Ухвала суду № 100952478, 10.11.2021, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 758/4213/21

Провадження № 2-з/524/238/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 листопада 2021 року суддя Автозаводського районного суду міста Кременчука Вінтоняк Н.Д., розглянувши заяву представника позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу, -

УСТАНОВИВ :

У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики.

09 листопада 2021 року до суду надійшла заява представника ОСОБА_2 – ОСОБА_1 про забезпечення позову, відповідно до якої просить накласти арешт на:

земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер: 5322080800:00:010:0242;

квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;

частку у статутному капіталі Фермерського господарства «Лунки», код ЄДРПОУ 33133380, в розмірі – 75%, в тому числі в розмірі внеску до статутного капіталу в сумі 375000 грн.;

частку в статутному капіталі Фермерського господарства «Трудовик-12», код ЄДРПОУ 37812629, в розмірі 40%, в тому числі в розмірі внеску до статутного капіталу в сумі 328000 грн.

В обґрунтування заяви зазначено, що між сторонами виник спір з приводу виконання грошового зобов`язання, відповідач тривалий час ухиляється від повернення грошових коштів, а відтак невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Статтею 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи, може вжити, передбачені ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.

Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується шляхом накладення арешту на майно, що належить або підлягає передачі відповідачеві і знаходиться у нього чи в інших осіб, а також забороною вчиняти певні дії.

За ч.3 ст.150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Відповідно до ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову, захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При вирішенні вимог представника позивача про накладення арешту на земельну ділянку, площею 2 га, кадастровий номер: 5322080800:00:010:0242 та квартиру, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 суд приходить до наступного.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі з метою запобігання потенційним труднощам у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлюються ухвалою суду, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову .

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і у пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 2 листопада 2004 року №15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Суд також зазначає, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Забезпечення позову повинно застосовуватися із врахуванням принципу рівноправності сторін у спорі і не повинно призводити до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, так як справа по суті ще не вирішена та факт порушення законних прав позивача не встановлений.

Також суд звертає увагу, що забезпечення позову, перш за все, спрямоване проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його тощо.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір з приводу неповернення відповідачем ОСОБА_3 коштів ОСОБА_2 у розмірі 68722,22 доларів США.

Як вбачається з заяви про забезпечення позову, представник позивача просить накласти арешт на нерухоме майно – земельну ділянку та квартиру, які належать відповідачу, вартість яких на даний час не визначена та суд позбавлений можливості самостійно її визначити та, як наслідок, оцінити співмірність заходів забезпечення позову заявленим позовним вимогам. До того ж, матеріали справи не містять належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідач вживає незаконних дій щодо відчуження нерухомого майна, на яке позивач має намір накласти арешт.

Щодо накладення арешту на частку у статутному капіталі Фермерського господарства «Лунки», код ЄДРПОУ 33133380, в розмірі – 75%, в тому числі, в розмірі внеску до статутного капіталу в сумі 375000 грн. та частку в статутному капіталі Фермерського господарства «Трудовик-12», код ЄДРПОУ 37812629, в розмірі 40%, в тому числі, в розмірі внеску до статутного капіталу в сумі 328000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Закону України «Про фермерське господарство» до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Статтею 20 Закону України «Про фермерське господарство» передбачено, що майно фермерського господарства належить йому на праві власності.

Майнові права, що входять до складеного капіталу фермерського господарства, передаються йому на визначений у Статуті термін.

У власності фермерського господарства може перебувати будь-яке майно, в тому числі, земельні ділянки, житлові будинки, господарські будівлі і споруди, засоби виробництва тощо, яке необхідне для ведення товарного сільськогосподарського виробництва і набуття якого у власність не заборонено законом.

Фермерське господарство має право здійснювати відчуження та набуття майна на підставі цивільно-правових угод.

Порядок володіння, користування і розпорядження майном фермерського господарства здійснюється відповідно до його Статуту, якщо інше не передбачено угодою між членами фермерського господарства та законом.

Разом з тим, позивачем не заявлялися вимоги про звернення стягнення на частину майна фермерського господарства, пропорційну частці учасника фермерського господарства в статутному капіталі, за особистими боргами відповідача, а також не надано доказів того, що відповідач будь-яким чином намагається позбавитися часток у статутному капіталі Фермерського господарства «Лунки» та Фермерського господарства «Трудовик-12», а тому суд не вбачає підстав для накладення арешту на вказане майно.

На підставі викладеного, у задоволенні заяви про забезпечення позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 149-150, 153,157, 353-354 Цивільного процесуального кодексу України, суддя, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника позивача - ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу – відмовити.

Апеляційна скарга на ухвалу подається до Полтавського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст ухвали складено 10.11.2021 року.

Суддя: Н.Д. Вінтоняк