Рішення № 100962369, 09.11.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" листопада 2021 р. справа № 300/2812/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення матеріальної шкоди, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій

ВСТАНОВИВ:

Адвокат Калинчук Роман Олексійович звернувся до суду в інтересах ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Івано-Франківської обласної прокуратури про:

стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.ч. 3, 4, 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2020 року з урахуванням виплачених сум;

визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні з посади та органів прокуратури, зобов`язання здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги;

стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року, зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Крім цього, вважає, що відповідачем безпідставно нездійснено виплату вихідної допомоги при звільненні, оскільки нормами спеціального законодавства не врегульовано питання вихідної допомоги при звільненні працівників та підлягають застосуванню у спірних правовідносинах норми Кодексу законів про працю України, зокрема статті 44. Зазначає, що оскільки відповідачем не здійснено повного розрахунку при звільненні підлягає стягненню середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 червня 2021 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

06.07 2021 від Івано-Франківської обласної прокуратури на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Офісом Генерального прокурора. Згідно з вимогами статті 48 Бюджетного кодексу України та розміру загальної суми, передбаченої в Законах України «Про Державний бюджет України» на 2015-2020 роки на утримання органів прокуратури, Офісом Генерального прокурора проводились розрахунки сум на оплату праці у розрізі прокуратур усіх рівнів для затвердження їх у відповідних кошторисах видатків на кожен рік відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року № 505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», у зв`язку з чим прокуратура Івано-Франківської області не мала правових підстав для нарахування та виплати позивачу заробітної плати у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України у додатках до постанови №505. Крім того, відповідачем у відзиві зазначено, що рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії, а змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення рішення. Щодо нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні зазначає, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» , який є спеціальним та визначає статус прокурорів, виплата вихідної допомоги у разі звільнення на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону не передбачена. У свою чергу також стаття 44 КЗпП України не передбачає можливості виплати вихідної допомоги в розмірі середнього місячного заробітку працівникові у разі припинення ним трудового договору на підставі п. 9 ч.1 ст. 51 Закону України «Про прокуратуру». З урахуванням викладеного, відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

15.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій підтримано правову позицію викладену в позовній заяві та зазначено, що доводи відповідача, викладені у відзиві, є безпідставними та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.

22.07.2021 відповідачем подано заперечення (а.с. 173-177).

Розглянувши матеріали адміністративної справи, дослідивши письмові докази та письмові пояснення сторін у справі, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 з 15.07.1993 безперервно працював на різних посадах в органах прокуратури України.

З 25.04.2014 по 11.08.2015 позивач обіймав посаду прокурора м. Івано-Франківська прокуратури Івано-Франківської області.

З 12.08.2015 по 01.09.2015 - виконувач обов`язків начальника відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.

З 01.09.2015 по 13.04.2016 - начальник відділу нагляду за додержанням законів органами внутрішніх справ при провадженні оперативно-розшукової діяльності, нагляду за додержанням законів органами СБУ, державної митної служби та державної прикордонної служби управління нагляду за додержанням законів у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.

З 13.04.2016 по 30.04.2020 позивач обіймав посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.

Вказане підтверджується записами у трудовій книжки позивача (а.с. 42-47).

Наказом прокурора Івано-Франківської області №282к від 28.04.2020 позивача звільнено з займаної посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

Цим же наказом відділу фінансування та бухгалтерського обліку прокуратури Івано-Франківської області наказано провести остаточний розрахунок та виплатити усі належні ОСОБА_1 виплати при звільнені (а.с. 48).

09.03.2021 позивач звернувся із заявою, якою просив виплатити вихідну допомогу в розмірі середнього місячного заробітку та середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги при звільнені по день фактичного розрахунку (а.с. 49,50).

25.03.2021 Івано-Франківською обласною прокуратурою позивачу надано відповідь, згідно якого відповідачем зазначено про відсутність підстав для нарахування і виплати вихідної допомоги і як наслідок середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (а.с. 52, 53).

Вважаючи протиправними дії Івано-Франківської обласної прокуратури в частині нарахування посадового окладу у розмірі, що є меншим, ніж встановлений ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", а також невиплату вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивач звернувся до суду за захистом прав.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частина 4 статті 43 Конституції України встановлює, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №1697-VII).

Частинами 1, 2, 3, 7 та 9 статті 81 Закону №1697-VII встановлено, що заробітна плата прокурора регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1) вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора місцевої прокуратури з коефіцієнтом: 1) прокурора регіональної прокуратури - 1,2; 2) прокурора Генеральної прокуратури України - 1,3.

Прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Стаття 89 Закону №1697-VII визначала, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності прокуратури здійснюються Генеральною прокуратурою України.

Відповідно до статті 90 Закону №1697-VII, фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором України, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Частина 2 статті 8 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року "Про оплату праці" встановлює, що умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною 3 цієї статті, та частиною 1 статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України №108/95-ВР від 24 березня 1995 року "Про оплату праці", оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України у межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5. Крім того, надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів.

Видатки, пов`язані з реалізацією Постанови Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснюється у межах затвердженого фонду оплати праці.

Пункт 26 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" (набрали чинності з 01 січня 2015 року) встановлював, що норми і положення статті 81, частин 16-18 статті 86, пунктів 13, 14 розділу XIII "Перехідні положення" Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Абзацом 3 пункту 9 Прикінцевих положень Закону України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" (набрав чинності з 01 січня 2015 року) установлено, що норми і положення частини 2 статті 33, статті 81 Закону України "Про прокуратуру" (Голос України, №206 від 25 жовтня 2014 року) застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Суд враховує, що при конкуренції правових норм у часі за загальним правилом, повинна застосовуватись норма, прийнята пізніше.

Закон України №80-VIII від 28 грудня 2014 року "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та Закон України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" прийняті пізніше Закону України №1697-VII від 14 жовтня 2014 року "Про прокуратуру", а тому, у 2015 році норми і положення Закону України "Про прокуратуру" щодо заробітної плати прокурора застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Суд зазначає, що відповідач не наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Таких висновків дійшов Верховний Суд, які викладені в постановах від 14 березня 2018 року у справі №825/575/16, від 21 березня 2018 року №817/548/16, від 21 листопада 2018 року № 808/2163/17, від 16 січня 2019 року №804/217/17, від 27 лютого 2019 року №809/982/16 та №824/490/16 від 05 травня 2020 року.

Згідно частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Оскільки у спірному періоді заробітна плата нараховувалась позивачу, виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України №505 від 31 травня 2012 року "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", тобто, з урахуванням положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік від 28 грудня 2014 року "№80-VIII та Закону України №79-VIII від 28 грудня 2014 року "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин", у розмірі встановленому законом, суд дійшов висновку, що заробітну плату позивачу нараховано у розмірі не нижчому від визначеної законом.

Щодо доводів позивача стосовно протиправності не нарахування йому заробітної плати у розмірі, визначеному ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", з огляду на прийняте Конституційним Судом України рішення №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), суд зазначає наступне.

Рішенням Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення Конституційного Суду України передбачено, що положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру", зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Водночас, як частиною 2 статті 152 Конституції України, так і частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Відтак, враховуючи вищевикладене, дія окремого положення пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України, згідно рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року у справі №1-223/2018(2840/18), втратила чинність з 26 березня 2020 року.

Таким чином, рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26 березня 2020 року на спірні правовідносини щодо стягнення з держави Україна в особі Івано-Франківської обласної прокуратури матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.ч. 3, 4, 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2020 року , не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду №820/2462/17 від 23 січня 2019 року, у справі №804/3790/17 від 25 липня 2019 року, у справі №818/45/16 від 04 червня 2020 року.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з держави Україна в особі Івано-Франківської обласної прокуратури матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.ч. 3, 4, 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2020 року задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні з посади та органів прокуратури, зобов`язання здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що наказом прокурора Івано-Франківської області №282к від 28.04.2020 позивача звільнено з займаної посади та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру» з 30 квітня 2020 року.

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01.02.2021 у справі №300/1866/20 визнано протиправним з моменту прийняття і скасовано наказ прокурора Івано-Франківської області №282к від 28.04.2020, яким ОСОБА_1 з 30.04.2020 звільнено з посади прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області та з органів прокуратури на підставі пункту 9 частини 1 статті 51 Закону України «Про прокуратуру». Поновлено ОСОБА_1 на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності, дізнання, досудового розслідування та підтриманням публічного обвинувачення управління нагляду за додержанням законів Національною поліцією України та органами, які ведуть боротьбу з організованою та транснаціональною злочинністю Івано-Франківської обласної прокуратури, з 01.05.2020. Стягнуто з Івано-Франківської обласної прокуратури середній заробіток ОСОБА_1 за час вимушеного прогулу з 01.05.2020 по 01.02.2021 у розмірі 240 700 (двісті сорок тисяч сімсот) гривень 16 (шістнадцять) копійок.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, з врахуванням ухвали від 18 серпня 2021 року, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 лютого 2021 року у справі № 300/1866/20 змінено в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі, а саме поновлено ОСОБА_1 з 01 травня 2020 року в прокуратурі Івано-Франківської області на посаді прокурора відділу нагляду за додержанням законів територіальними органами поліції при провадженні оперативно-розшукової діяльності управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Івано-Франківської області.

Рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду набрало законної сили 22 червня 2021 року.

З врахуванням викладеного суд зазначає, що у зв`язку з тим, що позивач поновлений на посаді, відсутні підстави для визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні з посади та органів прокуратури та зобов`язання здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги, а також стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення

Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 до Івано-Франківської обласної прокуратури про стягнення з відповідача на користь позивача матеріальної шкоди у вигляді неотриманої частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч.ч. 3, 4, 5 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру", завданої положеннями пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01 липня 2015 року по 30 квітня 2020 року з урахуванням виплачених сум; визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати позивачу вихідної допомоги при його звільненні з посади та органів прокуратури, зобов`язання здійснити нарахування та виплату вихідної допомоги; стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги при звільненні по день ухвалення судового рішення, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 (ідентифікаційний № НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Івано-Франківської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 03530483, вул. Грюнвальдська, 11, м. Івано-Франківськ, 76018) про стягнення матеріальної шкоди, визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Григорук О.Б.