Рішення № 100999586, 11.11.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/4735/21 Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Морської Г.М., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі про стягнення компесації за порушення строків виплати заробітної плати,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - відповідач), у якому просить стягнути з Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономної республіки Крим та місті Севастополі, (73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 39394259) на користь ОСОБА_1 компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати за період з 17.12.2015 року по 25.08.2021 у розмірі 272 914 гривень та компенсацію за невикористані щорічні відпустки за період вимушеного прогулу з 17.12.2015 року по 08.07.2020 у розмірі 64 267,50 гривень.

Ухвалою від 02.09.2021 провадження у справі відкрито, визначено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 та постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2021 Головним управлінням ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі було видано наказ про поновлення на посаді №75-о від 07.07.2020. Наказом №76-о від 08.07.2020 ОСОБА_1 звільнено з роботи та визначено про проведення повного розрахунку. Однак, в наказі №76-о не визначено до виплати компенсацію за невикористані відпустки та компенсацію за несвоєчасну виплату доходу у вигляді заробітної плати. Позивач вважає незаконним не нарахування відповідачем зазначених платежів, та просить задовольнити позовні вимоги.

Відповідач не скористався своїм правом надання відзиву та на позовну заяву.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) значення справи для сторін; 2) обраний позивачем спосіб захисту; 3) категорію та складність справи; 4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; 5) кількість сторін та інших учасників справи; 6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву (ч.7 ст.262 КАС України).

Згідно з ч.2 ст.262 КАС України, якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

Статтею 258 КАС України передбачено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що справа підлягає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відзив відповідача, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №821/33/16 адміністративний позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС у Херсонській області № 335-о від 16.12.2015 року про звільнення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) з посади завідувача сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Херсонській області з підстав, передбачених ст. 3 Закону України “Про очищення влади”.

Зобов`язано Головне управління ДФС у Херсонській області (73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 39394259) поновити ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді завідувача сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Херсонській області з 17.12.2015 року.

Стягнуто з Головного управління ДФС у Херсонській області (73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 39394259) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2015 по 03.07.2020 в сумі 284407 (двісті вісімдесят чотири тисячі чотириста сім грн. ) грн. 20 коп.

Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) на посаді завідувача сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Херсонській області з 17.12.2015 року допущено до негайного виконання.

Рішення в частині присудження виплати ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за час вимушеного прогулу, у межах суми стягнення за один місяць у розмірі 7524,00 грн. (сім тисяч п`ятсот двадцять чотири грн.) звернуто до негайного виконання.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2021 апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.

Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року змінено в частині визначення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2015 року по 03.07.2020 року, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 .

Викладено мотивувальну частину рішення, яка стосується розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 в редакції даної постанови апеляційного суду та в абзаці четвертому резолютивної частини рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року визначити суму середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2015 року по 03.07.2020 року, яка підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 – 453345,45 грн.

В іншій частині рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 03 липня 2020 року залишено без змін.

На виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду 03.07.2020 у справі 821/33/16 наказом Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 07.07.2020 №75-о скасовано наказ від 16.12.2015 №335-о «Про звільнення ОСОБА_1 » та поновлено з 17.12.2015 ОСОБА_1 на посаді завідувача сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Херсонській області.

Наказом Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі від 08.07.2020 №76-о звільнено з 08.07.2020 ОСОБА_1 з посади завідувача сектору охорони державної таємниці, технічного та криптографічного захисту інформації ГУ ДФС у Херсонській області за угодою сторін , відповідно до п.2 ст.86 ЗУ «Про державну службу», п.1 ст.36 КЗпП України.

Позивач вважає, що під час звільнення йому не виплачено всі належні платежі, а саме компенсацію за невикористані щорічні відпустки та компенсацію за несвоєчасну виплату доходу у вигляді заробітної плати, що і стало підставою для звернення до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує наступні правові норми.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди захищається законом.

Частиною 2 ст. 235 Кодексу законів про працю України визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Частиною 1 статті 94 Кодексу законів про працю України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Також за визначенням, наведеним у ч.1 ст.1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно із статтею 34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (надалі далі також - Закон №2050-III) підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зі змісту цієї норми слідує, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

За змістом статті 2 Закону № 2050-III компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Приписами статей 3, 4 Закону № 2050-III визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Згідно пункту 1 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (надалі також - Порядок № 159) його дія поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до пунктів 2, 4 Порядку № 159 компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

Положеннями пункту 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Тобто компенсації втрати частини доходів здійснюється за наявності таких умов:

- нарахування громадянину належних йому доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії);

- порушення встановлених строків їх виплати (як з вини так і без вини підприємств всіх форм власності і господарювання);

- затримка виплати доходів один і більше календарних місяців;

- зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги;

- доходи не повинні носити разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Таким чином, кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Як встановлено судом, рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 03.07.2020 у справі №821/33/16, зміненим постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2021, стягнуто з Головного управління ДФС у Херсонській області (73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 39394259) на користь ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 17.12.2015 по 03.07.2020 в сумі 453345,45 грн.

Як зазначено судом вище, компенсації відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підлягають виплати, які не мають разового характеру, що прямо встановлено частиною 2 статті 2 цього Закону. Відтак враховуючи, що стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та у зв`язку із несвоєчасною виплатою середнього заробітку на підставі судових рішень мають разовий характер, вони не підпадають під дію Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

За своєю суттю середній заробіток за час вимушеного прогулу є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці та не є заробітною платою, у розумінні Закону України «Про оплату праці», Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», а тому не підлягає компенсації.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.12.2019 в справі №804/3000/18, від 11.02.2021 у справі №1540/3742/18 та від 17.03.2021 у справі №811/1817/16 та постанові Великої палати Верховного суду від 30.01.2019 у справі №910/4518/16.

Відтак, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача компенсації за порушення строків виплати заробітної плати за період з 17.12.2015 по 25.08.2021 не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про стягнення із відповідача компенсації за невикористані щорічні відпустки за період вимушеного прогулу з 17.12.2015 по 08.07.2020, суд відмічає наступне.

Відповідно до ст. 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час.

Згідно ч. 1 ст. 75 Кодексу законів про працю України щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Аналогічну норму містить ч. 1 ст. 6 Закону України «Про відпустки».

Відповідно до статті 57 Закону України «Про державну службу» (що діє з 01.05.2016) державним службовцям надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законом не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою грошової допомоги у розмірі середньомісячної заробітної плати.

Згідно з п. 1, 2 частини першої статті 9 Закону України «Про відпустки» до стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується час фактичної роботи (в тому числі на умовах неповного робочого часу) протягом робочого року, за який надається відпустка.

До стажу роботи, що дає право на щорічну основну відпустку зараховується також час, коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з чинним законодавством зберігалося місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або перебуванням на іншій роботі).

Згідно з статтею 10 вказаного Закону щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року (частина четверта). Право працівника на щорічні основну та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві (частина п`ята). Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (частина дев`ята). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником або уповноваженим ним органом за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку (частина десята). Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником або уповноваженим ним органом, який зобов`язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну (частина одинадцята).

За правилами частини першої статті 24 Закону України "Про відпустки" та частини першої статті 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки.

Відповідно до пункту 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. № 13, розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі ст. 83 КЗпП вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки та додаткової відпустки для працівників, які мають дітей (ст. 182-1 КЗпП), тільки в разі звільнення його з роботи, а під час неї - лише за частину цих відпусток за умови, що тривалість наданих йому при цьому щорічної й додаткової відпусток становить не менше 24 календарних днів та що працівник не є особою віком до 18 років.

Якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі ст. 238 КЗпП має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки. Не виключається можливість такого ж вирішення цього питання і при частковій компенсації невикористаної відпустки працівникові, який продовжує роботу. При цьому слід мати на увазі, що тривалість визначеної в робочих днях щорічної відпустки (основної й додаткової), яка не була використана працівником за попередні роки, зберігається такою, якою вона була до набрання чинності Законом «Про відпустки» (до 1 січня 1997 р.). Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Аналіз змісту зазначених норм права свідчить про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустки при незаконному звільненні з роботи не може позбавити гарантованого права на відпочинок поновленого на роботі працівника, який виявив бажання скористатися цим правом. При цьому, незаконно звільнений працівник, який був поновлений на роботі після затвердження власником або уповноваженим ним органом графіку про черговість надання відпусток, не може бути позбавлений права на відпочинок.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 82 Кодексу законів про працю України та статті 9 Закону України «Про відпустки» час коли працівник фактично не працював, але за ним згідно з законодавством зберігалися місце роботи (посада) та заробітна плата повністю або частково (в тому числі час оплаченого вимушеного прогулу, спричиненого незаконним звільненням або переведенням на іншу роботу), включається до стажу, що дає право на щорічну відпустку

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку про те, що якщо працівник з не залежних від нього причин (не з його вини) не використав щорічну відпустку і за роки, що передували звільненню, суд на підставі статті 238 Кодексу законів про працю України має право стягнути грошову компенсацію за всі дні невикористаної відпустки.

Отже, у разі поновлення працівника судом на роботі він має право використати відпустку за весь час вимушеного прогулу або при звільненні отримати компенсацію за всі невикористані ним дні відпустки. При цьому виплата працівнику середнього заробітку за час вимушеного прогулу не впливає на право отримати компенсацію за невикористану відпустку.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.12.2020 у справі №805/3641/17-а.

Необхідно відмітити, що суд зобов`язав відповідача надати інформацію з підтверджуючими документами щодо виплати позивачу компенсації за невикористані відпустки у спірний період, однак відповідач не виконав зазначені вимоги суду та не надав жодних документів про використання позивачем днів невикористаної відпусти чи про проведення виплати компенсації за такі дні.

Частиною 1 статті 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 77 КАС України зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, коли судом здійснюється розгляд справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, у яких обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

На виконання цих вимог відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не надав суду жодних доказів, які б спростовували твердження позивача, а відтак фактично визнав позовні вимоги.

У зв`язку з наведеним суд дійшов висновку, що позивач має право на отримання компенсації за невикористану відпустку.

Разом із тим суд відмічає, що, позивач жодними належними та допустимими доказами не підтвердив наявність у нього 205 днів невикористаної відпустки, відтак суд вважає, що за наведених обставин належним способом захисту є зобов`язання Головного управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі нарахувати та виплатити позивачу компенсацію за невикористану відпуску в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу, без урахування податків і зборів.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні (ч. 1 ст. 90 КАС України).

Оскільки відповідачем не надано суду належних доказів наявності законних підстав для невиплати позивачу належних йому сум компенсації за невикористанні дні відпустки, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов`язати Головне управління ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м.Севастополі (73026, м.Херсон, пр. Ушакова, 75, код ЄДРПОУ 39394259) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 , АДРЕСА_2 ) компенсацію за невикористану відпуску в кількості днів, розрахованих пропорційно до періоду вимушеного прогулу з 17.12.2015 року по 03.07.2020 року, без урахування податків і зборів.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя Г.М. Морська

кат. 106030000