Рішення № 100991546, 01.10.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.10.2021Справа № 910/158/21

Суддя Господарського суду міста Києва ДЖАРТИ В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін справу

за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "УКРБУДСЕРВІС ПЛЮС"

про стягнення 129 527,88 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "УКРБУДСЕРВІС ПЛЮС" про стягнення 129 527,88 грн, з яких 89 100,00 грн основного боргу, 15 617,16 грн пені, 13 365,00 грн штрафу, три проценти річних у розмірі 5 075,04 грн та 6 370,68 грн інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором № 1917/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва від 04.12.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/158/21 для розгляду за в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, визначено сторонам строки для вчинення процесуальних дій.

Ухвала про відкриття провадження була направлена позивачу на зазначену у позові адресу ля листування та була отримана уповноваженим представником позивача, що підтверджено наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0105477425034.

Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частин 4 статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Нормами частини 4 статті 89 Цивільного кодексу України передбачено, що відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, з метою повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі ухвала від 16.01.2021 про відкриття провадження у справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 02183, місто Київ, вул. Воскресенська, будинок 7А, квартира 23.

Проте, поштовий конверт було повернуто до суду з відмітками про досилання за місцем обслуговування та подальшою відміткою про повернення у зв`язку з відсутністю адресата за вказаною адресою.

У даному випаду судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з частинами 1, 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач мав право та дійсну можливості ознайомитись, з ухвалою Господарського суду міста Києва справі № 910/20187/20 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Частиною 2 статті 178 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 ГПК України та ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2021, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 ГПК України.

Будь яких заяв, клопотань або заперечень від сторін не надходило.

Згідно з частиною 4 статті 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Приписами статті 248 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

04.12.2015 між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (далі - позивач, Підприємство) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "УКРБУДСЕРВІС ПЛЮС" (далі - відповідач, розповсюджувач, Товариство) було укладено Договір № 1917/13 на право тимчасового користування місцем(-ями) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва (далі - Договір) за умовами якого на підставі відповідного наказу дозвільного органу про встановлення пріоритету на місцем(-я) для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють), дозволу(-ів) на розміщення зовнішньої реклами на певний строк та у певному місці, наданого(-их) на підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), розповсюджувачеві надано право тимчасового користування місцем (-ями) для розміщення рекламного(-их) засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Києва. Розповсюджувач зобов`язався користуватися наданим йому правом тимчасового користування, своєчасно та згідно з умовами цього Договору перераховувати оплату виключно на поточний рахунок Підприємства, належним чином, своєчасно та у повному обсязі виконувати свої обов`язки за Договором та не зловживати наданими Розповсюджувачу правами.

Відповідно до п. 5.2.3. Договору Відповідач зобов`язався не пізніше 25 числа поточного місяця, отримувати та сплачувати рахунки за Право тимчасового користування, у тому числі у разі встановлення пріоритету.

Пунктами 6.2. Договору зазначено, розмір плати за право тимчасового користування місцем для розміщення об`єктів зовнішньої реклами встановлюється виконавчим органом Київської міської ради (Київською міською державною адміністрацією) та нараховується Підприємством відповідно до вимог Порядку та умов цього Договору.

Підставою для нарахування плати за право тимчасового користування місцями та внесення відповідачем відповідної плати є рішення дозвільного органу та/або виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та укладений договір на право тимчасового користування місцями (п. 6.3. Договору).

Крім того, відповідно до п. 6.7. Договору розрахунковим періодом надання Права тимчасового користування та нарахування плати`за Право тимчасового користування є календарний місяць.

Згідно пункту 6.8. Договору плата за право тимчасового користування нараховується Підприємством щомісячно та перераховується Розповсюджувачем (відповідачем) не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках. Факт неотримання рахунку не звільняє Розповсюджувача від здійснення плати за Право тимчасового користування.

У разі прострочення термінів сплати, визначених Договором, розмір несплаченої суми плати коригується з урахуванням штрафів та пені, відповідно до умов Договору та чинного законодавства (пункт 6.11 Договору).

Відповідно до пунктів 6.12-6.13 Договору плата нараховується з дати прийняття рішення про встановлення пріоритету на місце для розміщення зовнішньої реклами, а відсутність рекламного засобу на визначеному місці не звільняє Розповсюджувача від плати.

Плата розраховується згідно з відповідним розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) та не включає в себе податок на додану вартість, який обчислюється додатково відповідно до вимог чинного законодавства (пункт 6.22 Договору).

Пунктом 7.1. Договору встановлено, що за невиконання чи неналежне виконання своїх обов`язків Сторони несуть відповідальність у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства.

Відповідно до пункту 7.3. Договору Підприємство має право додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів за право тимчасового користування штраф у розмірі 15 (п`ятнадцять) відсотків простроченої суми.

Згідно пункту 7.2. Договору Підприємство має право застосувати до Розповсюджувача такі штрафні санкції: за несвоєчасне або неповне внесення платежів - пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

У Адресній програмі № 5 від 23.09.2016 до Договору сторони погодили розмір плати за місяць розміщення рекламного засобу у період з 31.08.2016 по 30.08.2021 у розмірі 6 187,50 грн без ПДВ.

На підставі розпорядження виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 31.08.2016 № 783 відповідачу надано дозвіл № 54247-16 на розміщення об`єкта зовнішньої реклами у Дніпровському районі, а саме Телевізійного екрану, що стоїть окремо, розмірами 5.000х3.000 загальною площею 15.000, кількістю площин-1, за адресою проспект Возз`єднання, 3 на термін з 31.08.2016 по 30.08.2021.

У позовній заяві позивач стверджує, що в період з 01.07.2018 по 30.06.2019 відповідач порушив взяті на себе зобов`язання щодо своєчасної та в повному обсязі здійсненні оплати внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість в сумі 89 100,00 грн.

Зважаючи на викладене вище, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з позовом про стягнення з відповідача основної заборгованості в сумі 89 100,00 грн, а також 15 617,16 грн пені, 13 365,00 грн штрафу, три проценти річних у розмірі 5 075,04 грн та 6 370,68 грн інфляційних втрат.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором найму (оренди).

Приписами частини 1 статті 283 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Згідно з частиною 6 статті 283 ГК України до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Судом встановлено, що позивачем на виконання умов Договору було передано відповідачу у строкове платне користування для розміщення рекламного(-их) засобу(-ів), що перебуває(-ють) у комунальній власності територіальної громади міста Києва та, як наслідок, у відповідача виник обов`язок оплачувати обумовлено Договором плату.

Договір оренди є одним з видів зобов`язального майнового найму, правовідносини за яким регламентуються загальними нормами зобов`язального права та майнового найму. Своєчасне внесення орендної плати за користуванням майном є одним з основних обов`язків наймача (орендаря), належне виконання якого вимагається законом.

За користування майном з наймодавця справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (частина 1 статті 762 ЦК України).

Згідно з пунктом 5 статті 762 ЦК України плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до статті 286 ГК України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 статті 193 ГК України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 ГК України).

Як встановлено судом вище, порядок, строк та розмір плати закріплений у пунктах 5.2.3, 6.1-6.3, 6.8, 6.11, 6.13 Договору.

Так, плата Розповсюджувачем не пізніше 25 числа поточного місяця, виключно на поточний рахунок Підприємства, в розмірах, зазначених Підприємством в рахунках.

На виконання умов Договору відповідачу виставлялися рахунки за період з липня 2018 до червня 2019 року.

За розрахунком позивача, не спростованим відповідачем, заборгованість останнього за Договором за спірний період складає 89 100,00 грн з ПДВ.

Суд звертає увагу, що до матеріалів справи не було додано належних доказів та допустимих доказів відповідно до статей 76, 77 ГПК України на підтвердження сплати відповідачем заборгованості перед позивачем у загальному розмірі 89 100,00 грн.

Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача за Договором, яка складає 89 100,00 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про наявність законних підстав для задоволення вимоги про стягнення вказаної суми основного боргу.

Позивачем також заявлено вимогу про стягнення штрафних санкцій у вигляді 15 617,16 грн пені та 13 365,00 грн штрафу, нарахованих в порядку пунктів 7.2 та 7.3 Договору.

Як встановлено судом вище, відповідач обов`язку по сплаті грошових коштів у визначений Договором строк не виконав, допустивши прострочення виконання зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (стаття 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (стаття 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом або договором відповідальності.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Частинами 2, 3 статті 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, а пенею - неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання зобов`язання.

Право постачальника на нарахування покупцю пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у термін, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення та 3% річних від простроченої суми закріплено у пункті 7.2 Договору. Окрім того, пунктом 7.3 Договору встановлено право Підприємства додатково нарахувати боржнику за прострочення внесення платежів штрафу у розмірі 15 відсотків простроченої суми.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У пункті 7.7. Договору сторони визначили, що строк позовної давності стягнення штрафних санкцій за Договором складає три роки та нараховуються протягом всього строку позовної давності.

Відповідно до приписів статті 1 Закону України "Про відповідальність за невиконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Тобто, законодавством визначено механізм нарахування та сплати пені, однак залишено на врегулювання сторін лише питання про встановлення такого обов`язку та розміру пені в договорі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 911/1189/19.

Відтак, за змістом наведених положень законодавства розмір штрафних санкцій за порушення грошових зобов`язань та період для їх нарахування встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Відповідний правовий висновок був сформований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

Зі змісту пунктів 7.2, 7.3 та 7.7 Договору вбачається, що сторонами було визначено розмір пені та штрафу, строки та порядок їх нарахування.

Зважаючи на викладене вище, суд зазначає, що позивачем вірно визначено період для нарахування пені та штрафу.

Згідно з частиною 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За таких обставин, суд перевіряє обґрунтованість заявленої суми пені, штрафу та 3% річних, виходячи з зазначеного позивачем періоду, який не суперечить Закону та Договору.

Перевіривши надані позивачем розрахунки, суд дійшов обґрунтованого висновку, що останні є арифметично вірними, та до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 15 617,16 грн пені та 13 365,00 грн штрафу.

Окрім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5 075,04 грн та інфляційне збільшення боргу (втрати) в сумі 6 370,68 грн, нарахованих згідно статті 625 ЦК України та пункту 7.2 Договору за період з серпня 2018 року по листопад 2020 року.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків 3% річних та інфляційних втрат з урахуванням правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної Палати Касаційного господарського суду (постанова від 20.11.2020 № 910/13071/19), суд дійшов висновку, що зазначені розрахунки є вірними, відтак, вимоги про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 5 075,04 грн та 6 370,68 грн інфляційного збільшення боргу (втрат) підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

У зв`язку з наведеними обставинами суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову в повному обсязі.

Відповідно пункту 3 частини 4 статті 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/13407/17.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-80, 86, 129, 232-233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

1. Позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "УКРБУДСЕРВІС ПЛЮС" про стягнення 129 527,88 грн задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство нерухомості "УКРБУДСЕРВІС ПЛЮС" (02183, місто Київ, ВУЛ. ВОСКРЕСЕНСЬКА, будинок 7А, квартира 23; ідентифікаційний код 36515728) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київреклама" (04070, місто Київ, БОРИЧІВ УЗВІЗ , будинок 8; ідентифікаційний код 26199714) 89 100,00 грн (вісімдесят дев`ять тисяч сто гривень 00 копійок) основного боргу, 15 617,16 грн (п`ятнадцять тисяч шістсот сімнадцять гривень 16 копійок) пені, 13 365,00 грн (тринадцять тисяч триста шістдесят п`ять гривень 00 копійок) 15% штрафу, три проценти річних у розмірі 5 075,04 грн (п`ять тисяч сімдесят п`ять гривень 04 копійки), 6 370,68 грн (шість тисяч триста сімдесят гривень 68 копійок) інфляційних втрат та 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні витрат по сплаті судового збору.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СУДДЯ ВІКТОРІЯ ДЖАРТИ