Рішення № 100995222, 03.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року Справа № 160/16911/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ніколайчук С.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників (у письмовому провадженні) в місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

20 вересня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

1) визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 з 08.12.2020 року пенсії на пільгових умовах по списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка оформлена листом №0400-010303-8/120795 від 16.12.2020 року «Про відмову у призначенні пенсії», щодо не зарахування ОСОБА_1 до загального страхового стажу періодів роботи з: 01.12.1986 року по 18.02.1987 року, 20.04.1987 по 21.08.1987 року, з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року, з 19.05.1988 року по 09.10.1989 року, 15.05.1990 по 04.10.1991 року, 20.05.1992 року по 24.06.1992 року, періоду отримання допомоги по безробіттю з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року та щодо не зарахування до пільгового страхового стажу за списком №2 періодів роботи з: 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року;

2) зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до загального страхового стажу періоди трудової діяльності на посадах:

- з 01.12.1986 року по 18.02.1987 року (2 місяці 18 днів) слюсаря з водопроводу на Хачмаському ККП згідно записів 1-2 у трудовій книжці НОМЕР_2 ,

- з 20.04.1987 по 21.08.1987 року (4 місяці 2 дні) «рабочего стр-ва» на «Госплемзаводе «Красный октябрь» (зазначено мовою оригіналу), згідно записів 3-4 у трудовій книжці НОМЕР_3 ,

- з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року (6 місяців 3 дні) «рабочим пристанционной базы г. Качмасс» на Кубінському консервному заводі (зазначено мовою оригіналу), згідно записів 05-06 у трудовій книжці НОМЕР_4 ,

- з 19.05.198-8 року по 06.06.1989 року (1 рік 0 місяців 19 днів) «монтера пути 4 розр.» (зазначено мовою оригіналу) в залізнодорожному цеху №3 Криворізького металургійного комбінату «Криворіжсталь» імені В.І. Леніна, згідно записів 7-8 у трудовій книжці НОМЕР_3 ,

- з 15.05.1990 по 04.10.1991 року (1 рік 4 місяці 20 днів) «машиниста бакенного крана 4 разр, участок №3» (зазначено мовою оригіналу) в Управлінні механізації №1 тресту «Криворіжбудмеханізація», згідно з записами 12-13 у трудовій книжці НОМЕР_3 ,

- з 20.05.4992 року по 24.06.1992 року (1 місяць 5 днів) «монтера пути 3 разр. в цех пути и путового хазяйства управления железнодорожного транспорта» (зазначено мовою оригіналу) в Криворізькому центральному гірничозбагачувальному комбінаті, згідно записів 14-15 у трудовій книжці НОМЕР_3 , та періоду отримання допомоги по безробіттю з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року;

3) зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком №2 - 6 років 3 місяці 6 днів, які складаються з наступних періодів роботи:

- з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате на фабрике литьевой обуви» в Криворізькому центральному гірничозбагачувальному комбінаті,

- з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате по 5 разряду цеха литьевой обуви» в Акціонерному товаристві «Комекс»,

- з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате по 5 разряду цеха литьевой обуви» в Акціонерному товаристві «Комекс».

4) зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з 08 грудня 2020 року призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах по списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-ІУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, проте, у призначенні пенсії на пільгових умовах позивачу відмовлено за відсутності необхідного стажу роботи за Списком № 2. Відповідно до розрахунку стажу позивача, проведеного відповідачем, період роботи зазначені в трудовій книжці НОМЕР_3 , оскільки на титульній сторінці книжки відсутня печатка підприємства, з чим позивач не погоджується та вважає, що такі дії відповідача не відповідають вимогам чинного законодавства.

З урахуванням викладеного, позивач просить визнати протиправною відмову у призначенні пенсії на пільгових умовах та зобов`язати відповідача зарахувати спірні періоди роботи та призначити пенсію.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання, за наявними у справі матеріалами.

Копія ухвали Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2021 року отримана представником відповідач 08 жовтня 2021 року, проте, станом на день прийняття рішення відповідач правом на надання відзиву не скористався.

В силу ч. 4 ст. 124, ч. 8 ст.126 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає відповідача належним чином повідомленим про можливість подання відзиву у зазначені строки та належним чином повідомленим про судовий розгляд справи.

Відповідачем, на виконання ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України, не було надіслано до суду письмового відзиву на адміністративний позов та не було повідомлено про поважність причин ненадання відзиву.

Відповідно до ч. 6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. ч. 5, 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. При розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Відповідно до ч.6 ст.12, ч.1,2 ст.257, ч.1 ст.260 Кодексу адміністративного судочинства України зазначена справа є справою незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження. Питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження.

Суд, дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду і вирішення позову по суті, проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області з заявою про призначення пенсії на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Листом від 16.12.2020 року № 0400-010303-8/120795 позивачу відмовлено у призначенні пенсії у зв`язку з недостатністю загального та пільгового стажу, без зазначення, які саме періоди роботи позивача не враховані для призначення пенсії.

З метою встановлення причини відмови у призначенні пенсії на адресу відповідача були направлені адвокатські запити № 22/03-д від 22.03.2021 року та повторний адвокатський запит № 08/07-Д від 08.07.2021 року.

З наданих відповідачем відповідей від 02.04.2021 та від 08.07.2021 вбачається, що позивачу відмовлено у призначені пенсії, оскільки з наданих позивачем документів загальний стаж роботи становить 24 роки 5 місяців 15 днів, з яких пільговий стаж по Списку № 2 -12 років 5 місяці 5 днів, через відсутність на титульній сторінці трудової книжки НОМЕР_3 відсутня печать підприємства.

Таким чином, не враховані періоди роботи 01.12.1986 року по 18.02.1987 року, 20.04.1987 по 21.08.1987 року, з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року, з 19.05.1988 року по 09.10.1989 року, 15.05.1990 по 04.10.1991 року, 20.05.1992 року по 24.06.1992 року, з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року, з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року.

Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, та доводам відповідача, викладеним в відзиві на позов, суд врахував такі норми чинного законодавства, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та релевантні їм джерела права.

Згідно з ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (ч. 1ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»).

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно з ст. 40 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Відповідно до ст. 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року за № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній» передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Згідно з п. 20 вказаної постанови, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5). У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка. У разі відсутності правонаступника підтвердження періодів роботи, що зараховуються до трудового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установленої для окремих категорій працівників, здійснюється у порядку, визначеному Пенсійним фондом України за погодженням з Мінсоцполітики та Мінфіном.

Аналіз наведених норм права дає змогу зробити висновок, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, тоді як підтвердження трудового стажу на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами можливе лише у випадку її відсутності або відсутності в ній записів.

Стосовно тверджень відповідача про те, що трудова книжка НОМЕР_3 від 03.12.1986 не завірена належним чином згідно з Інструкцією № 58, а саме: в обов`язковому порядку має містити відбиток печатки підприємства або (за наявності) печатки відділу кадрів повинен проставлятися на титульному аркуші трудової книжки, у зв`язку з чим не зараховано періоди роботи, що зазначені в т книжці: з 01.12.1986 року по 18.02.1987 року, 20.04.1987 по 21.08.1987 року, з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року, з 19.05.1988 року по 09.10.1989 року, 15.05.1990 по 04.10.1991 року, 20.05.1992 року по 24.06.1992 року, з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року, з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року.

У період внесення записів про роботу позивача та на час розгляду цієї справи судом, не зарахованих відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (надалі - Інструкція №58).

Згідно з пунктом 2.4 Інструкції № 58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників вбачається, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Разом з тим, обов`язок щодо внесення записів до трудової книжки покладається на роботодавців, що виключає провину особи, яка бажає призначити пенсію, у недоліках таких записів.

Судом встановдено, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів роботи та ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження його трудового стажу.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.02.2018 року, справа № 275/615/17, провадження №К/9901/768/17.

Вказана позиція кореспондується з нормами Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 року (далі - Порядок № 637), відповідно до пункту 1 якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Крім того, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі №677/277/17, провадження №К/9901/1298/17.

Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

З аналізу наведених норм, судом встановлено, що відповідальність за ведення трудової книжки покладається на підприємство, відтак, неточності у заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для виключення певних періодів роботи зі страхового стажу позивача.

Суд зазначає, що не зарахування спірного стажу ОСОБА_1 буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в п.3.1 Рішення Конституційного Суду України (Справа №1-25/2010 від 29 червня 2010 року) зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Відсутність печатки підприємства та заповнення різних періодів роботи різними чорнилами в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення певних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

В даному випадку, встановлено, що вказані записи в трудовій книжці зроблено чітко, зрозуміло та без будь-яких виправлень та неточностей, відсутні ознаки підчисток та підробок, у зв`язку з чим нечіткість відбитку печатки підприємства не може бути самостійною підставою для відмови у зарахуванні зазначеного періоду роботи до стажу.

Доказів визнання недостовірними записів у трудовій книжці щодо спірного періоду роботи позивача відповідачем суду не надано, а тому їх безпідставно не взято до уваги відповідачем при обрахуванні стажу роботи, необхідного для призначення пенсії.

Відповідно до ст. 58-1 Господарського кодексу України суб`єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб`єктом господарювання печатки не є обов`язковим.

Частиною 2 ст. 58-1 Господарського кодексу України встановлено, що відбиток печатки не може бути обов`язковим реквізитом будь-якого документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування. Копія документа, що подається суб`єктом господарювання до органу державної влади або органу місцевого самоврядування, вважається засвідченою у встановленому порядку, якщо на такій копії проставлено підпис уповноваженої особи такого суб`єкта господарювання або особистий підпис фізичної особи - підприємця. Орган державної влади або орган місцевого самоврядування не вправі вимагати нотаріального засвідчення вірності копії документа у разі, якщо така вимога не встановлена законом.

Згідно з ч. 3 ст. 58-1 Господарського кодексу України наявність або відсутність відбитка печатки суб`єкта господарювання на документі не створює юридичних наслідків.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у зарахуванні періодів роботи за трудовою книжкою НОМЕР_3 від 03.12.1986 року, а тому порушені позивачем права підлягають відновленню судом шляхом зарахування періодів роботи до страхового стажу позивача, а саме: з 01.12.1986 року по 18.02.1987 року, 20.04.1987 по 21.08.1987 року, з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року, з 19.05.1988 року по 09.10.1989 року, 15.05.1990 по 04.10.1991 року, 20.05.1992 року по 24.06.1992 року, з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року, з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року.

Крім того, згідно з листа відповідача за вих. № 0400-010304-8/98742 від 26.07.2021 року, до загального страхового стажу позивача зараховано наступний період:

- з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року (3 роки 4 місяці 29 днів) позивач працював «сборщиком обуви на литьевом агрегате на фабрике литьевой обуви» (зазначено мовою оригіналу) в Криворізькому центральному гірничозбагачувальному комбінаті, згідно з записами 16-18 у трудовій книжці НОМЕР_3 ;

- з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року (1 місяць 27 днів) позивач працював «сборщиком обуви на литьевом агрегате по 5 разряду цеха литьевой обуви» (зазначено мовою оригіналу) в акціонерному товаристві «Комекс», згідно з записами 19-20 у трудовій книжці НОМЕР_3 ;

- з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року (2 роки 7 місяців 10 днів) позивач працював «сборщиком обуви 5 разряда (на литьевых агрегатах)» (зазначено мовою оригіналу) у відкритому акціонерному товаристві «Криворізький завод прес-форм», згідно з записами 21-24 у трудовій книжці НОМЕР_3 не зараховано відповідачем взагалі.

Позивач працював на посадах «сборщика обуви» (зазначено мовою оригіналу) у період з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 рою по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року - відповідно.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів СРСР від 26.01.1991 року №19 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад, які дають право на пільгове пенсійне забезпечення»,

Відповідно до Списків №2 затверджених вказаною Постановою №10 від 26.01.1991 року, розділ 22100000ХХ «Легка промисловість»: 2211000 а) «р», 2211000а-18213 - передбачені професії «сборщики обуви» (зазначено мовою оригіналу).

Професія позивача «сборщик обуви» згідно з записами трудової книжки № НОМЕР_3 віднесена до Списку № 2, тому періоди роботи позивача з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року підлягають зарахуванню до пільгового стажу за Списком № 2.

Відповідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійні забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віко', незалежно від місця останньої роботи:

б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах . шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністр. України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення : років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше і років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Статтю 13 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), згідно з рішенням Конституційного Суду № р/2020 від 23.01.2020.

- згідно п.3 резолютивної частини рішення Конституційного суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року - застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ в редакції до внесення змін Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України що пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VІІІ для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних норм а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно місця останньої роботи:

- б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праця –за списком № 2 виробництв, робіт професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом міністрів України , і за результатами атестації робочих місць, зокрема, чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Наведене доводить, що дії відповідача у незарахуванні періоди роботи позивача з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року до пільгового стажу за Списком № 2 є протиправними, а відмова в частині зарахування пільгового стажу є необгрунтована.

Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі "Щокін проти України" зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак, суд зобов`язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.

Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

У контексті предмету спору, Європейським судом з прав людини сформовано підхід щодо застосування принципу «належного урядування».

Так, в рішенні від 20 травня 2010 року у справі «Лелас проти Хорватії» (заява № 55555/08) ЄСПЛ наголосив, що держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків; ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу» (пункт 74).

З урахуванням вищенаведеного суд робить висновок, що позивач на момент звернення до відповідача з заявою про призначення пенсії мав стаж роботи, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Стосовно вимог позивача про зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію, суд зазначає наступне.

Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.

Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб`єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб`єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13.

Так, призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

У силу положень частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України).

У випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням наведеного, а також дискреції пенсійного органу в питаннях призначення пенсії, суд з метою ефективного захисту права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах вважає за необхідне зобов`язати відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2020 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

Позовні вимоги в частині зобов`язання відповідача виплатити пенсію задоволенню не підлягають, оскільки вони є такими, що заявлені передчасно та не можуть бути задоволені без здійснення відповідного нарахування пенсійним органом. Захист прав на майбутнє не відповідає завданню та меті адміністративного судочинства, що визначені статтею 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно з ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи встановлені судом обставини справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.

На підставі ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподіляються пропорційно до задоволених вимог позивача.

При зверненні до суду позивачем сплачено суду судового збору у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією № 0.0.2264225789.1 від 14.09.2021 року.

Отже, оскільки позовну заяву задоволено частково, сплачений судовий збір за подачу позову до суду в сумі 908,00 грн. підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст.ст. 241-246, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволити частково.

Визнати протиправною відмову головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області у призначенні ОСОБА_1 з 08.12.2020 року пенсії на пільгових умовах по списку №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», яка оформлена листом №0400-010303-8/120795 від 16.12.2020 року «Про відмову у призначенні пенсії».

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахування ОСОБА_1 періоди роботи до страхового стажу позивача відповідно до трудової книжки НОМЕР_3 , а саме: з 01.12.1986 року по 18.02.1987 року, 20.04.1987 по 21.08.1987 року, з 29.09.1987 року по 31.03.1988 року, з 19.05.1988 року по 09.10.1989 року, 15.05.1990 по 04.10.1991 року, 20.05.1992 року по 24.06.1992 року, з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року, з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року, з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року, з 29.09.1998 року по 18.09.1999 року.

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати ОСОБА_1 до пільгового стажу за Списком № 2 періоди роботи:

- з 06.07.1992 року по 04.12.1995 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате на фабрике литьевой обуви» в Криворізькому центральному гірничозбагачувальному комбінаті;

- з 13.12.1995 року по 08.02.1996 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате по 5 разряду цеха литьевой обуви» в акціонерному товаристві «Комекс»;

- з 12.02.1996 року по 21.09.1998 року на посаді «сборщика обуви на литьевом агрегате по 5 разряду цеха литьевой обуви» в акціонерному товаристві «Комекс».

Зобов`язати головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (код ЄДРПОУ 21910427) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.12.2020 року, про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні, та зарахованих періодів цим судовим рішенням.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області сплачені позивачем судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 908,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя С.В. Ніколайчук