Рішення № 100967689, 09.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2021 року м. Київ № 640/33840/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Бояринцевої М.А., розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 до третя особа, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерство юстиції України провизнання протиправними дій, зобов`язання вчинити діїВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства юстиції України (далі - третя особа та/або Мін`юст) та просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо неналежного розгляду звернення від 25.11.2020 та неприйнятті відповідного рішення;

- зобов`язати Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України розглянути звернення від 25.11.2020 та прийняти відповідне рішення, яким роз`яснити порядок самостійного отримання неповнолітньою особою при примусовому виконанні судового рішення, державною виконавчою службою.

Мотивуючи позовні вимоги позивач посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №229 та вказує на протиправну бездіяльність відповідача щодо розгляду його звернення від 25.11.2020.

Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому останній просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Представником третьої особи відношення до позову не висловлено, заяв та клопотань до суду не надходило.

Приймаючи до уваги наведене, суд вирішує спір по суті за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд звертає увагу на наступне.

ОСОБА_1 звернувся до Секретаріату Уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Міністерства юстиції України із заявою від 25.11.2020, у якій просив роз`яснити норми закону та нормативно-правові акти, які регулюють порядок самостійного отримання неповнолітньою дитиною аліментів та їх використання в порядку статті 179 Сімейного кодексу України.

Листом від 03.12.2020 року №120158/35311-33-20/20.4.1 за підписом директора Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Максима Кисельова позивача повідомлено, що Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань надає роз`яснення та організовує розгляд звернень громадян з питань, пов`язаних з діяльністю Міністерства юстиції України, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належить до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються. Разом з цим, Мін`юст відповідно до підпункту 83-27 пункту 4 Положення надає роз`яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень державними та приватними виконавцями.

Враховуючи викладене, відповідач повідомив, що надати роз`яснення положень Закону України «Про виконавче провадження» та Сімейного кодексу України, не виявляється за можливе.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд враховує наступне.

Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів; забезпечення громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення регулює Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 року № 393/96-ВР (далі - Закон № 393/96-ВР).

Законодавство України про звернення громадян включає цей Закон та інші акти законодавства, що видаються відповідно до Конституції України та цього Закону (ч. 1 ст. 2 Закону № 393/96-ВР).

За правилами частини 1 статті 1 Закону № 393/96-ВР громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Статтею 3 Закону № 393/96-ВР встановлено, що під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Відповідно до статті 4 Закону № 393/96-ВР до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов`язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.

Між тим, організацію, повноваження та порядок діяльності центральних органів виконавчої влади України визначає Закон України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 року №3166-VI (далі - Закон №3166-VI).

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону №3166-VI систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України (далі - міністерства) та інші центральні органи виконавчої влади.

Система центральних органів виконавчої влади є складовою системи органів виконавчої влади, вищим органом якої є Кабінет Міністрів України.

Згідно із частиною 2 статті 1 Закону №3166-VI міністерства забезпечують формування та реалізують державну політику в одній чи декількох сферах, інші центральні органи виконавчої влади виконують окремі функції з реалізації державної політики.

Повноваження міністерств, інших центральних органів виконавчої влади поширюються на всю територію держави.

Діяльність міністерств та інших центральних органів виконавчої влади ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, безперервності, законності, забезпечення єдності державної політики, відкритості та прозорості, відповідальності (ч. 1 ст. 2 Закону №3166-VI).

Статтею 3 Закону №3166-VI регламентовано наступне.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади у своїй діяльності керуються Конституцією України, цим та іншими законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України.

Організація, повноваження і порядок діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади визначаються Конституцією України, цим та іншими законами України.

Положення про міністерства, інші центральні органи виконавчої влади затверджує Кабінет Міністрів України.

Згідно із частиною 1 статті 7 Закону №3166-VI основними завданнями міністерства як органу, що забезпечує формування та реалізує державну політику в одній чи декількох сферах, є: 1) забезпечення нормативно-правового регулювання; 2) визначення пріоритетних напрямів розвитку; 3) інформування та надання роз`яснень щодо здійснення державної політики; 4) узагальнення практики застосування законодавства, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих актів, актів Президента України, Кабінету Міністрів України на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України; 4-1) забезпечення здійснення соціального діалогу на галузевому рівні; 5) здійснення інших завдань, визначених законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №228 затверджено Положення про Міністерство юстиції України (далі - Положення), у відповідності до якого Міністерство юстиції України (Мін`юст) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мін`юст є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну правову політику, державну політику з питань банкрутства, у сфері нотаріату, організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) (далі - виконання рішень), державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державної реєстрації обтяжень рухомого майна, державної реєстрації юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, реєстрації статуту територіальної громади м. Києва, реєстрації статутів Національної академії наук та національних галузевих академій наук, державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб`єктів інформаційної діяльності, у сфері виконання кримінальних покарань та пробації, у сфері правової освіти населення; забезпечує формування державної політики у сфері архівної справи і діловодства та створення і функціонування державної системи страхового фонду документації.

Відповідно до підпункту 2-3 пункту 2 Положення основними завданнями Мін`юсту є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері організації примусового виконання рішень.

Згідно із підпунктами 32, 33, 83-27 пункту 4 Мін`юст відповідно до покладених на нього завдань: надає роз`яснення з питань, пов`язаних з діяльністю Мін`юсту, його територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства, а також стосовно актів, які ним видаються; аналізує результати діяльності та вживає заходів для підвищення ефективності функціонування територіальних органів, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Міністерства; надає державним та приватним виконавцям роз`яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень.

Разом з цим основними завданнями Департаменту державної виконавчої служби є (https://minjust.gov.ua/ddvs/about/functional) забезпечення формування і реалізації державної політики у сфері організації примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб); забезпечення своєчасного, повного і неупередженого виконання рішень у порядку, встановленому законодавством.

Департамент відповідно до покладених на нього завдань: організовує, забезпечує та контролює примусове виконання рішень у випадках, передбачених законом; організовує інформаційне забезпечення виконавчого провадження, зокрема електронного документообігу, забезпечує ведення Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень та здійснює контроль за внесенням державними виконавцями відомостей про вчинені виконавчі дії; здійснює державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про виконавче провадження, правильністю, своєчасністю та повнотою вчинення виконавчих дій державними виконавцями; надає державним виконавцям роз`яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень. забезпечує контроль за роботою структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері примусового виконання рішень; бере участь у міжнародному співробітництві у сфері примусового виконання рішень, налагоджує і підтримує зв`язки з міжнародними організаціями; організовує та контролює роботу державних виконавців, вживає заходів щодо її поліпшення, здійснює керівництво та проводить перевірку діяльності структурних підрозділів територіальних органів Мін`юсту, що забезпечують здійснення повноважень у сфері організації примусового виконання рішень; здійснює інші функції в межах повноважень Департаменту.

Аналіз наведеного дає суду підстави дійти до висновку, що Мін`юст, як і його територіальний орган ДДВС Мін`юсту, надає роз`яснення та рекомендації з питань примусового виконання рішень державними та приватними виконавцями.

Серед наведених положень не передбачено надання відповідачем роз`яснень щодо застосування норм права, у тому числі статті 179 Сімейного кодексу України. Посилання позивача у позовній заяві на постанову Кабінету Міністрів України від 02.07.2014 року №229 суд відхиляє, оскільки як на момент звернення ОСОБА_1 , так і на момент надання відповідачем відповіді на звернення вказана постанова втратила чинність. Також суд відмічає, що до спірних правовідносин не можуть бути застосовані положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо посилення захисту прав дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" від 17.05.2017 року №2037-VIII, оскільки останні не стосуються предмету розгляду даної справи.

Суд звертає увагу, що порушене позивачем питання у зверненні стосується роз`яснення норми права, повноваження щодо чого у відповідача відсутні, а звернення позивача про роз`яснення положень статті 179 Сімейного кодексу України були обумовлені наявністю судового спору в межах справи №710/403/20 (норми сімейного законодавства й застосує суд з відповідним висновком щодо свого рішення).

В той же час при вирішенні спору по суті суд враховує, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Аналогічний правовий підхід застосовано в постанові Верховного Суду від 17.04.2019 у справі №342/157/17.

Підсумовуючи вищевикладене, суд вважає відсутніми ознаки протиправної бездіяльності відповідача щодо неналежного розгляду звернення позивача від 25.11.2020 та неприйнятті відповідного рішення. Вказане, в свою чергу зумовлює відсутність підстав для задоволення позовних вимог в цій частині і, як наслідок, відсутні підстави для зобов`язання відповідача вчинити певній дії, з огляду на похідний характер позовних вимог в цій частині.

Згідно із частиною 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 статті 73 КАС України передбачено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, повно та всебічно проаналізувавши матеріали справи та надані докази, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову в цілому.

Позивач звільнений від сплати судового збору ухвалою суду від 22.01.2021 року, а матеріали справи не містять в собі належних та достатніх доказів понесення відповідачем судових витрат, з огляду на що відсутні підстави для вирішення питання щодо розподілу судових витрат в порядку частини 5 статті 139 КАС України.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 5, 72-73, 76-78, 143, 243-246, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , відомості про ідентифікаційний номер відсутні, електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1 ) до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, б. 13), за участю третьої особи яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, б. 13, код ЄДРПОУ 00015622) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржено в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України.

Суддя М.А. Бояринцева