Рішення № 100995401, 11.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 листопада 2021 року Справа № 160/7950/21 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Неклеса О.М., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (далі – відповідач, прокуратура), в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною 3, п.1 частини 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.

- визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020 року, відповідно до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України.

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн., визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року: у посадовому окладі в сумі 12242 (дванадцять тисяч двісті сорок дві) грн. 30 коп., у надбавки за вислугу років в сумі 3060 (три тисячі шістдесят) грн. 57 коп., у надбавки за виконання особливо важливої роботи в сумі 10712 (десять тисяч сімсот дванадцять) грн. 01 коп., у щомісячній премії по плану в сумі 19799 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 55 коп., у заробітній платі за час відпустки з 26.03.2020 по 11.04.2020 року в сумі 61570 (шістдесят одна тисяча п`ятсот сімдесят) грн. 60 коп., у грошовій компенсації за 22 календарних дня невикористані відпустки в сумі 76926 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн. 96 коп., з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України в розмірі не менше середнього заробітку 112562 (сто дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн. 73 коп., розрахованого з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн., визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

- зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України, починаючи з 15 травня 2020 року по день проведення повного розрахунку, виходячи із розміру середньоденного заробітку 5360 (п`ять тисяч триста шістдесят) грн. 13 коп., розрахованого з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн., визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

В обґрунтування позовної заяви позивачем зазначено, що за час проходження служби в органах прокуратури, зокрема в період з 26 березня по день звільнення 14 травня 2020 року, відповідачем були порушені його права в частині належної оплати праці, оскільки заробітна плата виплачувалась, виходячи із розмірів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», без врахування положень статті 81 Закону України «Про прокуратуру», незважаючи на те, що 26 березня 2020 року Конституційний Суд України прийняв рішення у справі № 6-р/2020, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Також, при звільненні відповідач не виплатив вихідну допомогу, як працівнику, якого було звільнено на підставі п.9 ч.1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» (ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органів прокуратури). Таким чином, при звільненні 14 травня 2020 року, відповідач не виплатив усі належні позивачу суми заробітної плати, тому, відповідно до приписів статті 117 КЗпП України, він зобов`язаний виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. На своє звернення позивач отримав лист №21-308 вих.21 за підписом першого заступника керівника обласної прокуратури В. Прихожанова, яким відповідач, погоджуючись з наявністю правових підстав для перерахунку заробітної плати, яке виникло з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України 26 березня 2020 року, відмовив йому в перерахунку заробітної плати, а також у виплаті вихідної допомоги при звільненні в розмірі не менше середнього місячного заробітку, компенсаційних сум, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Позивач, вважаючи протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо відмови у перерахунку заробітної плати звернувся до суду з даною позовною заявою.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 року відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

15.07.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він не погоджується з позовом та в задоволенні позовних вимог просить відмовити повністю. В обґрунтування відзиву зазначає, що відповідно до рішення другої кадрової комісії з атестації прокурорів регіональних прокуратур Офісу Генерального прокурора від 02.04.2020 № 37 ОСОБА_1 не успішно пройшов атестацію. Згідно з підпунктом 2 п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ прокурори, які на день набрання ним чинності займають посади у Генеральній прокуратурі України, регіональних прокуратурах, місцевих прокуратурах, військових прокуратурах, звільняються Генеральним прокурором, керівником регіональної (обласної) прокуратури з посади прокурора на підставі п. 9 ч. 1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру» у разі неуспішного проходження атестації. Також Законом №113-ІХ, з поміж інших норм Закону №1697-VІІ, зупинено до 1 вересня 2021 дію статті 60 Закону №1697-VII, яка регулює звільнення прокурора з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури. Таким чином, вищенаведена редакція пункту 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону №113-ІХ пов`язує звільнення з посади прокурора на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України «Про прокуратуру» не з рішеннями про ліквідацію чи реорганізацію органу прокуратури або про скорочення кількості прокурорів органу прокуратури, а насамперед з процедурою проходження прокурорами атестації як складовою частиною процесу реформування органів прокуратури, введеного в дію Законом № 113-IX з дня набрання ним чинності. Саме рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації і стало правовою підставою для звільнення ОСОБА_1 з посади прокурора відділу за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області та органів прокуратури відповідно до наказу прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 № 391 к, прийнятого в порядку п. 19 розділу II «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-IX. Тобто, юридичним фактом, що зумовив звільнення позивача на підставі п. 9 ст. 51 Закону №1697-VІІ, є рішення кадрової комісії про неуспішне проходження атестації, а не реорганізація, ліквідація, перепрофілювання організації, скорочення чисельності або штату працівників. Вказуючи на наявність обов`язку відповідача виплатити вихідну допомогу при звільненні, позивач не врахував, що до спірних правовідносин приписи ст. 44 КЗпП України застосуванню не підлягають. Законом №113-ІХ доповнено ст. 40 КЗпП України та уточнено, що особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених п. 1 ст. 40 КЗпП України встановлюються законом, що регулює їхній статус. Такими законами, що регулюють статус прокурорів, умови і підстави звільнення їх з посади та відповідно мають статус спеціальних, є Закон України «Про прокуратуру» №1697- VІІ та Закон № 113-ІХ. Таким чином, враховуючи конкретні обставини справи та підстави звільнення позивача з посади - неуспішне проходження атестації, правові підстави для застосування положень ст. 44 КЗпП України у справі №160/7950/21 відсутні. Що стосується особливостей нарахування та виплати заробітної плати прокурорам у період з 26.03.2020 до 14.05.2020 слід мати на увазі наступне. Обласна прокуратура не наділена правом самостійно, без правового врегулювання збільшення видатків Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати у розмірі, встановленому Законом №1647-VІІ. Оскільки з часу набрання чинності Законом України «Про прокуратуру» розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» не передбачались, Дніпропетровська обласна прокуратура не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України. Також слід зазначити, що позовні вимоги щодо проведення нарахування та виплату позивачу неотримання грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного за ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру» є безпідставними, оскільки фактично зобов`язують Дніпропетровську обласну прокуратуру вчинити дії, які виходять за межі її повноважень та належать до повноважень Офісу Генерального прокурора як головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури. З огляду на викладене, враховуючи, що всі належні позивачу виплати при звільненні було проведено у повному обсязі відповідно до чинних нормативно- правових актів та первинних документів (штатних розписів, наказів прокурора області, табеля обліку робочого часу), до відповідача не може бути застосована і відповідальність у вигляді стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

20 липня 2021 року від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній не погоджується з аргументами відповідача, викладеними у відзиві.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.07.2021 року суд перейшов до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче судове засідання призначено на 02.08.2021 року об 11:00 год.

02.08.2021 року підготовче засідання було відкладено до 09.09.2021р. на 10 год. 30 хв.

09.09.2021 року підготовче засідання було відкладено до 27.09.2021р. на 10 год. 00 хв.

09 вересня до суду від відповідача надійшли додаткові докази.

27.09.2021 року підготовче провадження по справі було закрито, розгляд справи по суті було призначено на 18.10.2021 року о 13 год. 30 хв.

Позивач в судове засідання 18.10.2021р. не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Надіслав клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до п.9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За таких обставин та керуючись приписами ч.9 ст.205 КАС України суд вважає за можливе розглянути справу по суті в порядку письмового провадження та на підставі наявних в матеріалах справи письмових доказах. На підставі приписів ч.4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 18.03.2005 року працював в органах прокуратури на різних посадах.

Наказом прокурора Дніпропетровської області від 30.04.2020 року №391, керуючись пунктом 3 частини першої статті 11 Закону України “Про прокуратуру”, підпунктом 2 пункту 19 розділу ІІ “Прикінцеві і перехідні положення” Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури”, ОСОБА_1 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних провадженнях та інших заходів примусового характеру прокуратури Дніпропетровської області на підставі пункту 9 частини першої статті 51 Закону України “Про прокуратуру” з 14.05.2020 року.

Частиною першою статті 81 Закону України “Про прокуратуру” № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Рішенням Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року N 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування

Судом встановлено, що в період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року позивачу здійснювалася оплата праці на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури.

Крім того, згідно довідки від 29.06.2021 року №21-263вих.21 на день звільнення позивачу не виплачено вихідну допомогу.

На звернення позивача, відповідач листом від 19.04.2021 року №21-308вих.21 повідомив, що Дніпропетровська обласна прокуратура не наділена правом самостійно визначати та встановлювати посадові оклади для працівників, у розмірах інших, аніж ті, які були передбачені головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури - Генеральною прокуратурою України (нині - Офіс Генерального прокурора) у кошторисах на відповідні роки. Відповідно, оплата праці прокурорів у вказаний період обґрунтовано здійснювалась на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури, а тому відсутнф підстави для перерахунку виплаченої заробітної плати. Також з приводу виплати вихідної допомоги вказано, що оскільки позивача звільнено в порядку та з підстав, передбачених Законом №1697, якими не передбачено виплату вихідної допомоги при звільненні, він права на її отримання. Стосовно решти вимог, викладених в зверненні, а саме - нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати, нарахувати та виплатити середню заробітну плату за весь час затримки розрахунку при звільненні - повідомляю, що оскільки відсутні законодавчі підстави для перерахунку заробітної плати та виплати вихідної допомоги при звільненні, відповідно відсутні підстави для виплати зазначених компенсаційних сум, які мають похідний характер від основної вимоги.

Вважаючи протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною 3, п.1 частини 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020 року, відповідно до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог суд виходить з наступного.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною 3, п.1 частини 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ, суд зазначає наступне.

15.07.2015 року набрав чинності Закон України "Про прокуратуру", статтею 81 якого визначено складові та розмір заробітної плати прокурорів.

Судом встановлено, що в період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року позивачу здійснювалася оплата праці на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників прокуратури», а не у відповідності до ч. 3 ст. 81 Закону України “Про прокуратуру” (далі – Закон № 1697-VII).

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача з цим позовом до суду.

Спірним питанням в даній справі є різне тлумачення сторонами положень чинного законодавства в частині обчислення заробітної плати позивача на підставі ч.3 ст.81 Закону України Про прокуратуру з урахуванням висновків рішення Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 81 Закону № 1697-VII передбачено, що заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 81 Закону № 1697-VII заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Рішенням Конституційного Суду від 26.03.2020 року у справі № 1-223/2018(2840/18), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Конституційним Судом України в пункті 2 резолютивної частини рішенні №6-р/2020 від 26.03.2020 по справі №1-223/2018(2840/18) вказано про втрату чинності положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, саме з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто 26 березня 2020 року.

Тобто, саме з цього часу втратили чинність положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру від 14.10.2014 №1697-VII зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Згідно з ч. ч. 3 та 4 ст. 81 Закону №1697-VII (в редакції від 20.03.2020) посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Законом України від 19.09.2019 №113-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури" (Закон №113-IX), який набрав чинності 25.09.2019, запроваджено реформування системи органів прокуратури.

Так, у ч. 1 ст. 7 Закону №1697-VІІ слова "регіональні" та "місцеві" замінено відповідно на "обласні" та "окружні". Статтею 15 Закону №1697-VІІ зазначено виключний перелік посад в Офісі Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратурах.

Відповідно до Закону № 113-IX частини третю - п`яту ст. 81 Закону "Про прокуратуру" викладено в іншій редакції та, зокрема, встановлено, що посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом, відповідно, прокурора обласної прокуратури - 1,2. Відповідно, з 25.09.2019 Законом № 113-IX визначено розмір посадового окладу працівника прокуратури в ст. 81 Закону №1697-VII.

Відповідно до абз. 3 п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури, а саме постанова КМУ №505 від 31.05.2012.

Таким чином, до початку роботи Офісу Генерального прокурора, обласних та окружних прокуратур, оплата праці прокурорів здійснюється в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Окружні прокуратури розпочали роботу з 15.03.2021 року відповідно до наказу Генерального прокурора від 17.02.2021 року №40.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, яким визнано неконституційним положення п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, право на отримання заробітної плати у вигляді належного посадового окладу виникає у працівника прокуратури з 26.03.2020року, у зв`язку з чим, суд вважає, що прокуратурою були допущені порушення ст. 43 Конституції України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо права володіння людиною своїм майном, ст. 81 Закону №1697-VII, відповідно, грошові кошти, а саме, частина заробітної плати у вигляді посадового окладу, яка була недоотримана позивачем, підлягають нарахуванню та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26.03.2020року.

Отже, з 26.03.2020 року у працівників прокуратури виникає право на отримання належного розміру заробітної плати, що мала бути нарахована та виплачена відповідачем відповідно до положень ст. 81 Закону №1697-VІІ.

Виходячи з вище встановлених обставин, відповідачем не доведено правомірності нарахування та виплати позивачу заробітної пати у вигляді посадового окладу та надбавки за вислугу років відповідно постанови КМУ № 505 з огляду на вимоги п. 3 розд. II "Прикінцеві і перехідні положення" Закону № 113-ІХ у періоді з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року, включно.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 03 серпня 2021 року у справі №160/179/21.

Отже бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною 3, п.1 частини 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ є протиправною.

Щодо вимоги зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн., визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року: у посадовому окладі в сумі 12242 (дванадцять тисяч двісті сорок дві) грн. 30 коп., у надбавці за вислугу років в сумі 3060 (три тисячі шістдесят) грн. 57 коп., у надбавці за виконання особливо важливої роботи в сумі 10712 (десять тисяч сімсот дванадцять) грн. 01 коп., у щомісячній премії по плану в сумі 19799 (дев`ятнадцять тисяч сімсот дев`яносто дев`ять) грн. 55 коп., у заробітній платі за час відпустки з 26.03.2020 по 11.04.2020 року в сумі 61570 (шістдесят одна тисяча п`ятсот сімдесят) грн. 60 коп., у грошовій компенсації за 22 календарних дня невикористані відпустки в сумі 76926 (сімдесят шість тисяч дев`ятсот двадцять шість) грн. 96 коп., з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

Як вбачається з матеріалів справи, сума заробітної плати позивачу у періоді з 26.03.2020 року по 14.05.2020 року у розмірі, передбаченому приписами ст. 81 Закону України “Про прокуратуру” не нараховувалась, а відтак суд дійшов висновку, що порушені права позивача в цій частині слід відновити шляхом зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Статтею 51 Закону № 1697-VII передбачено загальні умови звільнення прокурора з посади, припинення його повноважень на посаді.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої даної статті прокурор звільняється з посади у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури, в якому прокурор обіймає посаду, або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Законом України від 19 вересня 2019 року № 113-ІХ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” статтю 51 Закону № 1697-VII доповнено частиною п`ятою, відповідно до якої на звільнення прокурорів з посади з підстави, передбаченої пунктом 9 частини першої цієї статті, не поширюються положення законодавства щодо пропозиції іншої роботи та переведення на іншу роботу при звільненні у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, щодо строків попередження про звільнення, щодо переважного права на залишення на роботі, щодо переважного права на укладення трудового договору у разі поворотного прийняття на роботу, щодо збереження місця роботи на період щорічної відпустки та на період відрядження.

Законом № 1697-VII не врегульовано питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурорів у разі ліквідації чи реорганізації органу прокуратури або в разі скорочення кількості прокурорів органу прокуратури.

Нормою, що регулює порядок виплати вихідної допомоги у разі звільнення, є стаття 44 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Конституційний Суд України у Рішенні від 7 травня 2002 року № 8-рп/2002 зазначав, що Конституція України гарантує кожному судовий захист його прав у межах конституційного, цивільного, господарського, адміністративного і кримінального судочинства України. Норми, що передбачають вирішення спорів, зокрема про поновлення порушеного права, не можуть суперечити принципу рівності усіх перед законом та судом і у зв`язку з цим обмежувати право на судовий захист. Правове регулювання Конституцією України та спеціальними законами України спеціального статусу посадових осіб не означає, що на них не можуть не поширюватися положення інших законів щодо відносин, не врегульованих спеціальними законами.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 17 лютого 2015 року у справі № 21-8а15, за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Аналогічна позиція неодноразово була висловлена і Верховним Судом, зокрема, у постановах від 31 січня 2018 року у справі № 803/31/16, від 30 липня 2019 року у справі № 804/406/16, від 8 серпня 2019 року у справі № 813/150/16.

КЗпП України регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини (стаття 1 Кодексу).

Статтею 40 КЗпП України встановлено що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (пункт 1 частини першої даної статті).

Відповідно до частини четвертої статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частини першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Згідно зі статтею 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку; у разі призову або вступу на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу (пункт 3 статті 36) - у розмірі двох мінімальних заробітних плат; внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку; у разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 5 частини першої статті 41, - у розмірі не менше ніж шестимісячний середній заробіток.

Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” було внесено зміни також і до КЗпП України, а саме: статтю 32 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Переведення прокурорів відбувається з урахуванням особливостей, визначених законом, що регулює їхній статус”; статтю 40 доповнено частиною п`ятою такого змісту: “Особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус”; частину дев`яту статті 252 після слів “дисциплінарної відповідальності та звільнення” доповнено словами і цифрами “а також положення частин другої і третьої статті 49-4 цього Кодексу”.

Внесені Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо першочергових заходів із реформи органів прокуратури” зміни до КЗпП України не визначають особливостей регулювання трудових відносин прокурорів, а лише передбачають, що ці особливості встановлюються спеціальним законом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що частиною п`ятою статті 51 Закону № 1697-VII та частиною четвертою статті 40 КЗпП України передбачений виключний перелік випадків коли до правовідносин щодо звільнення прокурорів не застосовуються норми КЗпП України. Разом з тим, у такий виключний перелік не включено питання виплати вихідної допомоги при звільненні прокурора, а отже не заборонено застосування положень статті 44 КЗпП України при вирішенні спірного питання.

Суд також звертає увагу що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника при його звільненні. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов`язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата працівнику, який звільняється, вихідної допомоги.

Вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 31.03.2021 у справі № 320/2449/20, від 11.02.2021 у справі № 420/4115/20, від 23.12.2020 у справі № 560/3971/19, від 18.02.2021 у справі № 640/23379/19, від 17.03.2021 у справі № 420/4581/20, від 21.01.2021 у справі № 260/1890/19, і підстав для відступу від таких висновків під час розгляду цієї справи суд не знаходить.

Також суд враховує правову позицію, яка викладена Верховним Судом у постановах від 8 жовтня 2019 року (справа №823/263/16) та від 17 жовтня 2019 року (справа № 823/276/16) у відповідності до якої, якщо у день фактичного звільнення із займаної посади позивачу належала до виплати вихідна допомога у розмірі середнього місячного заробітку, то незалежно від наявності наказу прокуратури, відповідач повинен був під час звільнення дотримуватись вимог чинного законодавства України, провести звільнення працівника у порядку, визначеному законом з виплатою всіх гарантованим законодавством коштів, в тому числі і вихідної допомоги.

Щодо посилання відповідача на те, що частина п`ята статті 40 КЗпП України вказує на пріоритетність спеціального закону перед нормами КЗпП України у випадку звільнення окремих категорій працівників з підстав, визначених частиною першою статті 40 КЗпП України, то суд зазначає, що особливості звільнення прокурорів з посади встановлено спеціальним законом - статтею 51 Закону № 1697-VII (на підставі якого і було звільнено позивача). У той же час особливості застосування положення статті 44 КЗпП України, а також обмеження щодо його застосування, зокрема, у випадку звільнення прокурора у разі ліквідації чи реорганізації органів прокуратури, не встановлено даним Кодексом.

Таким чином, відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка полягала у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Щодо вимоги зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України в розмірі не менше середнього заробітку 112562 (сто дванадцять тисяч п`ятсот шістдесят дві) грн. 73 коп., розрахованого з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури 30 269,00 грн., визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

Суд вважає, що здійснення розрахунку суми вихідної допомоги при звільненні належить до виключної компетенції Дніпропетровської обласної прокуратури, яка виступає роботодавцем позивача, в зв`язку із чим порушені права позивача слід відновити шляхом зобов`язання Дніпропетровської обласної прокуратури нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

Щодо вимоги про нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020 року, відповідно до приписів ст. 117 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до положень ст.116 КЗпП при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно зі ст.117 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Таким чином, наведеними правовими нормами визначено обов`язок роботодавця провести розрахунок із працівником саме в день його звільнення; при цьому, у разі наявності вини власника або уповноваженого ним органу щодо невиплати працівникові належних йому сум при звільненні в такому разі при відсутності спору щодо розміру таких сум підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

У рішенні Конституційного Суду України від 22.02.2012 року №4-рп/2012 в справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень статті 233 Кодексу законів про працю України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, установлено, що за статтею 47 КЗпП роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також у вказаному рішенні Конституційний Суд України дійшов висновку, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Таким чином, для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Як встановлено судом, остаточний розрахунок з позивачем на час розгляду даної справи проведено не було, зокрема, в частині виплати вихідної допомоги при звільненні.

Суд звертає увагу, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.

З урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги щодо нарахування та виплату ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 14.05.2020 року, оскільки фактично дана вимога є передчасною та не може бути задоволена судом.

Згідно з ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно вимог статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до приписів ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з ч.1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи встановлені під час розгляду обставини справи та наведені у рішенні суду норми права, суд прийшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовну заяву задоволено частково, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору підлягають частковому стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, пропорційно до задоволених позовних вимог, а саме 1/2 від 1816 грн. = 908 грн.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 139, 241-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938, 49000, м. Дніпро, пр. Дмитра Яворницького, 38) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) заробітної плати у період з 26.03.2020 по 14.05.2020 року з урахуванням посадового окладу, передбаченого частиною 3, п.1 частини 4 статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 №1697-VІІ.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 різницю між належною заробітною платою, розраховану з розміру посадового окладу прокурора регіональної прокуратури, визначеного статтею 81 Закону України «Про прокуратуру» №1697 від 14.10.2014 року, та отриманою заробітною платою за період з 26 березня по 14 травня 2020 року з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

Визнати протиправною бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) вихідної допомоги при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України.

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (49044 м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1 ) вихідну допомогу при звільненні відповідно до ст. 44 Кодексу законів про працю України, з утриманням обов`язкових платежів та зборів.

В іншій частині позовних вимог,- відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Дніпропетровської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02909938) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення складено та підписано 11.11.2021 р.

Суддя О.М. Неклеса