Ухвала суду № 100988595, 08.11.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/2109/21

Провадження № 1-кп/204/404/21

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 листопада 2021 року Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Некрасова О.О.,

секретаря судового засідання: Хорхордіної О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні залу судових засідань кримінальне провадження № 12021040680000020 внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 11 січня 2021 року за обвинуваченням ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України,

за участю: прокурора Коваля Ю.Ю., захисника Тооде І.В., обвинуваченого ОСОБА_2 ,

В С Т А Н О В И В:

В судовому засіданні прокурор Коваль Ю.Ю. заявив клопотання про продовження строку дії застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до обвинуваченого ОСОБА_2 , 1998 року народження строком на 60 днів. В обґрунтування клопотання вказав, що на даний час виникла необхідність у продовженні застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки існують ризики того, що він може вчинити дії передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, не одружений, що свідчить про відсутність міцних соціальних зв`язків, обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого кримінального правопорушення, за вчинення якого Кримінальним кодексом України передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, що дає підстави вважати, що обвинувачений усвідомлюючи невідворотність покарання, з метою уникнення відповідальності за вчинений злочин може переховуватися від органу досудового розслідування та суду. У разі застосування більш м`якого запобіжного заходу, обвинувачений може незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, оскільки останньому можуть бути відомі їх анкетні данні та адреси проживання. 11.10.2017 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області засуджено за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, 28.07.2020 року звільнений з Солонянської виправної колонії Дніпропетровської області № 21 по відбуттю строку покарання. 11.01.2021 року, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення проти здоров`я особи та у сфері власності, тому є ризик, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: обвинувачений може вчинити інше кримінальне правопорушення. Застосування жодного більш м`якого запобіжного заходу не зможе запобігти вищевказаному ризику, оскільки більш м`які запобіжні заходи нададуть обвинуваченому можливість перешкоджати кримінальному провадженню.

Захисник Тооде І.В. суду вказала, що обвинувачений перебуває під вартою з 12 січня 2021 року. Тримання особи під вартою може бути застосовано, як тимчасовий запобіжний захід у разі нагайної необхідності запобігання злочину. Слід звернути увагу на вимоги ст. 5 Конвенції і правову позицію Європейського Суду з прав людини у рішенні від 12 січня 2012 року, відповідно до якого, для продовження тримання під вартою повинні бути вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатись достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. В ході судового розгляду сторона обвинувачення зобов`язана доводити реальні ризики, що оправдовують обмеження свободи, у іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м`який. Як зазначено в п. 70 рішення Європейського Суду з прав людини «Єлоєв проти України» від 2008 року, згідно п. 3 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зі спливом певного часу саме тільки існування необґрунтованої підозри, перестає бути підставою для позбавлення волі і для продовження тримання під вартою, мають існувати інші підстави. Як зазначає рішення Європейського Суду з прав людини «Клішин проти України» підстави для тримання під вартою мають бути підтверджені фактами. На теперішній час ні один ризик, який був перелічений прокурором, фактами не підтверджено щодо її підзахисного. Обґрунтування будь-якого строку тримання під вартою має бути переконливо доведено органом державної влади. Тому просить визнати розмір грошової застави і змінити запобіжний захід на більш м`який з внесення її підзахисним застави.

Обвинувачений ОСОБА_2 повністю підтримав клопотання захисника.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 , а також клопотання захисника про зміну обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу, суд вважає можливим задовольнити клопотання прокурора, у зв`язку з чим в задоволенні клопотання захисника слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 20 вересня 2021 року продовжено обвинуваченому ОСОБА_2 , запобіжний захід у виді тримання під вартою строком до 18 листопада 2021 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 КПК України вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу. Незалежно від наявності клопотань суд зобов`язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.

Так, згідно зі ст. ст. 7,8,9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства, суду.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу. Наявність підстав для тримання особи під вартою та доцільність продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини «Тейс проти Румунії», автоматичне продовження строків тримання під вартою суперечить Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а тому при вирішенні питання про продовження ОСОБА_2 , строку тримання під вартою суд виходить не з принципу автоматичного продовження строку тримання під вартою, а з необхідності уникнення ризиків, визначених ст. 177 КПК України.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України.

При вирішенні клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжного заходу у виді тримання під вартою, суд враховує вимоги ч. 2 ст. 177 КПК України, відповідно до якої підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснювати дії, передбачені п.п. 1,3,5 ч.1 ст. 177 КПК України.

Оцінюючи ризик того, що обвинувачений може переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні, вчинити інше кримінальне правопорушення, суд також зазначає наступне:

Надаючи оцінку можливості обвинуваченим переховуватися від суду суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що обвинувачений з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.

На користь реального існування вказаного ризику слід віднести ті обставини, що обвинувачений ОСОБА_2 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 121, ч. 3 ст. 15 ч. 3 ст. 185 КК України, за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 8 років.

ОСОБА_2 офіційно не працевлаштований, не одружений, що свідчить про нестійкість його соціальних зав`язків та дає підстави вважати, що перебуваючи на свободі, та під загрозою можливого застосування тяжкого покарання, у разі визнання винуватим у вчиненні злочину, може переховуватися від суду.

Характер та фактичні обставини інкримінованих обвинуваченому кримінальних правопорушень свідчать про підвищену суспільну небезпеку.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) у справі «Ілійков проти Болгарії» від 26.07.2001 «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування». Ця обставина, у свою чергу, може зашкодити вирішенню завдань кримінального судочинства.

Таким чином, оскільки на цей час ОСОБА_2 продовжує обвинувачуватися у вчиненні тяжких умисних кримінальних правопорушень, враховуючи те, що на цей час продовжує існувати ризик, передбачений п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, на який вказує прокурор, продовження застосування обвинуваченому тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу, в тому числі, зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи та узгоджується з вимогами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практикою ЄСПЛ, зокрема, правовим позиціям, викладеним в п. 79 Рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011року, а також в рішеннях ЄСПЛ у справах «Летельє проти Франції», «Лабіта проти Італії».

Для відмови в звільненні особи з-під варти також слід враховувати і ризик перешкоджання з боку обвинуваченого, у випадку його звільнення, процесові здійснення правосуддя (рішення ЄСПЛ у справі «Вемгофф проти Німеччини» від 27.06.1968), оскільки він, володіючи відомостями щодо особи свідків, які ще не допитаний, може вплинути на них з метою схилення до зміни показів та відмови від показів взагалі.

Крім того, в судовому засіданні обвинувачений поводився зухвало, проявляючи неповагу до потерплого та намагаючись здійснити психологічний тиск на останнього. При цьому, на неодноразові зауваження головуючого не реагував, та продовжував порушувати порядок у судовому засіданні, що свідчить про те, що у випадку зміни запобіжного заходу, обвинувачений може впливати на свідків та потерпілого з метою змусити їх змінити свої покази в судовому засіданні, щоб уникнути відповідальності за вчинене.

Що вказує на наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. Ці ж обставини вказують на недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів обвинуваченому.

Щодо ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, то даний ризик продовжує існувати, оскільки обвинувачений 11.10.2017 року Дніпровським районним судом Дніпропетровської області за ч. 2 ст. 185, ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 70 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 5 років, 28.07.2020 року звільнений з Солонянської виправної колонії Дніпропетровської області № 21 по відбуттю строку покарання. 11.01.2021 року, маючи не зняту та не погашену у встановленому законом порядку судимість, вчинив нове умисне кримінальне правопорушення проти здоров`я особи та у сфері власності.

Обставин, які б свідчили про те, що необхідність у раніше обраному обвинуваченому ОСОБА_2 запобіжному заході відпала, судом не встановлено.

При продовженні строку дії запобіжного заходу суд також враховує і ту обставину, що протягом перебування ОСОБА_2 в Державній установі «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)» будь-яких відомостей щодо протипоказань перебування в умовах ізоляції відносно останнього не надходило.

Тому, суд приходить до висновку про необхідність продовження строку застосування до обвинуваченого ОСОБА_2 запобіжному заході у вигляді тримання під вартою.

Досліджуючи клопотання сторони захисту щодо зміни обвинуваченому запобіжного заходу на заставу, суд, враховуючи вік та задовільний стан здоров`я обвинуваченого, відомості про його соціальні зв`язки, репутацію обвинуваченого, його майновий та сімейний стан, вважає, що вказані відомості про особу обвинуваченого в сукупності із обсягом пред`явленого йому обвинувачення та встановленими ризиками, передбаченими п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, дають достатні підстави вважати, що альтернативні запобіжні заходи на цей час не здатні запобігти вказаним ризикам та забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого, у зв`язку з чим клопотання сторони захисту про зміну обвинуваченому запобіжного заходу задоволенню не підлягає.

Тому, на даний час продовження обвинуваченому ОСОБА_2 строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою в повній мірі відповідатиме меті, з якою застосовується цей вид запобіжного заходу.

При цьому, суд приходить до переконання, що строк тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_2 належить продовжити, згідно ст. 197 КПК України, строком на 60 днів.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 176-178,183,197,331,369,371,372, 376 КПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Клопотання прокурора про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою - задовольнити.

Продовжити обвинуваченому ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою строком до 06 січня 2022 року включно, без визначення розміру застави.

В задоволенні клопотання сторони захисту про зміну запобіжного заходу з тримання під вартою на заставу – відмовити.

Копію ухвали вручити обвинуваченому, прокурору та направити до Державної установи «Дніпровська установа виконання покарань (№ 4)», для виконання.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Головуючий суддя О.О. Некрасов