Рішення № 101004276, 10.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року м. Київ №640/16992/20

Окружний адміністративний суд міста Києва, у складі судді Вєкуа Н.Г, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Державної податкової служби у м. Києвіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про нарахування штрафних санкцій, вимоги про сплату боргу,В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернувся ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) (далі - ОСОБА_1 , позивач) з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267) (далі - ГУ ДПС у м. Києві), в якому просить суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.03.2020 №0018574203, від 03.03.2020 №0018544203, від 03.03.2020 №0018534203, від 03.03.2020 №0018604203, рішення про нарахування штрафних санкцій від 03.03.2020 №0018674203, від 03.03.2020 №0018684203 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-097.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що контролюючий орган безпідставно та необґрунтовано, ґрунтуючись на даних митних органів про оформлення митних документів на міжнародні перевезення вантажу дійшов висновку про наявність трудових відносин з 8-ма особами, внаслідок чого самостійно та безпідставно здійснив донарахування податкових зобов`язань та визначив суми штрафних санкцій.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.

Відповідач позов не визнав, подав до суду письмовий відзив, в якому зазначив, що за перевіряємий період з 01.01.2016 по 31.12.2018 фізична особа-підприємець ОСОБА_1 здійснював такий вид господарської діяльності: вантажний автомобільний транспорт, а саме, працював на ринку міжнародних вантажних перевезень та залучав працівників, які надавали послуги з міжнародних перевезень, без оформлення трудових договорів, а відтак занизив базу оподаткування по виплаченій мінімальній заробітній платі найманим працівникам за перевіряємий період на 253 671,00 грн., податок на доходи фізичних осіб з заробітної плати найманим працівникам на загальну суму 46 271,52 грн., військовий збір з доходів фізичних осіб у вигляді заробітної плати найманим працівникам розмірі 3827,99 грн., суму нарахування єдиного внеску на суму заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на суму 56 137,62 грн.

Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.

ГУ ДПС у м. Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , з питань дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору до бюджету, правильності нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2016 по 31.12.2018, за результатами якої складено акт від 30.01.2020 №237/26-15-42-03-30-2434806791 (далі - акт перевірки).

Перевіркою встановлено використання праці восьми найманих працівників: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 без належного оформлення трудових відносин, чим порушено:

- вимоги статті 2, статті 3, статті 21, частини першої статті 24, частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України;

- вимоги постанови Кабінету Міністрів України від 17.06.2015 №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»;

- підпункту 49.18.2 пункту 49.18 статті 49, пункту 51.1 статті 51, підпункту «б» пункту 176.2 статті 176, розділу IV Податкового кодексу України податковим агентом не в повному обсязі відображена інформація про суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, і сум утриманого з них податку за формою №1-ДФ I - VI кв. 2016, I - VI кв. 2017, I - VI кв. 2018;

- пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України не нараховано, не утримано та не перераховано суми податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 46271,52 грн.;

- пункту 161 підрозділу 10 «Інші перехідні положення», пункту 164.1 статті 164, підпункту 168.1.4 пункту 168.1 статті 168, пункту 171.1 статті 171, абзацу «а» пункту 176.2 статті 176 Податкового кодексу України не нараховано, не утримано та не перераховано суми військового збору у загального розміру 3827,99 грн.;

- пункт 4 частини другої статті 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» не подано звіт про суми нарахованої заробітної плати зарахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за червень 2016 року до контролюючого органу;

- пункт 1 частини першої статті 4, пункт 1 частини першої статті 7, частини п`ятої статті 8, частини другої статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» занижено суми єдиного внеску на суму заробітної плати, на яку нараховується єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування всього на суму 56 137,62 грн.;

- пункту 44.1, 44.3 статті 44, пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, документи не надано на перевірку.

На підставі акту перевірки ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 03.03.2020 №0018574203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 60990,53 грн.;

від 03.03.2020 №0018544203, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем військовий збір у розмірі 5033,63 грн.;

від 03.03.2020 №0018534203, яким застосовано штрафні санкції за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у розмірі 510,00 грн.;

від 03.03.2020 №0018604203, яким застосовано штрафні санкції за платежем податок на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати у розмірі 510,00 грн.;

рішення про нарахування штрафних санкцій від 03.03.2020 №0018674203 у розмірі 28 068,81 грн.;

рішення про нарахування штрафних санкцій від 03.03.2020 №0018684203 у розмірі 170,00 грн.;

вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-097 про сплату недоїмки у розмірі 56 137,62 грн.

Позивач не погоджуючись із вказаними рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку до ДПС України подавши скаргу від 16.04.2020.

Рішенням ДПС України від 18.05.2020 №16373/6/99-00-08-06-01-06 залишено без змін вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-097 та рішення про застосування штрафних санкцій від 03.03.2020 №0018674203 та від 03.03.2020 №0018684203, а скаргу без задоволення.

Також, рішенням ДПС України від 05.06.2020 №18466/6/99-00-08-05-04-06 залишено без змін податкові повідомлення-рішення від 03.03.2020 №0018574203, №0018544203, №0018534203, №0018604203, а скаргу без задоволення.

Позивач не погоджуючись з вказаними рішеннями контролюючого органу прийнятими за результатами перевірки та вважаючи їх протиправними, звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Трудові відносини працівників з роботодавцем регулює Кодекс законів про працю України.

Так, частиною другою статті 2 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівники реалізують право на працю шляхом укладення трудового договору про роботу на підприємстві, в установі, організації або з фізичною особою.

Відповідно до положень статті 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частиною третьою статті 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок здійснення оплати праці врегульовано Главою VII Кодексу законів про працю України, а також Законом України «Про оплату праці».

Статтею 1 Закону України «Про оплату праці», яка кореспондується із статтею 94 Кодексу законів про працю України, визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України.

Так, відповідно до підпункту 162.1.1 пункту 162.1 статті 162 Податкового кодексу України платниками податку є фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.

Підпунктом 164.2.1 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України визначено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються, зокрема, доходи у вигляді заробітної плати, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору (контракту).

Підпунктом 14.1.48 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що заробітна плата для цілей розділу IV цього Кодексу - основна та додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Згідно підпункту 14.1.180 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий агент щодо податку на доходи фізичних осіб - юридична особа (її філія, відділення, інший відокремлений підрозділ), самозайнята особа, представництво нерезидента - юридичної особи, інвестор (оператор) за угодою про розподіл продукції, які незалежно від організаційно-правового статусу та способу оподаткування іншими податками та/або форми нарахування (виплати, надання) доходу (у грошовій або негрошовій формі) зобов`язані нараховувати, утримувати та сплачувати податок, передбачений розділом IV цього Кодексу, до бюджету від імені та за рахунок фізичної особи з доходів, що виплачуються такій особі, вести податковий облік, подавати податкову звітність контролюючим органам та нести відповідальність за порушення його норм в порядку, передбаченому статтею 18 та розділом IV цього Кодексу;

Відповідно до вимог підпункту 168.1.1 пункту 168.1 статті 168 Податкового кодексу України податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену в статті 167 цього Кодексу.

Пунктом 171.1 статті 171 Податкового кодексу України визначено, що собою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Відповідно до підпункту 161.1.1 пункту 161.1 статті 161 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір. Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу.

При цьому, об`єктом оподаткування збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а відповідальними за утримання (нарахування) та сплату (перерахування) збору до бюджету є особи, визначені у статті 171 цього Кодексу.

Отже, необхідною умовою для утримання податку з доходів фізичних осіб та військового збору є наявність факту виплати такого доходу фізичній особі податковим агентом за трудовою чи цивільно-правовою угодою.

Згідно доводів позивача, трудовий договір укладався лише з декількома особами, і з зазначених в акті осіб, тільки з ОСОБА_6 .

Проте, позивач стверджує, що дохід не нараховувався, і перед найманими працівниками за трудовими договорами існує заборгованість, а відтак не виникає обов`язку нарахування та сплати податків у нього як у податкового агента.

Окрім того, позивач наголосив, що ним припинено підприємницьку діяльність у зв`язку з банкрутством.

Як вбачається з акту перевірки, контролюючим органом не зазначено, на підставі яких конкретно доказів він дійшов висновку, що ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 перебувають у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 .

Суд зазначає, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Частиною першою статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Згідно з статтею 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).

Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України передбачено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов`язковим: 1) при організованому наборі працівників; 2) при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; 3) при укладенні контракту; 4) у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; 5) при укладенні трудового договору з неповнолітнім; 6) при укладенні трудового договору з фізичною особою; 7) в інших випадках, передбачених законодавством України.

При укладенні трудового договору громадянин зобов`язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, - також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров`я та інші документи.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Натомість, відповідно до ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15.04.2015 року в справі №6-48369св14, цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

Відповідно до статті 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

У відповідності до статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

З наведеного слідує, що основною ознакою, яка відрізняє цивільні (підрядні) відносини від трудових є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Аналогічну позицію висловив Верховний Суд в постанові від 08.05.2018 року у справі №127/21595/16-ц.

З аналізу наведених норм слідує, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов`язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Проаналізувавши вищезазначені норми законодавства стосовно наданих позивачем договорів про надання послуг, суд дійшов переконання, що фізичні особи надавали послуги, а не здійснювали трудову функцію, оскільки предметом угоди є саме надання послуг з перевезення вантажу, тобто праця за цими угодами з боку громадян є юридично самостійною.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Суд зазначає, що відповідач не має повноважень на визнання укладених позивачем з виконавцями робіт цивільно-правових угод недійсними або визнавати їх трудовими чи на власний розсуд тлумачити їх умови.

Чинне законодавство України не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких цивільно-правові договори (угоди) на виконання певних робіт, тому слід дійти висновку, що сторони договору (працедавець та працівник) вільні у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, і на свій розсуд вправі визначати вид такого договору.

Отже, на переконання суду, відповідачами не доведено належними доказами, що фізична особа-підприємець ОСОБА_1 під час перевірки перебував у трудових відносинах з ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , а відтак позивач не є податковим агентом вказаних фізичних осіб, оскільки не сплачував їм заробітну плату, а тому не має обов`язку сплачувати донарахований ГУ ДПС у м. Києві податок на дохід фізичних осіб та військовий збір.

Також з акту перевірки не вбачається, якими доказами підтверджується факт отримання вказаними вище фізичними особами заробітної плати від фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .

За наведених обставин висновки ГУ ДПС у м. Києві про порушення позивачем положень Податкового кодексу щодо обов`язку нарахування та перерахування податку з доходів фізичних осіб та військового збору, є необґрунтованими.

За змістом абзацу 3 пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

На підставі абзацу 1 пункту 1 частини першої статті 7 Закону України «Про збір та облік цінного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого) частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами.

Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Згідно пункту 3 статті 9 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» порядок нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску визначається цим Законом, в частині адміністрування - Податковим кодексом України, та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

З наведених вище приписів, а також наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що оскільки позивач не перебував у трудових відносинах з ОСОБА_16 , ОСОБА_3 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 та не сплачував їм заробітну плату, у нього був відсутній обов`язок нараховувати та сплачувати єдиний внесок на суму заробітної плати вказаних фізичних осіб, що стосується ОСОБА_6 , з яким за твердженнями позивача був укладений трудовий договір, то останньому не виплачувалась заробітна плата, а відтак не виникає обов`язку нарахування та сплати податків у нього як у податкового агента.

Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно із частинами першою та другою статті 77 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23.07.2002 у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є обґрунтованим та підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 03.03.2020 №0018574203, від 03.03.2020 №0018544203, від 03.03.2020 №0018534203, від 03.03.2020 №0018604203, рішення про нарахування штрафних санкцій від 03.03.2020 №0018674203, від 03.03.2020 №0018684203 та вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 03.03.2020 №Ф-097, винесені Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) понесені ним судові витрати у розмірі 2102,00 грн. (дві тисячі сто дві грн.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної податкової служби у м. Києві (04655, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19, код ЄДРПОУ 43141267).

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.Г. Вєкуа