Рішення № 101004433, 10.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року

м. Київ № 640/21690/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Келеберди В.І., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною постанови, -

В С Т А Н О В И В :

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області з позовом до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), у якому просить суд визнати протиправною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 09.07.2021 у ВП № 64719847.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що оскаржувана постанова про накладення штрафу у виконавчому провадженні є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивачем рішення Київського окружного адміністративного суду по справі № 320/2177/19 було виконано. Так, на виконання вказаного рішення суду, позивачем проведено перерахунок пенсії, а розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 4671,18 грн. Сума доплати по перерахунку за вказаний період буде виплачена, у зв`язку із відсутністю бюджетних коштів, виплату вказаних коштів здійснити не можливо. Про вказане було повідомлено відповідача листом, проте ним було винесено оскаржуване рішення, яким накладено штраф на позивача за невиконання рішення суду.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.08.2021 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 09.09.2021.

09.09.2021 у судовому засіданні судом ухвалено продовжити розгляд справи в порядку письмового провадження.

10.09.2021 на виконання вимог ухвали суду від відповідача надійшли належним чином завірені копії матеріалів ВП № 64719847. Відзив на позовну заяву не надходив.

Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає за необхідне зазначити таке.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 27.08.2019 у справі № 320/2177/19, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України Київської області виплачувати 100% суми підвищення пенсії ОСОБА_1 перерахованої згідно зі статтею 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103.

Виконавчий лист по справі був пред`явлений до виконання.

Позивач зазначає, що ГУ ПФУ в Київській області здійснило перерахунок пенсії стягувача, в порядку, визначеному судовим рішенням, за період з 05.03.2019 по 31.10.2019, розмір пенсії після проведеного перерахунку становить 4671, 18 грн. Сума доплати по перерахунку становить 4092,16 грн.

Однак, постановою Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про накладення штрафу від 09.07.2021 у ВП № 64719847, за невиконання судового рішення накладено на боржника штраф на користь держави у розмірі 5100 грн. та констатовано, що до відділу примусового виконання будь-якої інформації щодо стану виконання рішення суду не надходило, та 18.06.2021 було направлено вимогу повідомити відділ про стан виконання рішення суду. Станом на 09.07.2021, рішення суду не виконано.

Позивач наголошує, що накладення на нього штрафу у виконавчому провадженні за невиконання рішення суду без поважних причин є незаконним та необґрунтованим, оскільки рішення було виконано в частині перерахунку пенсії, а сума доплати буде виплачена в межах відповідних бюджетних призначень.

Наведене зумовило звернення до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Спеціальним Законом, що здійснює регулювання правовідносин, які склалися в процесі судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі по тесту - Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII).

У відповідності до статті 1 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень частини 1 статті 13 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За правилами частини 1 статті 26 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зокрема за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

У відповідності до частин 1 та 2 статті 63 Закону України від 02 червня 2016 року №1404-VIII, за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

За змістом статті 75 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

Наведене, в сукупності, свідчить про те, що підставою для накладення державним виконавцем на боржника штрафу у межах виконавчого провадження, є саме невиконання ним судового рішення у встановлений строк без поважних причин. При цьому, застосування такого заходу реагування, є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження, як завершальної стадії судового провадження.

При цьому, умовами для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є: невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) та відсутність поважних причин невиконання виконавчого документа (судового рішення).

Тобто, державному виконавцю для реалізації виконання належних повноважень при примусовому виконанні відповідного рішення суду, надано право за невиконання його ж постанов про примусове виконання рішень суду накладати відповідні штрафи на боржника, у порядку та розмірі визначеному Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ.

Разом з тим, суд констатує, що жодних доказів щодо відсутності бюджетних коштів ані державному виконавцю, ані в ході судового розгляду цієї справи, позивачем не було надано.

Крім того, пенсійним органом не заперечується, що нарахована стягувачу сума фактично не виплачена.

При цьому, відповідно до частини першої статті 129-1 Конституції України, судове рішення є обов`язковим до виконання.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Варто також зауважити, що у справах "Шмалько проти України", "Іммобільяре Саффі проти Італії" ЄСПЛ констатував, що невиконання судового рішення не може бути виправданим внаслідок недоліків законодавства, які унеможливлюють його виконання. Державні органи не можуть посилатися і на відсутність коштів як на підставу невиконання зобов`язань (до прикладу справа "Сук проти України").

Відповідно до рекомендацій, викладених у Висновку Консультативної ради Європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" КРЄС вважає, що в державі, яка керується верховенством права, державні органи, насамперед, зобов`язані поважати судові рішення і якнайшвидше реалізувати їх. Сама думка, що державний орган може відмовитися від виконання рішення суду, підриває концепцію примата права. Виконання рішення повинно бути справедливим, швидким, ефективним і пропорційним. Тому для цього мають бути забезпечені необхідні кошти. Чіткі правові норми повинні визначати доступні ресурси, відповідальні органи та відповідну процедуру їх розподілу.

Отже, виконання судового рішення, як завершальна стадія судового провадження, є невід`ємним елементом права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, складовою права на справедливий суд.

З огляду на викладене, та враховуючи, що позивачем не виплачено перерахованих сум пенсії стягувачу, суд дійшов висновку про те, що відповідачем прийнято оскаржувану постанову відповідно до вимог чинного законодавства.

Доводи пенсійного органу про відсутність бюджетних асигнувань для виплати нарахованої за судовим рішенням пенсії як на обставину, що звільняє його від відповідальності за невиконання судового рішення, суд оцінює критично з огляду на те, що такі твердження не підтверджені жодним належним доказом, яким можливо встановити обсяги відповідних фінансувань, плани їх надходження та графік погашення вказаних виплат.

Суд враховує, що Верховний Суд щодо спірних правовідносин сформував правовий висновок у постановах від 28.02.2019 по справі № 822/1080/17, від 13.06.2018 по справі № 757/29541/14-а, згідно з яким, невиконання судового рішення управлінням Пенсійного фонду України в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Суд зазначає, що надання Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області лише відповіді про те, що виплата пенсії чи виплата сума заборгованості пенсії буде виплачена за наявності відповідного бюджетного призначення, є недостатньою та необґрунтованою.

За таких обставин, суд вважає, що при винесенні постанови державний виконавець діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України, а тому, правові підстави для скасування оскаржуваної постанови відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням наведеного в сукупності, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову.

Підстави для розподілу судових витрат, у даному випадку, відсутні.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 250, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,-

В И Р І Ш И В :

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області до Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною постанови відмовити.

За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повне найменування сторін:

Позивач: Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (ЄДРПОУ 22933548, вул. Ярославська, 40, м. Київ, 04071);

Відповідач: Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ЄДРПОУ 43315602, вул. Олекси Тихого, 32, м. Київ, 03056).

Суддя В.І. Келеберда