Рішення № 100967551, 09.11.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 листопада 2021 року м. Київ № 487/6745/17

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Бокатової Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 , ОСОБА_2 доФонду гарантування вкладів фізичних осібтретя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадиров Владислав Володимировичпро визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - позивач-1) та ОСОБА_2 (далі - позивач-2) подали на розгляд Заводському районному суду м. Миколаєва позов до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - відповідач), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича (далі - третя особа), в якому просять суд:

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) у сумі 124 591,56 грн., інфляційні витрати у сумі 63 901,13 грн., 3% річних у сумі 9 820,00 грн. та компенсацію моральної шкоди у сумі 10 000,00 грн., всього 208 312,00 грн.;

- стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) у сумі 142 333,39 грн., інфляційні витрати у сумі 73 000,66 грн., 3% річних у сумі 11 219,00 грн. та компенсацію моральної шкоди у сумі 5 000,00 грн., всього 231 553,00 грн.

В якості підстав позову позивачі зазначають, що бездіяльність Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо невидачі грошових коштів за банківськими вкладами є грубим порушенням прав вкладників на отримання та розпорядження своїм майном (грошовими коштами) і суперечить вимогам ст. 41 Конституції України.

Позивачі акцентують увагу на тому, що 20.09.2017, за рішенням судів, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повернув позивачам вклади, а саме: ОСОБА_1 у сумі 134 401,76 грн., ОСОБА_2 - 153 540,59 грн.; проте ці суми підлягали виплаті 10.03.2015, оскільки строк дії обох договорів вкладів закінчився 09.03.2015, про що зазначено у пунктах 1.3 вказаних договорів.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу передано судді Сухаревич З.М.

Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.07.2018 у справі № 487/6745/17 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів відмовлено.

Постановою Апеляційного суду Миколаївської області від 20.09.2018 у справі № 487/6745/17-ц апеляційну скаргу представника позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено частково; рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.07.2018 в частині відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди скасовано та постановлено в цій частині нове рішення, а саме: позов ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 2 000,00 грн. моральної шкоди; позов ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково; стягнути з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_2 2 000,00 грн. моральної шкоди.

Надалі постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.08.2020 у справі № 487/6745/17 (провадження № 61-45188св18) касаційну скаргу Бірюк В.Д. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 задоволено частково; касаційну скаргу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб задоволено частково; рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 12.07.2018 та постанову Апеляційного суду Миколаївської області від 20.09.2018 скасовано; провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за участю третьої особи - Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова В.В., про стягнення коштів закрито. Роз`яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , що розгляд справи віднесено до юрисдикції адміністративних судів. Роз`яснено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про наявність у них права протягом десяти днів з дня отримання ними відповідної постанови звернутися до Верховного Суду із заявою про направлення справи за встановленою юрисдикцією.

21.09.2020 до Верховного Суду надійшла заява Бірюк В.Д. в інтересах ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про направлення справи за встановленою юрисдикцією, у якій вона просить суд направити справу до адміністративного суду.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.09.2020 справу № 487/6745/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про стягнення коштів передано для продовження розгляду до Окружного адміністративного суду м. Києва.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.06.2020 головуючим по справі № 755/12875/16-ц визначено суддю Пащенка К.С.

04.12.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва прийнято справу № 487/6745/17 за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до провадження. Розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

23.02.2015 між ОСОБА_2 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 012-14501-230215 на суму 5 712,00 доларів США, строком до 09.03.2015 з нарахуванням процентної ставки 5,5 % річних.

23.02.2015 між ОСОБА_1 та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» у доларах США № 015-14501-230215 на суму 5 000,00 доларів США, строком до 09.03.2015 з нарахуванням процентної ставки 5,5 % річних.

Грошові кошти на депозитні рахунки ОСОБА_2 та ОСОБА_1 надійшли з рахунку іншого вкладника банку - ОСОБА_5 .

На підставі Постанови Правління НБУ від 02.03.2015 № 150 «Про віднесення ПАТ «Дельта Банк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 02.03.2015 було прийнято рішення № 51 про запровадження в АТ «Дельта Банк» з 03.03.2015 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в АТ «Дельта Банк».

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 147 від 03.08.2015 строк здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ «Дельта Банк» продовжено по 02.10.2015 включно.

На підставі постанови Правління Національного банку України № 664 від 02.10.2015 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 181 від 02.10.2015 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» та призначено уповноважено особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта Банк» Кадирова В.В. строком на 2 роки з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.

20.02.2017 Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 619 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора», згідно із яким продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на два роки до 04.10.2019 включно.

Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 04.04.2019 № 772 «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора» продовжено строки здійснення ліквідації та повноваження ліквідатора на один рік до 04.10.2020 включно.

Поряд з цим, 23.09.2015 листом Уповноваженої особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 повідомлені про нікчемність укладених ними з банком депозитних договорів, які не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. Отже, фактично Уповноваженою особою ФГВФО було відмовлено у включенні ОСОБА_1 та ОСОБА_6 до реєстру вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.

Зазначені факти встановлені судовими рішеннями, що набули законної сили.

Так, постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 05.04.2016 у справі № 826/23802/15 позов ОСОБА_1 задоволено; визнано протиправним та скасовано рішення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича про визнання нікчемним договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № 015-14501-230215 від 23.02.2015, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_1 ; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_1 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19.04.2017 у справі № 826/23802/15 постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2016 в частині зобов`язання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб включити ОСОБА_1 до Загального реєстру вкладників публічного акціонерного товариства «Дельта Банк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - скасовано та в цій частині прийнято нову постанову, якою у задоволенні даної позовної вимоги відмовлено; абзац 3 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду міста Києва від 05.04.2016 змінено та викладено в наступній редакції: «зобов`язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію про ОСОБА_1 як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування всіх належних коштів за вкладом в публічному акціонерному товаристві «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, за договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № 015-14501 -230215 від 23.02.2015.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 25.04.2016 у справі № 826/23812/15 у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.05.2017 у справі № 826/23812/15 апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено, постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 25.04.2016 скасовано, ухвалено нову постанову, якою адміністративний позов задоволено повністю; визнано протиправним та скасовано рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича щодо нікчемності Договору банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» № 012-14501-230215 від 23.02.2015, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_2 , оформлене Наказом Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» «Щодо заходів, пов`язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів) за вкладними операціями» від 16.09.2015 № 813; зобов`язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» Кадирова Владислава Володимировича включити ОСОБА_2 до переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню відповідно до Закону та подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію стосовно ОСОБА_2 , як вкладника, якому необхідно здійснити виплату відшкодування всіх належних коштів за вкладами в ПАТ «Дельта Банк» за рахунок коштів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за Договором банківського вкладу (депозиту) «Зростаючий» від 23.02.2015 № 012-14501-230215.

20.09.2017 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб виплатив ОСОБА_1 та ОСОБА_2 належне їм гарантоване відшкодування.

Позивачі вважають, що Фондом гарантування вкладів фізичних осіб грубо порушено їх права у зв`язку із не поверненням депозитів у встановлений договорами строк, у зв`язку з чим вони звернулися до суду за захистом своїх порушених прав.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини, що склалися між сторонами, регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулювання відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначення повноважень та функцій Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків визначаються Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Метою Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» законодавчі та інші нормативно-правові акти, прийняті до набрання чинності цим Законом, застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до п. 16 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» тимчасова адміністрація - це процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

За приписами п. 6 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» ліквідація банку - це процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків у випадках, встановлених цим Законом.

За приписами ч. 3 ст. 16 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» шкода, заподіяна внаслідок рішень, дій та/або бездіяльності Фонду (його працівників), у тому числі шкода, заподіяна внаслідок професійної помилки членів виконавчої дирекції Фонду та/або уповноважених осіб Фонду, відшкодовується Фондом згідно із законодавством та страховими компаніями відповідно до умов договорів страхування (у разі їх укладення).

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.

Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» встановлено, що Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 000 рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Відповідно до ч. 7 ст. 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд завершує виплату гарантованих сум відшкодування коштів за вкладами у день подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Фонд виконує свої зобов`язання перед позивачем та несе відповідальність за їх невиконання виключно в межах, передбачених Законом.

У спірному випадку рішення «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Дельта Банк» та делегування повноважень ліквідатора банку № 181 було прийняте 02.10.2015, відповідно до якого розпочато процедуру ліквідації АТ «Дельта Банк» з 05.10.2015 до 04.10.2017 включно.

07.10.2015 на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розміщено оголошення про початок виплати коштів вкладникам АТ «Дельта Банк», для чого останнім запропоновано з 08.10.2015 звернутись до банків-агентів Фонду для отримання гарантованого відшкодування, що свідчить про дотримання строків початку здійснення відповідних виплат (https://www.fg.gov.ua/articles/2922-fond-garantuvannya-vkladiv-fizichnikh-osib-rozpochinae-viplati-koshtiv-vkladnikam-at-delta-bank.html).

В свою чергу, граничні строки виплати гарантованих сум коштів обмежуються днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Отже, відповідач, розмістивши оголошення від 07.10.2015, повідомив про початок здійснення відповідних виплат вкладникам банку з 08.10.2015, що не обмежується одним днем 08.10.2015, а є триваючою процедурою, граничний строк якої закінчується днем подання документів для внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб запису про ліквідацію банку як юридичної особи.

Враховуючи все вищевикладене, на час розгляду цієї справи строк здійснення виплат вкладникам ПАТ «Дельта Банк» гарантованого відшкодування не сплинув.

Відповідно до п. п. 3, 5 ч. 5 ст. 36 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» під час тимчасової адміністрації не здійснюється: нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), а також зобов`язань перед кредиторами, у тому числі не застосовується індекс інфляції за весь час прострочення виконання грошових зобов`язань банку; нарахування відсотків за зобов`язаннями банку перед вкладниками та кредиторами.

Таким чином, у спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах.

Щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) у сумі 124 591,56 грн., інфляційних витрат у сумі 63 901,13 грн., 3% річних у сумі 9 820,00 грн. та на користь ОСОБА_2 неустойки (пені) у сумі 142 333,39 грн., інфляційних витрат у сумі 73 000,66 грн., 3% річних у сумі 11 219,00 грн., суд зазначає про таке.

Частиною 2 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

За приписами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, стаття 625 Цивільного кодексу України унормовує питання відповідальності боржника за порушення грошового зобов`язання.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 6-2829цс16.

З системного аналізу зазначених правових норм убачається, що ними урегульовано підстави та порядок відшкодування шкоди, завданої у договірних зобов`язаннях в результаті їх невиконання або неналежного виконання.

Водночас, за результатами розгляду справи, судом встановлено відсутність цивільно-правових відносин між позивачем та ФГВФО, УО ФГВФО, відсутність цивільно-правового порушення з боку відповідача, який мав би складатися з протиправної поведінки (умисне протиправне користування відповідачем коштами належними позивачеві), що спричинила збитки, вини заподіювача шкоди та причинно-наслідкового зв`язку між ними.

Відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Суд принагідно акцентує увагу на тому, що нормативно-правове регулювання статусу ФГВФО та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб`єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб`єктом владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України.

У спірному випадку ФГВФО є суб`єктом владних повноважень, і майнові відносини між сторонами засновані на адміністративному підпорядкуванні, тому ст. 625 Цивільного кодексу України на ці відносини не поширюється.

До того ж, боржником у спірних правовідносинах є ПАТ «Дельта Банк», а не Фонд чи його уповноважена особа.

Також важливим є і те, що підставою застосування передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України відповідальності є прострочення боржником виконання грошового зобов`язання.

Водночас, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб призначається у процедурі запровадження тимчасової адміністрації та/або ліквідації банків як процедур виведення неплатоспроможних банків з ринку у порядку, встановленому Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», який є спеціальним законом у даних правовідносинах. За змістом Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» на Фонд та уповноважену особу Фонду не покладається відповідальність за невиконання банками, які були стороною у договірних відносинах із вкладниками, їх грошових зобов`язань поза межами дії договорів вкладів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не має фінансових зобов`язань перед позивачем, а нараховані на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України 3% річних та інфляційні не можуть бути стягнуті з відповідача як шкода.

Поряд із цим, суд зазначає, що позивачі не зверталися до відповідача із відповідними заявами про стягнення з ФГВФО на користь позивачів, а саме пені, інфляційних втрат та 3% річних та, як наслідок, відповідач не відмовляв їм у здійсненні таких виплат.

Щодо стягнення на користь позивачів моральної шкоди, то суд зазначає таке.

Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

За приписами ст. 23 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди за своєю природою є санкцією за порушення прав особи, які були виявлені і доведені.

За приписами пункту 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Разом з тим, позивач повинен довести факт заподіяння йому моральної шкоди.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У справах про відшкодування моральної шкоди обов`язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди. Доказами, які дозволять суду встановити наявність моральної шкоди, її характер та обсяг, в даному випадку можуть бути, зокрема, довідки з медичних установ, виписки з історії хвороби, чеки за оплату медичної допомоги та придбання ліків, тощо.

У даному випадку позивачами не виконано свого процесуального обов`язку та не надано жодного доказу на доведення стверджувальних ними обставин заподіяння моральної шкоди та її розміру.

Спори про відшкодування заподіяної фізичній чи юридичній особі моральної (немайнової) шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених ЦК України та іншим законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

У спорах, пов`язаних з виконанням банком, у якому введена тимчасова адміністрація та/або запроваджена процедура ліквідації, своїх зобов`язань перед його кредиторами, норми Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» є спеціальними, і цей Закон є пріоритетним відносно інших законодавчих актів України у таких правовідносинах. Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» не передбачено право позивача на відшкодування моральної шкоди.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 761/13137/16-ц (провадження № 61-5506св18).

Таким чином, суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивачів моральної шкоди.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на те, що суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, відтак не підлягає відшкодуванню позивачам за рахунок асигнувань відповідача судовий збір.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко