Ухвала суду № 100988772, 10.11.2021, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 183/6056/21

№ 1-кп/183/1264/21

10 листопада 2021 року м. Новомосковськ

Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Гузоватого О.І.,

за участю:

секретаря судового засідання Тен І.О.,

прокурора Дахно М.М.,

захисника Маймор А.В.,

обвинуваченого ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області кримінальне провадження № 12021041350000438 відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Вільне Новомосковського району Дніпропетровської області, громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України,

в с т а н о в и в :

В судовому засіданні прокурор заявилаклопотання про продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під ватрою на 60 днів, мотивоване тим, що ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувалися слідчим суддею при обранні ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, на теперішній час не зменшилися та продовжують існувати.

Захисник ОСОБА_2 просила суд відмовити у задоволенні клопотання прокурора про продовження її підзахисному ОСОБА_1 строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на необґрунтованість цього клопотання. Вважала за необхідне змінити запобіжний захід ОСОБА_1 на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на наявність місця реєстрації обвинуваченого, де останній й проживає, незадовільний стан здоров`я, викликаний у звязку із несенням військової служби, а також те, що на його утриманні перебуває матір пенсіонерка.

Обвинувачений ОСОБА_1 погодився з позицією свого захисника, просив суд змінити йому запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.

Прокурор просила відмовити в задоволенні клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу на цілодобовий домашній арешт, посилаючись на відсутність для цього достатніх підстав.

Суд, вислухавши думку учасників судового провадження, вирішуючи заявлені сторонами кримінального провадження клопотання, дійшов такого висновку.

Відповідно до ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практики Європейського суду з прав людини, обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках та за встановленою процедурою.

Відповідно до ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов`язків, а також запобігання ризикам, передбаченим частиною першою цієї статті.

При вирішенні питання про необхідність продовження обвинуваченому раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

Так, ОСОБА_1 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, тобтопроти життя та здоров`я особи, а відтак одного з найбільш суспільно небезпечних кримінальних правопорушень,в результаті вчинення якого настала смерть потерпілого. Дане кримінальне правопорушення у відповідності до ст. 12 КК Україниє тяжким злочином, і за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Тому розуміючи наслідки завершення судового розгляду, ОСОБА_1 може переховуватися від суду з метою ухилення від можливого покарання у виді позбавлення волі.

У зв`язку з цим суд враховує прецедентну практику Європейського суду з прав людини, який у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 року зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування».

Крім того, з обвинувального акту вбачається, що 20.12.2018 року ОСОБА_1 засуджений вироком Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області за ч. 3 ст. 297 КК України до 4 років 5 місяців позбавлення волі, та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням строком на 3 роки. Однак, ОСОБА_1 на шлях виправлення не став, належних висновків для себе не зробив, та знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку.

У конвенційній судовій практиці вироблено чотири основні прийнятні причини для тримання особи під вартою до винесення вироку: ризик того, що особа не з`явиться до суду, ризик того, що обвинувачений, у разі звільнення, вчинить дії, які перешкоджатимуть відправленню правосуддя, або вчинить нові злочини, або порушить громадський порядок (п. 94. Рішення ЄСПЛ «Пірузян проти Вірменії», п. 119. Рішення ЄСПЛ «Трипедуш проти Республіки Молдова»).

За таких обставин суд погоджується з думкою прокурора про те, що на цей час є наявними ризики, передбачені п. п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ризик переховування обвинуваченого від суду (оскільки враховуючи ймовірну тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_1 у разі визнання останнього винуватими у вчиненні кримінального правопорушення), та вчинення обвинуваченим інших кримінальних правопорушень (оскільки останній, будучи раніше неодноразово судимим, на шлях виправлення не став та знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення в період іспитового строку).

Ці обставини можуть зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Суд, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, крім наявності ризиків, зазначених вище, на підставі матеріалів справи, оцінив у сукупності інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, а саме, що ОСОБА_1 не одружений, суспільно-корисною працею не займається, не працює; обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, віднесеного законом до категорії тяжких злочинів, що вказує на негативну репутацію останнього; тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, в якому він обвинувачується. Крім того, наявності у ОСОБА_1 захворювань, які перешкоджають йому утримуватися під вартою суду не надано, а обставини кримінального правопорушення, описані в обвинувальному акті, свідчить про те, щобудь-який інший, з передбачених законом більш м`яких запобіжних заходів не зможе забезпечити належний розгляд провадження, а перебування ОСОБА_1 на волі буде суперечити інтересам суспільства, що і є беззаперечною підставою для продовження ОСОБА_1 раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Суд бере до уваги відомості, які зазначені в обвинувальному акті та клопотанні захисника Маймор А.В., які підтверджені доказами, про те, що ОСОБА_1 має місце реєстрації та проживання, а також, що його матір ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є пенсіонером. Водночас, доказів того, що вона перебуває на утриманні обвинуваченого, суду не надано. Сам обвинувачений також не пояснив і не довів, яким чином він здійснює утримання матері, оскільки не працює, а відтак не має джерел доходу. Такі відомості у суду відсутність.

Обставин, які би свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою відпала, судом не встановлено.

Захисником Маймор А.В. будь-яких об`єктивних даних, які би безумовно вказували на зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання обвинуваченому ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суду не надано, що є безумовною підставою для відмови у задоволенні клопотання сторони захиступро зміну раніше обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт.

Тому, на думку суду, оскільки на цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, продовження обвинуваченому ОСОБА_1 строку тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та не суперечить практиці ЄСПЛ і вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема, правовим позиціям, викладеним в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Отже, враховуючи всі обставини по справі, суд вважає за необхідне запобіжний захід у вигляді тримання під вартою застосований обвинуваченому ОСОБА_1 продовжити в межах строків, визначених КПК України, а саме на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 331, 371, 376 КПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Клопотання прокурора про продовження строку раніше обраного запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_1 у вигляді тримання під вартою – задовольнити.

Обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , продовжити строк раніше обраного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 08 січня 2022 року.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну раніше обраного ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт – відмовити.

Повний текст ухвали складено і оголошено 11 листопада 2021 року о 12 годині 45 хвилин.

Ухвала в частині продовження строку тримання під вартою може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом п`яти днів з дня її оголошення безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Оскарження ухвали про продовження строку тримання під вартою, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання та не зупиняє судовий розгляд кримінального провадження.

Суддя О.І. Гузоватий