Рішення № 100998271, 10.11.2021, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 р. Справа № 400/9049/21 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Малих О.В., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом:ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , до відповідача:Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради, вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, про:визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернулась до суду з адміністративним позовом до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (далі – відповідач, Департамент), в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту прані та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком;

- зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій, за 2020 та 2021 роки, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закот України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на момент проведения виплат, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.

Ухвалою від 11.10.2021 року суд відкрив провадження у справі та ухвалив розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст. 263 КАС України.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначила, що як учасник бойових дій має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни-учасників бойових дій, а отже має право на отримання одноразової грошової допомоги до 05 травня за 2020 та 2021 роки в розмірі 5 мінімальних пенсій за віком. Водночас, всупереч рішенню Конституційного Суду України від 27.02.2020 року № 3-р/2020, відповідач протиправно не виплатив йому грошову допомогу у повному розмірі.

Відповідач відзив на адміністративний позов у встановлений ухвалою про відкриття строк не надав.

Згідно ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

З`ясувавши усі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази у їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дослідивши матеріали, що містяться у справі, суд встановив наступне:

Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03.06.2019 року.

У 2020 році Департаментом нараховано та виплачено позивачу щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій до 5 травня за 2020 рік у сумі 1390,00 грн. У 2021 році Департаментом нараховано та виплачено позивачу щорічну грошову допомогу як учаснику бойових дій до 5 травня у сумі 1494,00 грн.

Не погоджуючись з сумою виплат, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Приймаючи рішення у справі, суд виходить з наступного:

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 року № 3551-ХІІ (далі також – Закон України № 3551).

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України № 3551 (в редакції Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 25.12.1998 року № 367-XIV), щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 5 п. 22 ст. 12 Закону України № 3551 (у редакції, чинній до 01.01.2008 року) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

З 01.01.2008 року, з урахуванням змін, внесених пунктом 20 розділу ІІ «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 № 107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» частина 5 пункту 22 статті 12 Закону України № 3551 має таку редакцію: «Щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України».

Рішенням від 22.05.2008 року № 10рп/2008 у справі № 1-28/2008 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), серед іншого, положення пункту 20 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» Закону України від 28.12.2007 №107-VI «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Законом України від 28.12.2014 року № 79-VІІІ «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин», який набрав чинності з 01.01.2015 року, розділ VІ «Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України» доповнений пунктом 26, згідно з яким норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Враховуючи зазначені приписи Бюджетного кодексу України, Кабінет Міністрів України прийняв:

- Постанову № 112, згідно з пп. 1 п. 1 якої у 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань» (далі – грошова допомога), проводить Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій (далі - регіональні органи соціального захисту населення), які розподіляють їх між структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у м. Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - районні органи соціального захисту населення), центрами по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, що відповідають вимогам пункту 47 частини першої статті 2 Бюджетного кодексу України (далі – центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат). Районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, – за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах, зокрема: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 1 390 гривень;

- Постанову № 325, згідно з додатком до якої у 2021 році виплату до 5 травня разової грошової допомогиучасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, – 1491 гривні.

27.02.2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення № 3-р/2020 у справі № 1-247/2018(3393/18), яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційний Суд України вирішив, що окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551 застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Рішення Конституційного Суду України є обов`язковим, остаточним та таким, що не може бути оскаржено.

Конституційний Суд України зазначив, що Бюджетним кодексом України не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України. Установлення пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Кодексу іншого, ніж у статтях 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України № 3551, законодавчого регулювання відносин у сфері надання пільг ветеранам війни спричиняє юридичну невизначеність при застосуванні зазначених норм Кодексу та Закону України № 3551, що суперечить принципу верховенства права, встановленому статтею 8 Конституції України.

За юридичною позицією Конституційного Суду України, встановлення пільг ветеранам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України № 3551, є одним із засобів реалізації державою конституційного обов`язку щодо забезпечення соціального захисту осіб, які захищали Батьківщину, її суверенітет і територіальну цілісність, та членів їхніх сімей. Держава не може в односторонньому порядку відмовитися від зобов`язання щодо соціального захисту осіб, які вже виконали свій обов`язок перед державою щодо захисту її суверенітету і територіальної цілісності. Невиконання державою соціальних зобов`язань щодо ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України № 3551, підриває довіру до держави. Соціальний захист ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України № 3551, спрямований на забезпечення їм достатнього життєвого рівня. Обмеження або скасування пільг для ветеранів війни, осіб, на яких поширюється чинність Закону України № 3551, без рівноцінної їх заміни чи компенсації є порушенням зобов`язань держави щодо соціального захисту осіб, які захищали Вітчизну, та членів їхніх сімей. У разі зміни правового регулювання набуті вказаними особами пільги чи інші гарантії соціального захисту повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації. Обмеження або скасування таких пільг, інших гарантій соціального захисту можливе лише у разі запровадження рівноцінних або більш сприятливих умов соціального захисту (абз. 2 та 3 п. 5 мотивувальної частини Рішення від 18.12.2018 року № 12-р/2018).

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Отже, з 27.02.2020 року ані приписи пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України у частині дії статті 12 Закону України № 3551, ані приписи статті 12 вказаного Закону у редакції пункту 20 Розділу ІІ Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» об`єктивно не можуть запроваджувати правила призначення та виплати допомоги до 5 травня для учасників бойових дій.

На підставі вищенаведеного суд дійшов висновку, що з 27.02.2020 року у позивача виникло право на соціальне забезпечення у редакції Закону України № 3551, яка передбачала розмір разової грошової допомоги до 5 травня для учасників бойових дій у п`ять мінімальних пенсій за віком.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі – Закон України № 1058) мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 35 років, а у жінок 30 років страхового стажу встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом.

Таким законом є закон України про Державний бюджет України на відповідний рік.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено у 2021 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2021 року 1769 гривень.

Згідно з ч. 4 ст. 28 Закону України № 1058 мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений частинами першою – третьою цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.

Закон України № 1058 є єдиним законодавчим актом, який визначає розмір мінімальної пенсії за віком. Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов`язана забезпечити його реалізацію. У протилежному випадку всі негативні наслідки відсутності правового регулювання покладаються на державу.

Отже, при врегулюванні спірних правовідносин щодо обрахунку щорічної разової грошової допомоги до 5 травня у 2021 році застосуванню підлягає саме ч. 1 ст. 28 Закону України № 1058.

Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду від 29.09.2020 року у зразковій справі № 440/2722/20, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 року, яка враховується судом при вирішенні даної справи.

Враховуючи викладене вище, виплата позивачу разової грошової допомоги до 5 травня у 2020 році у сумі 1390,00 грн. та у 2021 році в сумі 1491,00 грн. з урахуванням приписів Постанов № 112 та № 351, а не ст. 12 Закону України № 3551, є неправомірною та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Відмова в проведенні перерахунку разової грошової допомоги порушує гарантоване ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кечко проти України»).

На підставі ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Позивачем у позовних вимогах заявлено клопотання про стягнення з відповідача судових витрат у сумі 1500,00 грн.

На підтвердження понесених витрат позивачем надано: договір № 14\09-2021-4 про надання правничої допомоги адвоката від 14.09.2021 року; квитанцію до прибуткового касового ордера № 35 від 15.09.2021 року на суму 1000,00 грн.; детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги до договору № 14\09-2021-4 про надання правничої допомоги адвоката від 14.09.2021 року.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (п. 1 ч. 3 ст. 134 КАС України).

У відповідності до ч. 5 ст. 134 КАС України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З огляду на вищезазначені норми, розмір таких витрат визначається на підставі доказів, підтверджуючих понесені стороною витрати та доказів, що підтверджують відповідність цих витрат фактично виконаній адвокатом роботі.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» (Заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у п. 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічна правова позиція викладена у додатковій постанові Верховного Суду від 05.09.2019 року по справі № 826/841/17.

Також, відповідно до положень ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Згідно з ч. 9 статті 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Таким чином, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд враховує таке:

- дана справа є типовою адміністративною справою та справою незначної складності;

- позивач звільнений від сплати судового збору;

- згідно наданої квитанції позивачем сплачено лише 1000,00 грн. при заявлених до відшкодування 1500,00 грн.;

- до опису робіт (наданих послуг) адвокатом включено послугу з подання виконавчого документа до стягнення вартістю 100,00 грн. ще до винесення рішення по суті справи;

- щодо наданої адвокатом послуги з аналізу та застосування до правовідносин діючого законодавства, та аналізу судової практики, суд звертає увагу на те, що у Миколаївському окружному адміністративному суді знаходиться значна кількість справ щодо того самого предмету, представником в яких є Г.В. Ярошевський, тому послуги по аналізу та застосування до правовідносин діючого законодавства, та аналізу судової практики загальною кількістю часу 3 год є не співмірним та явно завищеним.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, перевіривши їх розумну необхідність для цієї справи та відповідність наданих послуг видам правової допомоги, а також враховуючи ціну позову, яка значно менша ніж розмір заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, та конкретні обставини справи, яка не є складною, суті виконаних послуг, суд вважає, що сума, заявлена до відшкодування у розмірі 1500,00 грн. є надмірною.

Проте, з урахуванням принципу справедливості та обставин справи суд вважає за необхідне присудити на користь позивача витрати на правничу допомогу в сумі 500,00 грн.

За таких обставин, суд вважає наявними підстави для часткового задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу.

Керуючись ст.ст. 2, 19, 77, 139, 241 – 246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Департаменту праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 03194499) – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Департаменту прані та соціального захисту населення Миколаївської міської ради щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

3. Зобов`язати Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 03194499) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) недоплачену щорічну грошову допомогу до 5 травня як учаснику бойових дій, за 2020 та 2021 роки, відповідно до ч. 5 ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, визначеної ч. 1 ст. 28 Закот України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на момент проведения виплат, з урахуванням раніше виплачених сум допомоги.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департамент праці та соціального захисту населення Миколаївської міської ради (вул. Мала Морська, 19, м. Миколаїв, 54001, код ЄДРПОУ 03194499) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) судові витрати у сумі 500,00 грн. (п`ятсот гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 10.11.2021 року.

Суддя О.В. Малих