Рішення № 100957850, 09.11.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 листопада 2021 року Справа № 160/17207/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Рябчук О.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2021 року засобами електронного зв`язку до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області, в якій позивач просить:

- задовольнити позовні вимоги повністю, стягнувши з виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04052666, юридична адреса: вул. Шкільна, 20, м. Першотравенськ, Дніпропетровська область, 52800) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 716 238, 64 грн. (сімсот шістнадцять тисяч двісті тридцять вісім гривень 64 копійки).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено наступне. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року у справі № 160/6927/19 зобов`язано виконавчий комітет Першотравеньскої міської ради Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу у сумі 140 668,8грн. (без врахування сум податків та інших загальнообов`язкових платежів). Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/6927/19 набрало законної сили, судом видано виконавчий лист. Відповідач ухилявся від виконання рішення суду, довгий час не вчиняв дій, які би було спрямовано на виконання рішення. Рішення суду повністю виконано 17 вересня 2021 року. Отже, починаючи з 17.09.2021 року виникло право на стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні. З врахуванням викладеного, позивач вважає дії виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області щодо затримки розрахунку при звільненні протиправними та просить стягнути середній заробіток за весь час затримки.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначена справа розподілена судді О.С. Рябчук.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 р. відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи у письмовому провадженні.

Цією ж ухвалою відповідачу було надано строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії цієї ухвали, разом із доказами, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача.

20.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку від виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач проти позову заперечує, вказує, що між сторонами виник спір про розмір сум, належних працівникові при звільненні. Статтею 116 КЗпП України встановлено, що у разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Виходячи з наведеної норми позивачу одразу було сплачено заробітну плату та грошову компенсацію за невикористану відпустку. Статтею 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Виконавчим комітетом Першотравенської міської ради Дніпропетровської області було сплачено ОСОБА_1 вихідну допомогу у розмірі 140 668,8 грн. за рахунок економії заробітної плати працівникам. Крім того, відповідач вказує на невірний розрахунок суми стягнення за затримку розрахунку. Враховуючи викладене, просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

25.10.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив. Позивач вказує, що доводи відповідача, викладені у відзиві на позов, є необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству. Наполягає на задоволенні позовних вимог.

08.11.2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли заперечення на відповідь на відзив. Відповідач наполягає на відмові у задоволенні позовних вимог, вказує, що відповідно до діючого законодавства сума середнього заробітку за час затримки розрахунку має бути співмірною з сумою, що була призначена до виплати.

Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.3 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи, зокрема, щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 вересня 2019 року у справі № 160/6927/19 адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравеньскої міської ради Дніпропетровської області задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області в частині невиплати ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні.

Зобов`язано виконавчий комітет Першотравенської міської ради Дніпропетровської області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу в сумі 140668,8 грн. (без врахування сум податків та інших загальнообов`язкових платежів).

18 лютого 2020 року Третім апеляційним адміністративним судом у задоволенні апеляційної скарги виконавчого комітету Першотравеньскої міської ради Дніпропетровської області відмовлено, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

11 березня 2020 року ухвалою Касаційного адміністративного суду в складі Верховного суду відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою виконавчого комітету Першотравеньскої міської ради Дніпропетровської області.

17.09.2021 року заступником начальника Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Дніпропетровській області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) Міхіною Ольгою Іванівною винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 63402938, при примусовому виконанні виконавчого листа № 160/6927/19, виданого 08.11.2019 року.

Постановою про закінчення виконавчого провадження встановлено, що вимоги виконавчого документа виконані у повному обсязі, що підтверджується листом боржника від 30.07.2021 року № 1976/0/2-21 та підтвердженням стягувача від 17.09.2021 року.

Нарахування коштів ОСОБА_1 підтверджується також витягом Єдиного веб-порталу використання публічних коштів від 20.09.2021 року з призначенням платежу: 02101S0;2111; вих..доп.зг.ріш.ДН.окр.адм.суд від 27.09.2019 №160/6927/19, розп. МГ№9-ВК від 13.01.21,ухв. Дн.окр.адм.суд від 18.08.21 до сп№160/6927/19, перерах. Повн.

Отже, починаючи з 17.09.2021 року, з дати повного виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/6927/19, у позивача виникло право на отримання середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вважаючи не виплату середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні протиправною, ОСОБА_1 звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Статтею 43 Конституції України встановлено: кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.

За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Разом з тим статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. Невиконання цього обов`язку спричиняє наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України, якою передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпПУкраїни). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.

Вказана правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17.

Згідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно до ст. 76 Кодексу адміністративного судочинства України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно до п. 1, 3 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Оцінюючи усі докази по справі у їх сукупності, суд приходить до наступного висновку.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника відділу правової та кадрової роботи виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області 05 квітня 2019 року. Остаточний розрахунок при звільненні проведено 17 вересня 2021 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі № 160/6927/19. Отже, загальний строк затримки розрахунку при звільненні становив період з 06 квітня 2019 року по 17 вересня 2021 року.

Позивачем заявлено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 716 238,64грн. виходячи з середньоденної заробітної плати у розмірі 1 172,24грн.

Середньоденна заробітна плата позивача, визначена виходячи з виплат за останні фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні, складає 1 172,24грн., про що виконкомом Першотравенської міської ради надано довідку № 137/24 від 15.07.2019р. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів № 100 від 08.02.1995р. «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

Отже, розрахункова сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06 квітня 2019 року по 17 вересня 2021 року складає 1 051 499,28грн. (897 днів х 1 172,24грн. середньоденного грошового забезпечення).

Істотна частка середнього заробітку, яка підлягає відшкодуванню, розраховується наступним чином: невиплачена сума вихідної допомоги при звільненні 140 668,8грн. / 1 051 499,28грн. (розрахункова сума середнього заробітку за весь час затримки розрахунку) х 100 = 13,38%.

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотної частки 13,38% становить: 1 172,24грн. (середньоденне грошове забезпечення позивача) х 13,38%= 156,85грн.; 156,85грн. х 897( днів затримки розрахунку) = 140 694,45грн.

Проте, вказана сума перевищує розмір не сплаченої вихідної допомоги при звільненні (140 668,80 грн.).

З врахуванням принципу пропорційності, за час затримки розрахунку позивачеві слід виплатити 140 668,80грн., а тому позов підлягає частковому задоволенню.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, то відсутні підстави для вирішення питання розподілу судових витрат.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 242-246, 250, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області про стягнення заробітної плати – задовольнити частково.

Стягнути з виконавчого комітету Першотравенської міської ради Дніпропетровської області (код ЄДРПОУ 04052666, юридична адреса: вул. Шкільна, 20, м. Першотравенськ, Дніпропетровська область, 52800) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку в сумі 140 668,80 грн.

В решті позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Рябчук