Рішення № 100997495, 11.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" листопада 2021 р. справа № 300/4656/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Матуляка Я.П., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно вимог статті 44 Кодексу законів про працю України, проте відповідач протиправно не провів з ним повного розрахунку при звільненні.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.09.2021 дану позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України та надано десятиденний строк з дня вручення (отримання) копії цієї ухвали для усунення недоліків.

09.09.2021 позивачем зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху недоліки усунуто.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.09.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідач скористався своїм правом на подання відзиву на позовну заяву, який надійшов на адресу суду 01.10.2021 (а.с.62-70). Представник відповідача у відзиві зазначає, що з дня набрання чинності Законом № 113-ІХ, а саме: з 25.09.2019, особливості застосування до прокурорів положень п.1 ч.1, ч.2 ст.40, ст.ст.42, 42-1, ч.ч.1-3, ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 КЗпП України, на які посилається позивач, встановлюються Законом №1697-VІІ. Отже, з 25.09.2019 саме вищевказаний закон, а не КЗпП України, поширюється на спірні правовідносини. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка міститься в постанові від 31.01.2018 (справа № 820/1119/16), норми Закону №1697-VII є пріоритетними перед нормами КЗпП України і трудове законодавство підлягає застосуванню у випадку, якщо нормами спеціального закону не врегульовано спірних правовідносин або коли про застосування приписів трудового законодавства прямо йдеться у спеціальному законі. Також звертає увагу суду на те, що Законом України № 1697-VII не передбачено виплати вихідної допомоги у разі звільнення прокурора на підставі п.9 ч.1 ст.51 цього Закону. У свою чергу, ст.44 КЗпП України також не передбачає можливості виплати вихідної допомоги у розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення трудового договору на підставі п.9 ч.1 ст.51 Закону № 1697-VII. Враховуючи те, що позивача звільнено з підстав та в порядку, передбачених Законами № 1697-VII, № 113-ІХ, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, позивач не набув права на її отримання, а тому просив суд у задоволенні позову відмовити. Крім того, звернув увагу суду на пропуск позивачем строку на звернення до суду з вказаним позовом.

Позивач скористався своїм правом на подання відповіді на відзив, яка надійшла на адресу суду 08.10.2021 (а.с. 86-90). Просить суд позов задовольнити.

Відповідач скористався своїм правом на подання заперечення, яке надійшло на адресу суду 25.10.2021 (а.с.92-118). Просить в задоволенні позову відмовити.

Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог статті 262 КАС України, дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та заперечення на позов, судом встановлено таке.

Наказом керівника Івано-Франківської обласної прокуратури за №1273к від 24.12.2020 керуючись підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури», звільнено ОСОБА_1 з посади прокурора Косівського відділу Коломийської місцевої прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 грудня 2020. Відділу фінансування та бухгалтерського обліку Івано-Франківської обласної прокуратури доручено провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільненні(а.с.24).

Листом від 26.07.2021 за №21-291вих-21 Івано-Франківська обласна прокуратура повідомила представника позивача про те, що вихідна допомога ОСОБА_1 не нараховувалася і не виплачувалася під час звільнення та не може бути виплачена у зв`язку із відсутністю на те законодавчих підстав, а також надала повну інформацію щодо нарахованих виплат (а.с.27-30).

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо невиплати вихідної допомоги при звільненні, позивач звернувся з вказаним позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

Розділом VІІ Закону України «Про прокуратуру» регулюються питання звільнення прокурора з посади, припинення, зупинення його повноважень на посаді. Так, відповідно до п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19.09.2019 року №113-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури» ст.40 доповнено ч.5 такого змісту: «Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п.1 ч.1 цієї статті, а також особливості застосування до них положень ч.2 цієї статті, статей 42, 42-1, частин 1, 2, 3 ст.49-2, ст.74, ч.3 ст.121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус».

З системного аналізу вищевказаного Закону вбачається, що питання щодо звільнення працівників органів прокуратури з підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України (розірвання трудового договору до закінчення строку у разі змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників); застосування ст.42 (переважне право на залишення на роботі при вивільненні працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці); ст.42-1 (переважне право на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу; частин 1, 2, 3 ст.49-2 (порядок вивільнення працівників); ст.74 (щорічні відпустки); ч.3 ст.121 (гарантії і компенсації при службових відрядженнях) регулюються Законом України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч.5 ст.51 Закону України «Про прокуратуру» на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Окремим розділом ІХ Закону України «Про прокуратуру» регулюються питання соціального та матеріально-побутового забезпечення прокурора та їх інших працівників органів прокуратури.

Зокрема, ст.81 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Отже, Законом України «Про прокуратуру» не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. У той час, як ст.44 КЗпП України врегульовано порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення працівника.

Вихідною допомогою є державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами, яка виплачується працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Отже, у позивача наявне право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі середнього місячного заробітку.

Відповідно до довідки Івано-Франківської обласної прокуратури за №21-289вих21 від 16.07.2021 розмір середньої місячної заробітної плати, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», ОСОБА_1 становить 22 675,17 грн. (а.с.31).

Отже, слід визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 22 675,17 грн., та зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 22 675,17 грн.

Що стосується вимоги позивача про стягнення з Івано-Франківської обласної прокуратури середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період січень-серпень 2021 року, то суд зазначає таке.

Відповідно до статей 116, 117 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З системного аналізу вище вказаних положень статей 116, 117 КЗпП України вбачається, що роботодавець зобов`язаний при звільненні працівника виплатити йому неоспорювану ним суму; в разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Тобто законодавець пов`язує виплату середнього заробітку за весь час затримки з наявністю вини роботодавця.

Як вбачається з матеріалів справи, Законом України «Про прокуратуру» не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні прокурора з підстав п.9 ч.1 ст.51 Закону України «Про прокуратуру». Саме з цих підстав відповідач при звільненні позивача не виплатив йому вихідну допомогу при звільненні.

Отже, на час звернення позивача до суду з позовом щодо виплати середнього заробітку передбаченого ст.117 КЗпП України, остаточний розрахунок по виплаті належних позивачу сум не відбувся.

Враховуючи те, що з позивачем не проведено остаточного розрахунку, підстави для застосування до відповідача відповідальності, саме за період передбачений ст.117 КЗпП України, на час розгляду цієї справи в суді відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.05.2020 у справі №810/451/17.

Суд також застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 1 ст.9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково з викладених вище підстав.

Що стосується доводів відповідача про те, що позивачем пропущено строк звернення до суду з вказаним позовом, то суд зазначає, що під час відкриття провадження у справі судом взято до уваги обставини наведені позивачем в заяві від 25.08.2021 (а.с.37-42) в частині моменту обізнаності щодо порушення його прав, в зв`язку з чим суд дійшов про те, що зазначений позов подано з дотриманням строку на звернення до суду, про що й зазначено в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Згідно із частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з частиною 1 статті 132 Кодексу, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 132 Кодексу, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом статті 134 Кодексу розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

В даному випадку, витратами позивача, що пов`язані з розглядом справи є витрати на професійну правничу допомогу, що надавалася адвокатом Беньковським В.А. на підставі договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.07.2021 (а.с.35).

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору, позивач погодив з адвокатом розмір винагороди в сумі 5000 грн.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі “Іатрідіс проти Греції” (Iatridis v. Greece, заява № 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з “гонораром успіху”. ЄСПЛ вказав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними (§ 55).

Європейський суд з прав людини зазначив, що згідно з його прецедентною практикою (§ 23 справи "Санді Таймс проти Об`єднаного Королівства (№ 2)" (Sunday Times v. UK (№2) від 6.11.1980, скарга № 6538/74) відшкодування судових витрат передбачає, що встановлена їх реальність, їх необхідність і, більше того, умова розумності їх розміру.

У підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивачем долучено акт виконання робіт (наданих послуг) від 25.08.2021, відповідно до якого адвокатом вчинено наступні дії: складання та подання адвокатського запиту, вивчення законодавства та судової практики по суті справи, надання усної консультації та складання позовної заяви, загальна вартість яких складає 5 000 грн. (а.с.36).

Факт оплати позивачем вартості послуг в розмірі 5000 гривень підтверджується вищенаведеним актом.

Судовий збір у розмірі 3631,00 гривень сплачено позивачем згідно квитанції від 07.09.2021 (а.с.54).

Частиною третьою статті 139 КАС України встановлено, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи висновки суду про часткове задоволення позовних вимог та відхилення судом решти позовних вимогах, то витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню. Тому підлягає стягненню на користь позивача у розмірі 2500 грн. (50 % від підтверджених ним витрат та пропорційно задоволеним вимогам позовної заяви) та 1816 грн., сплаченого судового збору (пропорційно задоволеним вимогам майнового та немайнового характеру).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання до вчинення дій та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Івано-Франківської обласної прокуратури щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні в розмірі 22 675 (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 17 копійок.

Зобов`язати Івано-Франківську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 22 675 (двадцять дві тисячі шістсот сімдесят п`ять) гривень 17 копійок.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) - 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок судових витрат зі сплати судового збору та 2500 (дві тисячі п`ятсот) гривень витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статтей 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Матуляк Я.П.