Рішення № 100955914, 02.11.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.11.2021Справа № 910/10748/21

Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді: Ломаки В.С.,

за участю секретаря судового засідання: Вегери А.В.,

розглянувши у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом Київського квартирно-експлуатаційного управління

до Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в особі Голови ліквідаційної комісії

про зобов`язання визнати та включити в проміжний ліквідаційний баланс кредиторські вимоги,

Представники учасників справи:

від позивача: Руссов В.І. (згідно з витягом з ЄДРПОУ);

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України в особі Голови ліквідаційної комісії (далі - відповідач) про зобов`язання визнати кредиторські вимоги у розмірі 879 521,27 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.

Позовні вимоги мотивовані безпідставною відмовою відповідача у визнанні та включенні в проміжний ліквідаційний баланс кредиторських вимог позивача на суму 879 521,27 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 21.07.2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

06.08.2021 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 11.08.2021 року відкрито провадження у справі № 910/10748/21, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 15.09.2021 року.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 15.09.2021 року підготовче засідання відкладено на 05.10.2021 року.

У підготовчому засіданні 05.10.2021 року з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів сторін у даній справі, забезпечення сторонам можливості надати всі необхідні докази, заяви та клопотання на їх розсуд, судом, з урахуванням положень статей 177, 182 Господарського процесуального кодексу України, постановлено протокольну ухвалу про продовження строку проведення підготовчого провадження у справі № 910/10748/21 на 30 днів.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 05.10.2021 року підготовче провадження у справі № 910/10748/21 закрито та призначено її до судового розгляду по суті на 02.11.2021 року.

Представник позивача у судовому засіданні 02.11.2021 року підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.

Відповідач про дату час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, проте явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких клопотань чи заяв, зокрема, по суті спору, на адресу суду не направив.

У судовому засіданні 02.11.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Київське квартирно-експлуатаційне управління вказувало на те, що наказом Міністерства оборони України від 31.07.2019 року № 412 прийнято рішення щодо ліквідації Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України, а також визначено строк для пред`явлення вимог кредиторів - до 02.10.2019 року.

02.09.2019 року на сайті Міністерства юстиції України оприлюднено оголошення про рішення щодо припинення юридичної особи - Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України.

Враховуючи наведені обставини, листом від 27.09.2019 року № 517/6176 Київське квартирно-експлуатаційне управління звернулося до Голови ліквідаційної комісії відповідача із заявою про визнання вимог кредитора на загальну суму 2 804 519,08 грн., з яких: 76 798,36 грн. - заборгованість відповідача за укладеним між сторонами договором про відшкодування вартості за спожиту теплову енергію від 01.01.2013 року № 61-2013507 за спожиту протягом лютого 2016 року - березня 2017 року теплову енергію (перша вимога); 548 533,63 грн. - заборгованість відповідача за укладеним між сторонами договором про відшкодування вартості за спожиту теплову енергію від 01.01.2013 року № 61-2013506 за спожиту протягом грудня 2014 року - листопада 2015 року теплову енергію (друга вимога); 747 124,20 грн. - заборгованість відповідача за укладеним між сторонами договором про відшкодування вартості за спожиту теплову енергію від 01.01.2013 року № 61-2013508 за спожиту протягом березня 2016 року - березня 2017 року теплову енергію (третя вимога); 1 432 062,89 грн. - заборгованість відповідача за надані останньому автопослуги (з них: 552 541,62 грн. - заборгованість за автопослуги, надані позивачем протягом 2001-2017 років, визнана боржником шляхом підписання відповідних актів звірки взаєморозрахунків; 879 521,27 грн. - заборгованість за автопослуги та матеріали, що обліковується на позабалансовому рахунку позивача 07 "Списані активи") (четверта вимога).

10.06.2021 року на адресу Київського квартирно-експлуатаційного управління надійшов лист Голови ліквідаційної комісії Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України від 20.11.2019 року № 158, яким позивача повідомлено про прийняття кредиторських вимог на загальну суму 1 886 499,83 грн., з яких: перша вимога - на суму 76 798,36 грн.; друга вимога - на суму 510 035,70 грн. (відмовлено в задоволенні кредиторських вимог позивача на суму 38 497,92 грн. в цій частині внаслідок фактичного погашення відповідачем означеної частини боргу); третя вимога - на суму 747 124,20 грн.; четверта вимога - на суму 552 541,62 грн. (визнану боржником).

Враховуючи відмову в задоволенні кредиторських вимог позивача по четвертій вимозі на суму 879 521,27 грн., що становить вартість наданих позивачем відповідачу протягом 1992 по 2001 роки автопослуг (з яких: 597 072,36 грн. - вартість автопослуг, 282 448,91 грн. - вартість матеріалів), яка рахується на позабалансовому рахунку Київського квартирно-експлуатаційного управління 07 "Списані активи" та підтверджується оборотною відомістю за рахунками 011; 021;081;073;071 та довідкою позивача від 26.09.2019 року № 517/6150, позивач звернувся до суду з даним позовом про зобов`язання визнати його кредиторські вимоги у загальному розмірі 879 521,27 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу відповідача.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення даного позову з огляду на наступне.

Відповідно до статті 151 Цивільного кодексу Української РСР (тут і далі у редакції, чинній на вказаний позивачем момент виникнення спірних правовідносин) в силу зобов`язання одна особа (боржник) зобов`язана вчинити на користь іншої особи (кредитора) певну дію, як-от: передати майно, виконати роботу, сплатити гроші та інше або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з договору або інших підстав, зазначених у статті 4 цього Кодексу.

Угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків (стаття 41 Цивільного кодексу Української РСР).

За умовами частини 1 статті 42 Цивільного кодексу Української РСР угоди можуть укладатись усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній).

Пунктом 1 частини 1 статті 44 Цивільного кодексу Української РСР передбачено, що повинні укладатись у письмовій формі угоди державних, кооперативних та інших громадських організацій між собою і з громадянами, за винятком угод, зазначених у статті 43 цього Кодексу, та окремих видів угод, для яких інше передбачено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Разом із тим, частиною 1 статті 43 Цивільного кодексу Української РСР унормовано, що угоди, що виконуються під час їх укладення, можуть укладатись усно, якщо інше не встановлено законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Згідно зі статтею 154 Цивільного кодексу Української РСР коли сторони домовились укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому обумовленої форми, хоч би за законом для даного виду договорів ця форма і не потребувалась.

Якщо згідно з законом або угодою сторін договір повинен бути укладений в письмовій формі, він може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, телеграмами, телефонограмами та ін., підписаними стороною, яка їх надсилає.

В передбачених законом випадках договір може бути укладений шляхом прийняття до виконання замовлення.

В обґрунтування позовних вимог Київське квартирно-експлуатаційне управління вказувало на те, що спірна сума кредиторських вимог у загальному розмірі 879 521,27 грн. складається з двох частин: 597 072,36 грн. - вартість автопослуг, наданих позивачем відповідачу за усним договором про надання автомобільних послуг; 282 448,91 грн. - вартість матеріалів, відчужених позивачем на користь відповідача за усним договором купівлі-продажу.

Відповідно до статті 224 Цивільного кодексу Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Водночас, Цивільний кодекс Української РСР не містив окремого нормативного регулювання правовідносин, предметом яких є надання послуг (автопослуг), проте диспозитивний метод правового регулювання цього кодифікованого акту передбачав можливість виникнення цивільних прав і обов`язки з угод, хоч і не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (статті 4 Цивільного кодексу Української РСР).

На підтвердження наявності спірного боргу відповідача перед позивачем у сумі 879 521,27 грн., неправомірно не включеного, на думку Київського квартирно-експлуатаційного управління, до кредиторських вимог, позивач посилався на те, що така заборгованість обліковується на позабалансовому рахунку Київського квартирно-експлуатаційного управління 07 "Списані активи" та підтверджується оборотною відомістю позивача за рахунками 011; 021;081;073;071, а також довідкою позивача від 26.09.2019 року № 517/6150.

Проте, вищенаведені докази (копія оборотної відомості за рахунками 011; 021; 081; 073; 071, а також копія довідки позивача від 26.09.2019 року № 517/6150) не можуть підтверджувати вищенаведені обставини та не свідчать про обґрунтованість вимог позивача щодо включення та визнання спірної суми кредиторських вимог з огляду на наступне.

Так, згідно з положеннями частини 1 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (у редакції, чинній, зокрема, на час вказаного позивачем періоду виникнення спірних правовідносин) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до положень статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства, а первинним документом - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

За умовами частини 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Однак позивачем не було надано суду жодних первинних документів, які містять відомості про господарські операції з продажу відповідачу протягом 1992-2001 років матеріалів чи надання Будинкоуправлінню № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України автомобільних послуг.

Крім того, Київським квартирно-експлуатаційним управлінням не доведено й періоду надання вищенаведених послуг та відчуження на користь відповідача певних товарів, їх конкретних характеристик, вартості тощо. У той же час у матеріалах справи відсутні докази, які підтверджують факт вчинення відповідачем дій, що свідчать про визнання ним спірної суми заборгованості у розмірі 879 521,27 грн.

Вирішуючи питання щодо доказів, суд враховує інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Принцип належності доказів полягає в тому, що господарський суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Слід зазначити, що правило належності доказів обов`язкове не лише для суду, а й для осіб, які є суб`єктами доказування (сторони, треті особи), і подають докази суду. Питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Питання про прийняття доказів спершу повинно вирішуватися під час їх представлення суду. Однак остаточно може з`ясуватися неналежність доказу і на подальших стадіях, під час їх оцінки судом, аж до проголошення рішення.

Мета судового дослідження полягає у з`ясуванні обставин справи, юридичній оцінці встановлених відносин і у встановленні прав і обов`язків (відповідальності) осіб, які є суб`єктами даних відносин. Судове пізнання завжди опосередковане, оскільки спрямоване на вивчення події, що мала місце в минулому. Повнота судового пізнання фактичних обставин справи передбачає, з одного боку, залучення всіх необхідних доказів, а з іншого - виключення зайвих доказів. З усіх поданих особами, що беруть участь у справі, доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв`язок із фактами, що підлягають установленню. Отже, належність доказів нерозривно пов`язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову.

Належність доказів - спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, які входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об`єктивної істини.

Належність доказів - це міра, що визначає залучення до процесу в конкретній справі тільки потрібних і достатніх доказів. Під належністю доказу розуміється наявність об`єктивного зв`язку між змістом судових доказів (відомості, що містяться в засобах доказування) і самими фактами, що є об`єктом судового пізнання.

Традиційно правило допустимості доказів у процесуальному праві розумілось як певне, встановлене законом обмеження у використанні доказів у процесі вирішення конкретних справ, що є наслідком наявності письмових форм фіксації правових дій та їх наслідків.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Шабельник проти України" (Заява № 16404/03) від 19.02.2009 року зазначається, що хоча стаття 6 гарантує право на справедливий судовий розгляд, вона не встановлює ніяких правил стосовно допустимості доказів як таких, бо це передусім питання, яке регулюється національним законодавством (рішення у справі "Шенк проти Швейцарії" від 12.07.1988, та у справі "Тейшейра ді Кастру проти Португалії" від 09.06.1998).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Отже, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування або певні обставини не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.

Згідно з частиною 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно зі статтею 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до частини 1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Крім того, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Статтею 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Після внесення запису про прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців повідомлення про внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців щодо прийняття рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу про припинення юридичної особи публікується у спеціалізованому друкованому засобі масової інформації.

Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.

До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється.

Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня опублікування повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи.

Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Згідно з частиною 3 статті 60 Господарського кодексу України ліквідаційна комісія або інший орган, який проводить ліквідацію суб`єкта господарювання, вміщує в друкованих органах відповідно до закону повідомлення про його ліквідацію та про порядок і строки заяви кредиторами претензій, а явних (відомих) кредиторів повідомляє персонально у письмовій формі у встановлені цим Кодексом чи спеціальним законом строки.

Відповідно до статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується, зокрема, за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, в тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

За умовами частини 8 статті 111 Цивільного кодексу України ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, що ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог та результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи.

Статтею 112 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості:

1) у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом;

2) у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності;

3) у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів);

4) у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги.

Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги.

У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи.

Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно.

Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Як було зазначено вище, відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України перебуває в стані припинення за рішенням засновників з 02.08.2019 року, а строком, визначеним засновниками (учасниками) юридичної особи для заявлення кредиторами своїх вимог, є 02.10.2019 року.

27.09.2019 року позивач направив відповідачу заяву від 27.09.2019 року № 517/6176 про визнання вимог кредитора на загальну суму 2 804 519,08 грн., у тому числі 1 432 062,89 грн. заборгованості відповідача за надані останньому автопослуги (до яких увійшла спірна сума кредиторських вимог у розмірі 879 521,27 грн., що обліковується на позабалансовому рахунку позивача 07 "Списані активи").

Слід зазначити, що норми цивільного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, не надають ліквідаційній комісії права залишати вимоги кредиторів без розгляду.

Отже, відповідно до приписів законодавства вимога кредитора має бути розглянута з прийняттям та направленням відповідного рішення ліквідаційною комісією не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора, а кредитор, у випадку відмови ліквідаційної комісії у задоволенні його вимог або ухилення від їх розгляду, має право на звернення до суду з відповідним позовом протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову, в той час як вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вважаються погашеними.

Суд звертає увагу на те, що за наявними у матеріалах справи документами заява позивача про визнання вимог кредитора на загальну суму 2 804 519,08 грн. була розглянута ліквідаційною комісією Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України щонайпізніше до 20.11.2019 року включно, оскільки відповідний лист відповідача № 158, надісланий Київському квартирно-експлуатаційному управлінню за наслідками розгляду заяви позивача, датований саме 20.11.2019 року.

Однак, з цим позовом позивач звернувся до суду лише 02.07.2021 року, тобто фактично зі спливом майже двадцяти місяців після прийняття відповідачем вищенаведеного рішення.

Суд також звертає увагу на те, що кредитор, у випадку, зокрема, ухилення ліквідаційної комісії від розгляду його вимог, має право на звернення до суду з відповідним позовом протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову (ухилення).

Разом із тим, вищенаведений двадцятимісячний строк, протягом якого, за твердженням позивача, він фактично не отримував відповіді ліквідаційної комісії Будинкоуправління № 12 Київського квартирно-експлуатаційного управління Міністерства оборони України (а відтак означена комісія фактично ухилялася від розгляду кредиторських вимог Київського квартирно-експлуатаційного управління та повідомлення позивача про їх розгляд), значно перевищує встановлений частиною 3 статті 112 Цивільного кодексу присічний строк звернення до суду з відповідним позовом, який обраховується, у тому числі з моменту, коли кредитор мав дізнатися про відмову ліквідаційної комісії у задоволенні спірних у даній справі вимог чи ухилення від їх розгляду.

Відтак, позовні вимоги Київського квартирно-експлуатаційного управління до відповідача про зобов`язання визнати кредиторські вимоги у розмірі 879 521,27 грн. та включити їх до проміжного ліквідаційного балансу є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.

Керуючись статтями 2, 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

3. В силу приписів частини 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено та підписано 10.11.2021 року.

Суддя В.С. Ломака