Рішення № 101000521, 11.11.2021, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року м. Мукачево Справа №303/6405/21

2/303/1761/21

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

у складі: головуючого - судді Кость В.В.

секретар судового засідання Штець І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в місті Мукачево цивільну справу

за позовом ОСОБА_1

до відповідача Кольчинської селищної ради

про встановлення факту постійного проживання спадкоємця разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до відповідача про встановлення факту її постійного проживання із спадкодавцем - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на час відкриття спадщина за адресою: АДРЕСА_1 та визнання за нею права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Як на підставу для задоволення позову, позивач посилається на те, що на день смерті своєї баби ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , вона фактично проживала з нею за адресою: АДРЕСА_1 та здійснювала догляд за нею. При зверненні до нотаріуса, останнім було відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження факту реєстрації разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та відсутністю документів, які посвідчують право власності спадкодавця на спадкове майно. Також вказує на наявність всіх правових підстав для визнання за нею, як спадкоємицею за заповітом, права власності на спірний будинок

Позивач та її представник в судове засідання не з`явилися, натомість від представника позивача до суду надійшла заява про розгляд справи без їх участі, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, відповідач свого уповноваженого представника в судове засідання не направив, відзив на позовну заяву не надав, тому суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи.

Дослідивши подані по справі доказові матеріали, суд констатує наступне.

Згідно зі ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною першою ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Під способом захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.

Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається у ст. 16 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Відповідно до положень частини другої статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Приймаючи до уваги вищевказані законодавчі приписи справи, суд виходить з наступного.

Відповідно до даних довідки від 3 серпня 2004 року №1492 (а.с. 18) домоволодіння за АДРЕСА_1 (надалі - Будинок) рахується за ОСОБА_2 , в державному реєстрі не зареєстровано.

ОСОБА_2 була головою дворогосподарства за адресою АДРЕСА_1 , що підтверджується даними довідки від 25 лютого 2014 року №203 (а.с. 19) та забудовником Будинку (довідка від 7 травня 2014 року №79, а.с . 20).

Також в матеріалах справи міститься технічний паспорт на Будинок за предметом позовних вимог (а.с. 23-28) з відображеними в ньому технічними характеристиками вказаного об`єкта нерухомості, до складу якого входить житловий будинок літера А, сарай літера Б, вбиральня літера В, сарай літера Г, сарай літера Д. Рік побудови Будинку 1965.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла (свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 від 8 вересня 2014 року, а.с. 8).

ОСОБА_2 на випадок своєї смерті склала заповіт від 1 жовтня 2013 року, на підставі якого все належне їй майно, де б воно не знаходилося і з чого б воно не складалося та все те, що належатиме їй на день смерті, заповіла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 13).

Згідно з даними довідки від 8 вересня 2014 року №954 (а.с. 21) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала разом з бабою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 і вони веди спільне господарство.

3 серпня 2017 року ОСОБА_3 звернулася до Мукачівської районної державної нотаріальної контори Закарпатської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину по заповіту після смерті ОСОБА_2 (а.с. 15).

ІНФОРМАЦІЯ_5 за померлою ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , заведено спадкову справу за номером у спадковому реєстрі:61032823, номер у нотаріуса: 332 (а.с. 16).

Разом з тим, на підставі постанови державного нотаріуса Мукачівської районної державної нотаріальної контори Шпеник М.Ю. від 03.08.2017 №752/02-31 (а.с. 17) позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право власності на спадщину за заповітом на Будинок, який належав ОСОБА_2 , оскільки ОСОБА_3 не подала документів, які посвідчують право власності ОСОБА_2 на житловий будинок та у встановлений законом строк ОСОБА_3 своєчасно не подала заяву про прийняття спадщини по заповіту.

Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи суд також виходить з того, що згідно з пунктами 2, 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов`язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.

Якщо виникнення права на спадкування залежить від доведення певних фактів, особа може звернутися в суд із заявою про встановлення цих фактів, яка, у разі відсутності спору, розглядається за правилами окремого провадження. Зокрема, у такому порядку суди повинні розглядати заяви про встановлення родинних відносин із спадкодавцем, проживання з ним однією сім`єю, постійного проживання разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, факту прийняття спадщини відповідно до ст. 549 ЦК (п. 9 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду у справах № 336/709/18-ц від 07.11.2018, № 303/1816/17 від 23.12.2019

Якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв`язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Відповідно до статей 1216, 1217 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Згідно з частиною третьої статті 1268 та частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

Отже, статтями 1268 та 1269 Цивільного кодексу України презюмується, що у разі, коли спадкоємець постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, то він вважається таким, що прийняв спадщину, якщо він не заявив про відмову від неї протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу.

Тобто, дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем, чітко визначені у частинах третій, четвертій статті 1268, статтях 1269, 1270 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 1297 Цивільного кодексу України спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно до нотаріуса, який відповідно до вимог статті 68 Закону України «Про нотаріат» при видачі свідоцтва про право на спадщину за законом перевіряє факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва та склад спадкового майна.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Отже, для підтвердження прийняття спадщини має значення встановлення факту постійного проживання спадкоємця за законом чи заповітом із спадкодавцем на час відкриття спадщини.

При цьому, відсутність реєстрації місця проживання спадкоємця за місцем проживання спадкодавця не може бути доказом того, що він не проживав зі спадкодавцем,оскільки сама по собі відсутність такої реєстрації згідно зі статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» не є абсолютним підтвердженням обставин про те, що спадкоємець не проживав зі спадкодавцем на час відкриття спадщини,якщо обставини, встановлені частиною третьою статті 1268 Цивільного кодексу України, підтверджуються іншими належними і допустимими доказами.

У матеріалах справи міститься довідка від 8 вересня 2014 року №954 (а.с. 21), згідно з якою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 проживала разом з ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 і вони веди спільне господарство.

Фактичний аналіз змісту вищевказаних документів підтверджує доводи позивача про її проживання разом з ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 на день її смерті.

Встановлення вищевказаного факту має безпосереднє значення для можливості оформлення спадщини після смерті ОСОБА_2 .

Щодо вимоги про визнання права власності на Будинок в порядку спадкування, суд зазначає наступне.

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

У ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

Виходячи з міжнародно-правових зобов`язань держави, положень ст. 8 Конституції України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) дотримання принципу верховенства права є однією з підвалин демократичного суспільства.

Статтею 1 протоколу №1 Конвенції передбачено, що: «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права».

Частинами першою, другою та четвертою ст. 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до ст. 1216 Цивільного кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Статтями 1218, 1222 Цивільний кодекс України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно з абзацами другим та третім п. 23 постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 №7 свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Оцінюючи фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовної вимоги про визнання права власності в порядку спадкування з огляду на наступне.

Як встановлено судом вище, ОСОБА_1 постійно проживала із спадкодавцем ( ОСОБА_2 ) на час відкриття спадщини та як спадкоємець за заповітом у встановлений статтею 1270 ЦК України строк заяву про відмову від спадщини нотаріусу не подала, тобтоє такою, що прийняла спадщину після смерті ОСОБА_2 , а саме набула право власності на Будинок.

В свою чергу, позивач, як спадкоємець за заповітом після смерті ОСОБА_2 , звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, однак в отриманні свідоцтва про право на спадщину за заповітом, останній відмовлено.

Вирішуючи спір, суд приймає до уваги те, що згідно з даними технічного паспорту роком забудови Будинку є 1965 рік, тому воно не підлягало обов`язковій державній реєстрації. Вказана обставина пояснює фактичну відсутність державної реєстрації права власності на Будинок. Також позивач, у повній мірі дотрималася і законодавчо визначеного порядку оформлення власності на спадкове майно, а саме звернулася з відповідною заявою до державного нотаріуса, однак отримала відмову, тому її звернення щодо визнання за нею права власності на спадкове майно підлягає судовому захисту.

По відношенню до наведених фактичних обставин слід зазначити, що відповідно до частини третьої ст. 3 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Відповідно до ч. 4 ст. 3 зазначеного Закону права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за таких умов: якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов`язкової реєстрації таких прав.

Державна реєстрація права власності на житлові будинки, споруди регулювалася підзаконними нормативними актами, зокрема, такими як Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затверджена заступником Міністра комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року і яка втратила чинність на підставі наказу Держжитлокомунгоспу від 13 грудня 1995 року № 56, Тимчасове положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затверджене наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 2002 року № 7/5 і зареєстроване в Мін`юсті 18 лютого 2002 року за № 157/6445 (з подальшими змінами).

Зазначені нормативні акти передбачали державну реєстрацію будівель, споруд, державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, проте виникнення права власності на будинки, споруди не залежало від державної реєстрації до часу набрання чинності ЦК та Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Отже, у разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно, створене та оформлене в передбаченому законом порядку до набрання чинності Законом України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", спадкоємці, які прийняли спадщину, мають право на оформлення спадкових прав шляхом звернення до нотаріальної контори за видачею свідоцтва про право на спадщину.

Приймаючи до уваги фактичні обставини по справі на предмет їх відповідності вищевказаним нормам цивільного законодавства суд приходить до висновку про наявність всіх законодавчих підстав для задоволення позовних вимог з огляду на доказово підтверджені обставини для визнання за позивачем права власності на Будинок.

З урахуванням вищенаведених фактичних обставин по справі та приписів законодавства, чинного у періоді виникнення та цивільно-правової реалізації відносин із спадкування Будинку, а також оформлення права власності на нього, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог та необхідність їх задоволення.

На підставі наведеного та керуючись статтями 8, 124, 129, 1291 Конституції України, статтями 2, 3, 10, 12, 13, 18, 76-81, 141, 263-265, 279, 281, 284, 354, 355 Цивільного процесуального кодексу України, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволити.

2. Встановити факт постійного проживання на час відкриття спадщини ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ОСОБА_1 разом із спадкодавцем - ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

3. Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

4. Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.

5. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ).

Представник позивача: ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ).

Відповідач: Кольчинська селищна рада Мукачівського району (смт.Кольчино Мукачівського району, вул. Корятовича, 13, код ЄДРПОУ 04350524).

Суддя В.В. Кость