Ухвала суду № 101004088, 09.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/2394

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про відмову у забезпеченні позову

09 листопада 2021 року м. Київ № 640/31000/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючої судді Клочкової Н.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та додані до неї документи в адміністративній справі № 640/31000/21 за позовом

ОСОБА_1

до Міністерства охорони здоров`я України

про визнання протиправним та скасування наказу в частині,

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Міністерства охорони здоров`я України (надалі - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 7.

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок прийняття суб`єктом владних повноважень оскаржуваного наказу.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.11.2021 прийнято до розгляду позовну заяву, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог до розгляду та відкрити провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу в частині, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Крім того, суд звертає увагу, що разом з позовною заявою, 08 листопада 2021 року була передана заява про забезпечення позову, яка в подальшому, 09 листопада 2021 року була уточнена позивачем шляхом подання до Окружного адміністративного суду міста Києва заяви про уточнення вимог заяви про забезпечення позову, в якій позивач просить суд розглядати заяву про забезпечення позову, з урахуванням наступної редакції позовних вимог:

- зупинити до ухвалення рішення в адміністративній справі дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, що зареєстрований за № 1306/36928 у частині пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим (профілактичним щепленням, який затверджено пунктом 1 наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153, а саме: пункт 3 Закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.

В обґрунтування поданої заяви про забезпечення позову, з урахуванням поданої позивачем заяви про уточнення вимог заяви про забезпечення позову, позивач зазначає, що оскаржуваний Наказ порушує її конституційні права у частині встановлених категорій осіб, а саме працівників закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності, які, відповідно до Наказу, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19. які визначені у пункту 3 Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, що додається до пункту 1 Наказу.

Заявник наголошує, що дія очевидно протиправного наказу порушує її права, свободи і без вжиття заходів забезпечення позову неможливо буде здійснити ефективний захист та поновлення законних прав та інтересів звільнених та/або відсторонених працівників, або керівників, які будуть притягуватись до адміністративної відповідальності, що, у відповідності до вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є самостійною підставою для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову.

Отже, на переконання представника позивача є очевидна небезпека заподіяння шкоди інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, відповідно невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звертається, у випадку ухвалення рішення на користь позивача.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, з урахуванням поданої позивачем заяви про уточнення вимог заяви про забезпечення позову, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Частиною 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Суд зазначає, що підстави, з яких може бути вжито заходів забезпечення позову, є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Також, в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними.

Тобто, обов`язковою умовою застосування заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень.

Частиною 1 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України визначено види забезпечення позову.

У відповідності до частини 2 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить позивач, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких позивач звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи до забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Суди не вправі вживати такі заходи до забезпечення позову, які є фактично рівнозначними задоволенню позовних вимог.

Суд зазначає, що вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів позивача щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог позивача щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Так, обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову, позивач зазначає про те, що дія очевидно протиправного наказу порушує його права, свободи і без вжиття заходів забезпечення позову неможливо буде здійснити ефективний захист та поновлення законних прав та інтересів звільнених та/або відсторонених працівників, або керівників, які будуть притягуватись до адміністративної відповідальності, що, у відповідності до вимог статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є самостійною підставою для вжиття судом заходів забезпечення адміністративного позову.

Водночас, суд зауважує, що обґрунтовуючи необхідність вжиття заходів забезпечення позову позивач посилається на ті ж самі обставини, якими обґрунтовані й власне позовні вимоги.

Основним доводом заявника є те, що працюючи у закладі освіти зобов`язана здійснити обов`язкову вакцинацію проти COVID-19 та має намір зробити це, коли буде впевнена в безпечності та ефективності вакцини, після проведення комплексного медичного обстеження для виявлення протипоказань.

Не зважаючи на прийняття оскаржуваного наказу МОЗ України 07 жовтня 2021, тобто майже місяць тому, станом на 09.11.2021 заявницею не надано доказів проходження нею такого медичного обстеження, вчинення інших дій, спрямованих на перевірку "безпечності та ефективності вакцини", про необхідність чого стверджує заявниця. Не вказано заявницею про те, що нею вчинені відповідні дії, проведено аналізи та консультації з лікарем, в т.ч. щодо наявності або відсутності в неї особисто протипоказань до вакцинування, з визначенням необхідності саме заявниці провести таку вакцинацію, не отримано висновки лабораторій щодо небезпечності або неефективності відповідних вакцин, та не надано на підтвердження вищеописаних обставин належні і допустимі докази. Не позбавлена позивач можливості звернутись із подібними запитами до відповідних установ та уповноважених компетентних осіб, з метою збору та перевірки інформації щодо всіх, запропонованих вакцин та інших заходів, спрямованих на визначення необхідності саме заявниці проводити відповідну вакцинацію, наявність протипоказань до неї, з метою наявності можливості в результаті, після опрацювання отриманої інформації та відомостей, прийняти рішення на власний розсуд з цього питання.

На даній стадії документально не підтверджено (в т.ч. медичними обстеженнями та висновками) наявність загрози для заявниці, в разі вжиття нею заходів, визначених оскаржуваним наказом МОЗ України, як і не підтверджено вчинення заявницею достатніх заходів, спрямованих на з`ясування наявності реальності таких загроз.

Суд наголошує, що інститут забезпечення позову є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права. При цьому, вирішення заяви про забезпечення адміністративного позову у спосіб, про який просить заявник, є фактично вирішення спору по суті, що є неприпустимим та не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову.

Суд зазначає, що співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 826/8556/17.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що у справі «Беєлер проти Італії» Європейський суд з прав людини зазначив, що будь-яке втручання органу влади у захищене право не суперечитиме загальній нормі, викладеній у першому реченні частини 1 статті 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, лише якщо забезпечено «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогам захисту основоположних прав конкретної особи. Питання щодо того, чи було забезпечено такий справедливий баланс, стає актуальним лише після того, як встановлено, що відповідне втручання задовольнило вимогу законності і не було свавільним.

У рішенні від 09 січня 2007 року у справі «Інтерсплав» проти України» Суд наголосив, що втручання має бути пропорційним та не становити надмірного тягаря, іншими словами воно має забезпечувати «справедливий баланс» між інтересами особи і суспільства.

Тобто, при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову перш за все необхідно перевірити наявність підтвердженої очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

Суд зазначає, що застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову, які поширюватимуся на необмежене коло осіб, виходячи із необхідності забезпечення балансу між інтересами суспільства та інтересами заявниці, враховуючи відсутність належних доказів на підтвердження вчинення заявницею вищеописаних дій та заходів, а також ґрунтуючись на тому, що заходи забезпечення позову не можуть ґрунтуватись виключно на припущеннях, підстави для задоволення заяви про забезпечення позову на даній стадії, на підставі наявних матеріалів, відсутні.

З урахуванням зазначеного, у суду відсутні правові підстави вважати, що невжиття судом заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача, а тому суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 150, 151, 153 - 155, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

Заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, з урахуванням поданої позивачем заяви про уточнення вимог заяви про забезпечення позову, та додані до неї документи в адміністративній справі № 640/31000/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров`я України про визнання протиправним та скасування наказу - залишити без задоволення.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею (суддями). Відповідно до частини 8 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала про відмову у забезпеченні адміністративного позову може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова