Ухвала суду № 101000687, 08.11.2021, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/14248/21

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08.11.2021 місто Ужгород

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , володільця майна ОСОБА_4 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12021071030001453, відомості про яке 23.10.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Ужгородськоїокружної прокуратури ОСОБА_3 звернувся до слідчого судді з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12021071030001453, відомості про яке 23.10.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

В обґрунтування клопотання прокурор посилається на те, що 22.10.2021 року, о 17 год. 45 хв., за адресою: м. Ужгород, вул. Митна, 1, працівникам поліції для перевірки було зупинено автомобіль «BMW 316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував автомобілем, будучи позбавленим права керування транспортними засобами.

24.02.2020 року постановою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі двохсот неоподаткованих мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.

Як встановлено досудовим розслідуванням, ОСОБА_4 неодноразово після рішення Ужгородського міськрайонного суду від 24.02.2020 року, яким його було позбавлено права керування транспортними засобами, сідав за кермо автомобіля марки «BMW» моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 . Вказана обставина підтверджується тим, що ОСОБА_4 неодноразово зупинявся працівниками поліції як для перевірки документів, так і за порушення Правил дорожнього руху, керуючи вищевказаним автомобілем.

Зазначає, що 15.09.2021 року ОСОБА_4 по вул. Капушанській, 168, в м. Ужгород був зупинений працівниками поліції під час того, як він керував автомобілем марки «BMW», моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , будучи позбавленим права керування транспортними засобами. Відомості за даним фактом було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 16.09.2021 року за № 12021071030001270, за попередньою правовою кваліфікацією за ч. 1 ст. 382 КК України.

Крім того, виражаючи явне зневагу до правил та норм поведінки, законодавства, після вищеописаного випадку ОСОБА_4 , повторно 20.10.2021 року, по вул. Закарпатській в м. Ужгород, був зупинений працівниками Управління патрульної поліції в Закарпатській області під час керування ним автомобілем марки «BMW», моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 . Відомості за даним фактом 21.10.2021 року було зареєстровано в Єдиному реєстрі досудових розслідувань за № 12021071030001442.

Прокурор вказує, що 22.10.2021 року автомобіль марки «BMW», моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , в ході проведеного огляду був вилучений та поміщений на майданчик тимчасового утримання транспортних засобів. Вказаний автомобіль згідно з положеннями ст. 98 КПК України являється речовим доказом, оскільки він неодноразово виступав знаряддям вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 382 КК України, а також може бути використаний як доказ фактів чи обставин, які встановлюються в ході досудового розслідування вказаного кримінального провадження. Тобто, будучи позбавленим рішенням суду права керування транспортними засобами, ОСОБА_4 , сідаючи за кермо вказаного транспортного засобу вчиняв дії, які підпадають під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Наявність у володінні, користуванні чи розпорядженні ОСОБА_4 вказаного автомобіля сприяла вчиненню ним даного кримінального правопорушення.

Таким чином, за твердженням прокурора, вилучений 22.10.2021 року автомобіль марки «BMW», моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , повністю підпадає під ознаки майна, яке являється речовим доказом в кримінальному провадженні, та повністю відповідає критеріям майна, на яке може бути накладено арешт, визначеним ст. 170 КПК України.

Як зауважує прокурор, незастосування такого виду забезпечення кримінального провадження як арешт на вказане вище майно негативно вплине на кримінальне провадження, унеможливить встановлення всіх важливих обставин подій вчиненого кримінального правопорушення, а також може призвести до їх втрати, пошкодження чи їх приховування від органу досудового розслідування, що сприятиме для уникнення осіб, винних у вчиненні кримінального правопорушення, від передбаченої законом кримінальної відповідальності.

Приймаючи до уваги викладене і те, що вилучене під час проведення огляду майно являється речовим доказом в кримінальному провадженні, у зв`язку із чим виникає необхідність накласти арешт на вилучене майно, а тому прокурор просить накласти арешт на автомобіль марки «BMW», моделі «316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , яким станом на 22.10.2021 року володів та користувався ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який являється речовим доказом у вказаному кримінальному провадженні, з метою забезпечення його збереження, а також недопущення вчинення нових кримінальних правопорушень.

Прокурор ОСОБА_3 у судовому засіданні клопотання про арешт майна підтримав повністю та просив задовольнити з підстав, наведених у клопотанні та доданих до нього матеріалах. Також прокурор просив долучити до матеріалів клопотання відповідь Закарпатської митниці про те, яким чином транспортний засіб, на який просить накласти арешт, потрапив на територію України.

Володілець майна ОСОБА_4 у судовому засіданні заперечив проти клопотання, посилаючись на обставини, викладені у письмових запереченнях на клопотання про арешт майна, просив відмовити у задоволенні клопотання та зобов`язати старшого слідчого СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 повернути законному володільцю громадянину Словаччини ОСОБА_6 , мешканцю АДРЕСА_2 , або уповноваженій ним особі вилучене в ході огляду місця події 22.10.2021 року майно, а саме: транспортний засіб марки «БМВ - 316і», д.н.з. Республіки Словаччина НОМЕР_1 .

Зазначив, що 22.10.2021 року в рамках документування можливої причетності його до даного правопорушення працівниками Управління патрульної поліції було зупинено автомобіль марки «БМВ - 316і», д.н.з. Республіки Словаччина НОМЕР_1 , який на той момент перебував під його керуванням. В подальшому зазначений транспортний засіб був слідчим СОГ ОСОБА_7 вилучений під час огляду місця події та поміщений на відомчий паркувальний майданчик Ужгородського РУП. З огляду на той факт, що автомобіль вилучався в ході проведення огляду місця події без ухвали слідчого судді, даний транспортний засіб слід вважати тимчасово вилученим майном згідно з ч. 1 ст. 236 КПК України. У порядку ч. 5 ст. 171 КПК України старшим слідчим СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_5 було подано клопотання про накладення арешту на вилучене майно. Вважає, що підстави для задоволення зазначеного клопотання відсутні, а вилучене майно повинно негайно бути повернуто законному володільцю, оскільки одноосібним власником транспортного засобу марки «БМВ - 316і», д.н.з. Республіки Словаччина НОМЕР_1 , є громадянин Словаччини ОСОБА_6 , мешканець АДРЕСА_2 . Він ОСОБА_4 , є лише користувачем даного транспортного засобу, уповноваженим довіреністю. Враховуючи зазначені факти, арешт вилученого автомобіля унеможливить використання його законним власником, який жодним чином не причетний до кримінального провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України, та суттєво порушить його право на вільне володіння і користування належним йому майном. Зазначає, що вказаний автомобіль не є і ніколи не був доказом злочину, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України. Даний транспортний засіб не зберігає на собі слідів або інших відомостей, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин у цій справі. Він не є об`єктом протиправних дій, не набутий злочинним шляхом. Факт керування ним транспортним засобом без водійського посвідчення зафіксований під час зупинки його працівниками патрульної поліції, зберігання автомобіля як речового доказу не спростовує і не підтверджує його дій, що досліджуються в рамках кримінального провадження. З огляду на наведене, вважає, що вказаний транспортний засіб не може бути речовим доказам в розумінні ст. 98 КПК України. Крім того, відсутні жодні підстави вважати, що вказаний транспортний засіб підлягає спеціальній конфіскації, оскільки санкцією ст. 382 КК України не передбачена конфіскація майна як вид покарання. Наголошує, що ч. 5 ст. 126 КУпАП передбачена санкція у вигляді оплатного вилучення транспортного засобу, проте працівниками патрульної поліції адміністративні матеріали не оформлювались, а санкція ст. 382 КК України не передбачає конфіскацію майна як вид покарання. Також звертає увагу на той факт, що накладення арешту на транспортний засіб з метою забезпечення відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди також не може бути застосовано, оскільки в матеріалах провадження відсутні дані про заподіяння шкоди чи отримання неправомірної вигоди юридичною особою. Таким чином, за його твердженнями, відсутні підстави та мета, передбачені ст. 170 КПК України, для арешту транспортного засобу марки «БМВ - 316і», д.н.з. Республіки Словаччина НОМЕР_1 , власником якого є громадянин Словаччини ОСОБА_6 .

Заслухавши прокурора та володільця майна, розглянувши клопотання про арешт майна та дослідивши додані до нього матеріали, а також документи, надані володільцем майна, слідчий суддя дійшов наступного висновку.

Як встановлено слідчим суддею, витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань за номером кримінального провадження 12021071030001453, підтверджено, що органом досудового розслідування Ужгородським районним управлінням Головного управління Національної поліції в Закарпатській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, відомості про яке 23.10.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Досудове розслідування розпочато за фактом того, що 22.10.2021 року, о 17 год. 45 хв., за адресою: м. Ужгород, вул. Митна, 1, працівникам поліції для перевірки було зупинено автомобіль «BMW 316», реєстраційний номер республіки Словаччини НОМЕР_1 , за кермом якого перебував ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який керував вказаним автомобілем, будучи позбавленим права керування транспортними засобами на підставі рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

З протоколу огляду місця події від 22.10.2021 року вбачається, що слідчим СВ Ужгородського РУП ГУНП в Закарпатській області ОСОБА_7 , по вул. Митній в м. Ужгород, виявлено та вилучено автомобіль марки «BMW», реєстраційний номер НОМЕР_1 .

За результатами розгляду запиту Ужгородського РУП в Закарпатській області від 29.10.2021 року за № 13967/106/25/2021 Закарпатською митницею Держмитслужби згідно з відповіддю від 02.11.2021 року за № 7.7-08-1/17/22/2748 повідомлено, що перевіркою даних відповідних функціональних модулів АСМО «Інспектор» в зоні діяльності Закарпатської митниці, 04.09.2017 року зафіксовано факт переміщення через митний кордон України транспортного засобу особистого користування «BMW 316», р.н.з. Словацької Республіки НОМЕР_1 , VIN-код НОМЕР_2 . Вказаний транспортний засіб особистого користування 04.09.2017 року ввезений на митну територію України громадянином України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Транспортний засіб особистого користування ввезено на митну територію України з метою транзиту через митну територію України у відповідності до п. 1 ст. 380 Митного кодексу України. Також повідомлено, що Закарпатською митницею протокол про порушення митних правий відносно громадянина України ОСОБА_4 не складався.

Відповідно до ст. 131 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються з метою досягнення дієвості цього провадження. Одним із таких заходів є арешт майна.

Під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді або суду докази обставин, на які вони посилаються. До клопотання слідчого, прокурора про застосування, зміну або скасування заходу забезпечення кримінального провадження додається витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження, в рамках якого подається клопотання (ч. ч. 5, 6 ст. 132 КПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

За приписами ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу.

До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.

В обґрунтування доводів внесеного клопотання прокурор вказує, що вилучене під час проведення огляду майно автомобіль «BMW 316», р.н.з. Словацької Республіки НОМЕР_1 є речовим доказом в кримінальному провадженні, у зв`язку із чим виникає необхідність накласти на нього арешт.

Частиною 3 ст. 170 КПК України визначено, що у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Заборона або обмеження користування, розпорядження майном можуть бути застосовані лише у разі, коли існують обставини, які підтверджують, що їх незастосування призведе до приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі майна (ч. 11 ст. 170 КПК України).

Вищезазначених вимог прокурор при зверненні до слідчого судді з даним клопотанням про арешт майна не дотримався, а саме усупереч імперативним вимогам п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 171 КПК України у клопотанні не зазначено підстави і мету відповідно до положень ст. 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна, а також не зазначено документи, які підтверджують право власності на майно (транспортний засіб), що належить арештувати.

Прокурором у клопотанні не наведено відповідного обґрунтування щодо можливості використання майна, що належить арештувати, як доказу в кримінальному провадженні № 12021071030001453, у рамках якого, згідно з доданим до клопотання витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань, проводиться досудове розслідування кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України (умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню), а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Обов`язок ініціатора клопотання довести обставини що вказують на вчинення злочину, правову підставу для арешту майна, наслідки арешту майна для власника і третіх осіб, розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження слідує із вимог ч. 5 ст. 132, ст. 171 КПК України та відповідає передбаченим ст. ст. 7, 22, 26 КПК України принципам змагальності та диспозитивності.

Згідно зі ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Клопотання не містить виклад обставин на підтвердження того, що майно, яке за твердженням прокурора належить арештувати, відповідає критеріям ст. 98 КПК України.

Разом з тим, вимоги щодо змісту клопотання про арешт майна містяться у ст. 171 КПК України, яка серед іншого зобов`язує учасників кримінального провадження, які звернулися з відповідним клопотанням, не лише зазначити про мету застосування даного заходу забезпечення кримінального провадження, а і вказати на обставини, які дають підстави для застування такого обмежувального заходу та надати докази на підтвердження своїх доводів.

З системного аналізу вищевказаних норм кримінального процесуального закону можна дійти висновку, що арешт на майно з метою збереження речових доказів можливий, коли існує сукупність розумних підстав і підозр вважати, що таке майно є доказом злочину.

Однак, із тексту клопотання прокурора вбачається, що воно складається з викладення змісту фактичних обставин можливого кримінального правопорушення (фабули), встановлених органом досудового розслідування, та посилання на ст. 170 КПК України без належного обґрунтування співвідношення вказаних положень процесуального закону з фактичними обставинами даного кримінального провадження.

Наведене у свою чергу ставить під сумнів доводи прокурора про достатність підстав для накладення арешту на зазначене в клопотанні майно.

Слідчий суддя зазначає, що при застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.

Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя згідно зі ст. ст. 94, 132, 173 КПК України повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.

Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб`єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.

У своїх висновках Європейський суд з прав людини неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах, «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

Між тим, у кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов`язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред`явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.

З матеріалів провадження вбачається, що органом досудового розслідування під час складання вищевказаного клопотання не в повній мірі дотримані вимоги вищевказаних норм КПК України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

На переконання слідчого судді, орган досудового розслідування у розумінні вимог ст. 132 КПК України не надав достатніх і належних доказів тих обставин, на які послався у клопотанні.

Із доданих до клопотання матеріалів не вбачається, що вищевказане майно визнано речовим доказом у кримінальному провадженні. При цьому в клопотанні прокурором не вказується на те, що зазначене в клопотанні майно визнано речовим доказом. Під час судового розгляду клопотання прокурор також не посилався на наявність процесуального рішення про визнання майна речовим доказом у кримінальному провадженні.

При прийнятті рішення слідчий суддя, керуючись принципом диспозитивності, зазначає, що сторона кримінального провадження прокурор у підтвердження доводів клопотання не надав слідчому судді копії процесуального рішення постанови про визнання майна речовим доказом.

Тому, доводи клопотання прокурора про необхідність накладення арешту на зазначене в клопотанні майно, слідчий суддя вважає належним чином не вмотивованими, такими, що не відповідають вимогам закону.

Дослідивши матеріали клопотання, слідчий суддя також приходить до висновку про те, що у кримінальному провадженні ОСОБА_4 не визнавався підозрюваним, обвинуваченим чи засуджувався й щодо нього може бути застосовано покарання у виді спеціальної конфіскації.

Між тим, санкція ч. 1 ст. 382 КК України, за вчинені і передбачені цією нормою матеріального права діяння, не передбачає призначення покарання у виді конфіскації майна.

Крім того, стороною обвинувачення не надані будь-які дані про власника майна.

Натомість, володільцем майна ОСОБА_4 під час розгляду даного клопотання повідомлено, що власником автомобіля «BMW», номерний знак Словацької Республіки НОМЕР_1 , є громадянин Словаччини ОСОБА_6 , мешканець АДРЕСА_2 , про що ним надано до письмових заперечень копії відповідних документів.

Накладення арешту на нерухоме майно, що належить на праві власності громадянину Словаччини, не виправдовує такий ступінь втручання у його права і свободи потребам досудового розслідування і при вказаних обставинах явно порушує справедливий баланс між інтересами власника (володільця) майна, гарантованими законом і завданням цього кримінального провадження, що у свою чергу нівелює накладення арешту на таке майно з метою забезпечення збереження речових доказів.

Таким чином, дослідивши доводи клопотання, слідчий суддя приходить до висновку про те, що у ньому не зазначена мета арешту майна, що, подаючи клопотання, прокурор не врахував положення ч. 1 ст. 170 КПК України, відповідно до якої фізична або юридична особа може бути позбавлена права на відчуження, розпорядження та/або користування майном. При оцінці доводів клопотання, слідчий суддя також вважає, що у клопотанні прокурора не вказується на наявність даних у підтвердження ризиків приховування, втрати, передачі чи відчуження майна, на яке вказується у клопотанні.

Надані слідчому судді матеріали, з урахуванням відомостей, які внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні та диспозиції статті, за якою здійснюється досудове розслідування, не містять відомостей, які б давали розумні підстави вважати, що нерухоме майно, яка є предметом арешту, відповідає критеріям ст. 98 КПК України, зокрема може бути знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, є об`єктом кримінально протиправних дій, або набуто кримінально протиправним шляхом.

Відповідно ч. 1 ст. 173 КПК України слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Потреби досудового розслідування не виправдовують таке втручання у права та інтереси власника (володільця) майна, оскільки за викладених у клопотанні та доданих до нього матеріалах обставинах не доведено необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна. Крім того, стороною обвинувачення не доведено існування ризиків, визначених у абзаці другому ч. 1 ст. 170 КПК України або достатність підстав вважати, що такі ризики можуть мати місце, як і не обґрунтовано належним чином мету застосування такого заходу забезпечення в даному провадженні.

З урахуванням наведеного, слідчий суддя дійшов висновку, що у задоволенні внесеного клопотання про арешт майна слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 98, 131, 132, 170-173, 175, 309, 376 КПК України, слідчий суддя,

П О С Т А Н О В И В:

Відмовити у задоволення клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12021071030001453, відомості про яке 23.10.2021 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 382 КК України.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Визначити час проголошення повного тексту ухвали 11 листопада 2021 року о 16 год. 00 хв.

Слідчий суддя Ужгородського міськрайонного суду

Закарпатської області ОСОБА_1