Рішення № 100990995, 08.11.2021, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

08 листопада 2021 року справа №903/759/21

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Ведмедюка Михайла Петровича

та за присутності представників:

від ТОВ "Агротранслогістик": Чорний О.В. – адвокат (ордер на надання правничої (правової) допомоги серії ВН №1066399 від 09.09.2021р., Свідоцтво №1742 від 03.02.2009р.)

участь представника в судовому засіданні відповідно до ухвали суду від 20.10.2021р. була забезпечена в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON

від підприємця Повара Г.Г.: не з`явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні Господарського суду Волинської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик", м. Одеса

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Повара Григорія Григоровича, м. Луцьк

про стягнення 20 000 грн.

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом від 13.09.2021р. про стягнення на його користь з підприємця Повара Григорія Григоровича 20 000 грн. у відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням умов укладеного між сторонами договору про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні №205 від 03.08.2020р. із заявками №1655 ТУА від 03.08.2020р. та №1670 ТУА від 05.08.2020р. При цьому позивачем засвідчувалось на понесенні витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн., а також на витратах по оплаті наданої професійної правничої допомоги на суму 6 000 грн.

Ухвалою суду від 21.09.2021р. позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, призначено розгляд справи в судовому засіданні на 20.10.2021р., запропоновано сторонам вчинити ряд дій та надати суду відповідні матеріали.

На виконання зазначеної ухвали позивачем клопотанням від 27.09.2021р. до матеріалів справи було долучено копію укладеної з відповідачем угоди про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні від 03.08.2020р. №205

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач засвідчує:

- з метою належного виконання укладеного 27.02.2019р. між ТОВ "Агротранслогістик" та іноземною юридичною особою "ЯН ЗАНДБЕРГЕН БВ" контракту №46 з перевезень вантажів, товариство "Агротранслогістик", як експедитор, уклало із відповідачем договір про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні;

- впродовж липня-серпня місяців 2020 року іноземною юридичною особою "ЯН ЗАНДБЕРГЕН БВ" (в рамках контракту №46) було надіслано ТОВ "Агротранслогістик" заявки на перевезення вантажів, з метою виконання котрих позивачем на адресу відповідача (в рамках договору №205) було скеровано заявки №1655 ТУА від 03.08.2020р. та №1670 ТУА від 05.08.2020р.;

- шляхом інтернет-листування між іноземною юридичною особою "ЯН ЗАНДБЕРГЕН БВ" та ТОВ "Агротранслогістик" було досягнуто домовленості про обов`язкову наявність під час міжнародних перевезень вантажів двох водіїв в одному екіпажі;

- вказану вимогу було також відображено у заявках ТОВ "Агротранслогістик" №1655 ТУА від 03.08.2020р. та №1670 ТУА від 05.08.2020р., скерованих для міжнародного перевезення вантажу підприємцю Повару Г.Г.;

- відповідачем при здійсненні перевезень було порушено визначені обов`язкові умови та здійснено перевезення вантажів двома транспортними засобами виходячи з одного члена екіпажу в кожному автомобілі, що було зафіксовано замовником перевезень за допомогою камер відеоспостереження;

- замовник, встановивши допущені порушення, 31.08.2020р. розрахувався з позивачем за надані послуги з перевезення на суму 4 500 Євро за вирахуванням суми штрафних санкцій 600 Євро з розрахунку по 300 Євро за один факт порушення;

- ТОВ "Агротранслогістик" (у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов визначених заявок на перевезення вантажів), понесло матеріальні збитки в розмірі 600 Євро (еквівалент 20 000 грн.), котрі позивач, з посиланням в правове обґрунтування позовних вимог на положення ст.ст. 21, 610, 611 ЦК України, ст.ст. 193, 216, 224, 226 ГК України, розраховує відшкодувати в судовому порядку за рахунок підприємця Повара Г.Г.

01 жовтня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив від 28.09.2021р. на позовну заяву із документами в підтвердження направлення останнього на адресу позивача. При цьому сторона засвідчує, що у поданій позовній заяві позивач стверджує, що узяв на себе перед третьою особою, якою є вантажоодержувач, певні зобов`язання, в тому числі, забезпечити транспортування вантажу екіпажом у складі 2-х водіїв. Інформацію про наявність таких зобов`язань, до перевізника (відповідача) позивач не доводив, необхідність виконання кожного окремого перевезення двома водіями ні в договорі, ні в заявках з підприємцем Поваром Г.Г. не погоджував.

Відповідач стверджує, що якщо позивач, приймаючи на себе певні зобов`язання перед третьою особою, погоджує з нею сплату штрафу (в контракті штрафу не передбачено) за порушення таких зобов`язань, то це не може породжувати обов`язку відшкодування збитків, сплачених у вигляді штрафу, перевізником, з яким такі зобов`язання не узгоджувалися.

Посилається на положення ст. 511 ЦК України відповідно до котрої зобов`язання не створює обов`язку для третьої особи. У випадках, встановлених договором, зобов`язання може породжувати для третьої особи права щодо боржника та (або) кредитора.

Відтак вважає, що третя особа є додатковим суб`єктом зобов`язання, тобто вона не є стороною зобов`язання: боржником або кредитором. На відміну від сторін зобов`язання, третя особа не породжує зобов`язання своїми діями. Третя особа (вантажоодержувач) названий позивачем не має прав у спірному зобов`язанні (наприклад вимагати забезпечення транспортного засобу екіпажом у складі двох водіїв), адже не має визначених спірним зобов`язанням обов`язків. Можна стверджувати, що третя особа, за двостороннім договором двох інших осіб, не може прийняти на себе навіть будь-яку частку обов`язків боржника перед кредитором в межах саме цього зобов`язання, адже це порушує загальні принципи, закладені в ст. 511 ЦК України та інші норми цивільного законодавства. Таким чином, зобов`язання позивача узяті останнім перед його контрагентом, не є тотожними із зобов`язаннями позивача та відповідача.

Отже, посилання позивача на власні зобов`язання перед третьою особою, погоджені в договорі чи в переписні сторін, про яку веде мову позивач, не мають значення для сторін саме цього спору, адже сторони цього спору погодили власні зобов`язання, які не передбачають участі в транспортуванні вантажу двох водіїв. А додану до позову переписку з третьою особою позивач до відповідача не доводив.

Відповідач також засвідчує, що із аналізу контракту та заявок між позивачем та третьою особою, вбачається, що подібних штрафних санкцій позивач та його контрагент не погоджували. Якщо не погоджували - їх сплата позивачем третій особі є безпідставною.

Вважає, що переписка позивача і вантажоодержувача про сплату штрафу не є угодою цих двох сторін, вона не скріплена підписами сторін, як, приміром контракт, у ній немає посилання на положення контракту, які свідчать про необхідність сплати штрафу за подібні дії в такому чи іншому розмірі, сама сума штрафу є надуманою, адже не підтверджена жодним двостороннім документом позивача і його іноземного контрагента. Походження переписки не може бути підтверджене документально, викликає обґрунтовані сумніви та не може бути належним доказом по справі.

Також відповідач зауважує, що представник позивача помилково стверджує, що в графі "Номера авто" заявок вказані, окрім іншого, П.І.Б. та телефонні номери водіїв-членів екіпажу транспортного засобу у кількості двох осіб на кожен транспортний засіб. Це довільне трактування умов заявок, адже, по-перше, - графа називається "номера авто" і у ній погоджені саме номери сідельного тягача з напівпричепом, які виконуватимуть спірне перевезення. Ніде в заявках не вказано, що в цій графі мають бути відображені прізвища та телефони водіїв, які виконуватимуть перевезення і найважливіше, не вказано, що водіїв має бути двоє. Зобов`язання виконувати перевезення екіпажом з двома водіями у перевізника ніколи не виникало

Відтак вважає, що перевезення виконане належним чином, а зобов`язання про виконання перевезення екіпажом у складі двох водіїв не було погоджене ні сторонами спору, ні позивачем з контрагентом, засвідчує, що позовні вимоги є безпідставними.

Також у відзиві на позов відповідачем зауважується на понесенні підприємцем Поваром Г.Г. витрат на правову допомогу адвоката у сумі 6 300 грн. та долучаються до матеріалів справи при цьому відповідні документи щодо зазначених витрат.

12 жовтня 2021 року на адресу суду від ТОВ "Агротранслогістик" надійшла відповідь на відзив від 12.10.2021р. в якій позивач просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. Вважає, що в матеріалах справи та в наявності у відповідача відсутні підписані обома сторонами акти надання послуг, що також є доказом неналежного виконання відповідачем умов договору № 205.

Згідно з п. 4.2. договору №205, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт наданих послуг.

Позивач засвідчує, що у справі відсутні докази підписання сторонами таких актів, обов`язкова наявність яких обумовлена п. 4.2. договору, відсутні вони й у відповідача.

Крім того зазначає, що у справі відсутні належні докази направлення передбачених п. 4.1. документів позивачу.

Так відповідно до п. 4.1. договору, розрахунки за цим договором здійснюються в українській гривні у безготівковій формі протягом 30-ти (банківських) днів з дати отримання оригіналів рахунків-фактур, актів, податкових накладних та CMR та інше. Днем здійснення платежу вважається день списання грошових сум з поточного рахунку замовника.

Зауважує на тому, що відповідачем не виконані умови розділу 4 договору, доказів наявності відповідних первинних документів, які б підтверджували належне виконання послуг з перевезення та прийняття таких послуг позивачем, у матеріалах справи відсутні.

Щодо посилання відповідача на наявність у матеріалах справи CMR як товарно-транспортних накладних, що підтверджують належне виконання ним послуг перевезення, засвідчує, що CMR накладні не є належним та допустимим доказом виконання відповідачем умов договору №205.

При цьому зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником. Якщо вантажна накладна не містить спеціальних застережень перевізника, то, якщо не доведено протилежне, припускається, що вантаж і його упаковка були зовні в належному стані в момент прийняті я вантажу перевізником, і що кількість вантажних місць, а також їх маркування та нумерація відповідали заявам, які містилися у вантажній накладній.

Відтак вважає, що накладна CMR є супровідним документом, який доводить факт укладання договору між сторонами щодо організації перевезення вантажу, факт отримання перевізником вантажу та факт одержання вантажу вантажоодержувачем у належному стані, проте, вантажна накладна не є доказом виконання сторонами абсолютно всіх умов договору перевезення.

Копії CMR накладних не містять підписів або відтворення підписів сторін за договором, за яким надано послуги, а відтак дані документи не можуть слугувати достатнім доказом прийняття позивачем наданої послуги та отримання її у повному обсязі.

Щодо умови заявок про наявність двох водіїв в одному транспортному засобі, зазначає, що в заявках вказані П.І.Б. та контакті телефони двох водіїв, тому, вільним трактуванням є, саме, доводи відповідача щодо самостійного визначення ним складу екіпажу серед одного з двох контактів.

18 жовтня 2021 року на адресу суду від відповідача надійшли заперечення від 15.10.2020р. на відповідь на відзив із документами в підтвердження направлення останніх на адресу позивача. Відповідач додатково в обґрунтування заперечень зазначає, що позивачем ні в позовній заяві ні у відповіді на відзив не вказано, де в угодах сторін, погоджене здійснення перевезення екіпажем у кількості двох чоловік.

Відповідач звертає увагу суду, на те, що пропозицію виконати перевезення формує і надсилає не перевізник, а замовник перевезення (експедитор) і він має всі можливості викласти істотні умови замовлень (заявок) в чіткій та однозначній формі. Зауважує, що позивач не запропонував відповідачу виконати перевезення екіпажем у кількості двох водіїв. Відтак вважає, якщо сторони подібний спосіб виконання перевезень не погодили, будь-яка відповідальність у перевізника, з цього приводу, настати не може.

Протокольною ухвалою, постановленою за результатами проведеного 20.10.2021р. судового засідання (за участю представника позивача), було оголошено перерву в судовому засіданні до 08.11.2021р., явку фізичної особи-підприємця Повара Г.Г., або ж його представника в судове засідання визнано обов`язковою.

Ухвалою від 20.10.2021р. було повідомлено підприємця Повара Г.Г. про процесуальні дії, вчинені судом в судовому засіданні 20.10.2021р.

Також ухвалою суду від 20.10.2021р. було задоволено клопотання представника позивача про проведення судового засідання 08.11.2021р. по даній справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON.

26 жовтня 2021 року відділом документального забезпечення та контролю суду було зареєстровано клопотання підприємця Повара Г.Г. про здійснення судового розгляду справи 08.11.2021р. у відсутності відповідача та його представника за наявними у ній документами, зокрема, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної інфекції COVID-19. При цьому відповідач засвідчує, що сторона повністю відобразила свою позицію з приводу заявлених позовних вимог, інші заперечення відсутні, зазначає що позовні вимоги надумані і не підтвердженні доказами.

05 листопада 2021 року судом було зареєстровано клопотання ТОВ "Агротранслогістик" за підписом адвоката Чорного О.В. від 05.11.2021р. про зменшення витрат відповідача на оплату правничої допомоги адвоката із засвідченням неспівмірності останніх із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), зокрема, з огляду на те, що спір відноситься до категорії малозначних справ та не потребує від сторони відповідача значної та тривалої підготовки правової позиції, складних за змістом процесуальних документів та великого обсягу письмових доказів, розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката є також неспівмірним із часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, розмір витрат відповідача на оплату послуг адвоката є також неспівмірним із ціною позову, оскільки співвідношення ціни даного позову в розмірі 20 000 грн. до витрат відповідача на професійну правову допомогу у розмірі 6 300 грн. становить 31,5%, що є значно завищеним показником у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відтак, відповідач просить зменшити розмір витрат відповідача на оплату правничої допомоги адвоката, який підлягає розподілу між сторонами, до розміру мінімального прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Присутній в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням системи відеоконференцзв`язку EASYCON представник позивача, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві, відповіді на відзив, просить суд позовні вимоги задовольнити, покласти при цьому на відповідача обов`язок відшкодування витрат, пов`язаних із сплатою судового збору в розмірі 2 270 грн., на відшкодуванні витрат по оплаті наданої правової допомоги не наполягає.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, суд, оцінюючи подані докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов висновку про безпідставність пред`явлених позовних вимог.

При цьому, оцінюючи позицію сторін, викладену останніми у наданих суду заявах та поясненнях, досліджуючи матеріали справи, надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, спростовуючи та відхиляючи, а також підтримуючи ту чи іншу позицію сторін, викладену в обґрунтування пред`явленого позову та у заперечення позовних вимог, суд засвідчує наступне:

В силу ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч. 5 ст. 55 Конституції України).

Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7 та 11 до Конвенції", кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").

У відповідності до ст. 7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід`ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об`ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Під порушенням слід розуміти такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст. 67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Згідно ст. 174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов`язання, наведені в ст. 179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб`єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках – затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов`язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов`язком для суб`єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов`язковості укладення договору для певних категорій суб`єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб`єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб`єктів, коли ці суб`єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб`єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв`язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб`єкти зобов`язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов`язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно із ч. 2 ст. 908 ЦК України, загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Відповідно до ч.ч. 1,3 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

В силу ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

При цьому статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право – обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися лише при: - розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; - розірванні договору в судовому порядку; - відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; - припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; - недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Як вбачається в даному випадку, 27 лютого 2019 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" (Перевізник) та Іноземною юридичною особою "Ян Зандберген БВ" (Jan Zandbergen BV) (Замовник) було укладено контракт №46

За умовами п. 1.1. контракту №46 від 27.02.2019р., в період дії цього договору на його умовах замовник доручає заявками, а перевізник приймає і організовує за винагороду в інтересах замовника і за його рахунок, замовлені ним міжнародні та міжміські перевезення вантажів автомобільним транспортом. Перевезення вантажів здійснюються відповідно до умов Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогам, законодавства України та факс-заявки.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" було залучено Фізичну особу-підприємця Повара Григорія Григоровича до виконання умов контракту №46 від 27.02.2019р. та укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" (Замовник) та Фізичною особою-підприємцем Поваром Григорієм Григоровичем (Перевізник) договір №205 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні від 03.08.2020р.

Відповідно до п. 1.1. договору від 03.08.2020р. №205, перевізник зобов`язується доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його вантажоодержувачу, уповноваженому замовником на отримання вантажу, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу плату, встановлену в заявці, яка є невід`ємною частиною Договору.

Згідно з п.1.3. договору від 03.08.2020р. №205, конкретні умови кожного замовлення зазначаються у заявці замовника і узгоджуються з перевізником.

Підтвердженою вважається заявка, підписана представниками сторін і скріплена печатками замовника і перевізника. Підтверджена заявка обов`язкова для виконання сторонами і є невід`ємною частиною цього договору (п. 1.4. договору від 03.08.2020р. №205).

Пунктом 2.1.2. договору від 03.08.2020р. №205 встановлено, що у заявці повинно бути зазначено: дати і точна (повна) адреса завантаження/розвантаження; дані про вантаж; кількість необхідного автотранспорту; необхідний рухомий склад; сума ставки за здійснення перевезення; пункти митного перетинання кордону; дані про одержувача вантажу (назва та повна адреса); додаткову інформацію.

Замовник, відповідно до п. 2.1.10 договору від 03.08.2020р. №205, зобов`язується своєчасно оплачувати послуги перевізника.

Перевізник, відповідно до п.2.2.1 договору від 03.08.2020р. №205, зобов`язується забезпечити виконання всіх послуг, зазначених у підтвердженій заявці.

Згідно з п. 2.2.2. договору, перевізник зобов`язується направляти у користування замовника автомобілі у належному технічному стані, що відповідають вимогам, зазначеним замовником у заявці.

Відповідно до п. 4.1. договору від 03.08.2020р. №205, розрахунки за цим договором здійснюються в українській гривні у безготівковій формі протягом 30-ти (банківських) днів з дати отримання оригіналів рахунків-фактур, актів, податкових накладних та CMR та інше. Днем здійснення платежу вважається день списання грошових сум з поточного рахунку замовника.

Згідно з п.4.2. договору від 03.08.2020р. №205, за фактом виконання перевезення сторони складають та підписують акт наданих послуг.

При наданні послуг з організації міжнародних перевезень за цим Договором Сторони керуються правилами Конвенції про договір міжнародного перевезення Вантажів по дорогах (КДПВ/СМК) 1956 зі змінами і доповненнями, внесеними Протоколом від 05.07.1978, Митної Конвенції про міжнародне перевезення Вантажів із застосуванням МДП (Конвенція МДП/ТІР) 1975, європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних Вантажів (ДОПНВ/АОР) 1957, Конвенції про спільну транзитну процедуру 1987, європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення (ЄУТР/ЕЗТР) 1970 та іншими міждержавними угодами (п.8.1 договору від 03.08.2020р. №205).

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Судом засвідчується, що рішенням Господарського суду Одеської області від 16.12.2020р. у справі 916/3040/20 у задоволенні позову підприємця Повара Г.Г. до ТОВ "Агротранслогістик" про стягнення 20 000 грн. заборгованості було відмовлено.

Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021р. у справі №916/3040/20 апеляційну скаргу підприємця Повара Г.Г. було задоволено, рішення Господарського суду Одеської області від 16.12.2020р. скасовано, прийнято нове рішення яким позов підприємця Повара Г.Г. задоволено та ухвалено стягнути на його користь з ТОВ "Агротранслогістик" заборгованість в сумі 20 000 грн.

При розгляді судами справи №916/3040/20 останніми були встановлені факти:

- укладення 03 серпня 2020 року між ТОВ "Агротранслогістик" та підприємцем Поваром Г.Г. договору №205 про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні, згідно з умовами якого перевізник зобов`язується доставити ввірений йому замовником вантаж до пункту призначення та видати його вантажоодержувачу, уповноваженому замовником на отримання вантажу, а замовник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу плату, встановлену в заявці, яка є невід`ємною частиною договору;

- факт беззаперечного отримання вантажу вантажоодержувачем: Jan Zandbergen BV, Veenendaal;

- факт часткової сплати ТОВ "Агротранслогістик" грошових коштів підприємцю Повару Г.Г. на загальну суму 90 882,67 грн.;

- невиконання ТОВ "Агротранслогістик" взятих на себе згідно договору від 03.08.2020р. №205 зобов`язань по сплаті заборгованості в сумі 20 000 грн.

Позивач в позовній заяві та представник позивача в судовому засіданні засвідчують, що між іноземною компанією "ЯН ЗАНДБЕРГЕН БВ" та ТОВ "Агротранслогістик" було досягнуто домовленості про обов`язкову наявність двох водіїв в одному екіпажі при здійснені міжнародних перевезень. Зазначає, що така вимога обумовлена двома взаємозалежними факторами, зокрема, тим що вантаж, перевезення якого організовує позивач для замовника, а саме "заморожена курка", є швидкопсувним та тим, що регламентом Європейського Парламенту №561 від 2006 року унормовано режим праці та відпочинку для водіїв, які здійснюють міжнародне перевезення вантажу на території Євросоюзу.

Як стверджує позивач, підприємцем Поваром Г.Г. при здійсненні перевезення було порушено обов`язкову умову про наявність двох водіїв в одному екіпажі. Зазначений факт було встановлено іноземною компанією за допомогою камер відеоспостереження в точці розвантаження.

Відповідно до інвойсу №0003545759 експедитор - ТОВ "Агротранслопстик" було оштрафовано при організації перевезень, зокрема, за заявками №253589 від 30.07.2020р. та №253603 від 30.07.2020р. на загальну суму 600 Євро, тобто по 300 Євро з кожного перевезення.

Замовник – іноземна компанія "ЯН ЗАНДБЕРГЕН БВ", встановивши факт порушення, 31.08.2020р. розрахувався з експедитором - ТОВ "Агротранслогістик" за надані послуги на загальну суму 4500 Євро за вирахуванням суми штрафу (встановленого інвойсом №0003545759).

Позивач вказує, що ТОВ "Агротранслогістик" понесло матеріальні збитки в розмірі 600 Євро (еквівалент 20 000 грн.) у зв`язку із неналежним виконанням підприємцем Поваром Г.Г. умов заявки №1655 ТУА від 03.08.2020р. на виконання заявки №253589 від 30.07.2020р. та заявки №1670 ТУА від 05.08.2020р. на виконання заявки №253603 від 30.07.2020р. в частині наявності двох водіїв в одному екіпажі.

Регулювання відносин, що виникають у зв`язку із наданням послуг по міжнародному перевезенню вантажів здійснюється Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими нормативно-правовими актами і безпосередньо договором на перевезення вантажів.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 1 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів 1956 року, ця Конвенція застосовується до будь-якого договору автомобільного перевезення вантажів транспортними засобами за винагороду, коли зазначені в договорі місце прийняття вантажу для перевезення і місце, передбачене для доставки, знаходяться у двох різних країнах, з яких принаймні одна є договірною країною, незважаючи на місце проживання і громадянство сторін.

Згідно з ст. 17 цієї ж Конвенції, перевізник несе відповідальність за повну чи часткову втрату вантажу або за його ушкодження, що сталися з моменту прийняття вантажу для перевезення і до його доставки, а також за будь-яку затримку доставки.

Однак, перевізник звільняється від відповідальності, якщо втрата вантажу, його ушкодження чи затримка його доставки стались внаслідок дій або недогляду позивача, внаслідок інструкцій позивача, не викликаних діями або недоглядом з боку перевізника, внаслідок дефекту вантажу чи внаслідок обставин, уникнути яких перевізник не міг і наслідки яких він не міг відвернути.

Згідно з частинами 1, 6 ст. 307 Господарського кодексу України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ст. 314 ГК України, перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.

Згідно із ст. 920 ЦК України у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно із ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 614 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов`язання, є нікчемним

Відповідно до ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно із ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 1 статті 225 цього ж Кодексу передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

У відповідності до ст. 226 ГК України, учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов`язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб`єктам, - зобов`язаний відшкодувати на вимогу цих суб`єктів збитки у добровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі. Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов`язаної сторони від подальшого виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 218 ГК України, підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин, у тому числі у вигляді відшкодування збитків, є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Для правильного вирішення спорів, пов`язаних з відшкодуванням шкоди, важливе значення має розподіл між сторонами обов`язку доказування, тобто визначення, які юридичні факти повинен довести позивач або відповідач.

Виходячи з цього, позивач повинен довести факт спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, довести безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків і розмір відшкодування. Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою та шкодою потерпілої сторони.

Отже, відшкодування збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності і для застосування такої міри відповідальності необхідна наявність всіх елементів складу правопорушення, а саме: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи; шкідливого результату такої поведінки (збитків), наявності та розміру понесених збитків; причинного зв`язку між протиправною поведінкою та збитками; вини особи, яка заподіяла шкоду. У разі відсутності хоча б одного з елементів відповідальність у вигляду відшкодування збитків не наступає.

Таким чином, підставою для настання господарсько-правової відповідальності, передбаченої ст. 224 ГК України, є правопорушення, що включає в себе певні елементи: збитки, протиправність поведінки особи, яка заподіяла збитки; причинний зв`язок між ними; вина. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення, за загальним правилом, виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків.

Судом досліджено умови контракту від 27.02.2019р. №46, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" (Перевізник) та Іноземною юридичною особою "Ян Зандберген БВ" (Jan Zandbergen BV) (Замовник) та умови договору №205 від 03.08.2020р. про надання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом по території України та в міжнародному сполученні, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" (Замовник) та підприємцем Поваром Григорієм Григоровичем (Перевізник), та встановлено, що зміст цих договорів умов/вимог щодо обов`язкової наявності двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні міжнародного перевезення не містять. Зазначений факт також не заперечується присутнім в судовому засіданні 08.11.2021р. представником позивача.

Судом приймається до уваги та обставина, що до матеріалів справи позивачем – ТОВ "Агротранслогістик" не долучено та не надано жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про інтернет листування з іноземною юридичною особою "Ян Зандберген БВ" (Jan Zandbergen BV) щодо досягнення домовленості про обов`язкову наявність двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні міжнародних перевезень.

Щодо заявок №1655 ТУА від 03.08.2020р. та №1670 ТУА від 05.08.2020р. суд засвідчує, що вони є невід`ємною частиною договору №205 від 03.08.2020р., однак не містять чіткої вимоги щодо наявності двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні міжнародних перевезень, а містять, на думку суду, лише інформацію про таких водіїв (прізвища, імена, контактні номери телефонів).

Судом також досліджено зміст Конвенції про договір міжнародного перевезення вантажів по дорогах 19.05.1956р. зі змінами і доповненнями, внесеними протоколом від 05.07.1978, Митної Конвенції про міжнародне перевезення Вантажів із застосуванням МДП від 14.11.1975р., Європейської Угоди про міжнародне дорожнє перевезення небезпечних вантажів 1957р., Конвенції про спільну транзитну процедуру 13.08.1987р., Європейської Угоди стосовно роботи екіпажів транспортних засобів, що здійснюють міжнародні автомобільні перевезення 1970р., Регламенту Європейського Парламенту і Ради (ЄС) №561 2006р. та встановлено при цьому, що положення визначених нормативних актів обов`язкової умови, щодо наявності двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні міжнародних перевезень не містять.

При цьому, судом також враховується і та обставина, що до матеріалів справи позивачем не долучено наказів замовника – іноземної компанії "Ян Зандберген БВ" (Jan Zandbergen BV) №253589 та №253603, визначених в інвойсі №0003545759.

Відтак суд засвідчує, що ні умовами договору №205 від 03.08.2020р., ні умовами заявок №1655 ТУА від 03.08.2020р. та №1670 ТУА від 05.08.2020р. не визначено обов`язку відповідача забезпечити наявність двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні перевезень.

Отже, сторони договору №205 від 03.08.2020р. погодили власні зобов`язання, які не передбачають участі в транспортуванні вантажу двох водіїв.

На думку суду, в даному випадку відсутні усі складові цивільного правопорушення, а саме вина відповідача та причинно-наслідковий зв`язок між збитками і протиправною поведінкою останнього, що є обов`язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Відповідно до чого, за відсутності усіх складових правопорушення цивільно-правова відповідальність не настає. Відтак у задоволенні позову слід відмовити.

Підставою для відмови позивачу в задоволенні позовної вимоги про стягнення підприємця Повара Г.Г. 20 000 грн. у вигляді відшкодування збитків є недоведення належними та допустимими доказами факту погодження між позивачем та відповідачем істотної умови договору, щодо наявності двох водіїв в одному екіпажі при здійсненні міжнародних перевезень.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 79 ГПК України).

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010р. №4241/03 зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч. 23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України" за заявою №63566/00, суд нагадує, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно ч. 1 ст. 14 ГПК України, суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; пункт 89), Проніна проти України (заява №63566/00; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Узагальнюючи викладене, судом констатується, що позивачем не доведено доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання доказів в належне обґрунтування та підтвердження останніх, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для вирішення спору із подальшим задоволенням позовних вимог.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

У відповідності до п. 2 ч. 4 ст.129 ГПК України судовий збір та інші судові витрати в разі відмови в позові покладаються на позивача.

В даному випадку, у зв`язку із прийняттям за наслідками розгляду даної справи судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд, у відповідності до зазначених положень ГПК України, залишає понесені позивачем у зв`язку із судовим розглядом справи витрати за ТОВ "Агротранслогістик".

В аспекті розподілу судових витрат, понесених підприємцем Поваром Г.Г., суд акцентує увагу на наступному:

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Суд засвідчує, що реалізація кожним права на правову допомогу не може залежати від статусу особи та характеру її правовідносин з іншими суб`єктами права. Правову позицію щодо цього висловив Конституційний Суд України у Рішенні від 16 листопада 2000 року №13-рп/2000 у справі про право вільного вибору захисника.

Зокрема, в абзаці п`ятому пункту 5 мотивувальної частини Рішення зазначено, що "закріпивши право будь-якої фізичної особи на правову допомогу, конституційний припис "кожен є вільним у виборі захисника своїх прав" (частина 1 ст. 59 Конституції України) за своїм змістом є загальним і стосується не лише підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного, а й інших фізичних осіб, яким гарантується право вільного вибору захисника з метою захисту своїх прав та законних інтересів, що виникають з цивільних, трудових, сімейних, адміністративних та інших правовідносин".

Конституційне право кожного на правову допомогу за своєю суттю є гарантією реалізації, захисту та охорони інших прав і свобод людини і громадянина, і в цьому полягає його соціальна значимість.

Правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати.

Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати, тоді як конституційне право на професійну правничу допомогу не може бути обмежено.

У відповідності до ст. 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в статті першій Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

За приписами частини 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Частина 1 ст. 123 ГПК України встановлює, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з ч. 2 ст. 126 ГПК України, за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною третьою статті 126 ГПК України встановлено, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1)складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2)часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3)обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4)ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 ГПК України).

Суд звертає увагу на те, що співмірність витрат – це доволі суб`єктивна категорія, яка залежить від кількох чинників, та може тлумачитися судом відповідно до його дискреційних повноважень. Проте дискреція суду в цьому випадку усічена та може бути застосована лише за клопотанням іншої сторони.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5 ст. 126 ГПК України).

При цьому ч. 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Судом встановлено, що 27.09.2021р. року між адвокатом Лозою Віктором Миколайовичем (повірений, адвокат) та підприємцем Поваром Г.Г. (довіритель, клієнт) було укладено договір про правову допомогу №2.

Згідно пункту 1.1 договору від 27.09.2021р. №2, за цим договором повірений зобов`язується від імені і за рахунок довірителя здійснити наступні дії: надати правову допомогу у справі з ТОВ "Агротранслогістик". З цією метою: 1. Здійснити огляд, вивчення та попередню правову оцінку позовної заяви та доданих до неї доказів за їх місцезнаходженням (4 год.). 2. Підготувати відзив на позовну заяву (8 год.). 3. Вчинити інші дій необхідних для розгляду справи та її повного юридичного супроводу (в т.ч. підготовка пояснень, заяв на виконання ухвал та заяв по суті, клопотань, тощо). (4 год.).

Відповідно до п.п. 2.1., 2.2. договору від 27.09.2021р. №2, за здійснені дії, що визначені у п. 1.1 цього договору, довіритель сплачує повіреному винагороду в розмірі 6 300 грн. Розрахунок здійснюється в наступному порядку: кошти у вказаній в п. 2.1. сумі сплачуються повіреному в момент передачі довірителю підготовленого відзиву на позовну заяву.

Згідно акту приймання- передачі наданих послуг від 28.09.2021р. до договору від 27.09.2021р. №2 про правову допомогу (детальний опис виконаних робіт (наданих послуг) станом на 28.09.2021р. становить 6 300 грн.

Як вбачається з квитанції до прибуткового касового ордера №07-09 від 28.09.2021р. з підставою платежу "договір від 27.09.2021р. №2 про правову допомогу" адвокатом Лозою В.М. прийнято від підприємця Повара Г.Г. грошових коштів в сумі 6 300 грн.

Судом засвідчується, що розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного адміністративного суду від 28.12.2020р. у справі №640/18402/19.

Враховуючи вказане, відповідачем, на думку та переконання суду, згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом Лозою В.М. вказаних послуг на визначену угодою суму 6 300 грн.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015р., п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004р. заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Згідно зі ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини, зокрема, вказує, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та необхідними, про що йшлося вище, проте, їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю справи, а також складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

За приписами ч. 6 ст. 126 ГПК України, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи клопотання позивача про неспівмірність розміру витрат на правовому допомогу, заявлених до стягнення відповідачем, порівняно зі складністю даної справи, мотивацію в обгрунтування цієї заяви, відповідні заперечення позивача приймаються судом.

Враховуючи вищенаведене, беручи до уваги особливу відсутність, на думку суду, складності даної справи, строк (тривалість) її розгляду судом, кількість і тривалість засідань у справі (справу із прийняттям рішення по суті позовних вимог розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження з кількістю проведених двох судових засідань), приймаючи до уваги позицію сторони позивача та визначення цією стороною на її думку обґрунтованої вартості відповідних адвокатських послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру таких витрат на 70% із первинно заявлених відповідачем до стягнення з позивача 6 300 грн. до суми 1 890 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 123, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агротранслогістик" (м. Одеса, Адміральський проспект, 33-А, офіс 502, код ЄДРПОУ 40982986) на користь Фізичної особи-підприємця Повара Григорія Григоровича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) 1 890 грн. витрат по оплаті наданої професійної правничої допомоги.

3. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду

З врахуванням положень ст.ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення

складено 11.11.2021р.

Суддя В. А. Войціховський