Рішення № 100966316, 10.11.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 листопада 2021 р. № 520/17358/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спірідонова М.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1215 (Григорівське шосе, буд. 54,м. Харків,61064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини А1215 в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення.

2. Зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення.

3. Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 28 вересня 2018 року.

4. Зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 28 вересня 2018 року.

В обґрунтування позову зазначено, що ненарахування та невиплата ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день його звільнення та ненарахування та невиплата грошової компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 28 вересня 2018 року є протиправними та такими, що порушують права позивача.

Ухвалою суду від 15.09.2021 року відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та 27.09.2021 року вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Від відповідача, Військової частини А1215, відзив на адміністративний позов не надходив, отже, своїм правом на подання відзиву по адміністративній справі відповідач не скористався.

Відповідно до ч. 2 ст. 175 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України зазначено, що письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України зазначено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

З огляду на вищезазначені приписи Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін в порядку письмового провадження за наявними в матеріалах справи доказами.

Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, вивчивши норми матеріального та процесуального права, якими врегульовані спірні правовідносини вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав та мотивів.

Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , має статус учасника бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим 26 серпня 2016 року.

30 березня 2018р. позивачем був укладений контракт на проходження військової служби у Збройних силах України на посадах осіб сержантського складу з Міністерством Оборони в особі командира військовій частині А 0704 строком на 6 місяців.

ОСОБА_1 розпочав службу за контрактом в Учбовому авіаційному центрі Військово-Повітряних Сил (ВЧ А0704), а після навчання з 02.05.2018 р. був направлений для проходження служби до ВЧ А1215.

Наказом командира ВЧ А1215 від 07.05.2018р. позивач був призначений на посаду командира відділення №31-РС, а наказом від 11.05.2018р. - командира відділення №10-РС 28.09.2018 був звільнений у зв`язку з закінченням строку контракту.

В позовній заяві позивач зазначає, що при звільненні зі служби він не був розрахований за всіма видами забезпечення, на які має право відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, а саме позивачу відповідачем не було сплачено грошову компенсацію за невикористану щорічну додаткову відпустку як учасника бойових дій та компенсацію за неотримане речове майно, яким позивач не був забезпечений під час проходження служби.

20.12.2020 року позивач, з метою захисту порушених прав, направив до відповідача заяви, в яких я просив надати довідку з розрахунком грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку та довідку про вартість неотриманого речового майна, а також нарахувати та виплатити зазначені компенсації.

Відповідач листом від 26.01.2021р. № 350/207/56/15 повідомив, що виплату компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій слід здійснювати на підставі судових рішень, після набрання ними законної сили.

01.07.2021 року представник позивача звернувся до відповідача з адвокатським запитом, в якому просив відповідача надати наступні документи, а саме: довідку з розрахунком грошової компенсації за невикористану щорічну додаткову відпустку ОСОБА_1 як учасника бойових дій за період проходження служби; довідку про вартість неотриманого речового майна ОСОБА_1 ; довідку про розмір грошового забезпечення за весь період служби ОСОБА_1 до звільнення, нарахованого та сплаченого по місяцях; довідку про середньомісячну (середньоденну) суму грошового забезпечення ОСОБА_1 ; копії наказів про прийняття ОСОБА_1 на службу та його звільнення.

Відповідач листом від 06.07.2021 року № 378 повідомив, що запит, зареєстрований у військовій частині А1215 від 01.07.2021 №49/355, у відповідності до п.2 ст..24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», по суті порушених питань військова частина А1215 просить представника ОСОБА_1 , надати копії документів, що підтверджують проходження військової служби за контрактом у військовій частині А1215 з 30.03.2018 р. по 28.09.2018 р. ОСОБА_1 , оскільки у військовій частині А1215 не співпадають відомості щодо проходження протягом вищезазначеного періоду військової служби даним військовослужбовцем.

Окрім цього, військова частина А1215 просила надати копії документів ОСОБА_1 , що підтверджують статус учасника бойових дій, для надання запитуваної інформації.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

По суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.

Статтею 16-2 Закону України «Про відпустки» передбачено, що учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

За змістом статті 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року №3551-XII учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час

Пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії соціального захисту» передбачено використання учасниками бойових дій чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

З огляду на викладене, наявні правові підстави для висновку, що учасники бойових дій мають право отримати додаткову відпустку із збереженням заробітної плати за певних умов.

Указом Президента України від 17 березня 2014 року № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженого Законом України від 17 березня 2014 року №1126-VI, постановлено оголосити та провести часткову мобілізацію.

Таким чином, спірні правовідносини щодо отримання грошової компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку із звільненням позивача виникли в особливий період.

Положеннями ст. 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ визначено, що особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

В особливий період з моменту оголошення мобілізації до припинення відповідного періоду надання військовослужбовцям інших видів відпусток, зокрема, додаткової відпустки, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», припиняється.

Згідно ч. 8 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

Таким чином, підстави та порядок надання додаткової відпустки особам, які мають статус учасника бойових дій, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, згідно ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, зокрема, військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Отже, положення Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки, право на яку набуто під час проходження військової служби в особливий період з моменту оголошення мобілізації.

З огляду на викладене, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не здійснено позивачу розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої п.12 ч. 1 ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року.

Суд зауважує, що припинення відпустки на час особливого періоду не означає припинення права на відпустку, яке (тобто, право на відпустку) може бути реалізовано у один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати не визначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.

Аналогічна правова позиція, викладена в постанові Верховного суду від 16.05.2019 по справі №620/4218/18.

Відповідно до ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Суд зауважує, що відповідачем не надано будь – яких належних доказів на підтвердження наявності законних підстав для ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учасника бойових дій.

Щодо вимоги позивача визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 28 вересня 2018 року та зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало йому до видачі станом на 28 вересня 2018 року, суд зазначає наступне.

Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни.

Статтею 2 Закону передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов`язки визначаються цим Законом, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Частина 1 статті 3 Закону передбачає, що правовою основою військового обов`язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України, "Про оборону України", "Про Збройні Сили України", "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов`язку, проходження військової служби та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України, затвердженого Указом Президента України від 29.12.09 N 1115/2009 відповідно до ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" постановлено, затвердити Положення про проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України». «Загальна частина п. 1 визначається порядок проходження громадянами України військової служби в Державній прикордонній службі України у мирний час та особливості проходження військової служби в ній в особливий період.

Стаття 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачає, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

У відповідності до статті стаття 9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», держава гарантує продовольче, речове та інше забезпечення військовослужбовців.

Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016року №178 "Про затвердження Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно " (далі - Постанова).

Відповідно до п.3-5 постанови KM України від 16.03.2016 року №178, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року.

Суд зазначає, що у Постанові №178 немає чіткого визначення цінової політики здійснення нарахування, таким чином законодавець делегував дані повноваження кожній структурі відповідно для відпрацювання чіткого алгоритму виплати грошової компенсації за речове майно, якими безпосередньо у Державній прикордонній службі України є накази АДПСУ від 11.02.2017 року №33, від 06.01.2018 року №30 та від 30.01.2019 року №22.

На виконання вищезазначеної норми щодо розрахунку цін станом Адміністрацією Державної прикордонної служби України був виданий наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 11.02.2017 року №33 «Про доведення вартості предметів речового майна для нарахування грошової компенсації та утримання за речове майно, строк носіння якого не закінчився» Даним наказом затверджується додаток №1 - Вартість належних до видачі предметів речового майна.

Слід зазначити, що даний додаток відображений у вигляді таблиці де передбачене розділення на категорії військовослужбовців (відповідно до військового звання). В даних табличках ціни на майно зазначається у графі Виникнення права на отримання речового майна, яка в свою чергу розділена на декілька підрозділів з позначення різних років і відповідно під кожним з цих розділів зазначена ціна з врахування предмету майна. В зазначеному наказі зазначені ціни на предмети речового майна до року видання відповідного наказу а саме до 2017 року включно. В подальшому, щорічно, з метою розрахунку та впорядкування цін Адміністрацією Державної прикордонної служби України видавались накази з метою зазначення цін у 2018 та 2019 роках, а саме відповідно до наказу від 06.02.2018 року №30 вказана вартість належних до видачі предметів речового майна виникнення права на отримання яких виникало у військовослужбовця з 01.01.2018 року та наказом від 30.01.2019 року №21 вказана вартість належних до видачі предметів речового майна виникнення права на отримання яких виникало у військовослужбовця з 01.01.2019 року.

Також суд зазначає, що у даних спірних правовідносинах необхідно враховувати п.5 Постанови з прив`язкою до п.3 вказаної Постанови. При нарахуванні грошової компенсації за окремим видами речового майна, необхідно обов`язково враховувати такі складом як момент виникнення права на отримання майна, норму належності, термін експлуатації, ціна на час набуття права, кількість предметів належних до видачі та термін який минув з останнього моменту отримання предмети речового майна.

Тобто при визначенні суми, що підлягає до виплати важливо звертати увагу на момент коли у військовослужбовця виникає право на отримання відповідного речового майна та ціна на дане майно в момент виникнення права відповідно до вищевказаних розрахунків що затверджені наказами АДПСУ від 11.02.2017 року №33, від 06.01.2018 року №30 та від 30.01.2019 року №22.

З огляду на вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки позивачу зазначена компенсація за не отримане речове майно виплачена не була, доказів зворотного суду надано не було, то позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Військової частини А1215 (Григорівське шосе, буд. 54,м. Харків,61064) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 30 березня 2018 року по 28 вересня 2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А1215 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за не отримане речове майно, що належало до видачі станом на 28 вересня 2018 року.

Зобов`язати військову частину А1215 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, що належало до видачі станом на 28 вересня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Спірідонов М.О.