Рішення № 100955572, 27.10.2021, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 27/116/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.10.2021 Справа № 908/1584/21

м. Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової Світлани Сергіївни, при секретарі судового засіданні Бичківській О.О., розглянувши матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926)

до відповідача: Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” (69009 м. Запоріжжя, вул. Теплична, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 00203625)

про стягнення 20 387 974 грн. 15 коп.

за участю

представник позивача: Капуста А.В., дов. № 646 від 24.01.2020

представник відповідача: не з`явився

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство “Запоріжжяобленерго” звернулося до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” про стягнення 8 323 757 грн. 59 коп. пені, 4 186 853 грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до витягу з протоколу розподілу судової справи між суддями від 31.05.2021 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/1584/21 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 03.06.2021 позовну заяву залишено без руху, надано Публічному акціонерному товариству “Запоріжжяобленерго” строк протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали суду для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі, шляхом надання доказів сплати (доплати) судового збору в розмірі 305 819 грн. 61 коп. за реквізитами, зазначеними у даній ухвалі.

23.06.2021 на адресу суду від позивача надійшли докази усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 25.06.2021 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/1584/21, присвоєно справі номер провадження 27/117/21, розгляд справи призначено на 26.07.2021.

Ухвалою суду від 26.07.2021 на підставі ст. 177 ГПК України продовжено строк підготовчого провадження до 25.09.2021. Відкладено підготовче засідання на 13.09.2021.

Ухвалою суду від 13.09.2021 підготовче провадження закрито та призначено розгляд справи по суті на 27.09.2021.

Ухвалою суду від 27.09.2021 розгляд справи по суті відкладався в порядку статті 216 ГПК України на 27.10.2021, з метою надання можливості відповідачу взяти участь у розгляді справи по суті.

Відповідно до ст. 222 Господарського процесуального кодексу України, за наявності заперечень з боку будь-кого з учасників судового процесу проти здійснення повного фіксування судового засідання за допомогою відеозаписувального технічного засобу - таке фіксування здійснюється лише за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Технічна фіксація здійснюється за допомогою технічних звукозаписувальних засобів на комплексі «Акорд».

Суддею оголошено, яка справа розглядається, склад суду, та роз`яснено представнику позивача, який прибув в судове засідання, його права, у тому числі право заявляти відводи.

Відводів складу суду не заявлено.

27.10.2021 представник позивача підтримав заявлені вимоги, на підставах викладених у позовній заяві. Позовні вимоги обґрунтував наступним.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019, яке набрало законної сили 23.07.2019 по справі № 908/454/19, позовні вимоги ПАТ "Запоріжжяобленерго" до ЗДП "Кремнійполімер" про стягнення боргу за активну електричну енергію в розмірі 66 938 310,54 грн., за перевищення договірних величин споживання 26 751 881,25 грн. були задоволені у повному обсязі. За порушення строків оплати за Договором з відповідача було також стягнуто: 3 % річних за період з 27.02.2016р. по 26.04.2019 в розмірі 4 260 569,25 грн.; інфляційні нарахування за період з 01.03.2016 по 31.03.2019р. в розмірі 17 263 424,43 грн.; пені за період з 27.02.2018 по 26.04.2019 в розмірі 25 878 982,27 грн. До теперішнього часту, заборгованість стягнута по рішенню господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 по справі № 908/454/19 боржником не сплачена. На цій підставі позивачем відповідачу нараховано 8 323 757 грн. 59 коп. пені, 4 186 853 грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 грн. 76 коп. інфляційних втрат, які просить суд стягнути з відповідача позивач.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомляв. Клопотань про розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило, письмового відзиву не надано. Про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином шляхом направлення на його адресу відповідних ухвал суду. Своїм правом бути присутнім у судовому засіданні відповідач не скористався.

В матеріалах справи міститься оригінал рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення Запорізькому державному підприємству “Кремнійполімер”, а саме ухвали суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2021, яке отримано відповідачем – 06.07.2021.

Суд зважає на положення ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, п.п. 4 та 5 ч. 6 якої визначено, що днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Частиною 10 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судові рішення відповідно до цієї статті вручаються шляхом надсилання (видачі) відповідній особі копії (тексту) повного або скороченого судового рішення, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Згідно зі ст. 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Крім того, суд наголошує на тому, що ухвали суду були надіслані відповідачу завчасно, з урахуванням Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень, затверджених наказом Міністерства інфраструктури України від 28.11.2013 № 958, та Господарського процесуального кодексу України, що також підтверджується штемпелем суду про відправлення вихідної кореспонденції на звороті відповідних судових процесуальних документів.

При цьому, статті 42, 46 Господарського процесуального кодексу України зобов`язують сторони користуватись рівними їм процесуальними правами.

Враховуючи те, що норми статей 182, 183 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 3 частини 1 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Положеннями ст. 178 Господарського процесуального кодексу України визначено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

У зв`язку з вищезазначеним, справа розглядається у відповідності до ч. 9 ст. 165, ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Будь-яких письмових заяв і клопотань на день розгляду справи від відповідача до суду не надійшло.

За таких обставин у суду є достатні підстави вважати, що ним вжито належних заходів до повідомлення відповідача про дату, час та місце судового слухання, але відповідач не скористався своїм правом на участь свого представника у судовому засіданні.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, за відсутністю позивача та відповідача.

У судовому засіданні 27.10.2021 справу розглянуто, проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та фактичні обставини справи, суд

УСТАНОВИВ:

01.10.2013 між Публічним акціонерним товариством “Запоріжжяобленерго” (постачальник електричної енергії) та Запорізьким державним підприємством “Кремнійполімер” (споживач) укладено договір про постачання електричної енергії № 11/176-КП з подальшими змінами та доповненнями.

Відповідно до розділу 1 договору, постачальник електричної енергії продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача з приєднаною потужністю, зазначеною у додатку № 1 “Обсяги постачання електричної енергії споживачу”, а споживач сплачує постачальнику електричної енергії вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору.

Умовами п. 2.3.4 п. 2.3 договору, передбачено обов`язок споживача здійснювати оплату Постачальнику електричної енергії вартості електричної енергії згідно з умовами додатка № 4 “Порядок розрахунків за активну електричну енергію” та додатка № 5 “Графік зняття показів розрахункових засобів обліку електричної енергії”.

Пунктом 3.2.3 договору передбачено, що споживач зобов`язаний дотримуватися режиму споживання електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього договору.

Відповідно до п. 10 додатка № 4 до договору, споживач зобов`язаний у термін, що не перевищує 5 операційних днів з дня отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення, здійснити оплату рахунка або платіжної вимоги-доручення, що направляється йму Постачальником електричної енергії.

Датою отримання рахунка або платіжної вимоги-доручення вважається:

- при направленні рекомендованим листом - дата, зазначена на фінансовому чеку поштового відділення, що підтверджує відправлення, з урахуванням поштового пробігу документа (по місту - 3 дні, по області - 5 днів, по Україні - 7 днів);

- у випадку вручення рахунка або платіжної вимоги-доручення уповноваженому представнику споживачу під розпис в журналі, дата зазначена у журналі;

- при направлені - дата вручення споживачу.

Відповідно до п. 4.2.2 договору за перевищення договірних величин споживання електричної енергії та потужності, визначених згідно з вимогами розділу 5 цього договору. Споживач сплачує постачальнику електричної енергії двократну вартість різниці фактично спожитої та договірної величин.

У вересні 2015 року відповідачем, відповідно до наданого акту про спожиту на протязі розрахункового періоду активну електричну енергію, спожито електроенергії 1096 994 кВт.год. Позивач направив на адресу відповідача рахунок № 11/9а від 05.10.2015 на суму 1 947 221,99 гри (з ПДВ). В порушення умов договору відповідач оплату даного рахунку не здійснив.

Так порушуючи умови Договору, відповідач не виконав належним чином свої договірні зобов`язання в частині своєчасної та повної оплати спожитої електричної енергії та за перевищення договірних величин споживання електричної енергії.

У зв`язку із недотримання відповідачем термінів сплати по Договору, позивач звернувся до господарського суду Запорізької області про стягнення заборгованості за період з вересня 2015 р. по грудень 2018р.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019, у справі № 908/454/19, позовні вимоги ПАТ "Запоріжжяобленерго" до ЗДП "Кремнійполімер" про стягнення боргу за активну електричну енергію в розмірі 66 938 310,54 грн., за перевищення договірних величин споживання 26 751 881,25 грн. були задоволені у повному обсязі.

За порушення строків оплати за Договором з відповідача було також стягнуто:

- 3 % річних за період з 27.02.2016р. по 26.04.2019р. в розмірі 4 260 569,25 грн.

- інфляційні нарахування за період з 01.03.2016р. по 31.03.2019р. в розмірі 17 263

424,43 грн.

- пені за період з 27.02.2018 р. по 26.04.2019 р. в розмірі 25 878 982,27 грн.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржено та 23.07.2019 набрало законної сили.

02.08.2019 на виконання рішення Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/454/19 видано накази.

До теперішнього часу, заборгованість стягнута по рішенню господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 у справі № 908/454/19 боржником не сплачена.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

У зв`язку з тим, що на день подання даної позовної заяви Запорізьким державним підприємством “Кремнійполімер” рішення Господарського суду Запорізької області № 908/454/19 від 20.06.2019 не виконане відповідачем в повному обсязі, позивачем нараховано відповідачу 8 323 757 грн. 59 коп. пені, 4 186 853 грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

Згідно положень ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішень суду.

З огляду на статтю 509 Цивільного кодексу України вбачається, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до пункту 1 частини 2 статті 1 Цивільного кодексу України договір – є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір – це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. До зобов`язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов`язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який право чин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов`язань.

У відповідності до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

За приписами ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності, виконуються на підставі договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов`язання, згідно ст. 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, ст. 525 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами ст. 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Обставини виконання сторонами умов договору стали предметом дослідження господарським судом Запорізької області у справі № 908/454/19.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у яких беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У зв`язку із простроченням фактичної сплати заборгованості за активну електричну енергію у розмірі 66 938 310 грн. 54 коп., що стягнута рішенням Господарського суду Запорізької області від 20.06.2019 по справі № 908/454/19, позивачем нараховано відповідачу 3% річних за період з 27.04.2019 по 27.05.2021 в розмірі 4 186 853 грн. 80 грн., інфляційні втрати за період з 01.04.2019 по 30.04.2021 в розмірі 7 877 362 грн. 76 коп. та сума пені за період з 28.05.2020 по 27.05.2021 в розмірі 8 323 757 грн. 59 коп.

На особу, яка допустила неналежне виконання зобов`язання, покладаються додаткові юридичні обов`язки, в тому числі передбачені статтями 611, 625 ЦК України.

Позивач просив суд стягнути з відповідача 8 323 757 грн. 59 коп. пені, 4 186 853 грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 грн. 76 коп. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов`язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Таким чином, заявляючи вимогу щодо сплати інфляційних втрат та 3% річних, позивач правомірно скористався наданим йому законодавством правом.

Три відсотки річних - це спосіб захисту майнового права і інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки заборгованість за договором боржником у повному обсязі не сплачено, тому нарахування позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат від знецінення грошових коштів є правомірним.

Такого ж висновку дійшов Верховний суд України в ухвалі від 12.03.2009 у справі № 6-9743сво08, в якій зазначено, що саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок позивача є правильним, складеним відповідно до вимог чинного законодавства, вимоги про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних задовольняються судом повністю.

Зміст господарського договору згідно частини першої статті 180 ГК України становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору у відповідності до законодавства.

Як визначено статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Пунктом 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України встановлено, що в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором (ч. 1 ст. 231 ГК України).

Згідно приписів ч.ч. 1, 2 ст. 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Як визначено у ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Приписами ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 6 до ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з положеннями ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань” платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочення платежу пеню, в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Відповідно до. п. 4.2.1 договору про постачання електричної енергії передбачено, що за недотримання термінів сплати рахунків за активну електричну енергію Споживач сплачує постачальнику електричної енергії пеню за весь період часу, протягом якого невиконане зобов`язання по сплаті, в розмірі 0,5% від суми платежу за кожен день прострочення (але не більш подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період нарахування пені) по день фактичної оплати.

Отже, сторони відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України та ч. 1 ст. 259 ЦК України передбачили в Договорі інші строки нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання.

Наданий позивачем розрахунок пені суд визнав вірним як в частині розрахунку сум, так і в частині визначення періоду нарахування штрафних санкцій. Позовні вимоги в цій частині є законними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у встановлений строк.

Відповідно до чинного законодавства України, позовні заяви повинні подаватись до суду в разі порушення відповідачем законних прав та інтересів позивача. Тобто, подання позовної заяви є способом захисту порушених прав та законних інтересів правомірної сторони.

В силу приписів ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Під належним виконанням зобов`язання розуміють виконання належній особі, в належному місці, в належний строк (термін), з додержанням усіх інших вимог і принципів виконання зобов`язань. Якщо учасники зобов`язання порушують хоч би одну з умов його належного виконання, зобов`язання не припиняється, а трансформується (змінюється), оскільки в такому разі на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов`язки у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки тощо. Виконання таких додаткових обов`язків, як правило, не звільняє боржника від виконання зобов`язання в натурі. Лише після того, як сторони здійснять усі дії, що випливають із зобов`язання, воно вважатиметься припиненим. Виконання, яке припиняє зобов`язання, має бути належним чином оформлене (підтверджене).

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Доказів виконання рішення суду у справі № 908/454/19 ані в добровільному, ані в примусовому порядку суду не надано.

Відповідно до постанови від 18.10.2019 відкрито виконавче провадження про примусове виконання рішення, а саме наказу Господарського суду Запорізької області від 02.08.2019 по справі № 908/454/19 про стягнення з Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” основний борг за спожиту активну електричну енергію в розмірі 66 938 310,54 грн. заборгованість за перевищення договірних величин споживання електричної енергії в розмірі 26 751 881,25 грн.

Згідно відомостей з автоматизованої системи виконавчого провадження, виконавче провадження станом на 08.11.2021 не завершено.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 8 323 757 грн. 59 коп. пені, 4 186 853 грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 грн. 76 коп. інфляційних втрат є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесяп (МН8ЯОР МОУЗІІЗУЛИ) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати па кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді па кожен аргумент. Міра, до якої суд мас викопати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс 'Горіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія Л, N ЗОЗ-Л, н. 29). Хоча національний суд мас певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, и. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. ЗО, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019 Верховного Суду по справах № 910/13407/17 та № 915/370/16.

Згідно статті 73 ПІК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 129 Конституції України, ст. ст. 74, 76 ПІК України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін, яка полягає в тому, що кожна сторона повинна донести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. За загальним правилом обов`язок (тягар) доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Належними є докази, па підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Пре;гметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до приписів ст. ст. 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності усіх учасників судового процесу та змагальності сторін. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Частиною 1 ст. 78 ПІК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем не спростовані.

Відповідач не надав належних та допустимих доказів сплати пені, 3 % та інфляційних втрат.

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 42, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго”, м. Запоріжжя до Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер”, м. Запоріжжя задовольнити.

Стягнути з Запорізького державного підприємства “Кремнійполімер” (69009 м. Запоріжжя, вул. Теплична, 7, ідентифікаційний код юридичної особи 00203625) на користь Публічного акціонерного товариства “Запоріжжяобленерго” (69035 м. Запоріжжя, вул. Сталеварів, 14, ідентифікаційний код юридичної особи 00130926) 8 323 757 (вісім мільйонів триста двадцять три тисячі сімсот п`ятдесят сім) грн. 59 коп. пені, 4 186 853 (чотири мільйони сто вісімдесят шість тисяч вісімсот п`ятдесят три) грн. 80 коп. 3 % річних, 7 877 362 (сім мільйонів вісімсот сімдесят сім тисяч триста шістдесят дві) грн. 76 коп. інфляційних втрат, 305 819 (триста п`ять тисяч вісімсот дев`ятнадцять) грн. 61 коп. судового збору.

Рішення оформлено та підписано 09.11.2021.

Суддя С.С. Дроздова

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.