Рішення № 100991802, 01.11.2021, Господарський суд м. Києва

Дата ухвалення
01.11.2021
Номер справи
910/4701/21
Номер документу
100991802
Форма судочинства
Господарське
Компанії, зазначені в тексті судового документа
Державний герб України

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.11.2021Справа № 910/4701/21За позовом Фізичної особи-підприємця Смоляр Тетяни Федорівни

до 1) Комунального підприємства "Київтранспарксервіс"

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест"

про визнання недійсними та скасування результатів електронного аукціону, визнання недійсним договору

Суддя Усатенко І.В.

Секретар судового засідання Єременок О.В.

Представники сторін:

від позивача не з`явились

від відповідача 1 Решетило Р.Г.

від відповідача 2 Тащі С.М.

У судовому засіданні 01.11.2021, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Смоляр Тетяна Федорівна звернулась до Господарського суду міста Києва із позовом до 1) КП "Київтранспарксервіс" та 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" про визнання недійсними та скасування результатів електронного аукціону та визнання недійсним договору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що електронний аукціон було проведено з грубим порушенням чинного законодавства і як наслідок укладено незаконний договір, яким порушено право позивача на користування та розпорядження нерухомим майном, що розташоване по вул. Братиславській, 9 у м Києві.

Ухвалою суду від 29.03.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

12.04.2021 від позивача через канцелярію суду надійшов супровідний лист на виконання ухвали від 29.03.2021 про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 19.04.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 20.05.2021.

11.05.2021 від відповідача 1 надійшов відзив з додатками, в якому він проти позову заперечує, вказуючи на проведення аукціону згідно чинного законодавства. Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не надано суду доказів реєстрації за ним права власності на земельну ділянку, на якій розташований пакувальний майданчик, а твердження позивача щодо розташування на спірній земельній ділянці нерухомого майна не свідчить про порушення його прав прийняттям спірного протоколу. Крім того, норми Закону України "Про публічні закупівлі" не регулюють правовідносини щодо проведення аукціону, результати якого оспорює позивач. Також відповідач-1 зазначає, що позивачем не обгрунтовано та не доведено порушення його прав спірним договору, що зумовлює відмову у позові в повному обсязі.

20.05.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 17.06.2021, встановлено строк на подання відповіді на відзив та заперечень на відповідь на відзив.

26.05.2021 від відповідача 2 надійшов відзив з додатками, в якому відпвідач-2 проти позову заперечує, оскільки позивачем не доведено право користування земельною ділянкою щодо організації місць для паркування проводився аукціон та був укладений договір, а отже не доведено порушення прав позивача, що зумовлює відмову у позові. Також зазначено, що відповідачі діяли в рамках чинного законодавства.

08.06.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив з додатками, в якій позивач підтримує позовні вимоги та заперечує проти доводів, викладених у відзиві відповідача-1.

17.06.2021 від відповідача 1 надійшли заперечення з додатками, в яких він підтримує заперечення викладені у відзиві.

В підготовчому засіданні 17.06.2021 відповідачем 2 подано заперечення на відповідь на відзив, в яких він просить відмовити у позові, в зв`язку з його необґрунтованістю.

У підготовчому засіданні 17.07.2021 представник позивача заявив клопотання про залучення до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Київську міську раду та Фонд державного майна України, оскільки рішення в даній справі може вплинути на їх права та обов`язки.

Суд протокольною ухвалою відмовив в задоволенні клопотання позивача про залучення до участі у справі, у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Київську міську раду та Фонд державного майна України.

17.06.2021 у підготовчому засіданні оголошено перерву до 12.07.2021.

Ухвалою суду від 12.07.2021 закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до розгляду по суті на 19.08.2021.

Суд протокольною ухвалою від 19.08.2021 відклав судове засідання на 23.09.2021.

В судовому засіданні 23.09.2021 позивачем подано вступне слово, в якому він підтримує позовні вимоги.

В судовому засіданні 23.09.2021 оголошено перерву до 07.10.2021.

29.09.2021 через канцелярію суду від відповідача-1 надійшли письмові пояснення, в яких він проти позову заперечує.

Протокольною ухвалою від 07.10.2021 судове засідання відкладено на 18.10.2021.

В судовому засіданні 18.10.2021 оголошено перерву до 01.11.2021.

В судове засідання 01.11.2021 представник позивача не з`явився, про дату та час розгляду справи був повідомлений належним чином.

Неявка позивача не перешкоджає розгляду справи по суті.

В судовому засіданні 01.11.2021 відповідачем-2 подано додаткові пояснення.

Представники відповідачів в судовому засіданні проти позову заперечували, з підстав, викладених у заявах по суті спору.

Відповідно до ст. 217 ГПК України про закінчення з`ясування обставин та перевірки їх доказами суд зазначає в протоколі судового засідання і переходить до судових дебатів.

В судових дебатах представники відповідача просили у позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 05.02.2020 № 199113171 Смоляр Тетяна Федорівна є власником комплексу будівель (літери А, Б, В, Г), загальною площею 204 кв м, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Братиславська, 9 (адміністративна будівля А загальною площе. 33,6 кв м; склад Б загальною площею 50,4 кв; ремонтний цех В загальною площею 60 кв м; ремонтний цех Г загальною площе. 60 кв м). Право власності зареєстровано 13.09.2018.

Згідно протоколу електронного аукціону № UA-PS-2020-06-12-000142-3 Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" організовано аукціон, який відбувся 26.06.2020 щодо лоту: право на експлуатацію майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 120 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 13 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять людей з інвалідністю. Переможцем аукціону визнано Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" з ціновою пропозицією - 6,80 грн з ПДВ. Протоколом переможець аукціону зобов`язується підписати в трьох оригінальних примірниках протокол електронного аукціону протягом 4 робочих днів з дня наступного за днем формування протоколу електронного аукціону в ЕТС та направити його на підписання оператору, через який таким переможцем електронного аукціону подано найвищу цінову пропозицію; провести повний розрахунок та підписати договір протягом 18 робочих днів з дня, наступного за днем формування протоколу електронного аукціону. Протокол сформовано 26.06.2020.

21.07.2020 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія Укрспецінвест" (сторона-2) укладено договір № ДНП-2020-07/04 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування.

Згідно п. 1.1 договору сторона-1 передає за плату стороні-2 для експлуатації, утримання та облаштування майданчика для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, що включає 120 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 13 спеціальних місць для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять людей з інвалідністю, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їх транспортних засобів.

Відповідно до п. 2.1.4, 2.1.6 договору сторона-1 розробляє схему організації дорожнього руху на майданчику для паркування, яка є невід`ємною частиною договору. На час дії договору не має права передавати право на експлуатацію майданчика для паркування іншим особам.

Сторона-2 за власні кошти здійснює облаштування та обладнання майданчика для паркування згідно з Правилами паркування у відповідності до схеми організації дорожнього руху. Здійснює облаштування, утримання та експлуатацію майданчика для паркування згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування у відповідності до умов цього договору, схеми організації дорожнього руху, виключно за цільовим призначенням. Зобов`язується облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів на майданчику для паркування ніж передбачено умовами договору. Не має права передавати майданчик для паркування в експлуатацію третім особам. Зобов`язана звільнити майданчик для паркування після припинення дії договору, в порядку та строки передбачені договором (п. 2.2.2, 2.2.3, 2.2.5, 2.2.8, 2.2.9 договору).

Згідно п. 3.1, 3.5 договору майданчик для паркування вважається переданим в експлуатацію стороні-2 з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі майданчика для паркування в експлуатацію. За результатами проведення моніторингу території майданчика для паркування у випадку виявлення порушень умов договору сторона-1 складає про це акт, який надсилається стороні-2. Виявлені порушення мають бути усунені стороною-2 у десятиденний термін від дати складання, про що сторона-2 повинна повідомити сторону-1 до витікання даного строку.

Відповідно до п. 7.1, 7.2 договору цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання його сторонами. Строк договору становить 1096 календарних днів від дати підписання акту приймання-передачі стороною-1 в експлуатацію стороні-2 майданчика для паркування.

До договору долучено затверджену схему організації дорожнього руху.

24.07.2020 КП "Київтранспарксервіс" та ТОВ "Компанія Укрспецінвест" підписано акт приймання-передачі пакувального майданчика на 133 машиномісця за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9.

Позивач вважає, що протокол електронних торгів та договір № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020 порушують його право користування нерухомим майном, а тому підлягають визнанню недійсними.

Рішенням Київської міської ради від 26.06.2007 р. № 930/1591 "Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві" КП "Київтранспарксервіс" визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів в м. Києві.

Так, з метою упорядкування паркування транспортних засобів на вулицях, майданах та міжквартальних територіях міста, підвищення культури паркування, підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових, надходжень до бюджету м. Києва, Київською міською радою було прийняте рішення від 25.12.2008 № 1051/1051 "Про Правила благоустрою у м. Києві" (далі - Правила благоустрою міста Києва), яким визначено єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва.

Згідно з указаними Правилами паркуванням транспортних засобів визнається тимчасова стоянка транспортних засобів у відведених або спеціально обладнаних місцях для паркування автотранспорту без відповідальності за збереження транспортного засобу або з такою відповідальністю, якщо можливе оснащення місць для паркування необхідним обладнанням.

Також Правилами визначено, що відведені місця - це місця платного паркування, які знаходяться на земельних ділянках, розташованих поза межами червоних ліній або на земельних ділянках, відносно яких не визначено балансоутримувача, повинні бути огороджені, обладнані дорожніми знаками, мати освітлення та приміщення для охорони, можуть мати дорожню розмітку (в залежності від погодних умов, пори року) та можуть бути оснащенні пристроями для контролю часу паркування.

Спеціально обладнані місця - це місця для паркування транспортних засобів, розміщені на проїжджій частині доріг чи за її межами, визначені відповідними дорожніми знаками, можуть мати дорожню розмітку, можуть бути оснащені спеціальними пристроями для контролю часу і способу паркування, сплати збору і послуг паркування, необхідним технічним обладнанням для запобігання викраденню транспортних засобів (огорожею, в`їзними та виїзними бар`єрами, шлагбаумами, приміщеннями для охоронців тощо).

Відповідно до п. 17.1.1 Правил благоустрою міста Києва цими Правилами визначається єдиний порядок організації та функціонування платних місць для паркування транспортних засобів на території міста Києва з метою: забезпечення належного благоустрою територій, в тому числі благоустрою автомобільних доріг, міжквартальних проїздів та тротуарів; збільшення пропускної спроможності проїзних частин вулиць міста; підвищення безпеки дорожнього руху та дисципліни водіїв; впорядкування паркування транспортних засобів на вулицях, майданах та міжквартальних територіях міста; посилення контролю та притягнення до адміністративної відповідальності власників транспортних засобів, які порушують Правила дорожнього руху та ці Правила; підвищення культури паркування; підвищення дисципліни сплати збору за послуги паркування, збільшення фінансових, надходжень до бюджету м. Києва. забезпечення місцями для паркування таксі та таксомоторів, що використовуються на міських автобусних маршрутах загального користування у м. Києві.

Згідно з п. 17.3.1 Правил благоустрою міста Києва організація та експлуатація місць платного паркування транспортних засобів здійснюється лише оператором або підприємствами, з якими оператор уклав відповідний договір.

Пунктом 17.3.2 Правил благоустрою у м. Києві встановлені особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, які полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно яких у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок.

Згідно, п. 24 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 № 1342, оператор зобов`язаний використовувати майданчик для паркування за призначенням.

Отже, землі, визначені як місця для паркування, наділені особливою специфікою їх правового режиму, що, зокрема, виражається у відсутності необхідності у розробленні проектів їх відведення. Така спрощена процедура їх використання пов`язана з тими обставинами, що надання водієві місця для паркування автомобіля не є користуванням земельною ділянкою в розумінні норм Земельного кодексу України, а фактично є наданням послуг (ст. 901 Цивільного кодексу України) з паркування автомобіля.

Таким чином, на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць.

Так, таблицею №1 до додатка 5 до рішення Київської міської ради від 23.06.2011 р. №242/5629, яким визначено перелік паркувальних майданчиків, які закріплені за КП "Київтранспарксервіс", передбачено, що за Підприємством закріплено паркувальний майданчик за адресою: м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9 в межах III територіальної зони паркування м. Києва (кількість місць для паркування - 133).

Отже позивачем не доведено наявність у відповідачів нормативного обов`язку відводити у встановленому законодавством порядку земельну ділянку під організацію паркувального майданчика та оформляти користування відповідною земельною ділянкою на правовому титулі оренди чи власності.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб`єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. 2 ГПК України господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів. Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред`явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

При цьому, суд вказує, що виключне право на визначення предмету та підстави позову належить позивачу, натомість, суд, вирішуючи спір, повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Водночас, вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з частинами першої та третьої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 ЦК України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, але на час розгляду справи судом має право власності чи інше речове право на предмет правочину та/або претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи також може полягати в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала (перебували) у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було на час пред`явлення позову порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний та ефективний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Отже, за змістом статей 15, 16, 215 ЦК України визнанню правочину недійсним має передувати встановлення судом наявності порушення прав позивача, який не є стороною цього правочину, а в разі відсутності такого порушення в позові має бути відмовлено.

Вказана позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 № 916/1411/19.

Виходячи з наведеного, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнання недійсним укладеного відповідачами договору № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020 про надання майданчика для експлуатації, утримання та облаштування, не будучи стороною за цим договором, зобов`язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права (законні інтереси), а суд, у свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідачів, якими вони, в свою чергу, обґрунтовують свою правову позицію, і в залежності від встановленого, вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Згідно зі ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст. 79 ГПК України).

Так, позивач у позовній заяві зазначає, що є власником нерухомого майна, яке розташоване на земельній ділянці за адресою м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9, що підтверджується відповідним витягом з реєстру.

Згідно ст. 78, ч. 9-11 ст. 79-1 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру.

Згідно ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до ч. 9 ст. 120, 125 чинної редакції ЗК України якщо об`єкт нерухомого майна (жилий будинок (крім багатоквартирного), інша будівля або споруда), об`єкт незавершеного будівництва розміщений на земельній ділянці державної або комунальної власності, що не перебуває у користуванні, набувач такого об`єкта нерухомого майна зобов`язаний протягом 30 днів з дня державної реєстрації права власності на такий об`єкт звернутися до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт, що належить йому на праві власності, у порядку, передбаченому статтями 118, 123 або 128 цього Кодексу. Орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, зобов`язаний передати земельну ділянку у власність або оренду набувачу в порядку, встановленому цим Кодексом. Пропущення строку подання клопотання, зазначеного в абзаці першому цієї частини, не може бути підставою для відмови набувачу (власнику) такого об`єкта у передачі йому у власність або користування земельної ділянки, на якій розміщений такий об`єкт. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Позивачем не надано суду доказів того, що право власності чи право оренди на земельну ділянку за адресою м. Київ, Деснянський район, вул. Братиславська, 9 були ним оформлено належним чином. Оскільки, земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, належне позивачу, не була сформована та виділена йому згідно вимог чинного законодавства, крім того, позивачем не доведено розмір земельної ділянки необхідний йому для обслуговування та експлуатації нерухомого майна, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено порушення його права та обставини перешкоджання відповідачами шляхом укладення спірного договору та спірного протоколу, в користуванні позивачу його нерухомим майном.

Суд відзначає, що позивачем не доведено обставини, що його нерухоме майно знаходиться саме на земельній ділянці, переданій відповідачу-2 для організації пакувального майданчика за спірним договором. Оскільки земельна ділянка як об`єкт цивільних відносин, необхідна для обслуговування нерухомого майна позивача, ним не сформована, обставини щодо перешкоджання відповідачами позивачу в користуванні нерухомим майном належними та допустимими доказами не підтверджені.

Судом встановлено відсутність порушення права позивача спірним договором та протоколом, що є самостійною підставою для відмови у позові.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним та скасування результатів електронного аукціону № UA-PS-2020-06-12-000142-3.

Суд відзначає, що позивач не мав наміру брати участь у аукціоні, який наразі оскаржує, а обґрунтовує позовні вимоги порушенням його права на користування нерухомим майном.

Під захистом цивільних прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права. Обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів.

Належний спосіб захисту, виходячи із застосування спеціальної норми права, повинен забезпечити ефективне використання цієї норми у її практичному застосуванні - гарантувати особі спосіб відновлення порушеного права або можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Отже, засіб юридичного захисту має бути ефективним як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц.

Суд відзначає, що обраний позивачем спосіб захисту щодо недійсності та скасування результатів аукціону № UA-PS-2020-06-12-000142-3 є не ефективним, оскільки, ніяким чином не вплине на поновлення порушених, на думку позивача, прав. Крім того, як було вище встановлено судом, у позивача відсутні права користування земельною ділянкою (оформлені в установленому законодавством порядку), переданою для організації паркувального майданчика та не доведено перешкоджання йому у користуванні нерухомим майном, в зв`язку з проведенням аукціону та укладенням за його результатами договору.

Суд також враховує положення статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.

Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст.13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування.

Зміст зобов`язань за ст.13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією.

Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Іншими словами, у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Загалом, необхідно зазначити, що власник порушеного права може скористатися не будь - яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом, який регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Тобто саме ефективність способу захисту є основоположним принципом, який має враховуватись судом при ухваленні рішення.

З поданого позову вбачається, що обраний позивачами спосіб захисту є неефективним та не призведе до відновлення його права як власника нерухомого майна, яке він вважає порушеним. Крім того, як уже було зазначено судом вище, позивачем не було належним чином оформлено право користування земельною ділянкою, в тому числі в обсязі необхідному для обслуговування нерухомого майна, в зв`язку з чим не доведеним є порушення прав позивача саме відповідачем.

Всі вищезазначені обставини зумовлюють відмову у задоволенні позову в зв`язку з його необгрунтованістю.

Суд вбачає підстави для відмови у позові в повному обсязі.

Судом не враховуються посилання позивача на рішення суду щодо діяльності відповідача-1, оскільки, вони стосуються інших правовідносин та інших обставин.

Щодо зазначених позивачем обставин про те, що Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2021 у справі № 640/13838/19 Рішення Київської міської ради від 05.03.2019 р. №184/6840 "Про вдосконалення організації паркувального простору в місті Києві" було визнано протиправним та нечинним, то з урахуванням вищезазначених підстав для відмови в позові, нечинність рішення Київської міської ради не впливає на розгляд даної справи.

Так, під час розгляду справи суд також встановив, що у матеріалах позову відсутні належні обґрунтування та відповідні докази того, у чому виявилось порушення законних прав та інтересів позивача, які обставини про це свідчать та до яких наслідків призвели такі порушення.

Зазначене вказує на те, що позивачем не виконано одну з необхідних умов застосування судом певного способу захисту, якою є доведення належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами факту порушення (невизнання або оспорювання) його права (інтересу) з боку відповідачів. Тобто на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами та довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Відповідно до ст. 73, 74, 76 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи, а вірогідні докази - це ті, які на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, оцінивши надані позивачем докази, суд дійшов висновку, що позивач не довів належними та вірогідними доказами того факту, що діяльністю відповідачів порушені його законні права та інтереси та в обраний позивачем спосіб захисту вони можуть бути захищені.

Встановлення судом при розгляді справи по суті відсутності порушеного права (законного інтересу) позивача чи невідповідності обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

При цьому, оцінюючи доводи учасників справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. А тому, оскільки, судом встановлено відсутність порушень прав позивача та неефективність обраного способу захисту, судом не спростовуються решта обставин, зазначених позивачем в обгрунтування позовної заяви.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Частиною 1 ст. 2 ГПК України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Порушення права чи охоронюваного законом інтересу повинне мати об`єктивний характер і виражатися в позбавленні або зменшенні обсягу певних благ особи, права чи інтереси якої порушено, певних благ, які вона мала до порушення або справедливо очікувала набути у майбутньому. Наслідком прийняття судового рішення має бути реальне поновлення прав та/або інтересів особи, які були порушені. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

За таких обставин, враховуючи недоведеність позивачем тих обставин, з якими він пов`язує порушення його прав та інтересів, суд дійшов висновку про відмову у позові.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

У позові Фізичної особи-підприємця Смоляр Тетяни Федорівни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" (01030, м. Київ, вулиця Леонтовича, будинок 6, код ЄДРПОУ 35210739) про визнання недійсними та скасування результатів електронного аукціону, які оформлені протоколом UA-PS-2020-06-12-000142-3 та визнання недійсним договору № ДНП-2020-07/04 від 21.07.2020 - відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

Повне рішення складено 11.11.2021

Суддя І.В.Усатенко

Часті запитання

Який тип судового документу № 100991802 ?

Документ № 100991802 це Рішення

Яка дата ухвалення судового документу № 100991802 ?

Дата ухвалення - 01.11.2021

Яка форма судочинства по судовому документу № 100991802 ?

Форма судочинства - Господарське

Я не впевнений, що мені підходить повний доступ до системи YouControl. Які є варіанти?

Ми зацікавлені в тому, щоб ви були максимально задоволені нашими інструментами. Для того, щоб упевнитись в цінності і потребі системи YouControl саме для вас - замовляйте безкоштовну демонстрацію продукту. Також можна придбати доступ на 1 добу за 680 гривень.
Детальна інформація про ліцензії та тарифні плани.

В якому cуді було засідання по документу № 100991802 ?

У чому перевага платних тарифів?

У платних тарифах ви отримуєте іформацію зі 180 джерел даних, у той час як у безкоштовному - з 22. Також у платних тарифах доступно більше розділів даних та аналітичні інструменти миттєвої оцінки компаній, ФОП, та фізосіб.
Детальніше про різницю в доступах на сторінці тарифів.

Інформація про судове рішення № 100991802, Господарський суд м. Києва

Судове рішення № 100991802, Господарський суд м. Києва було прийнято 01.11.2021. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми забезпечуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити корисні дані.

Судове рішення № 100991802 відноситься до справи № 910/4701/21

Це рішення відноситься до справи № 910/4701/21. Організації, які зазначені в тексті цього судового документа:


Наша система дозволяє пошук за різними критеріями, такими як регіон або назва суда. Також у персональному кабінеті є можливість детального налаштування, що суттєво прискорює процес пошуку даних. Це дозволяє результативно заощаджувати ваш час при отриманні необхідної інформації з реєстру судових рішень та інших офіційних джерел.

Попередній документ : 100991801
Наступний документ : 100991803