Рішення № 100988971, 11.11.2021, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 196/504/21

№ провадження 2/196/531/2021

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 листопада 2021 року Царичанський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді: Руснака А.І.,

секретаря судового засідання: Дорошенко В.В.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивача: ОСОБА_2 ,

представника відповідача: Бойко Н.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Царичанка Дніпропетровської області справу за позовом ОСОБА_1 до Царичанської селищної ради Дніпропетровської області про визнання права, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Царичанського районного суду Дніпропетровської області із позовом до Царичанської селищної ради Дніпропетровської області про визнання права.

В обґрунтування своїх вимог посилається на те, що рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради №135 від 18 серпня 2010 року «Про затвердження протоколу житлової комісії при виконкомі селищної ради» між громадянами-медпрацівниками було розподілене службове житло в новозбудованому житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі цього рішення, за клопотанням головного лікаря Царичанської санітарно-епідеміологічної станції, йому була виділена однокімнатна квартира АДРЕСА_2 за зазначеною вище адресою. Тим же рішенням його було включено до переліку громадян, яких поставили на чергу на отримання житла у позачерговому порядку.

На підставі рішення виконавчого комітету Царичанської селищної ради №159 від 16 вересня 2010 року «Про видачу ордерів» на вселення у службові житлові квартири в житловому будинку для медпрацівників за адресою: АДРЕСА_1 , отримав відповідний ордер на вселення в службову квартиру АДРЕСА_2 .

У грудні 2012 року Царичанська санітарно-епідеміологічна станція була ліквідована без правонаступництва, що стало причиною його звільнення з займаної посади за ч.1 ст.40 КЗпП.

З 24.12.2012 року він був прийнятий до Царичанського міжрайонного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області на посаду головного спеціаліста епідеміологічного відділу, де працював до грудня 2015 року та 14.12.2015 був звільнений із зазначеної установи за згодою сторін (ч.1 ст.36 КЗпП).

З 16.12.2015 року був прийнятий у КЗ «Царичанська ЦРЛ» ДОР» на посаду лікаря стажиста з фтизіатрії, а з 12.05.2016 року зайняв посаду лікаря-фтизіатра, на якій пропрацював до 29.05.2020 року та був звільнений у зв`язку із скороченням штатної одиниці (п.1 ст.40 КЗпП).

З 01.06.2020 року прийнятий на роботу до ВСП «Царичанська МВЛД» ДУ «Дніпропетровський ОЛД МОЗ України» на посаду лікаря-епідеміолога.

З моменту вселення і по даний час проживає у службовій однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується відміткою про реєстрацію у паспорті та довідкою про склад сім`ї, які подаються до позовної заяви.

Станом на день подання позову, пропозицій щодо вселення у інше житло, не надходило.

Будинок, в якому знаходиться спірна квартира належить Царичанській селищній раді, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.01.2021 року.

Вказав, що неодноразово звертавсь до Царичанської селищної ради Дніпропетровської області із заявами про приватизацію квартири, але у відповідь отримував листа, в якому було зазначено, що квартира АДРЕСА_2 є службова та не підлягає приватизації. Для передання квартири у приватну власність її необхідно виключити з числа службових.

Для реалізації свого права на житло, він неодноразово звертався до Царичанської селищної ради з клопотанням про виключення даної квартири із числа службових, на що отримував відмову з посиланням на те, що рада не має можливості виключити його квартиру із числа службових з огляду на відсутність відповідного клопотання підприємства, в якому він працює.

Царичанська санітарно-епідеміологічна станція, яка фактично клопотала про виділення йому службового житла була ліквідована ще у 2012 році, без правонаступництва, що підтверджується витягом з ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.03.2021р.

На виконання вимоги Царичанської селищної ради звернувся до керівництва установи – КП «Царичанська центральна лікарня» Царичанської селищної ради, в якій він працював, з проханням клопотати перед відповідачем з питання виключення квартири із службового житла. Але отримав відповідь, що на балансі лікарні не має жодного житлового приміщення та службового житла, тому КП «Царичанська центральна лікарня» Царичанської селищної ради немає ніякого відношення до багатоквартирного будинку за адресою: АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим немає можливості клопотати про виключення квартири, в якій він мешкає, з числа службових.

Вважає, що він є єдиним та повноправним користувачем даної квартири, подальше перебування даної квартири на обліку в якості службової, є недоцільним та таким, що порушує його право на приватизацію житла. Службовий статус квартири значно обмежує можливості реалізації ним встановлених чинним законодавством прав та права на отримання постійного житла шляхом зняття статусу «службове» з вказаної вище квартири.

Вказав, що не може бути виселений з квартири без надання іншого житла. При цьому вирішення цього питання, згідно норм законодавства України, належить до компетенції керівництва установи, яка надавала житло і яка на теперішній час ліквідована, що вказує на можливість вирішити це питання безспосередньо Царичанською селищною радою, на балансі якої знаходиться будинок АДРЕСА_1 .

Виконавчий комітет, в межах наданих повноважень, має право прийняти рішення про виключення певного житла із числа службового та надання йому дозволу на приватизацію квартири АДРЕСА_3 без клопотання Царичанської санітарно-епідеміологічної станції, яку було ліквідовано.

На час подання позову, квартира, в якій він мешкає та була надана для використання як службове приміщення, є комунальною власністю територіальної громади Царичанської селищної ради, а тому є тією організацією, яка може клопотати про зміну статусу квартири.

Враховуючи те, що вказана квартира є комунальною власністю територіальної громади Царичанської селищної ради, тому використовуватись у цьому статусі не може, крім того, перебування даної квартири на обліку в якості службової є неправомірним і таким, що порушує право позивача на приватизацію житла.

Прохає визнати за ним право на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_3 із числа службових для забезпечення його постійним житлом. Стягнути з відповідача судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.

06.07.2021 року від відповідача Царичанської селищної ради Дніпропетровської області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому прохають відмовити в задовленні позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинити певні дії. На думку Царичанської селищної ради аргументи позивача ОСОБА_1 є необгрунтованими. Рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради від 18.08.2010р. №135 «Про затвердження протоколу житлової комісії при виконкомі селищної ради» розподілено службове житло в новозбудованому житловому будинку по АДРЕСА_1 між медпрацівниками, серед яких був і позивач ОСОБА_1 . Ним отримано ордер на вселення у службову квартиру АДРЕСА_2 . До 20 грудня 2012 року позивач мешкав у вказаній квартирі саме як медпрацівник – лікар-епідеміолог Царичанської санітарно-епідеміологічної станції. Після ліквідації вказаного закладу і по даний час позивач займав різні посади у системі МОЗ та продовжував проживати у вказаному службовому житлі. Питання про виселення ОСОБА_1 із вказаного житла не приймалося, та спір про виселення ОСОБА_1 із службової квартири відсутній. Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що не підлягають приватизації квартири, віднесені до числа службових. Згідно Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ним в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988р. №37 передбачено, що жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Крім того, твердження позивача ОСОБА_1 про перебування на обліковій черзі на отримання житла не відповідає дійсності, оскільки його знято з черги на підставі поданої ним заяви. До того ж ОСОБА_1 забезпечений житлом, а саме є власником 1/3 2-кімнатної квартири АДРЕСА_4 .

12 липня 2021 року від позивача ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву. Вказав, що він є єдиним та повноправним користувачем службової квартири, отримав службове житло саме як медичний працівник Царичанської санітарно-епідеміологічної станції, яка з часом була ліквідована. Вказав, що дійсно являється власником 1/3 частини квартири АДРЕСА_4 після смерті матері, однак це не являється підставою для відмови у позові. Зазначив, що відповідач щодо питання виключення квартири із числа службових, пред`являє вимоги, які фактично неможливо виконати і при певних обставинах втратили свою чинність. Стосовно зняття його з обліку на отримання житла, зазначив, що ніяких заяв щодо зняття з обліку не писав. Проживає в квартирі постійно з 2010 року, тому знаходження його на обліку не має значення для вирішення питання щодо приватизації житла.

В судовому засідання позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Резніченко Л.І. позов підтримали.

Представник відповідача Царичанської селищної ради Дніпропетровської області Бойко Н.Г. позовні вимоги не визнала.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового процесу, дослідивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Згідно із ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою статті 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Судом встановлено, що у зв`язку із закінченням будівництва житлового будинку для медпрацівників в АДРЕСА_1 та необхідністю виділення квартир медпрацівникам, які перебувають у черзі для поліпшення житлових умов рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради №135 від 18 серпня 2010 року «Про затвердження протоколу житлової комісії при виконкомі селищної ради» позивача ОСОБА_1 поставлено на чергу на отримання житла у позачерговому порядку та розприділено службове житло в новозбудованому житловому будинку між медпрацівниками, до списку яких включено, зокрема, і позивача (а.с.19).

Також встановлено, що виконавчий комітет Царичанської селищної ради, розглянувши протокол сумісного засідання профспілкового комітету та адміністрації ЦРЛ від 13.09.2010 року №14, та враховуючи рішення сесії селищної ради від 08.09.2010 року №1214-50/V «Про перегляд рішення виконкому селищної ради від 18 серпня 2010 року №135 «Про затвердження протоколу житлової комісії при виконкомі селищної ради», в якому згідно клопотання Царичанської ЦРЛ зарезервовано 3 2-х кімнатні квартири для молодих спеціалістів, які закінчують навчання у 2011 році, та виділені для вселення медпрацівників ЦЦРЛ – 7 квартир та Царичанській СЕС – 2 квартири, рішенням від 16 вересня 2010 року №159 «Про видачу ордерів на вселення у службові житлові квартири в житловому будинку для медпрацівників за адресою: АДРЕСА_1 » видав, зокрема, як працівнику Царичанської СЕС позивачу ОСОБА_1 ордер на вселення у службову житлову квартиру в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20).

Відповідно до Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.03.2021 року, 12 жовтня 2012 року внесено рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи - Царичанської районної санітарно-епідеміологічної станції в результаті її ліквідації. 06.11.2014 року проведено державну реєстрацію припинення юридичної особи - - Царичанської районної санітарно-епідеміологічної станції в результаті її ліквідації (а.с.13-15).

Відповідно до копії трудової книжки серії НОМЕР_1 від 07.03.2003 року, 20 грудня 2012 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади лікаря епідеміолога Царичанської районної санітарно-епідеміологічної станції у зв`язку з ліквідацією закладу (с.40 п.1 КЗпП України; 24.12.2012 року позивач був прийнятий до Царичанського міжрайонного управління Держпродспоживслужби у Дніпропетровській області на посаду головного спеціаліста епідеміологічного відділу, де працював до грудня 2015 року та 14.12.2015 був звільнений із зазначеної установи за згодою сторін (ч.1 ст.36 КЗпП); 16.12.2015 року позивач був прийнятий у КЗ «Царичанська ЦРЛ» ДОР» на посаду лікаря стажиста з фтизіатрії, а з 12.05.2016 року зайняв посаду лікаря-фтизіатра, на якій пропрацював до 29.05.2020 року та був звільнений у зв`язку із скороченням штатної одиниці (п.1 ст.40 КЗпП); з 01.06.2020 року прийнятий на роботу до ВСП «Царичанська МВЛД» ДУ «Дніпропетровський ОЛД МОЗ України» на посаду лікаря-епідеміолога (а.с.10-12).

Згідно з Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 04.01.2021 року житловий будинок АДРЕСА_1 перебуває в комунальній власності Царичанської селищної ради (а.с.16-18).

З моменту вселення і по даний час позивач проживає у службовій однокімнатній квартирі АДРЕСА_3 , що підтверджується відміткою про реєстрацію у паспорті та довідкою про склад сім`ї (а.с.6-8, 21).

Позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до відповідача з листами щодо вирішення питання виключення квартири АДРЕСА_3 , на що отримував роз`яснення, що виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів (а.с.22, 25, 26-29).

Оскільки Царичанська санітарно-епідеміологічна станція ліквідована без визначення правонаступника, де позивач працював на час отримання ордера на вселення в службову клопотання та за клопотанням якої йому і була виділена службова квартира, позивач 21.02.2020 року звернувся до КП «Царичанська центральна лікарня» Царичанської селищної ради, де він продовжував свою трудову діяльність з проханням звернутися до виконавчого комітету Царичанської селищної ради з клопотанням про виключення наданої йому квартири з числа службового житла (а.с.23).

26 березня 2020 року листом №369 КП «Царичанська центральна лікарня» Царичанської селищної ради на звернення ОСОБА_1 повідомлено, що на балансі КП «Царичанська ЦЛ» ЦСР немає жодного житлового приміщення, а також не закріплено жодного службового житла, тому КР «Царичанська ЦЛ» ЦСР не має ніякого відношення до багатоквартирного будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.24).

24 березня 2021 року позивач ОСОБА_1 звернувся до виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпропетровської області із заявою щодо надання йому дозволу на приватизацію однокімнатної квартири АДРЕСА_3 (а.с.30).

Рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради Дніпропетровської області від 14.05.2021 року №91 відмовлено ОСОБА_1 в наданні дозволу на приватизацію квартири за адресою: АДРЕСА_5 , оскільки згідно Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, не підлягають приватизації (а.с.31).

Відповідно до частини другої ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 40 Конституції України закріплено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Правовий статус службового житла визначений Житловим кодексом Української РСР, Положенням про порядок надання службових приміщень і користування ними в Українській РСР, затверджене постановою Ради Міністрів від 04.02.1988 № 37 «Про службові приміщення».

Згідно із ч. 1 ст. 118 ЖК України, службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службового рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.

Згідно ч.1 ст.122 ЖК України на підставі рішення про надання службового жилого приміщення виконавчий комітет районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів видає громадянинові спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення у надане службове жиле приміщення.

Відповідно до ст.ст.119,121 ЖК України перелік категорій робітників, яким може бути надано службові жилі приміщення, а також порядок надання службових жилих приміщень, встановлюється законодавством Союзу РСР і Української РСР.

В свою чергу, постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 року №37 затверджено Перелік категорій працівників, яким може бути надано службові жилі приміщення, п.13 якого до вказаного переліку віднесено і головного лікаря, лікаря, фахівця з базовою або неповною вищою медичною освітою.

Також вказаною постановою затверджено Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР (далі - Положення).

Пунктом 2 вказаного Положення встановлено, що службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв`язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Підприємства, установи, організації мають використовувати службові жилі приміщення за їх цільовим призначенням.

Відповідно до п.3 Положення жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів за клопотанням адміністрації підприємства, установи, організації.

Облік службових жилих приміщень у всіх будинках, незалежно від їх належності, здійснюється у виконавчому комітеті районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, яка прийняла рішення про включення жилого приміщення до числа службових (п.5 Положення).

Згідно п.6 Положення жиле приміщення виключається з числа службових, якщо відпала потреба в такому його використанні, а також у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих. Сам по собі факт проживання в службових жилих приміщеннях робітників і службовців, які припинили трудові відносини з підприємством, установою, організацією, а також громадян, яких виключено з членів колгоспу, або тих, які вийшли з колгоспу за власним бажанням, не є підставою для виключення цих приміщень з числа службових.

Виключення жилого приміщення з числа службових провадиться на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. У будинках, належних колгоспам, жиле приміщення виключається з числа службових за рішенням загальних зборів членів колгоспу або зборів уповноважених, затверджуваним виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Аналізуючи наведене вище вбачається, що жиле приміщення підлягає виключенню з числа службових за наявності однієї з двох умов: 1) якщо відпала потреба в такому його використанні; 2) у випадках, коли в установленому порядку воно виключено з числа жилих.

Крім цього, законодавчо перелік підстав за яких така потреба може відпасти не визначений, а тому при вирішенні питання про наявність умов за яких відпадає потреба у використанні житла як службового слід керуватись роз`ясненнями Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 02.04.2013, і до таких умов можна віднести: 1) скорочення посад, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло; 2) особи, які працюють на посадах, яким відповідно до переліку може бути надано службове житло, забезпечені власним житлом, що дозволяє їм належним чином виконувати свої трудові обов`язки. Жодну з наведених умов не покладено в обґрунтування правової підстави позову.

Законодавством передбачено, що підставою для виключення житла зі складу службових є відповідне клопотання підприємства, установи, організації, яка надавала службове житло, оскільки згідно законодавства прийняття відповідного рішення віднесено до компетенції виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів. Подання балансоутримувачем жилого фонду до визначеного органу відповідного клопотання є лише однією з умов, і одночасно, стадією у процедурі прийняття рішення про виключення житла зі складу службових.

Сама лише подача підприємством клопотання про виключення житла зі складу службового не передбачає обов`язку адміністрації приймати позитивне рішення з цього питання. Вирішення питання про виключення жилого приміщення із числа службових є правом, а не обов`язком виконавчого комітету відповідної ради. Прийняття рішення про виключення квартири зі складу службових відноситься до дискреційних повноважень відповідача, що передбачає йому визначену законодавчими положеннями свободу розсуду при виборі одного із можливих управлінських рішень.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Царичанської селищної ради Царичанського району Дніпропетровської області №219 від 15 грудня 2010 року «Про затвердження протоколів №6, 7 засідання житлової комісії» затверджено протокол №6 житлової комісії при виконкомі Царичанської селищної ради від 17 серпня 2010 року, згідно якого вирішено зняти із позачергової черги згідно поданих заяв, зокрема ОСОБА_1 , яке позивачем не оскаржувалося, як не оскаржувався і протокол №6 житлової комісії при виконкомі Царичанської селищної ради від 17 серпня 2010 року.

Посилання позивача як в судовому засіданні, так і у відповіді на відзив, що він не писав жодної заяви про зняття його з обліку, жодним належним та допустимим доказом не підтверджується.

Також, судом встановлено та не заперечується позивачем, що останній скористався своїм правом безоплатної приватизації житла, передбаченого Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» від 19.06.92 №2482-XII, шляхом приватизації разом з батьками та отримав у власність 1/4 квартири АДРЕСА_4 .

При цьому, посилання позивача, що він не реалізував своє право на приватизацію в повному обсязі, так як частка житла, яка ним була приватизована, менша за встановлену норму, суд оцінює критично, оскільки не підтверджені жодним належним та допустимим доказом, зокрема, суду не надані докази, що позивачем не була отримана компенсація у вигляді житлових чеків і ці чеки не були використані для приватизації як житла, так і частки майна державних підприємств або земельного фонду.

Крім того, судом не встановлено порушення прав позивача на житло зі сторони відповідача, оскільки Царичанською селищною радою не вчинено дій, які б свідчили про обмеження його прав проживати у спірному житловому приміщенні та користуватись ним, не ставилось питання про його виселення з квартири АДРЕСА_3 . Доказів протилежного суду не надано.

Подальше проживання позивача в службовому приміщенні після припинення трудових відносин не є підставою для виключення його з числа службових.

При цьому, позивачем в судовому засіданні не доведено належними та допустимими доказами, що на даний час потреба у використанні службового жилого приміщення, як службового, відпала.

Крім того, суд враховує, що питання про виключення приміщення зі складу службових відповідно до наведеного вище п.6 Положення вирішується на підставі клопотання підприємства, установи, організації рішенням виконавчого комітету відповідної районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів.

Поряд з цим, виконавчий комітет Царичанської селищної ради, який є окремою юридичною особою та балансоутримувачем багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 , позивачем до участі у справі в якості співвідповідача не залучався та відповідні клопотання в порядку та строки, передбачені ст.51 ЦПК України не заявлялись.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За вказаних вище обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позову в повному обсязі за безпідставністю позовних вимог та їх пред`явлення не до всіх належних відповідачів.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та враховуючи відмову в задоволенні позовних вимог, понесені позивачкою по справі судові витрати покладаються на останню.

На підставі викладеного, та керуючись ст.ст.118, 119, 121, 122 ЖК України, ст.ст. 12, 76-81, 141, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Царичанської селищної ради Дніпропетровської області про визнання права – відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення виготовлено 11.11.2021 року.

Суддя: А.І. Руснак