Рішення № 100965255, 09.11.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/13854/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС в Одеській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Одеській області про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-32904-51, якою визначено суму боргу позивачу зі сплати єдиного внеску у розмірі 37788,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що отримавши спірну вимогу, вона оскаржила останню до ДПС України, проте безрезультатно. У позові ОСОБА_1 посилається на тлумачення законодавства у найбільш сприятливий для платника податків спосіб, тобто на користь позивача. Зазначає, що відповідачем проігноровано той факт, що 18.06.2013 вона була призначена на посаду державного виконавця, а з 17.02.20 прийнята на посаду юрисконсульта до комунального некомерційного підприємства «Міський психіатричний диспансер» ОМР, що підтверджується трудовою книжкою. Роботодавцем в пенсійний фонд сплачувалися страхові внески, у зв`язку із чим норма Закону № 2464-IV щодо необхідності єдиного внеску ФОПами суперечить меті запровадженого консолідованого внеску.

Ухвалою судді від 25.08.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.09.2021 від представника Головного управління ДПС в Одеській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що у періоді 2018-2021 рр. у позивача в ІКП по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 здійснено автоматичні нарахування як фізичній особі-підприємцю. Нарахування відбувалось у відповідності до норм Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». На підставі цих даних ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 24.02.2021 № Ф-32904-51.

01.10.21 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його задоволення, з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ) 19.07.2002 зареєстрована фізичною особою-підприємцем Юридичним департаментом Одеської міської ради, номер запису 25560170000069202. Основним видом діяльності за КВЕД обрано 51.42.1 ОПТОВА ТОРГІВЛЯ ОДЯГОМ. 11.04.2008 підприємця взято на облік як платника єдиного внеску у Північному управлінні у м. Одесі, Малиновська ДПІ, 43142370.

24.02.2021 ГУ ДПС в Одеській області сформовано вимогу № Ф-32904-51 про сплату ОСОБА_1 боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в розмірі 37788,74 грн, яку позивач безрезультатно оскаржила в адміністративному порядку до ДФС України (неуповноваженого органу) та ДПС України, що зумовило останню звернутися за судовим захистом із даним позовом.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв`язок у їх сукупності, суд вважає оскаржувану вимогу необґрунтованою, а позовні вимоги підлягаючими задоволенню у зв`язку з наступним.

З огляду на матеріали справи, у період 2018-2021 рр. в ІКП ОСОБА_1 по єдиному внеску з технологічним кодом 71040000 здійснено автоматичні нарахування як фізичній особі-підприємцю: 2018 – 15819,54 грн, 2019 – 26539,26 грн, 2020 – 35588,74 грн, 2021 – 37788,74 грн.

В той же час, згідно трудової книжки НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 18.06.2013 працевлаштована державним виконавцем Другого відділу ДВС ОМУЮ та до 03.05.2019 працювала в органах державної виконавчої служби, а наказом від 03.05.2019 № 611-к звільнена відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 65 Закону України «Про державну службу» (перевищення службових повноважень, якщо воно не містить складу кримінального або адміністративного правопорушення). З 13.07.2020 позивача прийнято на посаду юрисконсульта КНП «МПД» та звільнено 31.03.2021. З 15.01.2021 позивач працевлаштована у КУ «Міська клінічна інфекційна лікарня» ОМР на посаді юрисконсульта. Також з позиції позивача вбачається, що підприємницькою діяльністю вона не займалася.

Відповідно до п. 14.1.195 ст. 14 Податкового Кодексу України, працівник – це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно з п. 14.1.226 ст. 14 Податкового Кодексу України, самозайнята особа – це платник податку, який є фізичною особою підприємцем або проводить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку є Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08.07.2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI).

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом статті 2 Закону №2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу самозайнятої особи Законом №2464-VI не врегульовано.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, діяльності, спрямованої на отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці або як самозайняті особи, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року у справі № 440/2149/19, адміністративне провадження № К/9901/28514/19.

Верховним Судом у цій справі сформовано правовий висновок, відповідно до якого особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДФС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці або самозайняті особи (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Таким чином, фізична особа-підприємець або самозайнята особа звільняється від сплати єдиного внеску у випадку встановлення судом, якщо нею підприємницька діяльність не здійснюється, дохід від такої діяльності не отримується та вказана особа перебуває у трудових відносинах та за неї єдиний внесок сплачує роботодавець.

З огляду на те, що позивача була працевлаштована, - у неї відсутні зобов`язання зі сплати будь-яких податків чи внесків, пов`язаних з веденням підприємницької діяльності, оскільки вона не здійснювала підприємницьку діяльність. Водночас обставин отримання позивачем у періоді 2018-2021 рр. доходів від провадження підприємницької діяльності судом не встановлено, а ГУ ДПС в Одеській області у відзиві про наявність таких доходів не зазначено, у зв`язку з чим відповідно до частини першої статті 86 КАС України обставини відсутності у позивача доходу від підприємницької діяльності не підлягають доказуванню.

На державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок ("Лелас проти Хорватії", заява N 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява N 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах ("Онер`їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119).

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків ("Лелас проти Хорватії", п. 74).

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

За встановлених судом обставин, нарахована позивачу недоїмка зі сплати ЄСВ є безпідставною, так як призводить до подвійної оплати внеску, що суперечить базовим принципам фіскальної політики. Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.

Керуючись ст. ст. 139, 242-246, 262 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС в Одеській області, як відокремленого підрозділу ДПС України (65044, м. Одеса, вул. Семінарська, 5; ВП 44069166) про визнання протиправною та скасування вимоги задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати вимогу ГУ ДПС в Одеській області від 24.02.2021 № Ф-32904-51 про сплату боргу (недоїмки) єдиного соціального внеску в розмірі 37788,74 грн (тридцять сім тисяч сімсот вісімдесят вісім гривень 74 копійки).

Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління ДПС в Одеській області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржене до П`ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Суддя І.В. Завальнюк