Рішення № 101003758, 10.11.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 року м. Чернігів Справа № 620/10801/21

Чернігівський окружний адміністративний суд в складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної і моральної шкоди,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Чернігівській області (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління ДПС у Чернігівській області та зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області виконати рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 620/61/21 і скасувати мою заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі - 6 295,30 грн за 1, 2, 3 квартали 2020 року;

визнати дії Головного управління ДПС у Чернігівській області протиправними в частині нарахування заборгованості за четвертий квартал 2020 року і зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області враховуючи рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15 березня 2021 року у справі № 620/61/21 скасувати решту заборгованості на загальну суму в розмірі - 9 595,30 грн за 2020 рік і внести зміни в дані інтегрованої картки платника;

стягнути з Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 100 000 грн і матеріальну шкоду в розмірі - 11 670,09 грн, разом - 111 670,09 грн на відповідні реквізити в банку.

В обґрунтування своїх вимог позивачем зазначено, що ним було отримано свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю 30.01.2003 і згідно довідки про взяття на облік платника податків з 26.01.2006 перебуває на обліку як незалежна професійна діяльність. З 21.08.2015 по теперішній час позивач офіційно працює на посаді юриста у Товаристві з обмеженою відповідальністю "МЕГАПОЛІСБУД БК". Зазначає, що є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець. Також позивач вказує, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11 листопада 2020 року № Ф-4788-13, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області. Враховуючи вказане вище рішення суду позивач вважає, що його заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску в розмірі - 9595,30 грн за 2020 рік підлягає скасуванню. В зв`язку з вказаними протиправними діями відповідача позивачу завдано матеріальну та моральну шкоду.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.09.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.

Відповідачем в межах встановленого судом строку подано відзив на позов, в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в повному обсязі та зазначає, що відповідно до ідентифікаційних даних інформаційної системи ДПС України ІС «Податковий блок» ОСОБА_1 з 26.01.2006 перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Чернігівській області як фізична особа, що займається незалежною професійною діяльністю, має свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та є платником єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Позивач не припинив своєї незалежної професійної діяльності та не знятий з обліку в ДПС як самозайнята особа. Станом на 01.05.2021 по ІКП платника ОСОБА_1 рахується недоїмка в сумі 9595,30 грн. Відповідач зазначає, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 620/61/21 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, яке набрало законної сили, скасовано вимогу форми «Ф» № 4788-13 від 11.11.2020 на суму боргу 6295,30 грн. Вимога про скасування заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 9595,30 грн не була предметом спору у справі № 620/61/21 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Що стосується відшкодування матеріальної та моральної шкоди відповідач зазначає, що сума збитків, яку позивач просить стягнути, обґрунтовується умовним припущенням про можливість отримання доходу позивачем, тоді як теоретична можливість одержання доходів не може бути підставою для стягнення збитків чи майнової шкоди. До матеріалів справи позивачем не надано доказів того, що неправомірні дії відповідача стали єдиною і достатньою причиною, яка позбавила його можливості отримати прибуток. Щодо моральної щкоди, то позивач повинен довести протиправність дій відповідача і їх вину, наявність та розмір збитків, наявність причинно-наслідкового зв`язку між протиправною поведінкою та спричиненням шкоди. Таким чином відсутні підстави для задоволення вимог щодо стягнення моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних доказів завдання саме відповідачем моральної шкоди, а також не доведено її завдання саме у заявленому розмірі.

Позивачем подана відповідь на відзив, в якій останній зазначає аналогічні обставини, викладені в позові та просить його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.09.2021 зобов`язано Головне управління ДПС у Чернігівській області надати суду в п`ятиденний строк з дня отримання відповідної ухвали належним чином завірену копію податкової вимоги на суму 9595,30 грн.

На виконання вказаної ухвали суду Головним управлінням ДПС у Чернігівській області надано інформацію, що податкова вимога по позивачу на суму 9595,30 грн відповідачем не приймалась.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач - адвокат Пулінець Ю.Д. отримав свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю 30.01.2003 № 2180/10.

Згідно довідки № 80 від 26.01.2006 позивач перебуває на обліку як платник податків (а.с.15).

Як слідує з матеріалів справи з 21 серпня 2015 року по день подання позову до суду позивач офіційно працює на посаді юриста у Товаристві з обмеженою відповідальністю "МЕГАПОЛІСБУД БК" (код ЄДРПОУ 39435457, адреса 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, 1) в місті Києві.

Працюючи на посаді юриста, позивач адвокатською діяльністю не займається, єдиний внесок за позивача у відповідний період нараховує та сплачує роботодавець.

Отримавши 27 листопада 2020 року лист від відповідача з вимогою про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску в розмірі - 6 295,30 грн (заборгованість за 1,2,3 квартали 2020 року), позивач звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом про її скасування.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково: визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11 листопада 2020 року № Ф-4788-13, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області. Вказане рішення суду набрало законної сили - 14.04.2021.

Як слідує з матеріалів справи відповідачем на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 620/61/21 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, яке набрало законної сили, скасовано вимогу форми «Ф» № 4788-13 від 11.11.2020 на суму боргу 6295,30 грн.

При цьому, відповідачем нараховано позивачу заборгованість зі сплати єдиного внеску за 4 квартал 2020 року.

Таким чином станом на 01.05.2021 по ІКП позивача рахується недоїмка в сумі 9595,30 грн.

Позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просить скасувати його заборгованість (недоїмку) зі сплати єдиного внеску в розмірі 9595,30 грн за 2020 рік враховуючи рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 620/61/21 (а.с.26-27).

Листом від 17.06.2021 № 9251/6/25-01-13-05-13 Головне управління ДПС у Чернігівській області повідомило позивача, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 620/61/21 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску, яке набрало законної сили, скасовано вимогу форми «Ф» № 4788-13 від 11.11.2020 на суму боргу 6295,30 грн. Вимога про скасування заборгованості (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску в розмірі 9595,30 грн не була предметом спору у справі № 620/61/21 про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску. Отже відсутні законні підстави для списання заборгованості з єдиного соціального внеску (а.с.29).

В зв`язку з зазначеним, 23.06.2021 позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби України на дії Головного управління ДПС у Чернігівській області (а.с.30-33).

Листом від 12.07.2021 Державна податкова служба України залишила скаргу позивача без задоволення (а.с.35-38).

В подальшому, 06.08.2021 позивач звернувся зі скаргою до Міністерства фінансів України на дії та/або бездіяльність Головного управління ДПС у Чернігівській області та Державної податкової служби України (а.с.39-43).

Листом від 02.09.2021 Державна податкова служба України повідомила позивача, що на його попередню скаргу 23.06.2021 б/н, яка надійшла безпосередньо до ДПС з аналогічного питання, ДПС надано вичерпну відповідь листом від 12.07.2021 (а.с.45).

Згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу (форма ОК-7) за період з 2015 року по 2020 рік Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕГАПОЛІСБУД БК" сплачувало страхові внески за позивача (а.с.51-52).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо нарахування заборгованості за четвертий квартал 2020 року, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України дає визначення поняттю "працівник" - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначає Закон України від 08.07.2010 № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (далі - Закон).

До вказаного Закону Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017, були внесені зміни, які запровадили, серед іншого, сплату єдиного внеску для фізичних осіб - підприємців (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, у сумі, що не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску, незалежно від отримання доходу (прибутку) у місяці нарахування єдиного внеску.

Згідно пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Статтею 2 Закону № 2464-VI передбачено, що дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям: застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок; страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно абзаців другого, сьомого, дванадцятого пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є:

- роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами

- підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв`язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для осіб, які доглядають за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відповідно до закону отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та/або при народженні дитини, усиновленні дитини.

Як визначено пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзаців першого-третього пункту 1, пункту 2 частини першої статті 7 Закону (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених в абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму грошового забезпечення кожної застрахованої особи, оплати перших п`яти днів тимчасової непрацездатності, що здійснюється за рахунок коштів роботодавця, та допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги у зв`язку з вагітністю та пологами; допомоги, надбавки або компенсації відповідно до законодавства. Нарахування та сплата єдиного внеску за платників, зазначених у абзаці сьомому пункту 1 частини першої статті 4 цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, але не менше мінімального страхового внеску за кожну особу;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час, відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах або догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На підставі наведеного можливо зробити висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Так, особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і мають свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю, та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Як вже встановлено судом, за 2020 рік Товариство з обмеженою відповідальністю «МЕГАПОЛІСБУД БК» сплачував за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що підтверджується індивідуальними відомостями про застраховану особу (а.с.51-52).

Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Таким чином, оскільки єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону позивач є застрахованою особою, а нарахування та сплата єдиного внеску роботодавцем або за рахунок коштів державного бюджету в розмірі не менше мінімального виключає обов`язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як самозайнятою особою.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи "Серков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.11.2019 у справі № 160/3114/19, від 04.12.2019 у справі № 440/2149/19, від 23.01.2020 у справі № 480/4656/18.

Крім того, суд вважає за необхідне звернути увагу, що рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021, набравшим законної сили 14.04.2021 у справі № 620/61/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби у Чернігівській області про визнання протиправною та скасування вимоги, зобов`язання вчинити певні дії позов було задоволено частково, визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску від 11 листопада 2020 року № Ф-4788-13, видану Головним управлінням Державної податкової служби у Чернігівській області (а.с.20-25).

Вищевказану вимогу про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного соціального внеску, якою було нараховано єдиний внесок за період з І - ІІІ квартали 2020 року було скасовано на підставі того, що позивач є застрахованою особою і єдиний внесок за нього регулярно нараховував та сплачував роботодавець, у розмірі не менше мінімального, а тому суд вважав, що у позивача відсутній обов`язок по сплаті вказаного внеску як особою, що має право провадити адвокатську діяльність за спірні періоди, оскільки фактично позивач є найманим працівником, а не самозайнятою особою.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина четверта статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України).

Таким чином, факти, встановлені вищенаведеним судовим рішенням, не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладене, оскаржуване донарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 4 квартал 2020 року в розмірі 3300,00 грн не може вважатися правомірним.

Як слідує з матеріалів справи станом на 01.05.2021 в інтегрованій картці платника рахується недоїмка в сумі 9595,30 грн.

В даному випадку, суд вважає за необхідне застосувати положення статті 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно якої кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

За своїм змістом стаття 1 Першого протоколу до Конвенції гарантує право на мирне володіння майном і обумовлює випадки втручання у таке право мирного володіння майном, а відповідно до тлумачення й усталеної практики Європейського суду з прав людини (напр. рішення в справах "Спорронг і Льоннрот проти Швеції", "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства". "Іммобільяре Саффі" проти Італії", "East/West Alliance Limited" проти України". "Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії" тощо) в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції слід виокремлювати три норми: перша норма (перше речення першого абзацу) - має загальний характер і закладає принцип мирного володіння майном; друга норма (друге речення першого абзацу) - охоплює питання позбавлення права власності та визначає для цього певні критерії и умови; третя норма (другий абзац) - визнає право договірних держав, зокрема, контролювати використання майна в загальних інтересах. При цьому, як підтверджується практикою Суду, друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою.

Суд наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі "Іатрідіс проти Греції" [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-11). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі "Антріш проти Франції", від 22.09.1994, Series А N 296-А, п. 42, та "Куиюглу проти Болгарії", заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10.05.2007).

Суд також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірним тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23.09.1982 у справі "Спорронг та Льонрот проти Швеції", пп. 69 і 73, Series А N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення віл 21.02.1986 у справі "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" п. 50, Series А N 98).

Суд звертає увагу, що в даному випадку, дії з боку контролюючого органу щодо подальшого нарахування єдиного внеску (пені) позивачу вчинені без законодавчо встановлених на те підстав.

Таким чином, суд приходить до висновку, що в даному випадку право позивача на володіння своїми грошовими коштами в розумінні положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції є порушеним та підлягає відновленню.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В силу пунктів 3-4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Таким чином, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування позивачу заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 4 квартал 2020 року в розмірі 3300,00 грн; зобов`язання відповідача вилучити інформацію про наявність боргу з єдиного внеску в розмірі 9595,30 грн з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інформаційної бази даних ДПС України.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн та матеріальної в розмірі 11670,09 грн, в обґрунтування, яких позивач посилається на протиправність дій відповідача та перебування з 14.07.2021 по 06.08.2021 на стаціонарному лікуванні в неврологічному відділенні Ніжинської ЦМЛ (а.с.46-47, 49) та з 07.08.2021 на реабілітаційному лікуванні в сан. «Карпати» (а.с.48), суд зазначає наступне.

Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

У свою чергу, відповідно до частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Зі змісту вказаної норми випливає, що у такому порядку розглядаються адміністративним судом вимоги про відшкодування як матеріальної, так і моральної шкоди. Основною умовою такого розгляду є те, щоб така вимога була заподіяна (похідною) протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин і якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір.

Водночас, положеннями статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина 2 статті 23 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина 3 статті 23 ЦК України).

Так, згідно із правовою позицією Пленуму Верховного Суду України, викладеною у постанові від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", моральною шкодою є втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Крім того, Верховний Суд України у вищевказаній постанові Пленуму зазначає, що в позовній заяві про відшкодування моральної шкоди повинні бути зазначені обставини того, у чому полягає моральна шкода, якими діями, рішеннями вона завдана та якими доказами вона підтверджена. Факт заподіяння шкоди доводить позивач.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачу моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

У відповідності до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, обов`язок доказування спричиненої моральної шкоди, її розміру та інших обставин, покладається на особу, що позивається із таким позовом.

Враховуючи наведене, з урахуванням рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 у справі № 620/61/21 суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди позивачу в розмірі 3300,00 грн.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України приходить до висновку, що позов необхідно задовольнити частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 168, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Чернігівській області про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення матеріальної і моральної шкоди - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління ДПС у Чернігівській області щодо нарахування ОСОБА_1 заборгованості зі сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування за 4 квартал 2020 року в розмірі 3300,00 грн.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Чернігівській області вилучити інформацію про наявність боргу з єдиного внеску в розмірі 9595,30 грн з інтегрованої картки платника ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) інформаційної бази даних ДПС України.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Чернігівській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди 3300 (три тисячі триста) грн 00 коп.

В решті позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Головне управління ДПС у Чернігівській області (вул. Реміснича, 11, м. Чернігів, 14000, код ЄДРПОУ ВП 44094124).

Повний текст рішення суду складено 10.11.2021.

Суддя О.М. Тихоненко