обґрунтований тим, що з 03.10.2002 він проживав однією сім`єю з відповідачкою, як чоловік і дружина, без реєстрації шлюбу. Проживаючи у фактичному шлюбі сторони мали спільні кошти, вели спільне господарство. 14.02.2004 подружжя зареєструвало шлюб, а ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилася донька - ОСОБА_4 14.12.2018 рішенням суду шлюб між ними був розірваний. Оскільки сторони власного житла не мали, вони вирішили придбати квартиру, у зв`язку з чим у грудні 2003 року в АТ «Правекс-Банк» було оформлено кредит на дівоче прізвище дружини, а в забезпечення виконання зобов`язань за вказаним договором був укладений договір іпотеки, предметом якого була спірна квартира, та договір поруки, за яким позивач виступив поручителем. Незначну частин грошей на придбання квартири дав батько відповідачки, частину коштів складали власні заощадження позивача, а частину коштів надав у борг його роботодавець. Сумарно зазначені кошти не складали навіть третини від необхідної суми. На час знайомства з відповідачкою та протягом 10 років позивач працював на посаді заступника голови представництва фірми «ССС Стіл ГмбХ» (Німеччина) в Україні та на посаді заступника голови представництва фірми «Коутіньо і Феросталь» (Німеччина) в Україні та його заробіток складав не менше 2 тис. доларів США щомісячно. Забезпечення кредиту договором поруки в особі позивача стало вирішальним при надання кредиту. ОСОБА_5 не мала ані особистих коштів, достатніх на придбання квартири, ані доходу, розмір якого був би достатнім для ухвалення рішення про надання кредиту та його погашення. На час погашення кредиту відповідачка була у декретній відпустці, відтак протягом 2004-2005 р.р. кредит погашався повністю з заробітку відповідача та був погашений у 2005 році. За договором купівлі-продажу від 22.12.2003 на зібрані кошти подружжя придбало квартиру АДРЕСА_1 , де вони прожили 9 років та до цього часу там зареєстровані. Наприкінці 2012 року вони переїхали до домоволодіння в с. Софіївська Борщагівка Києво-Святошинського району Київської області.

Однак, за матеріалами заяви про забезпечення позову та позовної заяви убачається, що заявником не долучено будь-яких належних доказів щодо вжиття відповідачкою будь-яких заходів з метою відчуження спірної квартири або вчинення нею іншого правочину по розпорядженню власністю. Також до заяви не додано достовірних доказів наміру відповідачки здійснити відчуження квартири.

Таким чином, суддя доходить висновку, що заявником не наведено обґрунтованих підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну квартиру, впливатиме на ефективність захисту та унеможливить виконання ймовірного рішення суду про задоволення вимог позову про встановлення факту проживання однією сім`єю та визнання права власності на Ѕ частину квартири. До заяви про забезпечення позову заявником не долучено відповідних належних, допустимих та достовірних доказів, що дало б змогу суду пересвідчитися у тому, що дійсно існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення про задоволення позову.

Виходячи із викладеного, вивчивши заяву про забезпечення позову, враховуючи принципи здійснення цивільного судочинства, співмірність заходів забезпечення позову із позовними вимогами, суд дійшов висновку про необґрунтованість поданої заяви, а відтак заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149, 150, 260, 353 ЦПК України, суддя, -

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Суддя: