Ухвала суду № 100947656, 08.11.2021, Галицький районний суд м. Львова

Справа № 755/15682/21

Провадження № 2/461/2128/21

УХВАЛА

про залишення без руху позовної заяви

08.11.2021 року суддя Галицького районного суду міста Львова Стрельбицький В.В., отримавши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куїн Україна» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину,

встановив:

Позивач звернувся до Дніпровського районного суду міста Києва із зазначеним позовом до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куін Україна», в якому просить суд:

-відновити становище, яке існувало до порушення суб`єктивних цивільних прав позивача у якості споживача, а саме визнати правочин з перереєстрацією Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» (ІКЮО 20074578, юридична адреса: 02660, місто Київ, вулиця Червоноткацька, будинок 76), у якості відповідача 2 у позові № 755/5301/16-ц, на Дочірнє підприємство «Азуа Девелопмент» (ІКЮО 20074578, юридична адреса: 79008, Львівська обл., місто Львів, вулиця Староєврейська, будинок 7-А, офіс 7), недійсним;

-зобов`язати власників Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» відшкодувати власникам Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент» шкоду у подвійному розмірі статутного капіталу, що становить 108741270,61х2=217482541.22 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 (десять) відсотків статутного капіталу, що становить 10874127.06 грн.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Києва Коваленко І.В. від 23.09.2021 року вирішено цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куїн Україна» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину передати до Галицького районного суду міста Львова за підсудністю.

Згідно мотивів наведених в ухвалі судді Дніпровського районного суду міста Києва, зі змісту позовної заяви вбачається, що предметом спору є визнання перереєстрації підприємства недійсним та відшкодування шкоди одним з визначених у позові відповідачів іншому. Таким чином, суддя прийшов до висновку, що на дані правовідносини не розповсюджуються положення статей 28, 30 ЦПК України.

Посилаючись на положення ч. 2 ст. 27 ЦПК України, суддя також вказав, що звертаючись з позовом до суду, позивач зазначив адресу місцезнаходження відповідача Дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куін Україна» - 02660, м.Київ, вул.Червоноткацька, 76.

Також у згаданій ухвалі наведено наступне.

Як убачається з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, за кодом ЄДРПОУ 20074578 значиться Дочірнє підприємство «Азуа Девелопмент», місцезнаходження якого: 79008, Львівська область, м.Львів, вул. Староєврейська, буд.7-А, оф.7, що не відноситься до адміністративної території Дніпровського району міста Києва.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань щодо Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент», у юридичної особи наявне відокремлений підрозділ - Філія (інший відокремлений підрозділ), Дніпропетровська філія дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куін Україна» (код ЄДРПОУ ВП 38648432).

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходження Дніпропетровської філії дочірнього підприємства «ВМС-Вотер КуІн Україна» - 49089, Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Будівельників, буд.23, що також не відноситься до адміністративної території Дніпровського району міста Києва.

Крім того, за результатами пошуку в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Дочірнє підприємство «ВМС-Вотер Куін Україна» відображається як Дочірнє підприємство «Азуа Девелопмент».

Таким чином, посилаючись на наведені обставини та мотиви, суддя прийшов до висновку, що дана позовна заява за правилами ч.2 ст.27 ЦПК України територіально не підсудна Дніпровському районному суду м. Києва.

Ухвалюючи рішення про передачу даної цивільної справи на розгляд до Галицького районного суду м. Львова, суддя Дніпровського району міста Києва, вказав підставу визначення суду до якого слід передати справу - місцезнаходження відповідача Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент».

Разом з тим, позивач у своїй заяві поданій до Дніпровського району міста Києва не вказує дане підприємство як відповідача (сторону) у справі.

Відповідно до відмітки на копії згаданої вище ухвали від 23.09.2021 року, станом на 08.10.2021 року вона набрала законної сили. Наведене вказує на те, що позивач дану ухвалу не оскаржував, тобто фактично погодився з рішенням суду, в тому числі наведеними у ньому мотивами.

Вказані обставини свідчать про розбіжності у найменуванні (для юридичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб), що позбавляє суд можливості належним чином визначити коло учасників процесу, а також оповістити їх про хід провадження та скерувати їм відповідні процесуальні документи.

Згідно положень статті 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Відповідно до положень статті 175 ЦПК України, у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.

Позовна заява повинна містити:

1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;

2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;

3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;

4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;

5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;

6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору;

7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;

8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;

9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи;

10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.

У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, згідно позовної заяви, позивач визначив коло відповідачів та пред`явив даний позов до «Репала ВМС Корпорейшн» (ел. пошта info@rapala.fi) та «дочірнє підприємство ВМС Вотер Куїн Україна»( ел. пошта info@rapala@gmail.com, адреса вул.. Червоноткацька 76, 02660 м. Київ, Україна ).

В свою чергу, в наведеній вище ухвалі суддя визначив підсудність даної справи за місцем знаходження Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент», місцезнаходження якого: 79008, Львівська область, м. Львів, вул. Староєврейська, буд.7-А, оф.7, хоча позивач вимог до даної юридичної особи не пред`являв та не вказував її в якості відповідача.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як наведено вище, згідно з вимогами до форми та змісту позовної заяви вона повинна, зокрема, містити ім`я (найменування) відповідача, а також зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; (пункти 1 і 4 частини другої статті 175 ЦПК України).

Позивачем і відповідачем можуть бути, зокрема, фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України).

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього.

Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов`язаними за вимогою особами.

Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов`язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови - підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов`язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Про неналежного відповідача можна говорити тільки в тому випадку, коли суд може вказати особу, що повинна виконати вимогу позивача, - належного відповідача.

Таким чином, неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі - належному відповідачеві.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц та Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №705/3876/18 ).

Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред`явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (частина перша статті 33 ЦПК України у редакції, чинній на час відкриття провадження у справі та її розгляду).

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача (частина перша, друга та третя статті 51 ЦПК України).

В свою чергу, згідно стаття 182 ЦПК України, при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлено - він встановлюється судом.

Матеріали справи відповідного клопотання або заяви від позивача не містять.

При зверненні до суду позивач не сплатив судовий збір, посилаючись на положення ст. 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно яких споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Водночас, як наведено вище, суддя Дніпровського районного суду міста Києва, скеровуючи дану справу до іншого суду, вказав, що на даний спір положення Закону України «Про захист прав споживачів» не поширюються.

Отже, той факт, що позивач не оскаржував наведену ухвалу вказує на те, що останній погодився з наведеними мотивами, що, в свою чергу, ставить під сумнів, його позицію щодо підстав для звільнення від судового збору, адже суд не може застосовувати наведений закон та положення ЦПК вибірково.

В даному випадку, непоширення даного закону на правовідносини які регулюють предмет позову та підстави звернення до відповідного суду виключають можливість звільнення позивача від сплати судового збору. В свою чергу, поширення положень даного Закону до правовідносин у цій справі вказує на можливість звернення позивача до суду в порядку ч.5 ст. 28 ЦПК України, згідно яких позови про захист прав споживачів можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування споживача або за місцем заподіяння шкоди чи виконання договору, тобто свідчать про те, що позивач вірно визначив спосіб реалізації свого права на звернення до суду, визначивши належний суд - Дніпровський районний суд міста Києва.

Крім того, варто відзначити, що, як випливає із положень ст. 28 ЦПК України, підстави застосування підсудності за вибором позивача не обмежуються поширенням на правовідносини сторін у справі положень законодавства про захист прав споживача, а наведена стаття визначає також інші ситуації в яких позивач може скористатися правом вибору суду до якого слід звернутись за захистом.

Відповідно до положень статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. У разі невідповідності правового акта правовому акту вищої юридичної сили суд застосовує норми правового акта вищої юридичної сили. Якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства (аналогія права).

Згідно положень ч.ч. 1,4 статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наведені положення вказують на те, що вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, доводи викладені в наведеній вище ухвалі судді Дніпровського районного суду міста Києва можуть бути враховані виключно в контексті вирішення питання прийняття позовної заяви з дотриманням положень ст.32 ЦПК України. Інші мотиви та висновки судді наведені в ухвалі про передачу справи за підсудністю, в силу наведених вище положень ст.ст. 10, 263 ЦПК України, не носять преюдиційного (прийняття без доказування та перевірки фактів, які були встановленні процедурно іншим судом) характеру та не є обов`язковими для застосування при вирішенні питання про відкриття провадження у справі.

Водночас, оцінюючи питання підсудності справи, неможливо не відзначити, що відповідно до норм статті 378 ЦПК України, судове рішення, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню з направленням справи на розгляд за встановленою законом підсудністю, якщо рішення прийнято судом з порушенням правил територіальної юрисдикції (підсудності).

Натомість, вирішуючи питання про наявність правових підстав для розгляду справи саме Галицьким районним судом м. Львова, не можу також залишити поза увагою наступне.

Відповідно до міжнародного та європейського права з прав людини поняття доступу до правосуддя зобов`язує держави гарантувати право кожної особи на звернення до суду, з метою отримання юридичного захисту, у разі якщо права особи були порушені.

Доступ до правосуддя охоплює низку людських прав, зокрема право на справедливий суд, згідно зі статтями 6 ЄКПЛ та 47 Хартії основних прав ЄС, і право на ефективний засіб правового захисту, згідно зі статтями 13 ЄКПЛ та 47 Хартії. Право на справедливий суд включає право на доступ до суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує кожному право на справедливий суд, що включає, крім іншого, право на розгляд справи. Відповідні положення Конвенції знайшли своє втілення також у ст. 55 Конституція України, згідно з якою права і свободи людини і громадянина захищає суд; кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Водночас стаття 6 застосовується до кримінальних обвинувачень, спорів щодо прав та обов`язків цивільного характеру, визнаних національним законодавством. Право на ефективний засіб правового захисту" є важливим елементом доступу до правосуддя. Воно дозволяє фізичним особам вимагати в суді відшкодування за порушення своїх прав. Різні види засобів правового захисту можуть застосовуватися для відшкодування різних видів порушень, але всі вони мають бути ефективними.

Системний аналіз відповідних норм ЦПК України, які регулюють питання щодо визначення підсудності, дає підстави для висновку, що підсудність справи визначається на момент пред`явлення позову шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції (ст.ст. 26-30, 184, 187 ЦПК України).

Крім того, територіальна підсудність встановлюється як загальне правило і застосовується у тому випадку, коли вона не змінена або доповнена іншим видом територіальної підсудності (альтернативна та виключна).

Питання обрання суду у разі реалізації права вибору альтернативної підсудності вирішується позивачем на стадії пред`явлення позову шляхом подання позовної заяви.

Зокрема, згідно ч. 2 статті 27 ЦПК України, позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

Разом з тим, як наведено вище, дані про відповідачів, коло яких визначено позивачем у згаданому реєстрі за відповідним найменуванням наведеним у позовній заяві відсутні.

Передача справи за підсудністю відбулась у зв`язку із встановленням місця реєстрації дочірнього підприємства, за відсутності клопотання позивача про заміну позивача або залучення іншого співвідповідача. При цьому, позивач вимог до даного підприємства, тобто підприємства за яким визначена підсудність справи, не пред`являє.

За наявності у ЦПК України положень які встановлюють випадки альтернативної підсудності, за якої позов за вибором позивача може бути пред`явлений в одному з двох і більше судів, суд не має права обмежувати вибір позивача для розгляду справи у конкретному суді.

При цьому, не викликає сумнівів те, що передбачена законодавцем можливість пред`явлення відповідного позову за місцем знаходження позивача нерозривно пов`язана із реалізацією вищенаведених гарантій доступу до правосуддя, адже пред`явлення позову до суду який найбільш територіально наближений до місця проживання (знаходження, реєстрації) позивача є одним із способів полегшення для сторони можливості бути присутнім під час судового розгляду безпосередньо у судовому засіданні, своєчасно знайомитись з матеріалами справи в приміщенні суду(у разі необхідності), зменшити витрати на поштові відправлення кореспонденції до суду тощо.

Ухвалюючи дане судове рішення, враховую також правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду наведений в ухвалі від 25 січня 2021 року (справа справа № 201/1333/19 провадження № 61-10405св19) відповідно до якого, згідно з пунктом 5 частини третьої статті 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить ухвалити судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

При цьому незгода суду з наведеним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для визнання позовної заяви неподаною і повернення позивачу.

Аналіз наведених норм процесуального права дає підстави зробити висновок, що саме на суд покладено обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для ухвалення рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Отже, оскільки наведений висновок стосується дій судді під час вирішення питання про відкриття провадження, такий може бути застосовний у цій справі.

Разом з тим, оцінюючи доводи позивача стосовно поширення на нього законодавства, яке звільняє його від обов`язку сплати судового збору, виходжу з того, що фактичне погодження позивача з рішенням про передачу справи за підсудністю у зв`язку із тим, що законодавство про захист прав споживачів не поширюються на правовідносини у цій справі, зобов`язують суддю ретельно перевірити підстави звільнення від сплати судового збору та призводять до необхідності роз`яснити позивачу його розмір, за відсутності законних підстав від такого звільнення.

Як вказано вище, згідно положень ч.2 ст.4 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.

Отже, оскільки позивачем до позовної заяви не надано документів, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, а положення закону на які позивач посилався як на підставу для звільнення від сплати судового збору відхилені суддею при скеруванні справи за підсудністю, вважаю за необхідне роз`яснити позивачу наступне.

До позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону (ч. 4 ст. 177 ЦПК України).

Позивач до позовної заяви документу, що підтверджує сплату судового збору не долучив. Підставою звільнення від сплати судового збору зазначив поширення на дану справу Закону України «Про захист прав споживачів».

Споживачем, права якого захищаються на підставі Закону України «Про захист прав споживачів», є лише громадянин (фізична особа), котрий придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити товари (роботи, послуги) для власних побутових потреб. ЗУ «Про захист прав споживачів» регулює відносини споживача з підприємством, установою, організацією чи громадянином-підприємцем, які виготовляють та продають товари, виконують роботи і надають послуги, незалежно від форм власності та організаційних форм підприємництва.

Предметом спору у даній справі є визнання правочину з перереєстрації Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» на Дочірнє підприємство «Азуа Девелопмент» недійсним та зобов`язання власників Дочірнього підприємства «ВМС Вотер Куїн Україна» відшкодувати власникам іншого Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент» спричинену шкоди.

Отже, непоширення законодавства про захист прав споживача на правовідносини у цій справі вказує на обов`язок позивача сплатити судовий збір за подання позовної заяви, яка містить дві позовні вимоги немайнового та майнового характеру, відповідно.

Судом встановлено, що до позовної заяви не долучено документу, що підтверджує сплату судового збору.

Згідно з положеннями ст. 4 Закону України «Про судовий збір», ставка судового збору за подання фізичною особою позову немайнового характеру встановлена 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а за подання позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою - 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

За подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. (ч.3 ст.6 ЗУ «Про судовий збір»).

Відтак, розмір ставки судового збору за позовну вимогу немайнового характеру з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2021 року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», становить 908,00 гривень, а за вимогою майнового характеру, з врахуванням ціни позову, становить 11350 грн.

Також не може залишитись поза увагою і те, що друга позовна вимога заявлена позивачем є вимогою про відшкодування шкоди власникам Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент».

Відповідно до положень ч. 5 ст.175 ЦПК України, у разі пред`явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.

За змістом ч.1 ст.56 ЦПК України, у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах. При цьому органи державної влади, органи місцевого самоврядування повинні надати суду документи, що підтверджують наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах інших осіб.

Разом з тим, в порушення наведених вимог закону, позивач у позовній заяві не вказав наявність передбачених законом підстав для звернення до суду в інтересах Дочірнього підприємства «Азуа Девелопмент» та не долучив відповідних документів на підтвердження повноважень звернення до суду в інтересах даного підприємства.

Згідно вказаних вище положень ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.ч. 1,2 ст. 185 ЦПК України).

Враховуючи наведене, вважаю, що позовну заяву, слід залишити без руху для усунення вказаних недоліків, про що повідомити позивача.

Водночас, згідно положень п. 3 ч.5 ст.12 ЦПК України, суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій.

Положення чинного процесуального закону чітко не регламентують дії судді у разі якщо справу передано за підсудністю до іншого суду в ситуації коли юрисдикція справи визначена за місцем знаходження відповідача до якого позивач вимог не пред`являє та клопотання з приводу залучення у якості співвідповідача або заміни на належного відповідача позивач не подавав. Натомість положення процесуального закону чітко визначають дії суду при отриманні позовної заяви та наділяють позивача, як сторону у справі (учасник справи), відповідно до положень ст. 43 ЦПК України, подавати до суду заяви та клопотання, зокрема такі клопотання можуть стосуватися застосування правил альтернативної підсудності під час провадження у справі та реалізації стороною права на доступ до правосуддя.

Отже, зважаючи на положення наведених вище нормативних актів, зміст релевантних до даних правовідносин зазначених висновків суду касаційної інстанції, а також доводів та мотивів, які стосуються реалізації позивачем права на доступ до правосуддя із застосуванням положень ЦПК України, які регламентують можливість позивача самостійно визначати підсудність справи, за наявності передбачених законом підстав, для застосування положень про альтернативну підсудність, з метою недопущення порушення прав гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, уникнення невиправданих зволікань під час розгляд справи, вважаю за можливе роз`яснити позивачу право на подачу до суду (судді) відповідних клопотань або заяв стосовно застосування положень процесуального закону під час розгляду даної позовної заяви.

Керуючись ст.ст.10, 12,185 ЦПК України, суддя -

постановив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Рапала ВМС Корпорейшн, Дочірнього підприємства «ВМС-Вотер Куїн Україна» про визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину - залишити без руху, надавши позивачеві термін для усунення недоліків протягом десяти днів з дня отримання копії даної ухвали, а саме:

- надати суду документ, що підтверджує сплату судового збору, виходячи з розміру ставки судового збору за позовну вимогу немайнового характеру з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого з 01.01.2021 року Законом України «Про Державний бюджет на 2021 рік», який становить 908,00 гривень, а також за вимогою майнового характеру, з врахуванням ціни позову, який становить 11350 грн. або зазначити (уточнити) підстави звільнення позивача від сплати судового збору;

- навести повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін, в даному випадку відповідачів, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України);

- оскільки позов (в частині позовної вимоги №2) пред`явлено особою, в інтересах іншої особи, навести підстави такого звернення (за необхідності долучити документи на підтвердження відповідних повноважень звернення до суду).

Встановити позивачу строк усунення недоліків позовної заяви - десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Роз`яснити, що у разі невиконання ухвали суду в зазначений строк позовна заява буде вважатися неподаною та повертається позивачеві з усіма доданими до неї документами.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Стрельбицький В.В.