Рішення № 100949074, 04.10.2021, Дніпровський районний суд міста Києва

Справа № 755/9633/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" жовтня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді: Гончарука В.П.,

за участю секретаря: Гриценко О.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві цивільну справу за правилами спрощеного позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, суд, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_3 звернулася до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про відшкодування збитків заподіяних внаслідок ДТП.

Відповідно до позовних вимог позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача шкоду в розмірі 7954, 97 грн., що складається з 4954,97 грн. матеріальної шкоди; 2000 грн. суми франшизи , а також стягнути з відповідача на її користь 3000 грн. моральної шкоди.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що 20 березня 2020 р. о 16 год. відповідач ОСОБА_2 керуючи автомобілем «BMW» X 5 держ. номер НОМЕР_1 по вул. Митрополита В. Липківського не виконав вимоги п.п. 10.9 ПДР України, а саме при русі заднім ходом здійснив зіткнення з автомобілем «Seat Leon» держ.номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу .

Внаслідок даної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Відповідно до постанови Солом`янського районного суду м.Києва від 17.06.2020 р. відповідача ОСОБА_2 визнано винним в скоєні вказаного правопорушення та притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.

Цивільно - правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «Страхова компанія «Уніка».

Відповідно до страхового полісу за №126357724 ліміт страхового відшкодування за заподіяння матеріальної шкоди становить 130 тис. грн. з яких 2 тис. становить франшиза.

Відповідно до страхового акту / наказу за №00349320 від 30.07.2020 р. матеріальний збиток спричинений автомобілю «Seat Leon» держ.номер НОМЕР_2 , з врахуванням матеріального зносу становить 25186 , 64 грн.

Згідно до акту узгодження розміру страхового відшкодування № 00349320 від 29.07.2020 р. за полісом 126357724 обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «Уніка» та представник ОСОБА_1 погодили суму страхового випадку в розмірі 23186, 64 грн. з врахуванням суми франшизи в розмірі 2 тис. грн.

В послідуючому сума в розмірі 23186, 64 грн. була виплачена позивачу по справі третьою особою ПрАТ «СК «Уніка» 3 серпня 2020 р.

Відповідно до акту виконаних робіт за №200003532 від 22.09.2020 р. фактична вартість ремонту автомобіля «Seat Leon» держ.номер НОМЕР_2 склала 28 141, 61 грн.

На підставі викладеного з відповідача на користь позивача повинно бути стягнуто 4 954 грн. 97 коп. як різницю між фактичною вартістю ремонту автомобіля та страховим відшкодуванням, 2 000 грн. франшиза, що передбачена полісом обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів 3 тис. грн. моральної шкоди, а також витрати на правову допомогу в розмірі 5 тис. грн. та витрати по сплаті судового збору.

Свою позицію позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст.ст. 1166, 1187 ЦК України, а також зазначає,

Стягнення моральної шкоди позивач обґрунтовує посиланням на вимоги ст.ст 23, 1167 ЦПК України, а також те, що протиправними діями відповідача позивачу були спричинені моральні страждання.

Представник позивача ОСОБА_3 в судове засідання надав заяву в якій просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі з обставин викладених в позовній заяві та на підставі доказів, що були надані разом з позовом.

Відповідач в судове засідання не з`явився, не скористався своїм правом щодо надання відзиву на позовну заяву та будь -яких доказів в спростування позовних вимог позивача до суду не надавав, хоча достовірно знав про розгляд даної прави в суді, про що свідчить клопотання відповідача.

Представник третьої особи в зал судового засідання не з`явився, сповіщався належним чином про день, місце та час розгляду справи в суді, пояснень на адресу суду не надавав.

Дослідивши в судовому засіданні матеріали справи, суд встановив наступні обставини справи, що 20 березня 2020 р. о 16 год. відповдач ОСОБА_2 керуючи автомобілем «BMW» X 5 держ. номер НОМЕР_1 по вул. Митрополита В.Липківського не виконав вимоги п.п. 10.9 ПДР України, а саме при русі заднім ходом здійснив зіткнення з автомобілем «Seat Leon» держ.номер НОМЕР_2 , що належить на праві власності позивачу .

Внаслідок даної ДТП вказані транспортні засоби зазнали механічних пошкоджень.

Постановою Солом`янського районного суду м.Києва від 17 червня 2020 р. ОСОБА_2 визнано винним в скоєні правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на останнього адміністративне стягнення.

Як убачається з матеріалів справи, що цивільно - правова відповідальність відповідача ОСОБА_2 була застрахована в ПрАТ «СК «Уніка» , відповідно поліса №126357724.

Згідно до акту узгодження розміру страхового відшкодування № 00349320 від 29.07.2020 р. за полісом 126357724 обов`язкового страхування власників наземних транспортних засобів ПрАТ «СК «Уніка» та представник ОСОБА_1 погодили суму страхового випадку в розмірі 23186, 64 грн. з врахуванням суми франшизи в розмірі 2 тис. грн.

Вказані кошти в розмірі були сплачені позивачу 4 серпня 2020 р.

Відповідно до акту виконаних робіт №200003532 від 22.09.2020 р. фактична вартість ремонту автомобіля «Seat Leon» держ. номер НОМЕР_2 склала 28 141, 61 грн.

Вказані кошти були перераховані на користь ПП «Компанія Автодок» 7 жовтня 2020 р. відповідно до квитанції до прибуткового касового ордеру №122.

Як визначено у ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частинами 1, 2 ст. 1187 ЦК України визначено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

При цьому, у п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» зазначено, що відповідно до частини першої статті 1187 ЦК джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов`язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об`єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності) врегульовані Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Згідно з п.п. 1.2., 1.3., 1.4., 1.7. ст. 1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» в редакції чинній на час дорожньо-транспортної пригоди, страховики - це страхові організації, що мають право на здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування»; потерпілі - юридичні та фізичні особи, життю, здоров`ю та/або майну яких заподіяна шкода внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з використанням транспортного засобу; особи, відповідальність яких застрахована, - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом; володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду; забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Як визначено у ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

За статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу.

Відповідно до вимог статті 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на території України забороняється експлуатація транспортного засобу без поліса обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України.

Стаття 22 цього Закону визначає, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну в результаті ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до пункту 9.1 статті 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем ДТП, відповідальність яких застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.

В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Покладання обов`язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Отже, уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди. А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Зазначений правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 05 грудня 2018 року року № 703/2166/16ц.

Під час розгляду справи суд врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц, про те, що власник автомобіля який постраждав внаслідок ДТП може реалізувати своє право вимоги щодо відшкодування шкоди шляхом звернення з позовом спочатку до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Як було встановлено в ході судового розгляду позивач з відповідною заявою звернувся до страховика та отримав погоджену суму страхового відшкодування, що не перевищує страхового ліміту.

Статтею 12 Закону України «Про обов`язкове страхування власників наземних транспортних засобів» передбачено, що Розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.

Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

П.п.36.6 ст. 36 даного Закону визначено, що страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування. Страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки, має бути компенсована сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Таким чином дані правовідносини регулюються спеціальним законодавством, а саме Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та нормами Цивільного кодексу України.

Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Поняття моральної (немайнової) шкоди і порядок її відшкодування визначається статтею 23 ЦК України. Зокрема, підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути душевні страждання, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Частиною 1 ст. 1167 ЦК України відповідальність за моральну шкоду, завдану фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю покладається на особу, яка її завдала, за загальним правилом за наявності її вини.

Тобто, ч. 1 ст. 1167 ЦК України визначає: по-перше, відповідальну за моральну шкоду особу, а саме, особу, яка її завдала; по-друге, загальні умови відшкодування моральної шкоди - і серед інших, - наявність вини заподіювача, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року №4 (Постанова), передбачено, що моральна шкода - це втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до абз. 2 п.5 Постанови, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення справи.

Пункт 9 Постанови вказує на те, що при визначенні судом розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Відповідно до ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Положення ст. 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №4 від 01.03.2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», в п. 4 зазначено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини.

З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Згідно п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.01.1995 р. під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Відповідно до п. 9 Постанови розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно частин 2 ст. 13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 89 Цивільного процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Аналогічна правова позиція викладена в Ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01 квітня 2015 року у справі № 6-36181св14.

Питання судових витрат суд вирішує у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України.

З врахуванням вище викладеного суд дійшов висновку щодо часткового задоволення позовних вимог позивача, а саме в частині стягнення з відповідача 2000 . грн. - розміру франшизи, 2000 грн. моральної шкоди, а також 908 грн. витрат по сплаті судового збору

Керуючись Законом України « Про обов`язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників транспортних засобів», ст.ст.10, 11, 57-60, 64, 88, 169, 179, 208, 209, 212-215, 218,294, 296 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа: Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Уніка» про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 2 тис. розмір франшизи та 2 тис. грн. за відшкодування моральної шкоди, а всього стягнути 4 тис. грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 908 грн. витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині задоволення позову - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 4 жовтня 2021 р .

Відомості щодо учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ІПН НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , ІПН НОМЕР_4 адреса : АДРЕСА_2 ;

Третя особа - ПрАТ «СК «Уніка»: м.Київ, вул. О.Теліги, буд.6 -В, ЄДРПОУ 20033533;

Суддя: