Ухвала суду № 100951707, 09.11.2021, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1427/20

Провадження № 2/147/197/21

УХВАЛА

09 листопада 2021 року смт. Тростянець

Тростянецький районний суд Вінницької області у складі:

головуючого судді Натальчук О.А.,

із секретарем Свистун А.П.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1

представника позивачів, адвоката Зубань О.О.,

представника відповідача – ОСОБА_2 ,

представника третьої особи, адвоката Бодачевського Р.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Тростянецького районного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Тростянецької селищної ради, третя особа Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького про визнання рішення сільської ради протиправним та його скасування,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до Четвертинівської сільської ради, третя особа СТОВ імені Богдана Хмельницького про визнання рішення сільської ради протиправним та його скасування.

Ухвалою Тростянецького районного суду Вінницької області від 30.12.2020 р. позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та призначено підготовче засідання.

01.03.2021 р. замінено первісного відповідача Четвертинівську сільську раду Тростянецького району Вінницької області на належного відповідача Тростянецьку селищну раду Гайсинського району Вінницької області.

Ухвалою суду від 01.09.2021 р. закрито підготовче провадження по справі, призначено справу до судового розгляду по суті, задоволено клопотання про виклик свідків.

В судовому засіданні до початку розгляду справи по суті, представник третьої особи, адвокат Бодачевський Р.В., заявив клопотання про закриття провадження у даній справі з тих підстав, що даний позов не може розглядатися в порядку цивільного судочинства, так як справа підсудна адміністративному суду, і повинна розглядатися за правилами КАС України. В обґрунтування вказаної заяви вказав, що виникнення спірних правовідносин зумовлено протиправним рішеннями відповідача під час вирішення питань, які за законодавчими приписами належать до їх виключної компетенції, а тому законність таких дій/рішень (бездіяльності) органу місцевого самоврядування підлягає перевірці адміністративним судом.

Позивач ОСОБА_1 та представник позивачів, адвокат Зубань О.О. просили розгляд справи проводити за відсутності адвоката Ткаченка К.Д., оскільки у даному засіданні наявний повноважний представник позивачів, заперечували проти задоволення заяви представника третьої особи про закриття провадження у справі, оскільки у грудні 2020 року позивачі звертались до адміністративного суду із аналогічним позовом, однак їм було відмовлено у відкритті провадження.

На запитання суду відповіли, що не оскаржували означену ухвалу в апеляційному порядку.

Представник відповідача при вирішенні питання по суті, поклався на розсуд суду.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши думку учасників справи, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі з огляду на наступне.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

За правилами частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Згідно положень статей 13,14 Конституції України, статей 177,181,324, глави 30 ЦК України, земля та земельні ділянки є об`єктами цивільних прав, а держава та територіальні громади через свої органи беруть участь у земельних відносинах з метою реалізації цивільних та інших прав у приватноправових відносинах, тобто прав власників та користувачів земельних ділянок.

Відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Згідно із статтею 122 цього Кодексу вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування. Сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, що визначений статтею 123 ЗК України, передбачає розроблення технічної документації із землеустрою та її затвердження компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування.

Особа, зацікавлена в одержанні у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених статтею 122 ЗК України.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою є рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у наданні земельної ділянки у користування або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

З огляду на положення вищенаведених приписів законодавства, за наслідками вирішення питання відповідними органами щодо передачі земельних ділянок у власність або користування із земель державної чи комунальної власності виникають конкретні права та обов`язки фізичних та юридичних осіб та правовідносини у зв`язку з їх реалізацією.

Отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у користування чи у власність. Проект відведення земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом, спрямованим на набуття, зміну або припинення прав та обов`язків сторін в орендних правовідносинах.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 ЗК України).

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (стаття 2 ЦПК України).

Визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб`єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права (як правило, майнового) певного суб`єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Натомість, за правилами визначення юрисдикції адміністративних судів при вирішенні адміністративних справ згідно із пунктами 1, 3 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України(далі -КАС України) до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб`єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Конституційний Суд України у Рішенні від 1 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першоїстатті 143 Конституції України, пунктів «а», «б», «в», «г`статті 12 Земельного кодексу України, пункту 1 частини першої статті 17Кодексу адміністративного судочинства України вирішив, що:

- положення пунктів «а», «б», «в», «г» статті 12 Земельного кодексу України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб`єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першоїстатті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на «спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності» слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб`єктом владних повноважень, пов`язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

При визначенні предметної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Як встановлено судом позивачі не оспорюють цивільне речове право на ці земельні ділянки, які виникли у інших осіб.

Якщо ж особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває або позбувається речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічні правові висновки викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року в справі № 401/2400/16-ц (провадження № 14-120цс18), від 19 червня 2018 року в справі № 922/864/17 (провадження № 12-61гс18), що з огляду на вимоги законності і обґрунтованості судового рішення (стаття 263 ЦПК України) є обов`язковими при виборі і застосуванні відповідної норми права до спірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикційної належності спору, предметом якого є оскарження рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про надання або відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Так, у постановах від 21.03.2018 у справі № 536/233/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 924/174/18, від 18.02.2020 у справі №912/2730/18, від 04.03.2020 у справі №280/174/19 Велика Палата Верховного суду дійшла висновку про те, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність чи користування, а відмова особі в наданні земельної ділянки, яка висловлена шляхом відмови в затвердженні проекту землеустрою щодо її відведення, сама по собі не є порушенням цивільного права цієї особи за відсутності обставин, які свідчать про наявність у неї або інших заінтересованих осіб відповідного речового права щодо такої земельної ділянки.

Проект технічної документації земельної ділянки не визначений законом як підстава набуття права на земельну ділянку і не є правовстановлюючим документом.

Тобто рішення суб`єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 Цивільного кодексу України та пред`являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред`явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (наприклад, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб`єкта владних повноважень.

Тобто, якщо особа звертається до відповідного органу з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту технічної документації щодо земельної ділянки, за результатами розгляду якого цей орган приймає відповідне рішення, то в цих правовідносинах відповідач реалізує свої контрольні функції у сфері управління діяльністю, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду.

Отже, розгляду адміністративними судами підлягають спори, що мають в основі публічно-правовий характер, тобто випливають із владно-розпорядчих функцій або виконавчо-розпорядчої діяльності публічних органів. Якщо в результаті прийняття рішення особа набуває речового права на земельну ділянку, то спір стосується приватноправових відносин і підлягає розгляду в порядку цивільного чи господарського судочинства залежно від суб`єктного складу сторін спору.

Аналогічний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 р. у справі №260/341/19.

Позивачі просять визнати протиправним та скасувати рішення 35 сесії 7 скликання Четвертинівської сільської ради від 20.10.2020 р. про надання дозволу СТОВ ім. Б. Хмельницького на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому позивачі оспорюють це рішення з огляду на процедуру його прийняття, яка не відповідає приписам Закону.

Законність таких дій (бездіяльності) підлягає перевірці адміністративним судом.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити, що рішення сільської ради про надання дозволу на розробку проекту землеустрою не є порушенням цивільного права позивачів, оскільки у даних правовідносинах відповідач (на той час Четвертинівська сільська рада) реалізував свої контрольні функції у сфері управління діяльністю. А надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою не є підставою для набуття СТОВ ім. Б. Хмельницького права власності на вказану земельну ділянку.

Судом критично оцінено покликання представника позивачів на ту обставину, що у грудні 2020 року при зверненні до суду адміністративної юрисдикції, позивачам було відмовлено у відкритті провадження за аналогічними позовними вимогами, оскільки дана ухвала суду не має преюдиційного значення. При цьому судом ураховано, що відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Враховуючи вищевикладене, клопотання представника третьої особи, адвоката Бодачевського Р.В., підлягає до задоволення.

Згідно пункту 1 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Враховуючи, що спір у цій справі підпадає під юрисдикцію адміністративного суду, провадження у справі необхідно закрити на підставі п.1, ч.1 ст. 255 ЦПК України.

Приписами ч. 1 ст. 256 ЦПК України передбачено, якщо провадження у справі закривається з підстави, визначеної пунктом 1 частини першої статті 255 цього Кодексу, суд повинен роз`яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.

На підставі викладеного та керуючись ст. 255, 256 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Закрити провадження у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 до Тростянецької селищної ради, третя особа Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю імені Богдана Хмельницького про визнання рішення сільської ради протиправним та його скасування.

На підставі ч.1 ст. 256 ЦПК України суд повідомляє, що розгляд даної справи відноситься до юрисдикції адміністративних судів, а саме Вінницького окружного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення до Вінницького апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Повний текст ухвали виготовлено 10.11.2021.

Суддя О.А. Натальчук