Рішення № 100958893, 19.10.2021, Ленінський районний суд м. Дніпропетровська

19.10.2021 Єдиний унікальний номер 205/4547/21

Провадження № 2/205/2448/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 жовтня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого судді - Терещенко Т.П.,

за участю секретаря судового засідання - Кривозуб О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення моральної шкоди та збитків,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вищевказаною позовною заявою, мотивуючи свої вимоги тим, що 14 грудня 2017 року о 18-00 год. на пр. Свободи у м. Дніпрі, з вини водія ОСОБА_2 , який працював на час вчинення ДТП водієм у відповідача, та керував належним йому транспортним засобом - автобусом «ЛАЗ», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталась ДТП внаслідок чого належний йому автомобіль «BMW X5», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , зазнав механічних пошкоджень, а він відповідно матеріального збитку. Постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2018 року, яка не оскаржувалась та набрала законної сили 06 лютого 2018 року, встановлена вина вказаного водія у вчиненому ДТП та факт перебування на посаді водія у ПрАТ «Укртрансгаз». З огляду на те, що відповідач у досудовий спосіб не виявив бажання компенсувати йому спричинену матеріальну шкоду, у червні 2018 року було ініційоване відповідне провадження з приводу примусового стягнення із відповідача спричинених йому збитків. За результатами розгляду цивільної справи № 205/3990/18, постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року було постановлено, що розмір матеріального збитку, заподіяного йому з вини відповідача внаслідок вказаного ДТП, як власнику пошкодженого автомобіля «BMW X5», становить 485 967,83 грн., з урахуванням раніше сплаченого страхового відшкодування за полісом цивільно-правової відповідальності у розмірі 100000 грн. Зазначене судове рішення, що набрало законної сили 22.12.2020 року, відповідач по справі виконав добровільно 17 лютого 2021 року. Разом із цим, завдання майнової (немайнової) та моральної шкоди іншій особі є підставою для виникнення цивільних прав та обов`язків (ч. 3 ст. 11 ЦК України), отже винна (відповідальна) у спричиненні збитків особа (відповідач) з часу набрання законної сили постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2018 року (з 06 лютого 2018 року), є боржник, а власник пошкодженого автомобіля «BMW X5», позивач у справі, є кредитором у цьому зобов`язанні. Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Такий правовий висновок висловлено Верховним Судом по аналогічній справі у постанові від 11.07.2018 року у справі № 756/9791/15-ц, та Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18. З огляду на те, що спричинений йому матеріальний збиток в розмірі 485 967,83 грн. був компенсований відповідачем лише 17 лютого 2021 року, а постанова Ленінського районного суму м. Дніпропетровська від 24.01.2018 року набрала законної сили 06 лютого 2018 року, то за цей період він має право на компенсацію інфляційних втрат, а також на три проценти річних від простроченої суми за користування відповідачем цими коштами. Згідно доданого до позову розрахунку, розмір його витрат від інфляційного знецінення коштів за період з 06 лютого 2018 року по 17 лютого 2021 року становить 101520,36 грн., а три відсотки річних складають 44216 грн. Також він вважає, що емоційний дискомфорт викликаний фактичним знищенням єдиного його транспортного засобу, та відсутністю з боку винної особи жодного наміру виправити негативні наслідки і компенсувати спричиненні йому збитки, необхідність змінювати звичний уклад життя задля відновлення свого порушеного права, трирічну судову тяганину, а тому вважає, що розмір моральної шкоди, який має бути стягнутий з відповідача, становить 20 000 грн., та саме така сума буде прийнятною компенсацію за пошкодження належного йому майна внаслідок вчинення адміністративного правопорушення. У зв`язку із чим позивач змушений звернутись до суду з цією позовною заявою за захистом своїх прав та законних інтересів, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 101520,36 грн., три відсотки річних у розмірі 44216 грн., моральну шкоду у розмірі 20000 грн., а всього на загальну суму у розмірі 165736,36 грн., а також вирішити питання щодо стягнення судових витрат.

Ухвалою судді Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 01 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

09 липня 2021 року представник відповідача адвокат Вагнер Д.В. засобами поштового зв`язку Укрпошта надіслав до суду відзив на позовну заяву, який надійшов до суду 14 липня 2021 року, в якому зазначив, що абзацом 2 пункту 4 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» (є чинним і дотепер) визначено, що положення ст. 625 ЦК України не застосовуються до відносин з відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов`язанням, яке виникає з договірних зобов`язань. Винятком є відповідальність страховика (ст. 992 ЦК України). Проте, Верховний Суд дійшов до протилежного висновку, який вказує на те, що «відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим - є зобов`язання, яке виражається в грошевих одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів. Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, а тому визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань. Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України. Однак, положення ст. 625 ЦК України не можуть бути застосовані до АТ «Укртрансгаз» у цій справі, оскільки у позовній заяві позивач зазначає, що з 06 лютого 2018 року сума зобов`язання «Укртрансгаз» перед ним за відшкодування майнової шкоди є доведеною і робить розрахунок починаючи саме з цієї дати, однак із сумою, що була остаточно встановлена лише 22.12.2020 року. Зазначає, що така позиція позивача не відповідає нормам чинного законодавства України та судовій практиці з розгляду аналогічних спорів, а саме перечить висновкам Верховного Суду викладеним у постанові від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, де Верховний Суд чітко визначився зі змістом такого зобов`язання, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Так, у вказаній вище постанові Верховного Суду зазначено, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкода є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розмір відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання. Варто зазначити, що договір про відшкодування шкоди між позивачем та АТ «Укртрансгаз» не укладався. Конкретизація змісту такого зобов`язання відбулась лише після того, як Дніпровським апеляційним судом 22.12.2020 року було винесено постанову (повний текст оприлюднено 10.02.2021 року), якою рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2019 року у справі № 205/3990/18 в частині розміру матеріальної шкоди, що стягнута з ПрАТ «Укртрансгаз» на користь позивача змінено - з 509814,56 грн. на 485967,83 грн. Самим рішенням Ленінською районного суду м. Дніпропетровська від 11.02.2019 року у справі № 205/3990/18 позовні вимоги ОСОБА_1 до АТ «Укртрансгаз» було задоволено частково у розмірі 509814, 56 грн., з 515301,88 грн. заявлених. АТ «Укртрансгаз» з таким рішенням не погодився, вважаючи, що сума стягнення є завищеною. Постанова Дніпровського апеляційного суду підтверджує обґрунтованість апеляційної скарги АТ «Укртрансгаз» у справі № 205/3990/18, адже сума стягнення у розмірі 509814,56 грн. була визнана необґрунтованою та зміненою. Отже, станом на 06 лютого 2018 року сума зобов`язання АТ «Укртрансгаз» перед позивачем не була конкретизована ні договором, ні рішенням суду, яким би було зафіксовано конкретний зміст зобов`язання про відшкодування шкоди, а саме встановлено розмір такого відшкодування. Як вже було зазначено повний текст постанови Дніпровського апеляційного суду від 12.12.2020 року у справі № 205/3990/18, якою було визначено зміст зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду, було оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 10.02.2021 року, до цього часу АТ «Укртрансгаз» не отримав повного тексту вказаної постанови, а отже керуючись ч. 2 ст. 390 ЦПК України, мав право на її касаційне оскарження протягом 30 днів, тобто до 12.03.2021 року. Однак, 17 лютого 2021 року АТ «Укртрансгаз» добровільно виконав рішення суду по справі 205/3990/18 сплативши на користь ОСОБА_1 485967,83 грн. матеріальної шкоди та інші стягнуті суми у загальному розмірі 500464,81 грн. Вказана обставина позивачем не заперечується. За таких умов прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) із зобов`язання про відшкодування шкоди взагалі не відбулось. Ні з 06 лютого 2018 року, як помилково вважає позивач, ні після ухвалення остаточного рішення у справі № 205/3990/18, оскільки останнє добровільно виконано з боку АТ «Укртрансгаз», а тому підстави для стягнення з АТ «Укртрансгаз» на користь позивача трьох відсотків річних та інфляційних втрат відсутні. Крім того, позивач посилається на те, що зазнав емоційного дискомфорту та був змушений змінити звичайний уклад життя, однак не згадує про те, що навіть не керував належним йому транспортним засобом під час здійснення ДТП. Відповідно до постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2018 року у справі № 205/67/18-п автомобілем «BMW X5», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , керував не позивач, а водій ОСОБА_3 . Посилання позивача на те, що з боку винної особи не було жодного наміру виправити ситуацію, є безпідставним, оскільки АТ «Укртрансгаз» жодного разу під час розгляду справи № 205/3990/18 не заперечувало факт вчинення ДТП за участю свого працівника, а лише не погоджувалось із розміром заявленої позивачем шкоди, що в подальшому знайшло своє підтвердження в матеріалах вказаної вище справи. Позивач не надає будь-яких доказів в обґрунтування своєї моральної шкоди, а лише зазначає розповсюджені, узагальнені фрази. За таких умов АТ «Укртрансгаз» вважає, що стягнення моральної шкоди за відсутності будь-якого обґрунтування та будь-яких доказів, які мали б підтвердити душевні страждання позивача, за наявності лише «типових посилань» на нібито моральну шкоду, є необґрунтованим, у зв`язку із чим просить у задоволенні позовних вимог відмовити.

22 липня 2021 року представник позивача Чіп Я.М. надав до суду відповідь на відзив в якому зазначив, що в підтвердження своєї правової позиції щодо неможливості застосування до спірних правовідносин положення ст. 625 ЦК України, відповідач посилається на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18), де зроблено висновок, що «по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди». Зокрема відповідач зазначає, що оскільки договір між сторонами про добровільне відшкодування шкоди не укладався, а лише постановою Дніпровського апеляційного суду від 22.10.2020 року з відповідача було стягнута шкода в розмірі 485 967,83 грн., то на час набрання законної сили постанови Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24.01.2018 року, якою встановлена вина відповідача у ДТП (06 лютого 2018 року), вказана сума не була конкретизована, а тому такі вимоги про нарахування збитків саме з 06 лютого 2018 року є безпідставними. Разом із цим, вказаний правовий висновок вказує на те, що деліктне зобов`язання не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту лише щодо способу та розміру відшкодування, тобто Верховний Суд вказує на те, що виникнення деліктного зобов`язання, як підстава для відшкодування збитків, пов`язується із самим фактом спричинення шкоди, а сам порядок та розмір її відшкодування може бути погоджений між сторонами зобов`язання як у добровільний спосіб, так і судовим рішенням. У правовому висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15 зазначено, що з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність. Отже, постанова Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року, якою було встановлено розмір матеріального збитку, внесла ясність, визначеність та конкретизацію у грошовому зобов`язанні, що виникло на підставі делікту між сторонами, а тому, позивач лише після ухвалення вказаної постанови апеляційного суду мав всі необхідні складові для визначення збитку в порядку ст. 625 ЦК України, а саме дату виникнення деліктного зобов`язання (06.02.2018 року), розмір шкоди (485 967, 83 гривень), дату оплати заборгованості (17.02.2021 року). Крім цього, наведена представником відповідача судова практика ВС по справі № 757/3725/15-ц не є аналогічною до спірних правовідносин, оскільки там позивачем заявлялись вимоги про стягнення збитків в порядку ст. 625 ЦК України разом із вимогами про стягнення матеріальної шкоди, розмір якої потребував доведення у цій справі, а тому вимоги не були конкретизовані та чітко визначені. На відміну від вказаної вище справи, розмір спричиненої шкоди є конкретизований та встановлений судовим рішенням, термін прострочення грошового зобов`язання є чітко визначений, а тому позовні вимоги в цій частині є цілком логічними, обґрунтованими та законними. Щодо невизнання відповідачем спричиненої моральної шкоди зазначає, що моральну шкоду розуміють як втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Варто звернути увагу суду на сучасний погляд Великої Палати Верховного Суду щодо можливості компенсації моральної шкоди при доведені факту будь-якого порушення прав особи, яка розглянувши справу № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19), у постанові від 01 вересня 2020 року зробила такий висновок щодо застосування норм права: «Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства». Отже, моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Враховуючи викладене вважає, що емоційний дискомфорт викликаний фактичним знищенням єдиного транспортного засобу позивача, відсутність з боку винної особи жодного наміру виправити негативні наслідки та компенсувати спричиненні йому збитки, необхідність змінювати звичний уклад життя задля відновлення свого порушеного права, трирічну судову тяганину, а тому вважає, що розмір моральної шкоди, який має бути стягнутий з відповідача становить 20 000 гривень. Враховуючи вищевикладене, просить позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 14 вересня 2021 року представник позивача Чіп Я.М. підтримав позовні вимоги викладені у позовній заяві та просив їх задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві.

14 вересня 2021 року у судовому засіданні представник відповідача заперечував щодо задоволення позовної заяви, посилаючись на обґрунтування заперечень щодо задоволення позовної заяви, викладені у відзиві на позовну заяву. Також зазначив, що підприємство не заперечувало факту вини водія ОСОБА_2 , лише не погоджувались із розміром матеріальної шкоди заявленим позивачем. Крім того, він не погоджується щодо нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат взагалі, оскільки товариство після того, як дізналися з сайту судової влади - 10 лютого 2021 року про існування судового рішення судом апеляційної інстанції - 22 грудня 2020 року, яке не було ними отримано поштовою кореспонденцією, та враховуючи те, що в них був строк на оскарження зазначеної постанови у тридцять днів, добровільно виконало рішення суду 17 лютого 2021 року. Більш того, заперечував щодо нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат моменту визнання вини водія у вчиненому ДТП - 06 лютого 2018 року, оскільки ці витрати можуть лише нараховуватись з моменту постановлення судового рішення судом апеляційної інстанції - 22 грудня 2020 року.

Представник позивача письмово підтримав вимоги позовної заяви, просив позов задовольнити у повному обсязі та розглядати справу за його відсутності.

Від представника відповідача надійшла заява в якій він просив розглянути справу за його відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення сторін, суд дійшов висновку, що вимоги обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Положеннями ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом встановлено, що 14 грудня 2017 року о 18 годині 00 хвилин на пр. Свободи в районі електроопори № 413 у м. Дніпрі з вини водія ОСОБА_2 , який перебував у трудових відносинах з ПАТ «Укртрансгаз», та керував належним відповідачу автобусом ЛАЗ 4207 JТ, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , сталася ДТП, внаслідок якої автомобіль BMW Х5, державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , який належить ОСОБА_1 , зазнав механічних пошкоджень.

Вина ОСОБА_2 у вчиненні зазначеної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується постановою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 24 січня 2018 року, якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави в сумі 340 грн., яка набрала законної сили 06 лютого 2018 року (а. с. 9).

Згідно із ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду у кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Також судом встановлено, що з метою досудового врегулювання спору, адвокат Чіп Я.М., який діє в інтересах ОСОБА_1 , звертався до ПАТ «Укртрансгаз» з досудовою вимогою від 17.05.2018 року, яка була надіслана відповідачу 25 травня 2018 року та отримана ПАТ «Укртрансгаз» 29 травня 2018 року, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 10-11), та враховуючи, що відповідач у досудовий спосіб не виявив бажання компенсувати позивачу спричинену матеріальну шкоду, у червні 2018 року позивач вимушений був звернутися до суду з приводу примусового стягнення спричинених збитків.

Матеріалами справи підтверджено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 22 грудня 2020 року частково задоволена апеляційна скарга АТ «Укртрансгаз» та змінено рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 11 лютого 2019 року в частині розміру матеріальної шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що стягнута з ПрАТ «Укртрансгаз» на користь ОСОБА_1 з 509814,56 грн. на 485 967 грн. 83 коп. (а. с. 6-8).

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Зазначена постанова виконана АТ «Укртрансгаз» 17 лютого 2021 року, що підтверджується платіжним дорученням № 1923 про сплату ОСОБА_1 485 967 грн. 83 коп. за збитки завдані внаслідок ДТП по справі №205/3990/18 (а. с. 12).

Згідно із ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певних дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом статей 524 та 533 ЦК України грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов`язання зі сплати коштів.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов`язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов`язань.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають із підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Таким чином, грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки із договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і факту завдання майнової шкоди іншій особі.

Отже, зважаючи на таку юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень частини 2 статі 625 ЦК України.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, так як одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.

Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Отже, до такого правового висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду 19 червня 2019 року у постанові № 703/2718/16-ц про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання вказуючи на те, що цивільне зобов`язання з відшкодування шкоди виникає не з рішення суду, а з делікту, зазначаючи, що рішення суду лише вносить остаточну ясність в спорі про розмір і наявність такого зобов`язання між сторонами.

Також у правовому висновку, який міститься у постанові Верховного Суду України від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491 цс15 зазначено, що з рішення суду зобов`язальні правовідносини не виникають, оскільки вони виникають з актів цивільного законодавства, про що й зазначено в ст. 11 ЦК України, адже рішення суду лише підтверджує наявність чи відсутність правовідносин і вносить у них ясність та визначеність.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача на судову практику Верховного Суду у справі № 757/3725/15-ц, оскільки вона не є аналогічною до спірних правовідносин, так як у зазначеній представником відповідача постанові позивачем заявлялись вимоги про стягнення збитків в порядку ст. 625 ЦК України разом із вимогами про стягнення матеріальної шкоди, розмір якої потребував доведення у цій справі, а тому вимоги не були конкретизовані та чітко визначені.

Враховуючи зазначене, судом встановлено, що застосування статті 625 ЦК України до вищезазначених правовідносинах є правомірним та нарахування інфляційних втрат і трьох процентів річних внаслідок невиконання грошового зобов`язання можливо за період до ухвалення рішення суду про стягнення шкоди з моменту виникнення деліктного зобов`язання. Також суд враховує те, що підприємство не заперечувало щодо виникнення дорожньо-транспортної пригоди з вини їх водія, отримувало досудову вимогу про необхідність вжити заходів щодо невідкладного відшкодування ОСОБА_1 спричиненої шкоди, однак будь-яких дій з відшкодування шкоди з їх сторони вчинено не було.

Таким чином, спричинений позивачу матеріальний збиток у розмірі 485 967 грн. 83 коп. був компенсований АТ «Укртрансгаз» лише 17 лютого 2021 року, а постанова Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 24.01.2018 року про визнання винним ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, набрала законної сили 06 лютого 2018 року, то за цей період позивач має право на компенсацію інфляційних втрат, а також на три відсотки річних від суми за користування відповідачем коштами ОСОБА_1 для виплати йому відшкодування.

Відповідно до наданого позивачем розрахунку, який відповідає вимогам закону, перевірений судом, не спростований представником відповідача у судовому засіданні, розмір втрат позивача від інфляційного знецінення коштів з часу виникнення деліктного зобов`язання - 06 лютого 2018 року по дату фактичного відрахування суми - 17 лютого 2021 року становить 101 520 грн. 36 коп., а три відсотки річних - 44 216 грн. (а. с. 13-14).

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що існують усі підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання зобов`язання з відшкодування шкоди, а тому суд погоджується з розрахунками інфляційних втрат та трьох відсотків річних наданими позивачем, адже саме з дати виникнення деліктного зобов`язання (06 лютого 2018 року - дати набрання законної сили постанови суду у справі про адміністративне правопорушення, якою особу визнано винною у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди) у відповідача виник обов`язок відшкодувати завдані збитки, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 101520,36 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 44216 грн. підлягають задоволенню.

Що стосується позовних вимог про стягнення моральної шкоди, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до ч. 5 ст. 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У пункті 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Суд, враховуючи, що внаслідок протиправних дій відповідача, які призвели до незначних вимушених змін у життєвих стосунках, зусилля, які необхідні для відновлення попереднього стану, глибину фізичних і душевних страждань вважає, що відшкодування моральної шкоди у розмірі 5 000 грн. буде відповідати вимогам розумності і справедливості, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають частковому задоволенню.

Питання щодо судових витрат судом вирішуються відповідно до положень статті 141 ЦПК України.

Згідно із частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову до суду було сплачено судовий збір у розмірі 2 368 гривень (а. с. 1).

Разом з тим, з урахуванням того, що позовні вимоги позивачем було заявлено у розмірі 165 736 гривень 36 копійок, відповідно до вимог п. п. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» позивачу при поданні позову фізичною особою до суду потрібно було сплатити судовий збір у розмірі 1 657 гривень 36 копійок.

Отже, розмір судового збору, який слід стягнути з відповідача на користь позивача, складає 1 507 гривень 36 копійок (150 736,36 грн.*1 657,36 грн./165 736,36 грн.), що пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Документального підтвердження про те, що позивачем понесено будь-які інші судові витрати, які він поніс під час розгляду справи, позивачем суду не надано, а тому вони не підлягають стягненню.

Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, однак вказаного клопотання до суду не надходило.

Керуючись ст. ст. 3, 11, 15, 23, 509, 524, 533, 625 ЦК України, ст. ст. 2, 4, 12, 76-81, 89, 133, 137, 141, 206, 223, 247, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Укртрансгаз» про стягнення моральної шкоди та збитків - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 30019801) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_3 ) інфляційні втрати у розмірі 101 520,36 грн., три відсотки річних у розмірі 44 216 грн., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн., а всього на загальну суму у розмірі 150 736,36 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Укртрансгаз» (код ЄДРПОУ 30019801) на користь ОСОБА_1 (ІНН НОМЕР_3 ) документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді судового збору у розмірі 1 507 гривень 36 копійок.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Сторони:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНН НОМЕР_3 , місце проживання, АДРЕСА_1 .

Відповідач - Акціонерне товариство «Укртрансгаз», код ЄДРПОУ 30019801, місце знаходження: 01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1.

Суддя: Т.П. Терещенко